ℹ️ Жінка, яка зламала систему: Олена Степанів та її шлях від студентки до легенди фронту.

Уявіть собі 1914 рік. Світ у вогні Першої світової. Жінка на війні в ті часи - це або медсестра, або виняток, який перевдягається у чоловіка, щоб потрапити на передову. Але була українка, яка відмовилася ховатися.

Олена Степанів стала першою у світі жінкою, офіційно зарахованою на військову службу у званні офіцера, яка отримала нагороду за мужність у відкритому бою.

☑️ Замість дисертації гвинтівка.

Олена була блискучою студенткою Львівського університету, вивчала історію та географію. Вона була частиною "Пласту" та "Сокола", де ще до війни вчилася стріляти й орієнтуватися на місцевості. Коли почалася війна, вона не вагалася - пішла в Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Спочатку їй відмовили. Але Олена була не з тих, хто відступає. Вона домоглася свого, ставши командиркою жіночої чоти.

☑️ Битва за Маківку: момент істини.

Найславетніша сторінка її біографії це бої на горі Маківка у 1915 році. Це було пекло, де вирішувалася доля фронту. Олена Степанів не просто була там, вона командувала підрозділом під шквальним вогнем.

За відвагу в цих боях вона отримала Срібну медаль хоробрості - вищу нагороду, яку тоді могла отримати жінка-вояк. Це викликало шок навіть у тогочасній європейській пресі: про "українську амазонку" писали газети Відня та Берліна.

☑️ Полон та повернення: незламність у Ташкенті.

Під час боїв під Лисовичами Олена потрапила у російський полон. Її відправили далеко в Ташкент. Російські офіцери приходили подивитися на неї як на дивовижне створіння - жєнщіну-офіцера". Попри хвороби та тиск, вона зберігала гідність, відмовляючись знімати українські відзнаки.

У 1917 році вона повернулася через Фінляндію та Німеччину додому, щоб знову стати до лав армії УНР та ЗУНР.

☑️ Наука під прицілом нквд.

Після війни Олена повернулася до науки. Вона стала першою жінкою в Україні, яка захистила дисертацію з географії. Але радянська влада не пробачила їй минулого.

У 1949 році, вже у похилому віці, її заарештували. Десять років таборів у Мордовії за "український націоналізм", "державну зраду" та "антирадянську діяльність". Вона вижила, повернулася до Львова, але їй було заборонено займатися науковою роботою.

☑️ Чому про неї важливо пам'ятати сьогодні?

Олена Степанів довела, що патріотизм не має статі, а професіоналізм найкраща відповідь на будь-які упередження. Вона була одночасно і безстрашним воїном, і глибоким науковцем.

Її син, Ярослав Дашкевич, став одним із найвидатніших українських істориків, продовживши справу матері - боротьбу за правду.

#історія #події
Гуцульська Республіка: як Ясіня «показала характер» іспанським... ой, австро-угорським спадкам 🏔️🇺🇦
​23 січня 1919 року в засніженому селищі Ясіня відбулася подія, яка доводить: для справжнього державотворення не потрібні палаци, достатньо волі, гуцульського впертості та чіткого усвідомлення, де твій дім. Народна Рада Гуцульської Республіки офіційно проголосила прагнення до злуки з Великою Україною — Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). 🤝📜

​Поки світові лідери в Парижі перекроювали карту після Першої світової, гуцули вирішили не чекати ласки від долі. Усе почалося з того, що місцеві мешканці, повернувшись із фронтів, не надто зраділи перспективам залишатися під угорською владою. Озброївшись чим було і натхненням Степана Клочурака, вони вигнали угорську залогу та створили власну державу. 🤠💪

​Що варто знати про цей феномен:
​Дипломатія на лижах: Представники республіки брали участь у засіданнях Української Національної Ради у Станиславові (Івано-Франківську). Вони не просто просили допомоги, а заявляли про себе як про частину єдиного організму. 🎿🏛️

