День царя Тутанхамона
4 листопада археологи та всі причетні до історичних розкопок люди відзначають День царя Тутанхамона – King Tut Day.

День царя Тутанхамона в історії
У цей день у 1922 році віднайшли гробниці видатного давньоєгипетського правителя. Відкриття належить британському археологу Говарду Картеру. Він займався розкопками у Долині Царів у Єгипті та знайшов гробницю. Їй присвоїли номер KV62. Коли Картер побачив, що на гробниці не були зламані печаті, він одразу зрозумів, що натрапив на видатну знахідку. Передчуття не обманули вченого – перед ним була гробниця царя Тутанхамона, який був фараоном XVIII династії та загинув у юному віці.


Незважаючи на те, що юнак-фараон за часів свого правління нічим не зумів прославитися, він став найбільш відомим правителем Єгипту в межах сучасної історичної науки. У гробниці Тутанхамона було знайдено понад 3500 старовинних предметів, які розказали вченим багато цікавого про історію, традиції та звичаї єгиптян. Наразі більшість знайдених артефактів знаходиться у Каїрському музеї.

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Мертва жива вода” Світлана Кострикіна
Видавництво Віхола

Цю книгу ми обрали для обговорення у книжковому клубі, і попри те, що на саме обговорення я не потрапила, книгу все ж прочитала, і що я вам скажу - це було супервдале рішення. Бо мене затягло майже моментально. Бо мені було цікаво читати про всю цю внутрішню телевізійну кухню. Бо детективна лінія, яка тягнулася через всю книгу, виявилася заплутаною, багатошаровою та неочікуваною. Бо є навіть трошки кохання)

На початку ми бачимо, як Майя влаштовується кудись в айтішку, бо з минулої роботи її звільнили. По відчуттях, після якогось скандалу. І далі майже вся книга є таким собі флешбеком подій, які привели до того, що Майя, журналістка рейтингового шоу “Всупереч строку давності”, яка допомогла у розкритті багатьох кримінальних справ, раптово змінює сферу діяльності.

З цим якось пов’язане загадкове зникнення її колеги Рити, старі справи, нинішні та колишні стосунки Рити, якийсь чи-то культ, чи-то секта… У книзі стільки деталей, сюжетних відгалужень, неочікуваних поворотів та персонажів, що розплутувати справу разом з Майєю було дуже складно. Спочатку я подумала, що авторка спеціально додавала багато ліній та підкидала якісь гачочки, щоб відвертати увагу читачів, і ми не могли здогадатися, як і чому зникла Рита. Але мені здається, що і без всього цього дійти до суті подій було б практично неможливо)

Оповідь постійно стрибала від теперішнього до згадок, флешбеків, історій з минулого, але мені якраз це дуже сподобалося. Я дізнавалася, як думає героїня, як приходить до певних висновків, як обожнює свою роботу та де відчуває себе на своєму місці, як поступово змінюються її почуття. До речі, про почуття - дякую за приємну любовну лінію. На відміну від злочину, оцю частину я нюхом чула і була рада, що вгадала)

Вважаю знайомство з авторкою дуже вдалим і дякую книжковому клубу за вибір)

Всім привіт! 👋
Я тут новенька 😊
Люблю нові знайомства 💖
Якщо комусь цікаво дізнатися про мене більше — ось мій Телеграм 👇
https://t.me/ x890gttrG3gxODRi

Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

#поезія
А якщо "Helloween" прочитати як "Нello wіn", перекласти як "Привіт, Перемога" та поспілкуватися із нею? - подумалося рік тому...

***
Привіт, Перемога,
Це ми, українці.
У нас тут тривога
Налита по вінця.

У нас тут кукуха
Вже грає в кальмара.
І йдуть відчайдухи
Щомиті за хмари.

Шкідливе сусідство
Як пік небезпеки.
Торгують каліцтвом
Турботливі МСЕКи.

Привіт, Перемога,
Цікаво, почує?
Тебе наче Бога
Не згадую всує.

За тебе хтось молить,
А хтось помирає.
Та йде собі молодь –
По світу... до раю...

Новини-хіджаби,
Життя у готелі.
Та падають КАБи
У мирні оселі.

Відкрили безумці
Ту скриньку Пандори.
Вміщаються в сумці
Нічні коридори.

Привіт, Перемога,
Ламаються шаблі.
А світ допомогу
Приносить по краплі.

Податки-ворони
Клюють ЄДРПОУ.
Наступні сезони
Реаліті-шоу.

І десь на расії
Герої в полоні.
А листя жовтіє,
Лягає в долоні.

