З моменту заснування бренду ми ще жодного разу не змінювали ціни. І для нас це рішення — непросте.

Але зараз ми змушені це зробити, адже сировина та виробництво суттєво подорожчали, ви і самі це бачите щодня.

До 13 квітня у вас ще є можливість замовити все за старими цінами — і ще й зі знижками.

Сподіваємось на ваше розуміння і довіру

А тепер про приємне: роби замовлення за посиланням https://letyshops.com/ua/winwin?ww=29282593 та отримай кешбек понад 6% на усі замовлення Gregory mill

Замовляй свій еліксир краси за посиланням https://aff.gregorymill.com.ua/xVcSMJ Не пропустіть неймовірну можливість! Скуштуйте всі наші смаки та знайдіть свої фаворити!

Український бренд натуральних гранул Gregory Mill запрошує до співпраці! Партнерська програма Gregory Mill https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз!

#гранула #подарунковібокси #зробленовукраїні #українськийбренд #безцукру #здоровехарчування #правельнехарчування #рекомендуємо #онлайнмагазин #ексклюзив #попробуй #вкусняшка #смачно #корисно #їжа #перекус #шопінг #подарунок #покупки #купити #магазин #товар #онлайн

🙏🏻Сирський привітав українських військових із Великоднем

Головнокомандувач ЗСУ звернувся до захисників і захисниць, подякувавши тим, хто зустрічає свято на передовій.

«Христове воскресіння – це про перемогу життя над смертю. Так само наші воїни щодня виборюють право України на вільне життя», – зазначає головком.

Сирський наголосив, що саме завдяки військовим Україна продовжує жити та боротися, і закликав згадати у молитвах полеглих захисників.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

На Київському вокзалі встановили Великоднє дерево зустрічей

Воно символізує розлуки й надії, які щодня переживають українці на перонах.

Дерево прикрасили стрічками, пташками та маленькими вагончиками.

І кожен з вас може долучитися — принести свою писанку, залишити її на дереві або обмінятися з іншими.

Відео: ukrainianrailways

70-річний власник синього ВАЗа, який днями заглох у Києві — Микола Матвєєнко, він родом із Харцизька Донецької області. Пенсіонер вже дістався села Грушка на Кіровоградщині.

"Люди тут мене гарно зустріли біля селищної ради, кажуть — тут є будинок, в якому можна жити. Прийшли, відкрили, все показали. Буду поки тут. Тут добре, мені навіть вже город задискували",
— розповідає Микола Михайлович.

Чоловік все життя пропрацював зварювальником та механіком у рідному Харцизьку, але все перекреслила війна. Його дружина загинула в автобусі в Донецьку під час обстрілу, сам він виїхав на Чернігівщину — доглядати літніх батьків. Поховавши усіх рідних, залишився зрештою один.

Мандрівка пенсіонера почалася з села Камінь Чернігівської області. Зараз там справжнє пекло — росіяни щодня спалюють хати дронами. Разом із чоловіком усю дорогу на передньому сидінні їхала собачка Жуля. У неї своя історія: її ще цуценям залишила сусідка Катерина, яка пішла на фронт.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Зеленський підтримав ініціативу щодо особливого статусу для фахівців у прифронтових регіонах

Йдеться про закріплення на законодавчому рівні системи соцгарантій, підтримку сімей, а також медичне та психологічне забезпечення для рятувальників, працівників енергетики, логістики, держуправління, транспорту та інших критично важливих сфер.

"Наприклад, працівники Херсонського водоканалу ремонтують мережі, тоді як їхні колеги збивають дрони, що летять на них. На жаль, через російські атаки загинули та отримали поранення сотні наших спеціалістів. Практично щодня вони потрапляють під ворожі удари",
— зазначив Прокудін, додавши, що ініціатива стосується всіх прифронтових регіонів України.

Ну, ось нарешті й настав той день, єдиний день на весь рік, коли справжнім православним дозволяється помитися! Кляті католики, протестанти, баптисти, адвентисти, кальвіністи, ірвінгісти, методисти, квакери та інша сволота, віровідступники, неповноцінні недохристияни помилися у недозволені дні, коли вода ще не тільки не водяниста, але ще й абсолютно не водяна. А невіруючі взагалі, гніваючи Бога, замість того, щоб ходити в багнюці та насолоджувати ближніх своїм сморідом, миються щодня, падли!

Круїз лайків

Круїзний лайнер “Aurora Mare” вирушив у море тихо, мов величезний білий рукопис, що повільно перегортає хвилі. На його борту зібралися двадцять двоє людей, об’єднаних дивною справою: вони були письменниками і поетами.
Усі вони потрапили сюди через конкурс на літературному сайті PapirusNet.
Умови були прості й спокусливі.
Під час двотижневого круїзу кожен учасник мав писати нові твори й викладати їх на PapirusNet. Читачі голосували лайками, коментарями та поширеннями.
Хто наприкінці подорожі стане найпопулярнішим, той отримає один мільйон доларів.