​Військова хватка: Гуцульське військо (Гуцульська народна оборона) не лише тримало порядок у Ясіні, а й намагалося звільнити від угорців сусідній Сигіт. Масштаби, можливо, були локальними, але амбіції — загальнонаціональними. 🗡️🏔️

​Символізм: Прапор республіки був синьо-жовтим, а мова — українською. У той час, коли великі імперії розсипалися в прах, у самому серці Карпат люди точно знали, хто вони і з ким хочуть бути. 🇺🇦✨

​Гуцульська Республіка проіснувала до літа 1919 року, поки її не окупували румунські війська. Проте цей короткий спалах державності став одним із найяскравіших доказів того, що соборність України — це не вигадка кабінетних політиків, а щире бажання людей, навіть у найвіддаленіших гірських селах. 🌲🏠

​Ця історія — чудовий приклад того, що коли народ має хребет, він здатен створити власну реальність навіть посеред геополітичного хаосу. Іронічно, але маленька Ясіня в той момент виглядала значно суб'єктнішою за багато тогочасних європейських урядів. ✊🛰️

https://youtu.be/cTp4LEXDZqQ?si=3Q8l2Ajz3nOtiSyW

#історія #події
22 січня 1919 року — дата, коли українська мрія про соборність вперше отримала юридичне оформлення, хоча й дещо запізніле. На Софійському майдані в Києві під урочисті дзвони соборів було проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР. Дві частини розірваного українського тіла, що століттями перебували під різними імперіями, нарешті спробували зростися в єдиний державний організм. 🤝🇺🇦

Геополітичне весілля у вогні

Символізм події вражав: Західна Україна, щойно вирвавшись із пазурів Австро-Угорщини, та Наддніпрянщина, що намагалася оговтатися від розпаду російської імперії, потиснули одна одній руки. Проте за фасадом патріотичних промов ховалася сувора реальність. Зі сходу на Київ уже сунула більшовицька росія, а із заходу на Галичину наступали польські війська. Це був союз двох потопаючих, які замість рятувального кола мали лише високі ідеали та хронічний дефіцит набоїв. ❄️⚔️

Держава на папері чи в реальності?

Будемо об’єктивними: повноцінного адміністративного об’єднання так і не відбулося. УНР та ЗО УНР (Західна область УНР) фактично зберегли окремі армії, різні органи управління та, що найгірше, кардинально протилежні зовнішньополітичні пріоритети. Для галичан головним екзистенційним ворогом була Польща, тоді як для наддніпрянців основна загроза йшла від москви. Ця політична шизофренія згодом призвела до того, що Симон Петлюра пішов на союз із Варшавою, фактично пожертвувавши інтересами Галичини, що викликало закономірну лють у лідерів ЗУНР. 📉🤨

Спадщина іронічної долі

Акт Злуки у його практичному вимірі проіснував недовго — вже за кілька тижнів після проголошення Директорія УНР була змушена залишити Київ під тиском більшовиків. Проте історичний прецедент було створено. Соборність перестала бути лише темою для поетичних вечорів і стала чіткою політичною програмою. Навіть якщо ця програма була реалізована в умовах повного хаосу, вона довела, що українці з обох боків Збруча бачать себе в одному домі, навіть якщо цей дім на той момент палав з усіх чотирьох боків. 🔥🏠

Уроки для сучасників

Критичний погляд на події 1919 року вчить, що декларації без єдиного військового командування та узгодженої стратегії варті не більше за папір, на якому вони надруковані. Злука була великим шансом, який розбився об внутрішні чвари та неспроможність лідерів розставити пріоритети. Проте саме цей «паперовий» акт став тим фундаментом, на якому через 71 рік українці побудували «Живий ланцюг», нагадуючи всьому світу, що єдність — це не просто слово з підручника, а єдиний спосіб виживання. 🕯️🇺🇦