Обпалені крила,
Та все ж через себе
Тримають щосили
Цю землю та небо.

Терниста дорога –
По кроку, по стьожці.
– Привіт, Перемога.
– Привіт, Переможці!

Листопад 2024
Максим Коровниченко

Всесвітній день вегана
Кожного року 1 листопада відзначається Всесвітній день вегана (World Vegan Day).

Історія створення Всесвітнього дня вегана
Цікаво, що ідея вегетаріанства та веганства з’явилася аж 2500 років назад в Індії та ще в деяких країнах. Індуїзм пов’язує відмову від м’яса зі священною коровою та філософією переселення душ, буддисти та джайністи також підтримували веганство. Відомо, що грецький філософ та математик Піфагор був переконаним вегетаріанцем.


Святкування події розпочалось у 1994 році на річницю заснування першої «Веганської спілки», яка з’явилась у Великобританії в 1944 році за ініціативи Дональда Вотсона.

Всесвітній день вегана заснований активісткою веганського руху за права тварин Луїзою Волліс. Як президент Товариства веганів, Волліс прагнула відсвяткувати 50-річчя організації, підкресливши при цьому той факт, що термін «веган» став визнаною частиною англійської мови. Термін «веган» було утворено за допомогою скорочення слова «вегетаріанець».

Луїза Волліс обрала 1 листопада офіційною датою, розмістивши її між Геловіном 31 жовтня і мексиканським Днем мертвих 2 листопада. З моменту свого заснування з 1994 року, Всесвітній день вегана став щорічною можливістю для веганів по всьому світу святкувати й просувати численні переваги веганського способу життя.

Хто такі вегани?
Вегани – це вкрай ретельні вегетаріанці, які мають свою життєву філософію, що не обмежується лише їжею. Якщо ви обрали веганство як спосіб життя, тоді ваше харчування не повинно містити продуктів тваринного походження – окрім риби та м’яса, треба відмовитись від молочних продуктів, яєць тощо. Вегани не використовують у своєму житті натуральне хутро, шкіру, шерсть, речі з деревини й т.п. Головна ціль веганства – захист тварин від вбивства та жорстокого поводження з ними.

Міжнародний день вина «Ксиномавро»
Міжнародний день вина «Ксиномавро» (International Xinomavro Day) відзначають 1 листопада. Ксиномавро – це благородний грецький сорт червоного винограду, що справді заслуговує на власний день святкування. Це свято одного з найбільш видатних і універсальних грецьких сортів винограду.

Ксіномавро – прихована перлина Греції
Назва Ксиномавро перекладається як «кислотно-чорний», і це дуже вдалий опис для винограду, який випромінює багатогранність та інтригу. Його часто порівнюють з такими сортами, як Неббіоло та Піно Нуар, завдяки таніновій структурі та кислотності, але Ксиномавро є унікальним скарбом Греції. Цей сорт поширений по всій країні, але знаходить свій справжній дім у північному регіоні Македонії, де він панує над усіма сортами винограду.


Цікаво, що пізньостиглий Ксиномавро процвітає на бідних, неродючих ґрунтах, розвиваючи високу кислотність, міцні таніни й привабливий аромат. Ці якості дозволяють виготовляти з нього різноманітні вина – від сухих червоних до солодких, рожевих і навіть ігристих. Ксиномавро також є універсальним партнером для купажування, добре поєднуючись як з грецькими, так і з міжнародними сортами. І це ще не вся магія цього магічного сорту!

Найбільш вражаючою його характеристикою Ксиномавро є здатність витончено старіти, еволюціонуючи від яскравих червоних ягідних нот в молодості до глибоких, пікантних ароматів оливок і в’ялених томатів з часом. Хіба ж не перлина?

Оо, цікаво! Варто переглянути!

День бабусь та дідусів

Що це за день?
Хто як не бабуся може зігріти своїм теплом, хто як не дідусь підтримає в складній ситуації? Всім нам такий знайомий аромат бабусиних смаколиків та дідових смішних життєвих історій. Ми дорослішаємо, а для них завжди залишаємося малими бешкетниками. Вони завжди так радісно нас зустрічають і чекають нової зустрічі. На жаль, у вирі щоденних справ не завжди достатньо часу, щоб навідатися до найрідніших. Саме тому з’явилося свято День бабусь та дідусів. Це саме той день, коли можна відкласти всі справи та завітати з подаруночками до бабусі та дідуся. В Україні його святкують 28 жовтня.

