🚀 Вітаємо! З вами полковник Саманта Картер та доктор Деніел Джексон. Сьогодні поговоримо про те, що завжди захоплювало уяву людства: телепортацію. Чи справді можливо переміщуватися миттєво з місця на місце — не в науковій фантастиці, а в реальному житті? 🌌

У реальному світі поняття телепортації вже існує — але трохи не так, як ми уявляємо.

🔬 Квантова телепортація — це явище, яке дійсно підтверджене експериментами. Вчені навчилися передавати квантовий стан однієї частинки на іншу, яка може бути далеко від першої.
Але! Ніяке фізичне тіло при цьому не переміщається. Передається тільки інформація про стан частинки, а не сама частинка.

Простіше кажучи:
– Не людина,
– Не корабель,
– А тільки "паспорт" квантового стану переїжджає на інший кінець лабораторії.

🧠 Що потрібно для телепортації людини?
– Ідеальна карта кожного атома вашого тіла (усе-усе, навіть ваше останнє волосся).
– Здатність зчитати її без руйнування (що поки що неможливо).
– І машина, яка змогла б заново "зібрати" вас із точністю до квантового стану.

На сьогодні — це технологічно недосяжно. Та й етичні питання дуже гострі: чи будете ви тією ж самою людиною після "складання"? 🤔

🎯 Тож чи можлива телепортація зараз? — Ні. Але чи неможлива взагалі? — Наука має чудову рису: вона постійно рухає межі того, що вважалося фантастикою.

До нових відкриттів —
ваші Саманта та Деніел 🚀🧬✨

#fan_art #супер_факт #супер_порада

Кохала одруженого, а її труну несли жінки.

4 факти про Лесю Українку, про які не розповідали в школі, бо шкільна програма у СРСР наскільки спростила біографію знаної поетеси, , що зараз ми знову і знову продовжуємо її відкривати для себе

Леся Українка – виняткова в українській літературі постать і знана всіма поетеса. Вона не просто була "вічнохворою", котра лише "викликає співчуття". Навпаки - ця тендітна жінка була справжнім борцем і жила повнокровним життям.

1. НЕ БУЛА ЖОДНОГО ДНЯ У ШКОЛІ

Леся Українка здобула чудову освіту, однак у домашніх умовах. Лесина мати Олена Пчілка вважала, що краще її дітям здобути початкову освіту вдома, адже школи були русифікованими й письменниця не хотіла, щоб це торкалося їх.

Наймолодша сестра Лесі, Ізидора Косач-Борисова, згодом стала студенткою Київського політехнічного інституту, проте сама поетеса так ніде і не навчалася. Ймовірно, причиною цього стала хвороба.

Проте в домашніх умовах Леся ОПАНУВАЛА ЩОНАЙМЕНШЕ 10 МОВ, зокрема німецьку, французьку, англійську, італійську, російську, польську, латину, грецьку, болгарську та навіть давньоєгипетську на базовому рівні. Це дозволило їй перекладати твори Гомера, Гете, Гейне, Байрона, Данте, Гюго. А в 19 років вона написала підручник зі стародавньої історії для молодших братів і сестер.

2. КОХАЛА ОДРУЖЕНОГО ЧОЛОВІКА

Першим коханням Лесі Українки був одружений чоловік. У 19 років поетеса освідчилася у почуттях Михайлові Славинському – молодому юристу, котрий був одружений і на 10 років старшим за Лесю.

Звісно, почуття поетеси залишилися без відповіді. Цей епізод відображений у вірші "Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами".

3. ПЕРЕОСМИСЛЮВАЛА БІБЛІЮ

Леся Українка була інтелектуалкою світового масштабу. Про це, зокрема, свідчать її глибокі переосмислення біблійних сюжетів, які дехто може назвати й богохульством. Проте таким чином Леся Українка висвітлювала глибокі теми, використовуючи власне бачення сюжетів з Євангелія.

Наприклад, драматична поема "Одержима", котру Леся Українка написала після смерті Сергія Мержинського, переосмислює історію Марії Магдалини й оповідає не лише про її духовну, але й фізичну одержимість.

Драматична поема "На полі крові" оповідає відмінну історію від тієї, що можна прочитати у Біблії. Юда Іскаріот не покінчив життя самогубством після страти Ісуса, а продовжив своє життя і в розмові з прочанином говорить про своє бачення історії Спасителя і своєї ролі в його смерті.

Про переосмислення християнства Лесі Українки можна дізнатися набагато більше у розмовах письменниці Оксани Забужко та предстоятеля УГКЦ Святослава у книзі "Апокрифи".

4. Її ТРУНУ НЕСЛИ ЖІНКИ

Лесю Українку можна назвати феміністкою. Вона боролася за права жінок і навіть попри хворобу не хотіла викликати співчуття чи жалість до себе.

Історія Лесі надихала багатьох жінок. Тому під час похорону на Байковому кладовищі у 1913 році її труну несли 6 жінок – приятельок поетеси. Зокрема акторки Валерія Пахаревська та Наталія Дорошенко.

