МАЛАНКА та ВАСИЛЬ
або хто ЩО СВЯТКУЄ, хто на "СТАРИЙ НОВИЙ РІК", за старою звичкою, хто вже на "НОВИЙ"!
13 січня за Юліанським календарем(31 грудня за сучасним Григоріанським) - день смерті преподобної Маланії(Маланки, Меланки, Меланії) або Маланії-Римлянки, римської святої, яка народилася у Римі та жила в епоху імператора Флавія Гонорія Августа, але практично все своє свідоме життя провела в Африці займаючись разом зі своїми подругами релігійним просвітництвом серед туземців. У театралізованих постановах роль Маланки обов'язково має виконувати переодягнений юнак, через те, що в житті Маланія була лecбiянкoю. Якимось чином образ Маланки перекочував на територію СРСР і раптово став фольклорним елементом в Україні на пару з її "коханим" Василем, грецьким святим, який помер за Юліанським календарем 14 січня(за Григоріанським - 1 січня). Насправді Маланка із Василем ніколи не могли зустрічатися. Вони не тільки жили на різних територіях, а й у різні часи. Маланка народилася у 383 році, а Василь помер у 379-му. Радянська пропаганда втюхала в українські звичаї дурість, не подбавши про сумісність вигаданих персонажів, вкравши при цьому дохристиянську атрибутику наших пращурів, яка не тільки жодного відношення до християнства не має, але нещадно винищувалася за часів хрещення України у 988-му та подальших роках. Та красти без розбору і сенсу, що під руки потрапить, святкувати кончину людей і танцювати на їхніх кістках це найголовніше у деяких ідеологіях.
Про яке палке кохання, про які обнімашки-цілувашки між Василем та Маланкою взагалі може йти мова, якщо вони ані в часі, ані географічно ніколи не перетиналися і Маланка народилася через ШІСТЬ років по смерті Василя?
В жодній старій українській класичній літературі образи Маланки та Василя не згадуються, тільки в новій, радянських часів.
«Християнське Різдво» та «СТАРИЙ НОВИЙ РІК», почали відмічати в СРСР та у деяких країнах сателітах та холопах СРСР після Другої світової війни 7-го та 14-го січня, до цього Хр. Різдво відмічалося 25 грудня, а Старий Новий рік взагалі не існував навіть у лексиконі. Якщо згадували старі дати, то додавали - "за старим стилем". Але прийшли нові свята, бо така була вказівка з Кремля, щоб жодного церковного свята не відмічали разом з Заходом, починався новий виток напруженості. Але, з догляду на те, що радянські православні священики суттєво допомогли у мобілізації гарматного м’яса під час бойових дій (мобілізація старими більшовицькими засобами йшла дуже тяжко, кількість ухилянтів та дезертирів росла і досягла мільйонів), проведення служб було тимчасово дозволено.
Потім, при Хрущові, гайки знову почали загвинчувати, а при Брежнєві боротьба з релігією досягла апогею. Вже не катували, не відправляли на Соловки та Колиму, але нагляд за церквою був ретельний, молодь за участь у церковних діях нещадно карали, за діяльністю церкви ретельно наглядали співробітники КДБ, що мали своїх довірених осіб серед «батюшків», «дияконів» та служниць.
Під час значних святкових служб біля церкви обов’язково чергував оперативний комсомольський загін, стояли міліцейські авто, швендяли ментовські патрулі, серед натовпу вдавала з себе байдужість купа працівників КДБ та МВС у цивільному одягу та їхні секретних агенти.
А опівночі, на якесь видатне церковне свято, обов’язково по Центральному Телебаченню показували «Мелодії та ритми зарубіжної естради», щоб відволікти молодь від згубного випадкового відвідування церкви. Дивитися особливо у тій програмі було нічого, крім остогидлій цвілі артистів соцтабору, але пару виступів справжніх вчорашніх західних зірок вихопити було можливо, на кшталт «ABBA» чи «Boney-M», що вже тоді для радянської молоді було за щастя. Сьогодні вже цю передачу ніхто б і не дивився, навіть з ностальгії.
Життя продовжувалося, нічого не змінювалося, змінювалася тільки форма, але не форма життя людей, а форма діяльності церкви та наглядаючих за ними органів влади та правопорядку.
