Кажуть, нас створив Бог, — насправді це ми його створили. Створили для того, аби у щось вірити. Нам потрібно обманювати себе. Ми навіть самостверджуємося через інших. Ми переконані, що відхилення від норм — безумство. От тільки саме навіжені щасливі по-справжньому.
Ми — візуальне суспільство. Нам простіше сприйняти все органами чуття, а не розумом. Ми завжди за все платимо, і не обов’язково грішми. Ми проживаємо життя в кредит і нівелюємо норми моралі. Заперечуємо чужий світогляд і аналізуємо інших відповідно до власного прототипу. Наше життя — суцільний бульвар! Ми пропагуємо гомосексуалізм, забороняємо суїцид і абсолютно все зводимо до того, як заробляємо на життя. Ми — заручники колової системи: Гроші — Влада — Секс — Соціальність. Ми всі схибили. Створили комфорт, друже, який, не сумнівайся, врешті-решт нас уб’є. Тільки знаєш, у чому проблема? Ці всі речі — віртуальні, а матеріальні — саме час і смерть. Втеча, мій друже, втеча — єдине спасіння!
— І як вижити в такому світі? — я вперше звернувся іронічно.
— У житті не так багато істин, — цілком серйозно вів далі чоловік. — Ніколи ні до чого не прив’язуйся. Особливо — до іншої людини. Не довіряй людям, ще більше не довіряй собі. Висміюй стереотипи та встановлюй власні правила. Навчись говорити «НІ». Ніколи не піддавайся на провокації. Навчись контролювати емоції. Бо той, хто вміє керувати емоціями, керує життям. Ніколи не реагуй на образи! Відштовхуйся від свого ставлення до події, а не людського вчинку. Його вже не зміниш, а свої уроки із цього завжди можна почерпнути. Не стався до життя надто серйозно, не сковуй себе обов’язками. Менше думай. Більше живи. І головне — ніколи не плануй майбутнє.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень"
І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість #гроші #релігія #цінності #довіра #віра #вибір #життя #філософія #філософіяжиття

Є одна річ, яку мало хто хоче прийняти.
Пенсія в Україні - це вже давно не “гарантія”.
Це… умова.
⸻

На словах все просто.
Досяг 60 років - отримуєш гроші.
А по факту?
У 2026 році треба мати 33 роки стажу.

Немає?
Тоді не сьогодні.
Тоді ще попрацюй.
До 63.
А може й до 65.
⸻

І тут момент, який більшість навіть не помічає.
Таких людей багато.
Дуже багато.
Люди, яким вже є 60.
Але вони не отримують нічого.
Не тому що вони нічого не робили.
А тому що “не вистачило років”.
⸻

І тепер просто логіка.
Якщо таких людей хоча б 300 тисяч,
і середня пенсія 6500 грн,
це майже 2 мільярди гривень щомісяця, які не виплачуються.

Просто вдумайся.
⸻
І знаєш, що найцікавіше?
Система не відмовляє.
Вона не каже “ні”.
Вона каже “потім”.
⸻
І от це “потім”
коштує мільярди.
⸻
Тепер чесно.
Ти реально розраховуєш, що через 20-30 років
ця система стане щедрішою?
⸻
Я не про те, що все погано.
Я про те, що треба дивитись тверезо.
Якщо в тебе немає свого плану -
значить, у тебе є чужий.
⸻
І от тут вся різниця.
Одні чекають.
Інші рахують і діють.
⸻
Я щодня бачу людей, які в якийсь момент просто кажуть:
“Все. Я не хочу залежати від цього”
І починають будувати свою систему.
Спокійно. Без паніки. Але з розумінням.
⸻
І якщо чесно - це найсильніше рішення, яке можна прийняти.

Якщо хочеш розібратись, як це виглядає конкретно під тебе -
напиши мені слово ПЛАН, або записуйся на консультацію viber 093-149-6115.

Без продажів. Просто покажу цифри.

Mozilla запустила cq — базу спільних знань для штучного інтелекту. ШІ-агенти зможуть використовувати чужий досвід, щоб уникати помилок у коді. Платформа покликана скоротити витрати токенів та обчислювальних потужностей. Система працює за принципом Stack Overflow, але адаптована для агентів. https://channeltech.space/ai/mozilla-cq-ai-agents-knowledge-sharing/

День собак у жовтому

День собак у жовтому (Dogs in Yellow Day) відзначається щороку 20 березня — це свято існує для того, щоб змінити культуру вигулу собак та навчити людей поважати чужі кордони. Це молоде, але надзвичайно важливе свято, яке пояснює “таємну мову” собачників і робить прогулянки безпечнішими для всіх.

Собачники зрозуміють… Класична ситуація в парку: ви вигулюєте свого собаку, він спокійно нюхає травичку, аж раптом назустріч на шаленій швидкості несеться чужий пес без повідка. Здалеку лунає бадьорий крик його власника: “Не бійтеся, мій не кусається, він просто хоче привітатися!”. Або бажання погладити песика багатьма перехожими, здавалося б, що тут такого. Але…

Що означає жовтий колір на собаці?
Якщо ви бачите на собаці жовту стрічку на повідку, жовту бандану, шлейку або спеціальний жилет — це не данина моді та не спроба виділитися. Це візуальний сигнал, який кричить: “Будь ласка, дайте мені простір”.

