Після того як висадив коханку з машини, Бучин ніжно з нею попрощався і поїхав додому. Біля під’їзду секунду постояв, подумки зважуючи все, що скаже дружині. Піднявся сходами і відімкнув двері.

Привіт, сказав Бучин. Віро, ти вдома.
Вдома, флегматично відгукнулася дружина. Привіт. Ну що, йти ескалопи смажити.

Бучин дав собі слово діяти прямо, впевнено, різко, по чоловічому. Поставити крапку у своєму подвійному житті, поки на губах не охололи поцілунки коханки, поки його знову не засмоктало обивательське болото.

Віро, Бучин прочистив горло, я прийшов тобі сказати, що нам треба розлучитися.

До цієї звістки Віра поставилася більш ніж спокійно. Віру Бучину взагалі було важко вивести з рівноваги. Колись Бучин за це навіть дражнив її Вірою Холодною.

То це як, спитала Віра у дверях кухні, мені не смажити ескалопи.
На твій розсуд, сказав Бучин, хочеш смаж, не хочеш не смаж. А я йду до іншої жінки.

Після такої заяви більшість дружин кидається на чоловіків у рукопашну зі сковорідкою або влаштовує люту сцену. Але Віра до цієї більшості не належала.

Подумаєш, який фіфель міфель, сказала вона. Ти мої чоботи з ремонту приніс.
Ні, розгубився Бучин. Якщо тобі це так важливо, я просто зараз поїду в майстерню і заберу.
Охо хо, пробурмотіла Віра. Такий ти і є, Бучин. Пошли дурня по чоботи, він старі й принесе.

Бучин образився. Йому почало здаватися, що пояснення про розрив сімейних стосунків іде якось не так. Не вистачає емоцій, пристрастей, гнівних викриттів. Хоча чого ще чекати від дерев’яної дружини на прізвисько Віра Холодна.

Мені здається, Віро, ти мене не чуєш, сказав Бучин. Я офіційно оголошую, що йду до іншої жінки, я залишаю тебе, а ти про якісь чоботи.
Правильно, сказала Віра. На відміну від мене ти можеш піти куди завгодно. Твої ж чоботи не в ремонті. Чого б не ходити.

Вони прожили разом довго, але Бучин і досі не міг зрозуміти, коли його дружина іронізує, а коли говорить серйозно. Свого часу він якраз і закохався у Віру через її рівний характер, безконфліктність і небагатослівність. Плюс вагому роль відіграли господарність Віри та її пружні приємні форми.

Віра була надійна, вірна і холоднокровна, як тридцятитонний корабельний якір. Але тепер Бучин кохав іншу. Кохав гаряче, гріховно і солодко. Тому належало розставити всі крапки і змотувати вудки у нове життя.

І ось, Віро, сказав Бучин з ноткою урочистості, скорботи і жалю, я за все тобі вдячний, але йду, бо кохаю іншу жінку. А тебе не кохаю.

Та ну, сказала Віра. Не кохає він мене, напівкед припадочний. Моя мама, наприклад, кохала сусіда. А тато кохав доміно і горілку. І що. Подивись, яка в результаті вийшла я.

Бучин знав, що сперечатися з Вірою дуже важко. У неї кожне слово як гиря. Весь його початковий запал кудись випарувався, сваритися розхотілося.

Віруню, ти й справді чудова, кисло сказав Бучин. Але я кохаю іншу. Кохаю гаряче, гріховно і солодко. І маю намір піти до неї, розумієш.
Іншу, це кого, спитала дружина. Наталку Крапивіну, чи що.

Бучин відступив. Рік тому у нього справді був таємний роман з Крапивіною, але він навіть не припускав, що Віра з нею знайома.

А звідки ти її, почав він і осікся. Втім, не важливо. Ні, Віро, мова не про Крапивіну.

Віра позіхнула.
Тоді, може, Світлану Бурбульську. До неї намілився.

У Бучина похолола спина. Бурбульська теж була його коханкою, але це залишилося в минулому. А якщо Віра знала, то чому мовчала. Ах так, вона ж кремінь, слова не витягнеш.