#історія #події
Версальський пасьянс: як великі держави перекроювали світ, ігноруючи українську карту 🌍✍️
18 січня 1919 року в залах Міністерства закордонних справ Франції відкрилася Паризька мирна конференція. Символізм дати був максимально уїдливим: переможці у Першій світовій війні обрали саме той день, коли 48 років тому німці проголосили свою імперію, щоб тепер почати її методичне розчленування. Представники 27 держав зібралися, щоб вирішити долю людства, проте реальна влада зосередилася в руках «Великої трійки»: Вільсона, Клемансо та Ллойд Джорджа. 🎩🤝

Конференція мала на меті встановити справедливий мир, але на ділі перетворилася на запеклу торговлю за території та репарації. Американський президент Вудро Вільсон привіз свої «14 пунктів» про самовизначення народів, але європейські лідери були більше зацікавлені в тому, щоб виставити Німеччині та її союзникам астрономічні рахунки та максимально послабити ворога на майбутнє. 📈💶

Для України Паризька конференція стала місцем великих сподівань і ще більшої дипломатичної поразки. Делегації УНР та ЗУНР прибули до Парижа, намагаючись домогтися визнання незалежності та припинення польської агресії в Галичині. Проте «Велика трійка» дивилася на світ через призму власних інтересів. Франція прагнула створити сильну Польщу як противагу Німеччині, а британці та американці все ще марили ідеєю «єдиної та неподільної росії», сподіваючись на перемогу білогвардійців над більшовиками. 🏛️🚫

В результаті, українське питання було фактично проігнороване. Народи, що століттями перебували під гнітом імперій, отримали шанс на державність лише тоді, коли це вписувалося в плани переможців. Україна ж залишилася наодинці з численними ворогами. Паризька система, створена в 1919 році, виявилася хиткою будівлею: вона не принесла справжнього заспокоєння, а лише заклала підвалини для ще масштабнішої катастрофи — Другої світової війни. 💣📉

Події в Парижі довели жорстоку істину міжнародної політики: право на самовизначення отримує не той, хто має історичну справедливість, а той, хто має силу її захистити та аргументи, зрозумілі світовим гравцям. 🕊️💔

#Постаті

ТВОРЕЦЬ ХОРОВОГО СТИЛЮ ГАЛИЧИНИ

7 грудня 1870 року у віці 55 років помер Михайло Вербицький - композитор, диригент, священник, автор мелодії Державного Гімну «Ще не вмерла Україна».

Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815-го в селі Явірник Руський поблизу Перемишля (нині - Польща). Грунтовну музичну освіту він здобув у провідних композиторів. Навчався у Львівській духовній семінарії.

Написав музику до понад 20 театральних вистав. Автор музики до твору Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який став гімном Галичини. Створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів.

Займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Віртуозно грав на гітарі.

Вважається, що музику до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» він написав у 1863-му. Вперше виконаний на зібранні громади Перемишльської семінарії того ж року. Хоча як самостійний твір «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 10 березня 1865-го.

У 1917-1920 роках твір став одним із гімнів ЗУНР та УНР, у 1939-му - гімном Карпатської України, а з 1992-го - Державним Гімном незалежної України.

З відривного календаря "Український народний календар" за 8 грудня.
-------------

#Постаті

ТВОРЕЦЬ ХОРОВОГО СТИЛЮ ГАЛИЧИНИ

7 грудня 1870 року у віці 55 років помер Михайло Вербицький - композитор, диригент, священник, автор мелодії Державного Гімну «Ще не вмерла Україна».

Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815-го в селі Явірник Руський поблизу Перемишля (нині - Польща). Грунтовну музичну освіту він здобув у провідних композиторів. Навчався у Львівській духовній семінарії.

Написав музику до понад 20 театральних вистав. Автор музики до твору Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який став гімном Галичини. Створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів.

Займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Віртуозно грав на гітарі.

Вважається, що музику до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» він написав у 1863-му. Вперше виконаний на зібранні громади Перемишльської семінарії того ж року. Хоча як самостійний твір «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 10 березня 1865-го.

