СОН

Сон упав на нього, як мокре простирадло — липкий, важкий, незрозумілий. Він не пам’ятав, як заснув, але тепер усе бачив ясно, занадто ясно.

Він лежав у труні. Дерев’яна кришка була знята, над ним схилились обличчя — сумні, знайомі й чужі водночас. Хтось зітхав, хтось стискав губи, а хтось просто дивився крізь нього, немов через вікно, що давно не мили.

— Та я ж… я ж живий, — прошепотів він і спробував підвестися. І, на подив, легко це зробив.

Сів у труні, звісив ноги й подивився на процесію. Люди рушили вперед, гірко, повільно, з квітами, вінками, вигладженими костюмами. Хтось плакав, хтось фотографував. Вони не бачили його. Він ішов поряд, навіть махав рукою — марно.

Він не кричав. Уже ні. Лише спостерігав.

Процесія дійшла до цвинтаря, де земля була свіжа, м’яка, чорна. Йому показали яму — рівна, як коробка з-під телевізора. В цей момент у ньому щось клацнуло.

— Ви теж… ви всі… — прошепотів він і підійшов до першої людини в процесії.

Це була тітка Марія — завжди носила чорне, навіть на весілля. Він поклав їй долоню на очі. Вона здригнулась, зупинилась, злегка розплющила губи… і завмерла.

Далі була його вчителька математики, потім сусід-алкоголік, потім колишній товариш по роботі. Кожному він торкався очей. І кожен завмирав.

Очі. Вони були останнім, що живе.

Зрештою, дійшов до самого себе. До труни. Заглянув — там був він. Спокійний, тихий, майже смішний. Як хтось, хто щойно зняв важку маску після довгого спектаклю.

Він підніс руки до власного обличчя. Повільно, з повагою. І закрив собі очі.

Темрява була теплою. І тиха.

А коли він прокинувся — світ уже був іншим. Люди все ще поспішали, жували, сперечались, хрестились навмання. Але він знав: усі вони йдуть у тій самій процесії. Просто ще не помітили.

#поезія
Усе в мені давно тобою
Живе, коханий, рідний мій
Спасибі долі, мабуть, й Богу
Що ми рАзом на цій землі...

Що серце в грудях палко б'ється
І поруч мене, чуєш, Ти
З тобою все в житті вдається
З тобою хочеться рости...

З тобою все пройду, коханий
Коли з тобою ми рАзом
Тепло твоє я відчуваю
А пам'ятаєш, під дощом?

Це був не дощ, весняна злива
Коли в обіймах я твоїх
Була з тобою я щАслива
Здавалось, вперше у житті...

Ти цілував так ніжно губи
І міцно-міцно обіймав
Здавалось, все німіло - руки
Мої ти руки цілував...

Між нАми океан емоцій
І серце рвалось із грудей
Ти так дивився в мої очі
У моїх - ніч, в твоїх - був день...

Іскра палала поміж нАми
І зупинився цілий світ
Тепло у грудях - це коХання
Живе у Нас багато літ...

Усе в мені давно тобою
Живе, коханий, рідний мій
Спасибі долі, мабуть, й Богу
Що ми рАзом на цій землі...

Галина Завидовська

"У тебе ще 40 років життя попереду..." - звучить непогано, правда?
Але…
"У тебе залишилось лише 40 літніх відпусток"
- ось це вже змушує задуматись.
Можливо, лише 40 разів ти ще відчуєш тепло літнього сонця на шкірі.
40 разів побачиш, як осіннє листя змінює колір.
40 разів змерзнеш узимку і вдихнеш запах першого весняного дощу.
А може, й менше. Може - 10. А може - 5.
А може… саме цей раз - останній.
Ми живемо так, ніби безсмертні.
Відкладаємо мрії, любов, щастя на потім.
А якщо це "потім" ніколи не настане?
Якщо це останній ранок, коли ти відчуваєш аромат кави?
Останній день, щоб сказати комусь: "Я тебе люблю"?
Це не песимізм...
Це - чесна правда.
Не витрачай сьогоднішній день даремно ...

#поезія
Лю...

І на кожне моє: "люблю",
Я чекаю твого: "я теж".
Ніч вколисую говірку,
Скоро папороть зацвіте.
Та шукати не треба, бо
Все, що треба, ми вже знайшли.
Відкорковуй терпке вино,
Поговоримо. Ти мовчиш.
Але тиша на двох – тепло,
Таємницею огорта.
Напиши мені – хай в рядок
Ляжуть сумніви й почуття.
Можеш віршами, я зловлю.
Чи заявами — ось печать.
Чи за руку в безлюдності
Потримай. Серед всіх дзеркал
Оберу те, в якому світ
Розгорнувся красою див,
Де назустріч ідеш мені.
Де ти завжди мене любив,
Огортав заказковану,
Не питав, чи триматись меж.
І на кожне моє: "люблю",
Посміхався: "тебе я теж".