Не вгадала, сказав Бучин. Не Бурбульська і не Крапивіна. Це зовсім інша, захоплива жінка, вершина моєї мрії. Я не можу без неї жити і збираюся піти до неї. І не відмовляй.

Значить, швидше за все, Майка, сказала дружина. Ех, Бучин Бучин, органіка ти тріснута. Теж мені секрет Полішинеля. Вершина твоєї мрії Майя Валентинівна Гусяєва. Тридцять п’ять років, одна дитина, два аборти. Ага.

Бучин схопився за голову. Постріл прийшовся точно в яблучко. Він крутив роман саме з Майєю Гусяєвою.

Але як, пробелькотів Бучин. Хто нас здав. Ти що, шпигувала за мною.
Елементарно, Бучин, сказала Віра. Любий мій, я гінеколог зі стажем. І я перещупала всіх жінок у цьому клятому місті, тоді як ти лише малу їх частину. Мені достатньо просто зазирнути куди треба, щоб зрозуміти, що ти там був, опудало горохове.

Бучин зібрався з духом.
Припустімо, ти вгадала, незалежно сказав він. Хай навіть це Гусяєва. Це нічого не змінює, я йду до неї.

Дурненький ти, Бучин, сказала Віра. Хоч би з цікавості у мене спитав. До речі, нічого захопливого в Гусяєвій не помічено, все як у всіх баб, це я як лікар кажу. А історію хвороби у своєї вершини мрії ти бачив.
Н н ні, зізнався Бучин.
Отож бо. По перше, негайно марш під душ. По друге, завтра я подзвоню Семеничу, щоб прийняв тебе в диспансері без черги, сказала Віра. А потім поговоримо. Це ж ганьба, чоловік гінеколога не здатен знайти собі здорову бабу.

І що мені робити, жалібно сказав Бучин.
Я пішла смажити ескалопи, сказала Віра.
А ти мийся і роби що хочеш. Якщо тобі потрібна вершина мрії без жодних болячок, звертайся, порекомендую.

Дмитро Спиридонов

🎖→ 🪙 Військовослужбовці, чиї бойові заслуги були відзначені державними нагородами, мають пожиттєве право на щомісячні виплати.

Це подяка від держави тим, хто проявив мужність, героїзм та вірність присязі. Також це право може переходити рідним бійця.

🔺 Які нагороди дають право на такі виплати?
🔺 Куди звертатися та як їх оформити?
🔺 Що важливо знати, якщо таких нагород є кілька?

Начальник юридичної служби 413-го полку СБС «Рейд» Ярік відповідає на ці питання та пояснює інші важливі моменти.

Збережи відео й поділись із тими, кому це може бути важливо.

🔥 Право «Рейду» – закон працює на тебе!

Важливо не втратити єдності, не зрадити одне одного та дотиснути. Дотиснути ворога, дотиснути бій, досягти мети, і це означає досягти для України реального результату. Такого життя, якого хоче Україна. Такої безпеки, яка потрібна Україні. Такої свободи, яка не лише здобута, яка не лише на історичну мить, а яка точно збережена – збережена на багато років і поколінь уперед. Саме за це Україна бореться зараз, саме над цим працюємо всі ми. І саме завдяки всім нашим воїнам, усьому нашому народові в Україні ми маємо всі шанси, аби цього досягти.

Відзначив орденами «Золота Зірка» та Хрестами бойових заслуг воїнів Cил безпеки і оборони України та передав нагороди родинам загиблих Героїв, які удостоєні звання посмертно. Дякую вам! Слава нашим захисникам!

⚡️ Молдова офіційно продовжила тимчасовий захист для українців до 1 березня 2027 року, — заява уряду

Що важливо знати:

▪️ Для тих, хто вже має тимчасовий захист, запроваджують онлайн-продовження статусу.

▪️ Подати заявку можна з 1 лютого по 30 квітня 2026 року.

▪️ Дані оновлюватимуться електронно, без навантаження на міграційну службу.

▪️ За умови виконання вимог статус і документи оновляться автоматично — без особистої присутності.

▪️ Перевірити продовження можна буде за QR-кодом на звороті документа.