Спочатку це нагадувало свято слова.
На палубах читали вірші під шум хвиль.
У каютах народжувалися оповідання.
У барі сперечалися про рими, ритм і сенс життя.
Але вже на третій день щось змінилося.
Письменник на ім’я Марко, автор похмурих детективів, голосно заявив у салоні:
— У мене вже п’ять тисяч лайків. Думаю, переможець очевидний.
Поетеса Олеся усміхнулася тонко, як лезо:
— Лайки нічого не значать. У мене три тисячі коментарів. Люди зі мною розмовляють.
Хтось із кутка додав:
— А мої тексти вже перепостили сто разів.
З того вечора корабель наповнився не словами, а змаганням.
Кожен перевіряв статистику щогодини.
Дехто майже не виходив із каюти, пишучи нові тексти.
Інші нишком дивилися в чужі екрани.

На четвертий день зник перший учасник.
Поет Тарас.
Його каюта була відкрита.
На столі лежав ноутбук з незакінченим віршем і сторінка на PapirusNet, де саме зростала кількість лайків.
Капітан оголосив, що, мабуть, він випадково впав за борт.
Письменники зітхнули… і повернулися до своїх текстів.

Наступного дня зникла Олеся.

Потім ще один.

І ще.
Щодня хтось зникав.
Паніка повзла кораблем, як чорнильна пляма по паперу.

Зрештою залишилося лише семеро.

Тоді мовчазний чоловік на ім’я Данило, автор філософських есеїв, сказав:
— Це не випадковість. Хтось прибирає конкурентів.
Усі мовчки подивилися один на одного.

У кожного була причина.

Мільйон доларів.

Тієї ночі Данило не спав. Він переглядав статистику на PapirusNet.
І раптом помітив дивну річ.
Усі зниклі автори мали одну спільну деталь.
Перед зникненням їхні тексти раптово ставали найпопулярнішими.

Але після їхнього зникнення їхні сторінки… продовжували публікувати нові твори.

Данило похолов.
— Це неможливо… — прошепотів він.

Він перевірив IP-адреси.
Усі нові тексти публікувалися з корабля.
У ту ж мить на його ноутбуці з’явилося повідомлення:

> Вітаємо!
Ваш новий твір став найпопулярнішим на PapirusNet.

Данило не писав жодного нового твору.
Сторінка сама відкрилася.
На ній був текст.

Оповідання.

Про круїзний лайнер.
Про письменників.
Про те, як вони один за одним зникають.
І підпис автора:
“Колектив PapirusNet”

Раптом у коридорі почулися кроки.

Данило визирнув.

У світлі лампи стояли ті, хто зник раніше.

Тарас.
Олеся.
Інші.

Вони дивилися на нього спокійно.

— Не хвилюйся, — сказала Олеся. — Ми просто допомагаємо історії стати популярною.

— Що… ви робите?

Тарас усміхнувся.

— PapirusNet вирішив створити найреалістичніший літературний проєкт у світі.
— Люди читають історію…
— голосують…
— і навіть не здогадуються…
— …що вона відбувається насправді.

Данило відступив.

— А переможець?

Олеся відповіла тихо:
— Переможець буде.

— Але щоб історія стала легендою…
— вона має мати продовження.

Тієї ночі Данило теж зник.

А наступного ранку на PapirusNet з’явився новий текст.
Назва:
“Круїз лайків. Частина друга.”

І кількість читачів почала зростати так швидко, наче сам океан гортав сторінки.
...
(Далі буде)

Пережили жорстокі допити та булінг: з окупації врятували ще 4 молодих українців.
Команда Save Ukraine за підтримки партнерів у межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA евакуювала з тимчасово окупованих територій чотирьох дітей і підлітків.
Серед врятованих – 20-річний хлопець, якого жорстоко допитували співробітники ФСБ через проукраїнську позицію. Після цього його відрахували з університету, а через ризик мобілізації до армії РФ він вирішив виїхати.
Вдалося повернути і 19-річну дівчину, яка зазнавала булінгу через українську ідентичність і пережила значний психологічний тиск, а також підлітка, якого змушували навчатися у російській школі під загрозою позбавлення батьківських прав і депортації родини.
Наразі вони перебувають у безпеці, отримують психологічну допомогу та необхідну підтримку для адаптації.
Усі українські діти повинні бути вдома – і держава щодня працює, щоб це якнайшвидше стало реальністю.
Національне інформаційне бюро

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Є одна річ, яку мало хто хоче прийняти.
Пенсія в Україні - це вже давно не “гарантія”.
Це… умова.
⸻

На словах все просто.
Досяг 60 років - отримуєш гроші.
А по факту?
У 2026 році треба мати 33 роки стажу.

Немає?
Тоді не сьогодні.
Тоді ще попрацюй.
До 63.
А може й до 65.
⸻

І тут момент, який більшість навіть не помічає.
Таких людей багато.
Дуже багато.
Люди, яким вже є 60.
Але вони не отримують нічого.
Не тому що вони нічого не робили.
А тому що “не вистачило років”.
⸻

І тепер просто логіка.
Якщо таких людей хоча б 300 тисяч,
і середня пенсія 6500 грн,
це майже 2 мільярди гривень щомісяця, які не виплачуються.