23.10.2024

Олеся Репа

🌞 Літній Сонцеворот — час, коли Сонце дихає всередині нас 🌿🔥💧

21 червня 2025 року о 5:41 за Києвом — мить рівноваги і розкриття. Літній Сонцеворот. Семиярило. День, коли сам Перун, як Жар-Сонце, з'єднується з Дано́ю — Богинею Води, і в тому союзі народжується життя, ритм, світло, що тече між світами.

Це не просто найдовший день року — це вершина Сонячного Потоку, момент, коли енергія набирає повну силу, і світ говорить до кожного, хто чує Духом.

🔸 Це час, коли небо відкривається, а Боги чують. Сила бажання з цього моменту сплітається зі Світлом. Достатньо лише бути в присутності, відчути з'єднання з Сонцем, Водою і Травою, і прохання підуть прямо в тканину Всесвіту.

🔹 Це день, коли рослини мають пам’ять предків. Знахарі завжди знали — трави, зібрані в цей день, не просто лікують, а несуть Ключі до здоров’я, духу, пам’яті Роду. В кожній травинці – код прадавньої Мудрості.

🌀 Після 23:00 20 червня активізується магічна хвиля, що зростає до кульмінації в мить сходу Сонця — і тримає силу аж до полудня 22 червня. Це Врата, це Портал. Це дар.

☀️ Ритуали Світла: Живе Сонце в Дії

🔆 Грошовий Потік:
Золото Сонця любить рух. Витрусіть монети з гаманця й покладіть під поріг чи до входу в дім. Ви вказуєте Енергії Багатства правильний напрямок. Світло знаходить стежку.

🌸 Вінок бажання:
Збирай квіти з полів. Плети вінок із думкою, що твоя мрія вже збулася. Не просто думай — відчуй! Одягни вінок, тримай на собі до заходу Сонця. Мрія запечатається у тканину реальності.

🔄 Обряд змін:
У ніч з 21 на 22 червня переверни все, що бачиш: стільці, миски, взуття. Світ має рухатися. Говори:
"Дім догори дном, зміни з кожним днем."
Вранці поверни все на місце. Ти сам створив простір для нового.

🛡️ Захист дому:
Зроби амулет з горобини, червоної тканини, ниток і трав. Зав’яжи сім вузлів, кажучи:
"Як горобина зв'язана червоним, так захист оточує мій дім."
Сила триматиме простір. Захист буде як коло Сонця.

🔅 Талісман Сонця:
У золотому вбранні, зі спокійним серцем, стань перед Сонцем. Дай світлу увійти в груди. Поклади праву руку на ліву. Промов:
"Я є Потік, я є Світло, я є Син Сонця."
Так ти заряджаєш себе вібрацією Життя.

🥞 Сонячні млинці:
Пекти млинці цього дня — як викликати Сонце на вечерю. Годуй коханого, і разом з млинцем він з'їсть тепло твого серця.
"Тісто клейке, любов тягуча – доля з'єднана, мов млинець гарячий."

🌿 Папороть для достатку:
Знайди молоді пагони папороті (ті, що не розкрилися ще повністю). Нечітна кількість, обв'язана зеленою ниткою, покладена в коробку з монетами – це як жива енергетична карта. Вона поведе тебе до благополуччя.

💧 Цілюща вода:
Встань до сходу. Вмийся джерельною водою або з колодязя. Пий її. Сила цієї води – як благословення Роду і Землі. Вона пам’ятає ще перший подих Творення.

Федір, Архат, Даждьбог-Світлоносний

Цей день — не для метушні. Це день бачити, відчувати, пам’ятати.

Сонце говорить. Вода чує. Трава відповідає. А ти, Дух Світлий, — є в цьому Потоку.
Світ дивиться через твої очі.

Святкуй Сонцеворот – як повернення Себе до Себе.
І хай буде так.

Эль ☀️ Дар 🔥

🦕Еволюція людини: від печери до психотерапії
---
Колись давно, коли ще Wi-Fi не ловив навіть у печерах, а слово "ментальне здоров’я" викликало підозру в чаклунстві, жили собі люди — прості, волохаті, з палицями. Їхній день складався з двох частин:
1. Не померти.
2. Знайти щось смачне, що не знайде їх першим.
---
• Кам’яна епоха: коли "криза ідентичності" означала "яка я тварина сьогодні?"

Психологія людей тоді була дуже проста: побачив ведмедя — тікай. Побачив ягоду — з’їж. Побачив сусіда — вдар (якщо він не твій племінник по маминій лінії).