У разі пропуску термінів подачі заяви тимчасовий захист буде втрачено, але його можна буде оформити повторно.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Привіт, українці. 28 січня у календарі, і сьогодні відзначають:

🔵 День затвердження Державного Прапора України — дата, коли синьо-жовтий стяг офіційно став символом гідності, свободи та національної єдності. Це нагадування про те, що наш прапор — не просто кольори, а ідентичність, за яку борються й сьогодні.

🟡 Всесвітній день безробітних — день, що звертає увагу на людей, які шукають роботу та потребують підтримки. У час війни це особливо важливо: стабільність кожної сім’ї — частина загальної стійкості країни.

Бережіть себе та реагуйте на сигнали повітряних тривог.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

#історія #постаті
Джексон Поллок: Людина, яка перетворила хаос на мистецтво вартістю у мільйони.
28 січня 1912 року народився Джексон Поллок — бунтівник від живопису, який вирішив, що пензлі та мольберти — це занадто нудно для справжньої експресії. Він став обличчям американського абстрактного експресіонізму, змусивши критиків чубитися, а глядачів — годинами вдивлятися у переплетення кольорових ліній. 🎨🌀

Метод «крапання»: Живопис дії

Поллок не просто малював — він здійснював ритуал. Він розстеляв величезні полотна прямо на підлозі своєї студії в сараї та буквально танцював навколо них, розбризкуючи фарбу безпосередньо з банок або за допомогою палиць та мастихін. Цю техніку назвали «drip painting» (живопис крапанням). Для нього було важливо не зобразити щось конкретне, а зафіксувати сам момент руху, енергію та емоцію. 🖌️💥

«Джек-розбризкувач» проти академізму

Консервативна публіка таблоїдів охрестила його «Jack the Dripper» (натякаючи на Джека-Різника). Багато хто казав: «Та моя дитина намалює так само!». Але Поллок лише посміювався. Його роботи, попри позірну хаотичність, мали внутрішню структуру та ритм, який вчені пізніше порівнювали з фракталами — складними математичними формами, що зустрічаються в природі. 🧠🧬

Трагедія і тріумф

Життя Поллока було таким же неспокійним, як і його картини. Боротьба з алкоголізмом, депресія та вічний пошук себе врешті призвели до трагічного фіналу — у 1956 році він загинув у автокатастрофі. Проте його вплив на мистецтво виявився колосальним. Сьогодні його полотна, як-от «Номер 5», продаються на аукціонах за сотні мільйонів доларів, а його стиль став символом абсолютної свободи творчості. 🏎️🥀

Чому це важливо?

Поллок довів, що мистецтво може бути не лише вікном у світ, а й дзеркалом підсвідомості. Він звільнив художників від обов'язку «копіювати реальність», дозволивши фарбі просто бути фарбою, а емоції — головним сюжетом. Його роботи — це застиглий вибух, який і через 100 років змушує нас відчувати трепет перед некерованою силою людської уяви. 🖼️✨

#історія #події
​Сьогодні ми сприймаємо наш прапор як константу, але 28 січня 1992 року Верховна Рада України займалася справою, яка для багатьох тодішніх депутатів виглядала як сеанс екзорцизму. Саме цього дня була прийнята Постанова «Про Державний прапор України», яка офіційно легітимізувала синьо-жовте полотнище. 🇺🇦

​Бюрократія проти історії

​Хоча незалежність проголосили ще в серпні 1991-го, а прапор над куполом парламенту підняли 4 вересня, де-юре держава все ще перебувала у дивному «підвішеному» стані. Комуністична більшість, відома як «Група 239», відчувала фантомні болі за червоно-лазуровим прапором УРСР. Для них синьо-жовті кольори десятиліттями були «петлюрівщиною» та «буржуазним націоналізмом».
​Проте під тиском реальності та результатів грудневого референдуму, навіть найзапеклішим прихильникам серпа і молота довелося змиритися. Постанова № 2067-XII була лаконічною: прямокутне полотнище з двох рівних за шириною горизонтальних смуг. Крапка. Жодних компромісних зірочок чи калинових гілок, які намагалися «втулити» реформатори-перестрахувальники. 📑

​Чому це було важливо?