У 1917-1920 роках твір став одним із гімнів ЗУНР та УНР, у 1939-му - гімном Карпатської України, а з 1992-го - Державним Гімном незалежної України.

З відривного календаря "Український народний календар" за 8 грудня.
--------

#історія #особистості
⚔️ Олександр Греків: Генерал-хорунжий УНР, який командував Галицькою Армією.
26 листопада 1875 року народився Олександр Петрович Греків — видатний військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР) та головнокомандувач Української Галицької Армії (УГА) у критичний період Визвольних змагань. Його біографія є яскравим прикладом професійного військового, який присвятив свої знання та досвід боротьбі за українську державність. 🇺🇦

Кар'єра до революції

Олександр Греків був кадровим офіцером Російської імператорської армії. Він закінчив Військово-юридичну академію та Миколаївську академію Генерального штабу в Санкт-Петербурзі, здобувши блискучу військову освіту. Під час Першої світової війни він служив на високих штабних посадах, продемонструвавши неабиякі організаційні та стратегічні здібності, і закінчив війну у званні полковника.

На службі Україні

З початком Української революції 1917 року Греків активно включився у процес розбудови національної армії.
* Армія УНР: У період Гетьманату Павла Скоропадського він обіймав посаду заступника військового міністра, а згодом, за часів Директорії УНР, став начальником Головного управління Генерального штабу. Його знання військової справи були неоціненними для молодої української держави.
* Головнокомандувач УГА: Найбільш значущим став період його командування Українською Галицькою Армією (УГА) — збройними силами Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Улітку 1919 року, під час відступу УГА під тиском польських військ, Греків був призначений головнокомандувачем і очолив армію в Чортківській офензиві — блискучій, хоча й тимчасовій, наступальній операції, яка дозволила УГА повернути значні території Галичини.
Хоча Чортківська офензива не змогла переломити хід війни на користь українців, вона засвідчила високий бойовий дух армії та полководницький талант Греківа.

Еміграція та доля

Після поразки Визвольних змагань Греків емігрував до Австрії. У 1948 році він був викрадений радянськими спецслужбами у Відні, вивезений до СРСР і засуджений. Генерал Олександр Греків помер у таборах ГУЛАГу в 1959 році, ставши однією з численних жертв радянського режиму серед української військової еліти.

Його ім'я залишається символом професіоналізму та жертовності в боротьбі за українську державність.

#історія #події
💔 Втрата Столиці: Евакуація Уряду ЗУНР до Тернополя (1918)
21 листопада 1918 року — це день, сповнений трагізму та рішучості в історії Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Ця дата ознаменувала не поразку, а лише втрату тимчасової столиці і початок нового, складнішого етапу боротьби за незалежність.

⚔️ Падіння Львова

Після проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 року, Львів став центром запеклих Польсько-українських боїв. Українські війська (УГА) тримали оборону міста, де розташовувався Державний Секретаріат (уряд) на чолі з Костем Левицьким. Проте, через брак зброї, людських резервів та постійний тиск польських формувань, утримати стратегічно важливий центр Галичини виявилося неможливо.
Саме в ніч на 21 листопада 1918 року Українська Галицька Армія була змушена здійснити організований відступ зі Львова, щоб зберегти основні сили для подальшої боротьби.

➡️ Переїзд Державного Секретаріату

Слідом за військовим командуванням, 21 листопада розпочалася евакуація Державного Секретаріату та інших найважливіших державних установ. Новою тимчасовою столицею ЗУНР було обрано Тернопіль. 🚉
Це рішення мало критичне значення:
* Збереження державності: Незважаючи на втрату столиці, уряд не був розгромлений чи полонений. Він зберіг свою структуру та легітимність, продемонструвавши, що державність ЗУНР існує не лише у Львові. 🏛️
* Продовження боротьби: Переїзд дозволив уряду продовжити керувати військами, мобілізувати ресурси та підтримувати дипломатичні контакти, що було неможливо під час облоги.