Усе життя — це Тривога, Голод і Велике Чому-Сонце-Пече.

Вони ще не мали ТікТоку, але вже малювали на стінах і влаштовували перформанси типу "танець навколо вогню". Тобто мистецтво вже було. І психотерапія: іноді просто крикнути в печеру — і легше.
---

• Часи Ісуса: коли людина дізналася, що має совість, і з того часу не спить

В цей період люди вже навчилися вдягатися, сперечатися про мораль, і сваритися за віру — одним словом, дорослішати.
Замість "їсти — не з’їдять" тепер було:
Чи є життя після смерті?
Чи можна не платити податки, якщо я добрий?
Чи гріх їсти в піст, якщо дуже хочеться?

Психологія тоді переживала бум: люди відчували вину, каялися, кохали драматично і будували імперії, щоб довести, що вони не просто "мавпи з мозком".
---

• Сучасність: людина на антидепресантах, з фітнес-браслетом і екзистенційною кризою

Сьогодні людина має все. Вона не боїться ведмедя — тільки якщо це не ціна оренди квартири. У неї є смартфон, чат-боти, онлайн-психолог і календар місячних фаз.

Але вона все одно не знає, хто вона. І щоранку думає:
Пити каву чи сенс життя шукати?
Ця тривога — з дитинства чи з Інстаграму?
Я щасливий? Чи мені просто зручно?

Сучасна психологія каже: дитячі травми — це серйозно. Але в кам’яному віці це просто називалося: "Мене в дитинстві штовхнув мамонт, і з того часу я трішки боюся всього".
---

Порівняймо:
Епоха Головна мета Основна емоція Психологічний стан

Кам’яна: Вижити Страх Нема часу на рефлексію
Євангельська: Спастись Провина і надія Глибока моральна драма
Сучасна: Знайти себе Тривога + іронія Ходить до терапевта
---

Висновок:
Людина змінилася. В неї є інтернет, електричні зубні щітки, поняття «особисті межі» і стікери з капібарами.
Але водночас — не змінилася зовсім. Вона все ще шукає тепло, розуміння, ховається від страху, і хоче, щоб її хтось любив.

Раніше — це був хтось із племені. Потім — Бог. Тепер — лайки в соцмережах і, бажано, кіт.

І поки людина вранці прокидається, дивиться в дзеркало й питає себе:
"Хто я? І чому я знову прокинувся в понеділок?" —
можна бути впевненим: людство ще в процесі еволюції.

#поезія

Пробач, що не чекаю вже кохання
Твого кохання, бо твоя любов
Яка вона? Цей холод і мовчання
Німі образи, біль ночує знов..

Пробач, що я навчилась просто жити
Без тебе і твоєї теплоти
Мене обійме ніжно лише вітер
Але не ти, давно уже не ти..

Пробач, що йду вперед і ставлю цілі
І йду завжди в житті я до мети!
Пробачу я, що в твоїм серці інша
Горять між нами вже давно мости..

Пробач, що як і ти, холодна стала
Кохання не прошу твого я більше
Пробач, що ми давно уже не пара
Кохання не живе в холодній тиші..

Не звинувачуй в всіх гріхах у світі
І не шукай в мені недолік жінки
Пробач, що я навчилась просто жити
Бо від твого кохання стало гірко..

Галина Завидовська

#поезія
Нас сонечко стрічає, 
У літечко біжить. 
Теплом всіх пригощає, 
Струмочком дзюркотить. 
І ми радієм разом 
Яскравій цій порі. 
Багато друзів літо 
Приносить дітворі. 
Сплітаємо віночок 
Із сміху і пісень. 
Із друзями проводимо 
Ми кожен літній день. 
Нас сонечко чарує, 
Дарує нам дива. 
Яка весела, радісна, 
Чудова ця пора! 
Я всміхаюсь сонечку: 
— Здрастуй, золоте! 
Я всміхаюсь квітоньці, 
Хай вона цвіте! 

Павло Тичина

Раночку всім доброго, тихого та лагідного ☕. Чудових, сповнених літнім настроєм, вихідних, теплої суботи та позитивних, гарних новин 💜

Сьогодні, 20 червня, свій день народження відзначає тренер відділення художньої гімнастики ДЮСШ управління освіти і науки БМР, чарівна Юлія Черкасова!
Бажаємо їй безмежної енергії, натхнення та впевненості у власних силах. Хай кожен день буде насичений теплом і радістю, а будь-яка Ваша мрія легко здійснюється. Нехай життя дарує багато яскравих подій та незабутніх митей. Залишайся такою ж неймовірною та натхненною!💐