Цікаво, що царський уряд боявся, що похорон може перерости в мітинг, тому будь-які промови заборонили. Тому всі присутні в знак протесту спершу годину співали "Вічна пам'ять" (замість того, щоб проспівати тричі), а потім довго стояли мовчки на кладовищі – це був протест проти заборони виголошувати промови.

🖍️ Юрій Семенюк

#архів
Київ у часи Голодомору.
1932-го Осокорки, Позняки, Троєщина, Вигурівщина були приміськими селами. З початком Голодомору мешканці попри заборони діставалися міста. Там хоч і втридорога, але можна було знайти якусь їжу.

Перш за все рятували дітей. Їх лишали під держустановами з надією, що про них потурбуються. Вулиці кишіли безпритульними неповнолітніми.

▪Площу перед Вокзалом встелили спухлі тіла. Люди, яким вдавалося приїхати потягом, часто одразу помирали. Хто вижив, або жебракував, або шукав найближчий храм з надією на допомогу.

☠️ На Житньому ринку були випадки торгівлі людським м'ясом. Згодом групу злочинців було заарештовано.

▪Причини смерті реєструвалася у РАЦСах. Лікарі писали: «різке виснаження», «дистрофія» чи «невідомо». Згадувати голод було заборонено. 

▪️Через жалюгідне харчування та смертність збільшилася кількість епідемічних захворювань: висипного тифу та кишкових інфекцій.

НАновини‼️: путінська Росія — це «великий ХАМАС»: Історія полону та тортур, які НЕ пережила Вікторія Рощина, українська журналістка, та тисячі полонених Росією українців — розслідування Viktoriia Project — відео

До розслідування Viktoriia Project приєдналися 13 міжнародних медіа: Forbidden Stories, The Guardian, Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, Paper Trail Media, IStories, France 24, «Українська правда», DerStandart.

Міжнародне розслідування не лише відновлює голос журналістки Вікторії Рощиної — воно проливає світло на одну з найтемніших сторінок російсько-української війни, вимагаючи справедливості та відповідальності за злочини путінського російського режиму.

У російському полоні Рощину жорстоко катували. На її тілі були ножові рани, а вага була менше 30 кг. У ході обміну 14 лютого 2025 року Україна повернула тіла 757 загиблих захисників. Серед них була і Вікторія Рощина під номером 757 з помітками «невстановлена особа чоловічої статі» та «СПАС».

Журналісти Viktoriia Project з'ясували, що тіло Вікторії Рощиної було повернуте без частини внутрішніх органів і з ознаками тортур, включаючи садна, крововиливи, зламане ребро і сліди електричного струму. У тілі відсутні такі органи, як головний мозок і очі, що підтверджує жорстокість російської агресії.

Один з найболючіших аспектів у контексті загибелі Вікторії Рощиної — це те, як жорстокість, застосована російськими військами до українських полонених, знаходить паралелі з тортурами ізраїльських заручників, захоплених терористами ХАМАС. У 2023 році, під час нападів ХАМАС, були захоплені не тільки військові, а й мирні громадяни, включаючи жінок і дітей. Ці заручники піддавалися тортурам, приниженням і жорстокому поводженню.

Читати детальніше:

https://nikk.ua/uk/ce-velikij-hamas/

Хештеги:
#НАновини #NAnews #Ukraine #Russia #HumanRights #Journalism #WarCrimes #HAMAS

Тіло полоненої української журналістки Вікторії Рощиної, що повернули у лютому 2025 року, було без деяких внутрішніх органів, йдеться в розслідуванні Forbidden Stories, ймовірно, для того, щоб приховати причину смерті

Розслідувачі пишуть, що тіло журналістки після обміну було легшим та меншим за решту, а також мало підпис, що розшифровувався як «невстановлений чоловік зі значним пошкодженням коронарних артерій». Пізніше слідчі знайшли невелику бирку з написом «Рощина». Молекулярна експертиза підтвердила, що це вона.

Forbidden Stories зазначають, що тіло повернули з кількома видаленими частинами тіла, включаючи частини мозку, гортані та очних яблук. Розслідувачі пояснюють, що це могло приховати той факт, що смерть настала внаслідок удушення або задушення.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Київ у часи Голодомору

▪️1932-го Осокорки, Позняки, Троєщина, Вигурівщина були приміськими селами. З початком Голодомору мешканці попри заборони діставалися міста. Там хоч і втридорога, але можна було знайти якусь їжу.

Перш за все рятували дітей. Їх лишали під держустановами з надією, що про них потурбуються. Вулиці кишіли безпритульними неповнолітніми.

▪️Площу перед Вокзалом встелили спухлі тіла. Люди, яким вдавалося приїхати потягом, часто одразу помирали. Хто вижив, або жебракував, або шукав найближчий храм з надією на допомогу.

☠️ На Житньому ринку були випадки торгівлі людським м'ясом. Згодом групу злочинців було заарештовано.

