ЗНОВУ, ЗНОВУ І ЗНОВУ

Знов поранені і вбиті,

Знову люди кров'ю вмиті,

Знову вибухи лунають,

Знов цинічно нас вбивають.

Знову свіжі в нас могили,

Знову в нас людей убили,

Знов сирени завивають,

Знову спокій відбирають.

Знов дитинство обривають,

Знов домівки спопеляють,

Знов у вибухах світанки,

Знов стрічаєм чорні ранки.

Знову страшні похоронки,

Знов гіркі вдовині зморшки,

Знов молитви в небо линуть,

Знов невинні люди гинуть.

Знову біль у нас й розпука,

Знову горе, сльози й мука,

Знову морок і страждання,

Знов, що вчують – сподівання.

Знов над нами дим клубочить,

Знову смерть це все пророчить,

Знов руїни розбирають,

Знов тіла звідтіль виймають.

Знов зі всього попелище,

Знов неладний вітер свище,

Знов вогнем все оповито,

Знову нищать нас відкрито.

Знов на цвинтарі могили,

Знов від горя посивіли,

Знов вінки вітри гойдають,

Знову сльози не вщухають.

Знов обірвані розмови,

Знов невимовлене слово,

Знов портрети в нас на стінах,

Знову плач усюди лине.

Знову пам'ять серце крає,

Знову біль не відпускає,

Знов скорбота душі крає,

Знов війна життя ламає.

Знов свічки́ тремтять у храмі,

Знов молитва між сльозами,

Знову ймення промовляють,

Знов в могилоньки вкладають.

Знов дитячий сміх стихає,

Знову серце завмирає,

Знов катів не зупиняють,

Знов у світі споглядають.

10.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026

ID: 1063898

ВИЙШОВ З ПЕКЛА

Ти вийшов з пекла, із вогню,

Із рикошету вбивців зброї,

Нам додало́сь усім жалю́,

Спіймав, герою, ти набої.

Ти вийшов з пекла, ти живий…

Та покалічений на мінах.

Тебе, герою дорогий,

Давно чекають в рідних стінах.

Ти вийшов з пекла весь в крові́,

Закрив собою побратима,

В ту мить – молитва в голові.

З вогню завіса всюди й ди́му.

Низький уклін тобі від нас,

Ти вийшов з пекла наш герою,

Ти вмився кров’ю… і не раз,

Був у нерівному там бо́ю,

Ти вийшов з пекла… не вцілів,

Ти чудом вижив, наш герою…

Вкраїну зрадить не хотів.

Думками за́вжди ми з тобою.

30.10.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ФЕДЕРАЦІЯ БОКСУ

🥊 У місті Бровари завершився чемпіонат Київської області з боксу серед юніорів та юніорок!

Змагання проходили з 4 по 6 червня у стінах Київського обласного спортивного фахового коледжу та стали відбірковим етапом до чемпіонату України, який вже у липні прийматиме Мукачево.

Участь у чемпіонаті взяли 155 боксерів та боксерок із 36 міст, сіл і районів Київської області, що вкотре підтвердило високий рівень розвитку боксу на Київщині та значну конкуренцію у кожній ваговій категорії.

Приємно відзначити високий рівень підготовки спортсменів, їхню самовідданість, жагу до перемоги та справжній спортивний характер. Віримо, що збірна Київщини гідно представить нашу область на чемпіонаті України та продемонструє високі результати.

Серед кращих і вихованці Броварської школи боксу.

🏆 Чемпіонки Київської області з боксу серед юніорок:

• 🥇 54 кг — Марія Закревська (Бровари)

• 🥇 57 кг — Вероніка Халюта (Бровари)

🏆 Переможці чемпіонату Київської області з боксу серед юніорів:

• 🥇 48 кг (А) — Ілля Бовуш (Бровари)

• 🥇 50 кг — Кирило Литвин (Бровари-Обухів)

• 🥇 54 кг (А) — Павло Петрижик (Бровари)

• 🥇 63 кг (А) — Марк Фаніян (Бровари)

• 🥇 66 кг (А) — Богдан Петрижик (Бровари)

• 🥇 75 кг — Владислав Балецький (Бровари)

• 🥇 +80 кг (А) — Павло Тищенко (Біла Церква / Бровари)

🙏 Щирі слова вдячності організаторам змагань, тренерському колективу Київського обласного спортивного фахового коледжу та особисто Заслуженому тренеру України Олександру Івановичу Поліщуку за високий рівень організації чемпіонату, професійний підхід і створення належних умов для учасників.

ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

Сірий ангел)

Старий під’їзд пахнув так, ніби тут одночасно робили ремонт і намагалися розчинити людську гідність у відрі з розчинником.
Фарба була не просто «пахуча», а така, що після десяти хвилин хотілося співати шансон.