Це зовсім не означає, що перед вами агресивний чи “поганий” пес. Причин, чому собаці потрібна дистанція, безліч:

Травма або хвороба. Собака може відновлюватися після важкої операції, і будь-який різкий рух чи стрибок чужого пса завдасть йому болю.
Поважний вік. Глухі, сліпі або просто дуже старенькі собаки часто лякаються різких рухів і вже не мають енергії для ігор з молодим і активним молодняком.
Негативний досвід. Собаки з притулків або ті, хто пережив напад інших тварин, часто мають високий рівень тривожності.
Тренування. Пес може бути в процесі складного навчання, або це службовий собака (наприклад, поводир), якого категорично не можна відволікати.
Тічка у самок. Тут коментарі зайві — власнику просто не потрібні небажані залицяльники.

26 лютого 2026 року, велика біда торкнулася здоров’я неймовірного чоловіка — людини з величезним серцем, яка все своє професійне життя присвятила спорту, а саме веслуванню на байдарках — Дубініна Сергія Олександровича.
На посаді тренера він повністю віддавав себе роботі та виховав не одне покоління спортсменів. Серед його вихованців — призери двох Олімпійських ігор. Він усіма силами віддавав себе людям.
Але зараз він потребує нашої допомоги. Із важкими ускладненнями Сергій Олександрович потрапив до відділення інтенсивної терапії. У 2023 році він був прооперований у клініці Шалімова — лікарі врятували його ліву нижню кінцівку. Станом на сьогодні існує велика ймовірність втрати правої ноги. Проте є шанс врятувати життя й зберегти кінцівку.
Зараз Сергій перебуває у реанімаційному відділенні та бореться з важкою хворобою. Для лікування необхідно зібрати значну суму коштів, адже воно є дороговартісним.
Просимо всіх небайдужих долучитися та допомогти фінансово врятувати Сергія Олександровича. Заздалегідь дякуємо кожному, хто відгукнеться на чужий біль.
Усі результати обстежень і призначень додаємо у фотозвіті.
Картка для переказу коштів:
4731 2196 5444 0415
UA533052990000026202681156646
Отримувач: Дубініна Ольга Сергіївна.
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ПУЛЬС МОВИ

Сьогодні мова сходить на жертовник,
І слово з роду в рід стає законом.
У пам'яті звучить глибоким тоном
Той перший звук, який звучав гуртово.

Входив він з молоком у наші мари,
З казок старих сідав на підвіконня,
І в пісні ріс, і з нами був в безсонні...
Бо рідний звук не має бути марним.

Та час жбурляє виклики у скроні
І мову тисне вже чужий прислівник,
Немов стирає слід кудись уліво.
І раптом розумієш на осонні:

Без мови ми мов порваний часопис:
І букви є, але без сенсу опис...

Мирослав Манюк
21.02.2026
#шекспірівський_сонет

Такий сюр. У власника СТО на Бориспільській, 9, спрацювала сигналізація. Він вмикає камери і бачить, як по його території чужий лазить і краде обладнання.
Оскільки була комендантська година - власник не приїхав не місце, але зателефонував в поліцію. Але вони просто не приїхали.

Про що б я розмірковувала в наші буремні часи?:)
Про типи особистості!:)
Про інтравертність та екстравертність.

Численні мої друзі впевнені, що я - ще той екстраверт!:)
Адже я так і не зʼясувала для себе, хххххто ж я?:)
Й чим старша стаю, тим більше мене в протилежний бік тягне?:) До інтровертів!:)

Начебто й гостей люблю!
Дуже!
Жодного разу вони мені не заважають поратися у кухні!
Пригощати люблю!
Теревені люблю теревенити!
Місцеві новини від гостей дізнаватися!:)

Щоб сама до когось добровільно пішла?
Тааааа ну?
Хіба це про мене?:)

Так зазвичай було.
А після 2014 року, коли я вимушено поїхала з Донбасу, самі знаєте, з яких причин, в мене взагалі досі психоз? Я боюся вийти з дому, виїхати кудись, бо можу ніколи не повернутися назад?
Побігти до крамниці, щоб з її ганочку своє обійстя бачити? То норм!:) Трохи далі, то вже проблема…

Коли мені погано, в будь-якому разі мені не потрібна підтримка. Оте погано (фізичне, фізіологічне чи моральне) мені тре перебути сам на сам.

Не люблю телефонних розмов.
Сама телефоную в виняткових випадках. Якщо вже впевнена в тому, що в мого абонента в наявності тільки кнЯпочний телефон? Або телефон не кнЯпочний, терміново потрібно звʼязатися, а в мене відсутнє світло, відповідно, відсутній інтернет?