© IK
http://www.ik-music.net/МАЛАНКА та ВАСИЛЬ
або хто ЩО СВЯТКУЄ, хто на "СТАРИЙ НОВИЙ РІК", за старою звичкою, хто вже на "НОВИЙ"!
13 січня за Юліанським календарем(31 грудня за сучасним Григоріанським) - день смерті преподобної Маланії(Маланки, Меланки, Меланії) або Маланії-Римлянки, римської святої, яка народилася у Римі та жила в епоху імператора Флавія Гонорія Августа, але практично все своє свідоме життя провела в Африці займаючись разом зі своїми подругами релігійним просвітництвом серед туземців. У театралізованих постановах роль Маланки обов'язково має виконувати переодягнений юнак, через те, що в житті Маланія була лecбiянкoю. Якимось чином образ Маланки перекочував на територію СРСР і раптово став фольклорним елементом в Україні на пару з її "коханим" Василем, грецьким святим, який помер за Юліанським календарем 14 січня(за Григоріанським - 1 січня). Насправді Маланка із Василем ніколи не могли зустрічатися. Вони не тільки жили на різних територіях, а й у різні часи. Маланка народилася у 383 році, а Василь помер у 379-му. Радянська пропаганда втюхала в українські звичаї дурість, не подбавши про сумісність вигаданих персонажів, вкравши при цьому дохристиянську атрибутику наших пращурів, яка не тільки жодного відношення до християнства не має, але нещадно винищувалася за часів хрещення України у 988-му та подальших роках. Та красти без розбору і сенсу, що під руки потрапить, святкувати кончину людей і танцювати на їхніх кістках це найголовніше у деяких ідеологіях.
Про яке палке кохання, про які обнімашки-цілувашки між Василем та Маланкою взагалі може йти мова, якщо вони ані в часі, ані географічно ніколи не перетиналися і Маланка народилася через ШІСТЬ років по смерті Василя?
В жодній старій українській класичній літературі образи Маланки та Василя не згадуються, тільки в новій, радянських часів.
«Християнське Різдво» та «СТАРИЙ НОВИЙ РІК», почали відмічати в СРСР та у деяких країнах сателітах та холопах СРСР після Другої світової війни 7-го та 14-го січня, до цього Хр. Різдво відмічалося 25 грудня, а Старий Новий рік взагалі не існував навіть у лексиконі. Якщо згадували старі дати, то додавали - "за старим стилем". Але прийшли нові свята, бо така була вказівка з Кремля, щоб жодного церковного свята не відмічали разом з Заходом, починався новий виток напруженості. Але, з догляду на те, що радянські православні священики суттєво допомогли у мобілізації гарматного м’яса під час бойових дій (мобілізація старими більшовицькими засобами йшла дуже тяжко, кількість ухилянтів та дезертирів росла і досягла мільйонів), проведення служб було тимчасово дозволено.
Потім, при Хрущові, гайки знову почали загвинчувати, а при Брежнєві боротьба з релігією досягла апогею. Вже не катували, не відправляли на Соловки та Колиму, але нагляд за церквою був ретельний, молодь за участь у церковних діях нещадно карали, за діяльністю церкви ретельно наглядали співробітники КДБ, що мали своїх довірених осіб серед «батюшків», «дияконів» та служниць.
Під час значних святкових служб біля церкви обов’язково чергував оперативний комсомольський загін, стояли міліцейські авто, швендяли ментовські патрулі, серед натовпу вдавала з себе байдужість купа працівників КДБ та МВС у цивільному одягу та їхні секретних агенти.
А опівночі, на якесь видатне церковне свято, обов’язково по Центральному Телебаченню показували «Мелодії та ритми зарубіжної естради», щоб відволікти молодь від згубного випадкового відвідування церкви. Дивитися особливо у тій програмі було нічого, крім остогидлій цвілі артистів соцтабору, але пару виступів справжніх вчорашніх західних зірок вихопити було можливо, на кшталт «ABBA» чи «Boney-M», що вже тоді для радянської молоді було за щастя. Сьогодні вже цю передачу ніхто б і не дивився, навіть з ностальгії.
Життя продовжувалося, нічого не змінювалося, змінювалася тільки форма, але не форма життя людей, а форма діяльності церкви та наглядаючих за ними органів влади та правопорядку.
© IK
http://www.ik-music.net/
Українська
English