— Нормальна фарба, — сказав Сергій, відкриваючи банку викруткою. — Турецька.

— А чого на ній череп намальований?

— То дизайн.

Я не став сперечатись.
Ми працювали в старій п’ятиповерхівці, де стіни вже стільки разів перефарбовували, що вони стали товщі за несучі конструкції. Здавалось, якщо здерти всі шари, там знайдеться газета про політ Гагаріна.

Замовниця, тітка Галя, з’явилась зранку в халаті й одразу почала командувати:
— Хлопці, зробіть мені красу. Бо люди заходять у під’їзд і думають, що тут або ЖЕК, або морг.

— Не переживайте, — сказав Сергій. — Буде як у Польщі.

— А ви були в Польщі?

— Ні. Але бачив в YouTube.

Ми почали фарбувати.
Я катав валиком по стіні, а Сергій сидів на підвіконні й розказував життєву мудрість.

— Життя, Василю, як ремонт.

— Чого це?

— Спочатку ентузіазм. Потім сморід. А потім думаєш: «І так зійде».

Фарба смерділа так, що вже через годину мені здавалося, ніби лампочка підморгує. Через дві — ніби стіна дихає. Через три — що я розумію сенс комунальних тарифів.

— Сергію, — сказав я, — мені щось недобре.

— То значить працює.

— Що працює?

— Фарба.

Він сказав це з такою впевненістю, ніби був не маляром, а шаманом токсичних випарів.
Я знову провів валиком по стіні — і завмер.
На сірій поверхні проступив силует.
Величезний. Крилатий.

Сірий ангел.

Я моргнув.
Ангел не зник.
Стоїть собі серед плям і патьоків, дивиться сумно, як касирка в АТБ о дев’ятій вечора.

— Сергію… — тихо сказав я.

— Ммм?

— Тут ангел.

— Де?

— На стіні.

Сергій глянув.
Помовчав.
Потім абсолютно спокійно дістав цигарку.

— Ага.

— «Ага»?!

— Значить, фарба хороша. Минулого разу я після дешевої бачив, як унітаз мені підморгував.
Я ледь не впав із драбини.

Ангел раптом поворухнувся.
Крила ніби зроблені з пилу й старої штукатурки.

І тут він заговорив:

— Відчиніть вікно, генії ремонту. Ви вже три години дихаєте цією хімією.

Ми мовчали.

— Сергію…

— Що?

— Ангел говорить.

— А ти думав, від турецької фарби тільки голова болить?

Ангел тяжко зітхнув.

— Люди… Ви все життя фарбуєте тріщини замість того, щоб ремонтувати стіни.

— Оооо… — сказав Сергій. — Філософський попався.

— Найгірший сорт ангелів, — додав я.

У цей момент у під’їзд зайшла тітка Галя.
Подивилась на нас.
Потім на стіну.
Потім на банку фарби.
— А я ж казала брати дорожчу.

— Тут ангел, — пояснив я.

— Де?

— Он.

Вона примружилась.
— То не ангел. То фарба потекла.

І справді.
Силует повільно сповзав вниз разом із сірою емульсією.
Сергій так зареготав, що сів просто у відро.

— Василю! — кричав він крізь сміх.
— Ти надихався так, що вже бачиш небесну інспекцію!

Я теж засміявся.
Бо що ще робити, коли стоїш у старому під’їзді, весь у сірій фарбі, голова гуде від хімії, а на стіні щойно розтанув ангел?
І тільки запах лишився.
Такий ядучий, що здавалося: ще пів години — і почне говорити вже батарея.

Кінець.

⚜️Бажання жінки бути гарною не нове. Воно закладене в її суть. Про нього свідчать тисячолітні єгипетські малюнки і фрески на стінах древньої Греції.
Бажання чоловіків, насолоджуватися цією красою таке ж древнє і таке ж "суттєве"...
То ж малюймо стіни нашого часу красиво...✨️

Найкраще, що можна зробити для себе - це просто змінити обстановку.
Виїхати хоча б на кілька днів, виспатись, вдихнути інше повітря, побачити нові місця й дати собі паузу.
Коли ми постійно знаходимось у тих самих стінах і думках - усе здається складнішим, ніж є насправді.
А варто лише подивитись на своє життя зі сторони - і приходять відповіді та нові сили рухатись далі ...

ГРАНІТНА ЕЛЕГІЯ

Оберіг того часу уже був на стінах,
Догоряли століття в оздобах проходів,
Ехо кроків лишилося давньою тінню.
Серед пилу століть виростали і сходи,
А над хвилями неба біліли карнизи.

Через марево літ та число епізодів,
У глибоких дворах визрівали ескізи.
Дотик часу лягав на гранітні колони,
Оберігши в різьбі незгасимі репризи.
Відбивалися в склі купола по шаблону,
А у лініях мурів трималась основа.