Як виникла ідея відзначати День бабусь та дідусів?
Цікаво, що сотні років тому, у слов’ян існувало свято «Осінні діди» і припадало воно на кінець жовтня. Головною ідеєю цього свята було вшанування пам’яті померлих предків. Наші пращури вірили, що рік ділиться на дві частини: світлу (від березня до жовтня) і темну (від листопада до лютого). Саме «Осінні діди» ставали початком нового, темного, року. Слов’яни вірили, що духи померлих родичів можуть їм допомогти. В цей день топили лазні й вся сім’я там милася, після чого повне відро чистої води та новий віник залишали на порозі. На стіл накривали більше тарілок та столового приладдя. За вечерею згадували кожного померлого родича по імені. Слідуючи одному з обрядів, потрібно було виливати залишки теплої їжі на підлогу або могилу померлого, щоб духи могли поглинати пару від страв, приготованих на їхню честь. В цей день заборонялося топити печі, мити та забирати зі столу посуд. Потрібно було поводитися тихо, не галасувати. Більшість людей запалювали свічки на підвіконнях, інколи збиралися і запалювали вогнища на пагорбах, щоб освітити шлях духам і вони мали змогу провести час з близькими. Проте, християнство почало витісняти будь-які язичницькі свята та обряди. Впродовж багатьох років цю дату ніяк не відзначали.


В 2009 році Голландське квіткове бюро запропонувало визначити хоча б один день у році, щоб онуки дарували живі квіти своїм бабусям та дідусям. Вони відзначили, що це символізувало б нерозривний зв’язок між поколіннями – як між корінням та паростком. Виникло питання – яку дату призначити? На допомогу прийшли історики, які спеціалізувалися на вивченні язичництва та культури слов’ян. Без жодних сумнівів вони порадили використовувати кінець жовтня. Таким чином, стародавні традиції предків знайшли відголос у сучасності.

В Україні дата свята фіксована та відзначається кожного року 28 жовтня.

Часті Питання та відповіді про День бабусь та дідусів
Яка ж основна мета в дні бабусь та дідусів?
Основною метою є показати старшому поколінню, що вони залишаються важливою частиною життя онуків. Онуки вчаться шанувати та цінити своїх рідних.

В чому полягає різниця між днем людей похилого віку та днем бабусь та дідусів?
Не всі старі люди мають онуків з різних життєвих обставин. Тому вважається некоректним вітати всіх людей похилого віку в день бабусь та дідусів. Для них є окремий день – 1жовтня.

Хто є наймолодшою та найстаршою бабусею у світі?
Ріфка Станеско – наймолодша бабуся у віці 23 роки. Найстарша – Жанна Луїза Кальманн у віці 122 роки.

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Опір” Трейсі Вульф
Друга частина циклу з 6 книг
Видавництво BookChef

Ох, це була подорож тривалістю рік, оскільки книгу я почала ще минулого жовтня, але через один сюжетний поворот зробила тривалу перерву. Це друга частина циклу, і перша книга закінчилася настільки потужним кліфгенгером, що мене аж перекосило, і я терміново взялася за продовження.

Друга книга фактично розвертає в інший бік всю драму першої частини. Це стосується і місця Грейс в академії Катмер, і її особистого життя, і її планів на майбутнє. Буквально з перших сторінок нас занурили в неєбовий сюжетний поворот, а потім у ще один, а потім ще… А далі стався парадокс - те, що мені так подобалося у першій книзі, а саме довгі внутрішні монологи, описи та думки персонажів, тут чогось почали дратувати. Бо стало забагато повторів та “води”.

Десь на 200 сторінці ситуація вирівнялася, і книга знову “полетіла”. Попри “воду” було цікаво дізнатися, як герої порішають особисті проблеми, що не могли не виникнути після фіналу першої книги, як будуть розв’язувати інші нагальні питанні, які також виникли через фінал першої книги, які на них чекають випробування. А далі настали фінальні 150 сторінок. І це було боляче.

От чесно, хотілося волати на персонажів через їхню твердолобість. Мені дуже різко перестали подобатися майже всі, бо з легкої руки авторки вони почали ухвалювати нелогічні рішення і через це нести втрати. У мене постійно виникали питання типу “Якого xyя?”, “Ну нашо?”, “Блядь, а шо, так можна було? А якого хєра так можна було???”.

Фінальний твіст, принаймні один з них, я вгадала завчасно (загалом через нього і кинула торік її читати), тому він мене не шокував. А от шо шокує - я все одно читатиму продовження. Бо, трясця, все одно цікаво, як вони вирулять після цього фіналу. Питань достобіса, і хочеться відповідей)