▪️Причини смерті реєструвалася у РАЦСах. Лікарі писали: «різке виснаження», «дистрофія» чи «невідомо». Згадувати голод було заборонено. 

▪️Через жалюгідне харчування та смертність збільшилася кількість епідемічних захворювань: висипного тифу та кишкових інфекцій.
#history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

У покинутому селі серед лісів стояв старий дім. Кам’яний, темний, зарослий плющем, він дихав — не як живе створіння, а глибоким холодом, що заповнював груди кожного, хто наважувався ступити всередину. Люди уникали його — казали, що вночі з вікон видно тіні, а з підвалу лунає дитячий плач.

Але одного дня туди приїхала дівчина на ім’я Марта. Вона не вірила в привиди. Її приваблювало саме те, що цей дім був забутий усіма . Марта шукала тишу, але натомість знайшла жах.

У першу ж ніч дім почав "говорити": підлога стогнала, двері відчинялися самі, а з дзеркал дивилися не її очі. Найстрашнішим було не те, що вона чула голоси, а те, що вони знали її ім’я, її думки, її мрії.

Кожна ніч ставала довшою. Вона бачила тінь дитини, яка сиділа на ліжку й шепотіла:
— Вони забрали мене… Не йди вниз… будь ласка…

Але Марта пішла. У підвалі вона знайшла старе ліжечко, повністю поросле грибком, і розбиту музичну скриньку. Коли вона її торкнулася — усе довкола змінилося. Стіни дому затряслись, і з темряви піднялася постать — темна, висока, з безліччю рук, кожна з яких тримала уламки дитячих іграшок. Це було те, що забрало дитину.

Марта не тікала. Вона заговорила. Вперше хтось не кричав і не кликав на допомогу. Вона сіла на підлогу й сказала:
— Я знаю, як боляче бути покинутим.

Тоді сталося диво — страх ущух. Тінь завмерла, руки впали, і з неї вийшла душа дитини. Маленька дівчинка. Вона торкнулася Мартиної руки й прошепотіла:
— Дякую.

Дім зітхнув востаннє. Біль і темрява розвіялися. На ранок сонце освітило чисті стіни, а в повітрі пахло м’ятою.

Марта залишилася жити в тому домі. Вона перетворила його на будинок для дітей, які втратили дім, як і вона. Ніхто більше не чув голосів чи плачу. Але інколи вночі з музичної скриньки лунає ніжна мелодія — пам’ять про тих, хто нарешті знайшов спокій.

«Таємна канцелярія» в московитській імперії — це прикриття репресивної системи, що слугувала для боротьби з проявами будь якої опозиції, національним, та зокрема Українським національним рухом і будь-яким інакомисленням. Це був інструмент терору й шпигунства, який застосовували для знищення всього, що могло загрожувати цілісності московитської імперії.

Жорстокість царя_імператора та його прихвоснів була безмежною. Катування, тортури, знущання — звичайний спосіб залякування. Ув’язнених катували довго й безжально, застосовували різні методики тортур( зв’язання,диба,побиття батогами,колесування і різного роду знущання , щоб зламати людську гідність)
Мільйони Українців стали жертвами: їх карали за мову, культуру, релігію. Репресії, голодомори, масові виселення — вся Україна була під ударом.

«Таємна канцелярія» зорганізовувала масові репресії, арешти та страти. Катували так, щоб зламати дух. Над українським народом знущалися цинічно і жорстоко — це не було вже просто переслідування, а системний ГЕНОЦИД душі й тіла.

Приклад — книга Миколи Васильовича Горбаня «Слово й діло ГОСУДАРЕВЕ», яка яскраво описує ці жахи — репресії, знищення, знущання над Українським Народом. В книзі показано, як московитська імперія прагнула зламати Українську ідентичність силою і терором.

московити(як і зараз) тоді керували системою жорстокості, що залишила слід у пам’яті українців назавжди. Їхня «Таємна канцелярія» — символ людоненавсницької кровавої безмежної влади і безжальної тиранії...
Нажаль історія повторюється, і тепер на тимчасово загарбанних каZZaпами територіях України, діє і нехтує всими міжнародними конвенціями "правнучка" таємної канцелярії ...ФСБ.
ГЕНОЦИД ТА НАМАГАННЯ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЙОГО ІСТОРІЇ.МОВИ.КУЛЬТУРИ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ.

Тому гидко та болісно соромно, бачити щодня "українців" які ще й досих пір не усвідомили ХТО ТАКІ моZZkoвити....І ціль їхнього теперішнього приходу на територію НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ.
"вони" не ЗМІНИЛИСЯ! їхня ціль це повне ТОТАЛЬНЕ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЯК НАЦІЇ ❗

Тож ПОСЛУХАЙТЕ та ПОДУМАЙТЕ звідки "ростуть коріння" (братской любви та помощи) каZZaпів_московитів❗❗❗

Посилання залишу тут👇

https://t.me/RuslanSpeaks

✍️29.04.2025

ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.