Коли вже вимушена телефонувати, перше питання після привітання, чи є в людини можливість прям зараз зі мною спілкуватися?
Не хочу зі своїм телефонуванням натрапити на співбесідника, коли йому геть не до мене, коли мій дзвінок може бути не на часі?
Бо давно живу!:)
Й зустрічалися на моєму життєвому шляху колежанки, які зі ста відсотків намагань мені зателефонувати, в сто одному випадку робили це невчасно!:) Завжди!!!

Хто з нас не практикує придбання якихось необхідних товарів в мережі?:)
Ніколи не звʼязуватимуся з торговим закладом, де для замовлення вимагають імʼя та номер телефону?
Я хочу ваш товар.
А от розмовляти з вами не хочу!:)

Й також хуткенько повз мене йдуть начебто й потрібні мені товари, якщо не вказана їх вартість.

Ще більше зідзвонів терпіти ненавиджу голосові повідомлення!:)
Так. Трапляється, коли вони дійсно необхідні?
Але розмови ні про що дрррратують!:)

Хочете щось важливе довести до мене?
На-пи-шіть в будь-який з месенджерів? Їх же ж в наш час - на вибір!:) Й в кожному я є!
Й коли в мене зʼявиться вільний час попиритися в телефон, або коли зʼявиться світло, я обовʼязково побачу ваше повідомлення!

Не завжди виходить, але намагаюся ніколи й нікому не ставити зайвих питань.
Людина сама мені надасть рівно стільки інформації, скільки вважатиме за потрібне. А про що не схоче ділитися, то воно мені й не тре?:)
Багато знань - багато печалі?:)
Цікавість не є в списку чеснот!:)

Коли вже Остапа понесло, ще згадаю!:)
Якщо я потребую якоїсь поради, говорю про це гучно!:)
Поради без запиту не приймаються!:)
Й також дрррратують!:)

В мене є думка й я її думаю!:)
Й тримаю при собі!:)
Бо то моя особиста думка, яка оточуючим не тре!:)

Не порушуй чужий особистий простір!
Не лізь в чужу сімʼю!:)
Не давай порад!
Не намагайся завдавати добро й наносити користь без запиту!:)
Не пліткуй та не неси в повітря чужі плітки!
Не бреши! Якщо вже брешеш, записуй, кому й що саме збрехав?:) Як я регулярно раджу одній з колежанок!:)

Десь так!:)
Для мене це грунтовні поняття!

#історія #культура
Таємний код вишиванки: Як приватний орнамент став «паспортом» і захистом.
​У світі, де людина належала імперії, а її доля вирішувалася в кабінетах чиновників, єдиним простором справжньої приватності та свободи залишалося полотно сорочки. Вишивка ніколи не була просто прикрасою. Для українця XVIII–XIX століть це був складний маніфест, приватна молитва та, як це не парадоксально, найнадійніший документ. 🧵

​Маловідомим фактом є існування так званих «рекрутських сорочок». Коли хлопця забирали в москалі на довгі 25 років, мати чи наречена за одну ніч мали завершити особливий орнамент. У деяких регіонах вірили, що якщо вплести в узор певну кількість «зубців» або «ламаних гілок», це заплутає дорогу смерті. Це була приватна магія: жінки кодували в полотно знаки, які мали зробити воїна «невидимим» для кулі або, що не менш важливо, для очей суворого офіцера, щоб той не обрав саме цього хлопця для найнебезпечнішого завдання.

​Паспорт у стібках

За вишивкою можна було визначити не просто область, а конкретне село і навіть статус родини. Бували випадки, коли саме завдяки унікальному «родинному коду» на манжеті чи комірі вдавалося ідентифікувати людину після років поневірянь або трагічних подій. Вишивка була приватною візитівкою:
​Чорні нитки — не завжди жалоба, часто це був символ родючої землі та мудрості, знак господаря.
​Червоні «павичі» — код молодої енергії та весільного статусу.
​Геометричні ромби — приватний замок на душі, щоб ніхто чужий не міг «врочити».

​Однією з найбільш щемливих приватних історій є розповіді про «незавершені сорочки». Якщо майстриня помирала, не дошивши останній стібок, вважалося, що її душа залишається прив’язаною до цієї речі. Таку сорочку ніхто не мав права дошивати — вона ставала приватним пам’ятником, недописаним листом до Бога. ✨

​Вишиванка була єдиною річчю, яку не міг відібрати ні пан, ні солдат. Це був приватний простір, де людина сама вирішувала, хто вона, звідки походить і у що вірить. Кожен хрестик був кроком у внутрішню еміграцію від сірої реальності кріпацтва до світу символів та надії.

#поезія
Щоб почути один одного,
потрібен не слух —
потрібна тиша всередині
і бажання впустити інший голос,
не порівнюючи,
не виправляючи,
не готуючи відповідь наперед.

Слух чує слова.
Бажання чути —
ловить паузи,
тремтіння,
те, що сказане пошепки
або взагалі не вимовлене.

Ми часто кричимо не тому,
що нас не чують,
а тому що нас
не хочуть почути.
Бо почути —
це ризик:
доведеться змінитись,
посунути власну правду,
визнати чужий біль.

І лише там,
де є це тихе «я готовий»,
слова перестають бути звуками
і стають мостом
між двома серцями.

Калина Прус