💡 Символ Незламності

Евакуація 21 листопада 1918 року стала символом незламності української влади. Уряд ЗУНР перетворився на "мандрівний" (пізніше він переїжджав до Станіславова, нині Івано-Франківськ), але продовжував функціонувати протягом майже року, доводячи, що ідея незалежної української держави була сильнішою за будь-яку окупацію. Цей досвід став важливим уроком для українського державотворення. 🇺🇦

#події
🇺🇦
13 листопада 1918 року, у час стрімких геополітичних змін, спричинених завершенням Першої світової війни, Українська національна рада (УНРада) ухвалила надзвичайно важливий документ, який став визначальним для становлення державності на західноукраїнських землях. Йдеться про закон, що регулював адміністрацію західноукраїнських земель і визначав їхню територію як складову Української Держави. 📜
Контекст історичного моменту
Це рішення було прийняте в умовах, коли розпад Австро-Угорської імперії став доконаним фактом, а 1 листопада 1918 року вже відбулося Листопадове повстання (більш відоме як Листопадовий чин) і було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Незважаючи на те, що УНРада (парламент ЗУНР) вже проголосила незалежність, необхідно було юридично закріпити її територіальні межі та визначити правову основу для управління новоствореною державою.
Значення ухваленого Закону
Ухвалений 13 листопада закон чітко окреслив кордони ЗУНР, включаючи в її склад території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, де більшість населення становили українці. Це був акт територіальної консолідації та рішучий крок, спрямований проти зазіхань з боку сусідніх держав, зокрема Польщі, яка вже розгорнула військові дії.

📌 Ключові аспекти закону:

* Правове закріплення: Закон надавав юридичну силу прагненню українців Галичини, Буковини та Закарпаття до власної державності.
* Визначення території: Було чітко визначено, які саме колишні коронні краї Австро-Угорщини входять до складу Української Держави (ЗУНР).
* Підготовка до Соборності: Цей акт став одним із ключових кроків, що передували Акту Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року. Він підтверджував ідею єдності українських земель.
Таким чином, 13 листопада 1918 року стало днем, коли в умовах хаосу, викликаного завершенням Світової війни, українські політичні діячі змогли чітко артикулювати та юридично оформити свої національно-державні прагнення на західних землях. Це була рішуча спроба захистити українську ідентичність і створити фундамент для єдиної, соборної України. ✊

#події
3 листопада 1918 року у Чернівцях відбулося Буковинське народне віче — велелюдні народні збори, на яких українці Північної Буковини ухвалили історичне рішення про приєднання цієї території до Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). Це рішення було висловленням волі українського населення Буковини національно визначатися після розпаду Австро-Угорської імперії. Віче проявило національну зрілість, прагнення до життя в єдиній соборній державі та водночас повагу до прав інших національностей на території краю.

На віче переважною більшістю голосів було проголошено приєднання Північної Буковини до ЗУНР, а також було висловлено побажання подальшої злуки із "Великою Україною" — Українською народною республікою, яка на той час боролася за державність на сході і півдні українських земель. Важливо, що віче засудило претензії Румунської національної ради на всю територію Буковини, окремо виділяючи волю української громади Північної частини краю.

Ця подія стала значним актом національного самоусвідомлення і політичного вибору українців Буковини, які прагнули жити в українській спільноті. 6 листопада 1918 року, за рішенням віче, українці без кровопролиття перебрали владу в Чернівцях у останнього австрійського губернатора, офіційно закріпивши приєднання.

Проте світові політичні події та міжнародні мирні угоди незабаром призвели до окупації і приєднання Північної Буковини до Румунії за Сен-Жерменським та Севрським договорами; однак ухвалене на віча рішення відіграло важливу роль у подальшій історії регіону.

Отже, Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року стало ключовою подією у становленні української державності на Північній Буковині, вираженням волі української громади цього краю жити в єдиній українській державі зі всіма демократичними засадами поваги до національних меншин.