​До цього моменту використання національної символіки в офіційних документах чи на міжнародній арені було предметом юридичних маніпуляцій. росія вже тоді з неприхованим скепсисом спостерігала за процесом «декомунізації» українського неба, сподіваючись на якийсь формат «СНД-ної» єдності в символах. Затвердження прапора стало чітким сигналом: повернення до москви та її червоних стандартів не буде. 🚫🚩

​Геральдичні баталії та міфи

​Цікаво, що саме в ті часи почали активно плодитися міфи про те, що прапор треба «перевернути», бо він, мовляв, не за фен-шуєм чи не за правилами геральдики. Насправді ж, порядок кольорів (синій зверху, жовтий знизу) був остаточно закріплений ще в часи УНР та української держави Павла Скоропадського. 28 січня 1992 року депутати просто підтвердили спадковість, яку не змогли стерти роки радянської окупації.
​Сьогодні цей прапор — це не просто «небо і пшениця». Це символ, за який люди йшли в тюрми в СРСР і за який сьогодні віддають життя на фронті. Бюрократичний папірець 1992 року лише зафіксував те, що українці вже давно вирішили для себе на площах. 🦾

#історія #події
​Кленовий лист і Тризуб: Як Канада стала «адвокатом» України.
​Канада була першою західною державою, яка визнала незалежність України (це сталося ще 2️ грудня 1991 року), а встановлення повноцінних дипломатичних відносин саме 27 січня закріпило цей статус «особливого партнерства».

​Чому це було так важливо? У 1992 році світ ще з острахом дивився на уламки радянської імперії. Канада ж, завдяки понад мільйонній українській громаді, розуміла суб’єктність України краще за будь-кого в НАТО чи G7. Поки москва намагалася переконати Захід, що Україна — це лише «тимчасове непорозуміння», Оттава вже відкривала своє посольство в Києві. 🏛️

​Цей дипломатичний акт заклав фундамент для всього, що ми маємо сьогодні: від перших канадських інвестицій до масштабної військової тренувальної місії UNIFIER та постачання сучасної зброї. Канада стала нашим головним лобістом на північноамериканському континенті, доводячи, що кровний зв’язок діаспори з Батьківщиною здатний змінювати велику геополітику. 🤝✈️

​Історична справедливість полягає в тому, що саме країна, яка дала притулок тисячам українських патріотів після поразки визвольних змагань 1917–1921 років, через 70 років стала першою, хто простягнув руку відродженій державі.

Київська Обласна Федерація БОКСУ

🥊 У Бучі відбувся Відкритий всеукраїнський турнір з боксу, присвячений бійцям окремого загону безпілотних систем спеціального призначення Національної гвардії України — «Крила Омеги».
Змагання пройшли у Боксерському спортивному клубі «Патріот» та об’єднали 110 учасників із п’яти команд різних областей України.
Зі словами підтримки та привітання до учасників звернулися
віце-президент Бучанської міської федерації боксу Василь Олексюк
та майор спецпідрозділу «Крила Омеги» Георгій Нагорний.
У рамках турніру було організовано збір коштів на чотири планшети для військових, а юні боксери мали змогу ближче познайомитися з діяльністю та місією підрозділу «Крила Омеги».
🤝 Київська обласна федерація боксу щиро дякує всім, хто долучився до проведення цього важливого заходу, за підтримку спорту, наших Захисників і виховання молоді в дусі патріотизму.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

«Уряд РФ використовує єврейську громаду для виправдання війни проти України» — рабин Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви; на жаль, лідери єврейської громади в Росії змушені підтримувати цей наратив

Рабин Пінхас Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви, відмовився підтримати війну проти України, був змушений покинути Росію і згодом оголошений там «іноземним агентом».

У інтерв’ю ізраїльському виданню Israel Hayom він формулює це прямо, без пом’якшень:

«Уряд використовує єврейську громаду в політичних цілях. Останніми роками в Росії просувається теорія про повернення неонацизму в Україну та до країн Балтії, так що війну в російському наративі подають як продовження війни проти нацистської Німеччини. На жаль, лідери єврейської громади в Росії підтримують цю історію — вони використовують громаду в пропагандистських цілях».