Архітектори й час дали нові райони,
Розсипалися барви в кімнатах та зовні.
Хвилювали уяву високі скульптури
І з фасадів дивились фігури здорові.
Там різьбяр вирізав силуети в структурі,
Елегійні фронтони вростали у простір,
Крізь віки проступала забута культура.
Тінь минулого тут малювала свій розпис,
У коштовних ліпнинах ховалися тести,
Розкривались балкони у сонячнім зрості,
А над морем здіймалась велична Одеса.

Мирослав Манюк
20.05.2026

Фото: пані Т.М.

#акровірш

П’ЄДЕСТАЛ ГІДНОСТІ ПОЗА МЕЖАМИ СТАТУТІВ

(Присвячено Владиславу Гераскевичу)

Олімпіада війни зупиняє,
Ця ж – не дає і пам’ять вшанувать,
На старт спортсмена все ж не допускає –
Взяла́сь його дискваліфікувать.

Та Влад стоїть, тримає пам’ять в серці,
Її не знищить сила чи наказ,
На шо́ломі ті імена, що в смерті,
Їх світлий дух лишився серед нас.

Хоч МОК закрив йому до старту вихід,
Він не схилив ні погляд, ні чоло,
Спортсмени впали, назавжди́ затихли,
То ж пам’ять – зброя, вічне знамено́.

І світ побачив – правда не зникає,
Хоч МОК – стіна глуха і надміцна,
А Влад і пам’ять, й гідність захищає
Про тих, кого́ забра́ла ця війна.

Підтримав світ, та МОК, неначе скеля,
Неначе непорушна та стіна,
Йому байду́же, що горить оселя,
Що в нас щодня лютує сатана.

Для них спортсмени — то всього́ лиш цифри,
В паперах — «мир», «нейтральність» і «статут»,
А в нас за кожним кроком — смертні шифри
І сотні тих, хто не змагався тут.

Бо їхні старти — то сирени звуки,
Їх фініш там, де вирва і розрив...
Та МОК вмиває від провини ру́ки,
Щоб тільки бізнес олімпійський жив.

Стає бійцем, хто був колись спортсменом,
І замість кубка — автомат в руках.
Загорнутий у крівцю, мов в знамено,
Бо ворог у домівці й на стежках.

Їм ба́йдуже, що стадіони — в попіл,
Що тре́нера ворожий вбив снаряд.
У них в ціні — лише медальний опій
Та «мирний» спокій вихололих дат.

Вони плекають «чисту» ту нейтральність,
Забувши кров на чистому вбранні.
Жорстока і абсурдна ця реальність —
Змагатись з тим, хто нищить тво́ї дні.

Замість доріжки — вирви і руїни,
Замість трибун — мовчання кладовищ.
Він не почує більше гімн Вкраїни,
Бо злет-життя обірвано колись.

Дисква́лять хай — цим честь не відібрати,
Бо вища правда в кожного в душі.
Справжній олімп — це вміти захищати,
А не ховати совість в аркуші́.

У списках тих, хто мав іти на старти,
Тепер хрести та вирви замість дат.
Для МОКу це — лише невдалі жарти,
А для Вкраїни — знищений каскад.

Але спортсмену, в чиїм серці рана,
Не скласти зброї, правди не спини́ть,
І не зламає вимога тирана,
Бо в ньому дух загиблих гомонить.

Він вийде в світ із болем, але гордо,
Щоб кожним кроком пам'ять воскресить.
І хай чиновники мовчать рекордно —
Незламність їм не стерти ні на мить.

Він не один — за ним стоять ті фланги
Спортсменів тих, хто вирушив у бій,
Хто зброю взяв у руки замість штанги,
Лишивши вдома тихий спокій мрій.

Нехай папір диктує заборони,
І чисте поле — совісті межа,
Та дух його не знає оборони,
Гостріший він від бритви та ножа.

Хоч дискваля́ть — не змінять переможця,
Бо правда вища за пусті слова.
В очах у Влада — промінь того сонця,
Яким Вкраїна в пам'яті жива.

18.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1057546

«Чорна стіна» — одна з найекстремальніших трас у світі на швейцарському курорті Glacier 3000.
Довжина 3 км, а кут нахилу — 46°. Але найцікавіше: під'їзд до старту у вигляді 265-метрового тунелю. Саме ширина тунелю та різкий обрив при виїзді вважають найстрашнішими елементами траси.

🥹У Києві врятували кішку, яка після вимушеного переїзду через російську атаку злякалась на новому місці та сховалась у вузькій щілині між стелею та стінами.

Тварина кілька днів не могла вибратися самостійно. Її місцезнаходження вдалося встановити за допомогою ендоскопа. Рятувальники обережно дістали кішку, провівши мінімальний демонтаж конструкцій.

Відео: Kyiv Animal Rescue Group