Просто вдумайся.
⸻
І знаєш, що найцікавіше?
Система не відмовляє.
Вона не каже “ні”.
Вона каже “потім”.
⸻
І от це “потім”
коштує мільярди.
⸻
Тепер чесно.
Ти реально розраховуєш, що через 20-30 років
ця система стане щедрішою?
⸻
Я не про те, що все погано.
Я про те, що треба дивитись тверезо.
Якщо в тебе немає свого плану -
значить, у тебе є чужий.
⸻
І от тут вся різниця.
Одні чекають.
Інші рахують і діють.
⸻
Я щодня бачу людей, які в якийсь момент просто кажуть:
“Все. Я не хочу залежати від цього”
І починають будувати свою систему.
Спокійно. Без паніки. Але з розумінням.
⸻
І якщо чесно - це найсильніше рішення, яке можна прийняти.

Якщо хочеш розібратись, як це виглядає конкретно під тебе -
напиши мені слово ПЛАН, або записуйся на консультацію viber 093-149-6115.

Без продажів. Просто покажу цифри.

Мати благала вченого вколоти її синові, який помирав, препарат, що ніколи раніше не застосовували на людині.

Це був липень 1885 року, Париж.

Дев’ятирічний Жозеф Мейстер стояв і тремтів у лабораторії Луї Пастера. Його руки й ноги були вкриті глибокими ранами від укусів. За два дні до цього його в Ельзасі атакував собака, якого вважали скаженим. Тварину невдовзі вбили.

Його мати добре розуміла, що це означає.

У 1885 році сказ майже завжди означав смерть. Коли з’являлися симптоми — страх води, сильні судоми, галюцинації — шансів практично не було. Смерть була болісною, іноді тривала кілька днів, і допомогти було неможливо.

Але вона чула про вченого в Парижі.
Про чоловіка на ім’я Луї Пастер, який працював над чимось, що могло допомогти.

Вона не знала, чи це правда.
Вона знала лише одне: якщо нічого не зробити — її син помре.

І вона перетнула Францію з пораненою дитиною, щоб знайти цього вченого.

— Будь ласка, — сказала вона Пастеру. — Врятуйте мого сина.

Луї Пастеру було 62 роки. Він уже був одним із найвідоміших учених Європи. Його відкриття змінили науку і світ. Але перед ним стояло надзвичайно складне рішення.

Так, у нього була вакцина від сказу.
Він роками розробляв її і неодноразово успішно випробовував на тваринах.

Але ніколи — на людині.

І Пастер навіть не був лікарем — він був хіміком. Якщо б він застосував експериментальне лікування, і хлопчик помер, це могло зруйнувати його репутацію і все, що він створив.

Але якщо нічого не зробити — Жозеф майже напевно помре.

Пастер порадився з двома лікарями. Вони оглянули хлопчика і дійшли одностайного висновку: без лікування шансів немає. Вакцина — єдина надія.

Пастер ухвалив рішення.

Вони спробують.

У наступні дні Жозеф отримував серію ін’єкцій. Дози поступово збільшували, щоб навчити імунну систему боротися з вірусом, перш ніж той досягне мозку.

Щодня Пастер уважно спостерігав за хлопчиком: чи не з’явиться температура, сплутаність свідомості або інші симптоми.

Щодня Жозеф залишався здоровим.

Після останньої ін’єкції вони чекали.
Тиждень. Два.

Нічого.

Жодних симптомів. Жодної хвороби.

Жозеф Мейстер став першою людиною, яку успішно вакцинували проти сказу після зараження.

Новина швидко поширилася Європою. За кілька місяців до Пастера почали приїжджати родини з різних країн. Він лікував сотні, потім тисячі. Вакцина працювала.

Але справжня велич Пастера була ще глибшою.

Вакцина проти сказу — не його найбільший внесок.

Його головне відкриття — довести, що невидимі мікроорганізми викликають хвороби.

До нього багато хто вважав, що хвороби виникають через «погане повітря» або з’являються самі по собі. Пастер спростував ці уявлення.

І коли стало зрозуміло, що мікроби існують і передаються — усе змінилося.

Хірурги почали стерилізувати інструменти.
Лікарі — мити руки.
Молоко почали обробляти, щоб знищити бактерії — цей процес назвали пастеризацією.

Мікробна теорія стала основою сучасної медицини.

Жозеф Мейстер ніколи не забув людину, яка врятувала йому життя.

Коли Пастер помер у 1895 році, Жозеф був на його похороні. Згодом він працював у Інституті Пастера — у тому самому місці, де його врятували.

Він прожив до 1940 року.

Живий доказ того, що іноді один сміливий вчинок змінює все.

Того липневого дня 1885 року хімік, який не був лікарем, подивився на хлопчика зі смертним вироком — і ризикнув.

Він обрав надію.

І не помилився.

Жозеф вижив.

І завдяки цьому мільйони інших людей теж отримали шанс жити.

Бо іноді, рятуючи одне життя, ми вчимося рятувати цілий світ.