За словами рабина, така конструкція дозволяє представити війну не як сучасний політичний конфлікт, а як нібито морально виправдане продовження «історичної боротьби». Пам’ять про Другу світову війну та Голокост стає частиною риторичного інструментарію, а не предметом чесної історичної розмови.

Гольдшмідт підкреслює: із приходом Путіна до влади в 2000 році втручання держави в життя єврейської громади стало нормою. Влада вирішувала, хто може бути головним рабином, а хто ні, і вигнала з країни десятки рабинів.

Він пов’язує це з поверненням логіки силових структур і ідеології закритої держави:

«З приходом Путіна влада повертається до спадкоємців КДБ, і ненависть до чужинців і Заходу стає невід’ємною частиною особистості людей, що виросли в цьому суспільстві».

Особливе місце в інтерв’ю займає тема антисемітизму як інструменту самозахисту російської влади в кризові моменти. Гольдшмідт підкреслює, що це не теоретичне побоювання, а історично підтверджений механізм.

«Страх полягає в тому, що коли уряд у Росії почувається під загрозою, він використовує антисемітизм для самозахисту. Ми бачили це раніше — у кінці царської епохи уряд говорив: «Не сердьтеся на царя, сердьтеся на євреїв», і це призвело до погромів. Це також відбувалося в кінці сталінської епохи».

За його словами, нинішня риторика та міжнародна ізоляція держави створюють умови, у яких подібний сценарій знову стає можливим.

Гольдшмідт безпосередньо пов’язує загострення напруги з ізоляцією Росії після початку війни проти України:

«Сьогодні Росія перебуває в ізоляції. Путін думав, що переможе в Україні за три дні, а наступного місяця ми будемо відзначати чотири роки війни — довше, ніж війна між Росією і нацистською Німеччиною. Він ізолював себе від Заходу».

Ця ізоляція, підкреслює рабин, прямо впливає на становище євреїв у країні. Під сумнів ставиться їхня лояльність державі, зростає антисемітизм, офіційно бути євреєм стає складніше.

За його оцінкою, з початку війни країну вже залишили близько 100 тисяч євреїв, і абсолютна більшість із них не розглядає можливості повернення. Майбутнє єврейського життя в Росії, на його думку, виглядає без ілюзій: скорочення громад, втрата ресурсів і самотність. Люди все рідше пожертвують на синагоги та громадські центри, тому що розуміють — там немає довгострокового майбутнього.

Галахічне питання

Чи має право єврейська громада зберігати лояльність до держави, якщо ця лояльність вимагає публічної мовчанки або підтримки дій, пов’язаних з насильством, брехнею та спотворенням історичної пам’яті?

Де проходить межа між דינא דמלכותא דינא — обов’язком дотримуватися законів держави — і забороною לא תעמוד על דם רעך — не бути байдужим до пролитої крові та несправедливості?

Чи є примусова мовчанка допустимою формою самозбереження у ситуації, коли держава використовує єврейську громаду для виправдання війни та пропаганди — або ж це вже סיוע לדבר עבירה, сприяння гріху?

Це питання особливо гостро звучить у контексті трьох клятв галута (שלוש השבועות):
не повставати проти народів силою, не пришвидшувати кінець вигнання і водночас визнання того, що народи світу не повинні надмірно пригнічувати Ізраїль.
Якщо ця межа порушується, постає ключове питання: чи зберігає принцип лояльності свою обов’язкову силу, коли остання межа перейдена?

Підсумок

Інтерв’ю Пінхаса Гольдшмідта в Israel Hayom — це не політичний маніфест і не публіцистика. Це спроба зафіксувати момент, коли єврейська громада в Росії опинилася між історичною пам’яттю та сучасною пропагандою, між страхом і лояльністю, між минулим і невизначеним майбутнім.

Повний матеріал — тут:
https://news.nikk.co.il/uk/uryad-rf-vikoristovuie-ievrejsku-gromadu/

❓ Як ви вважаєте: чи існує в галахі момент, після якого мовчання перестає бути нейтральним і стає співучастю?

НАновини‼️ — новини Ізраїлю

Важливо❓ Поділіться ❗️
і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали
https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881