Київщина футбольна
🇺🇦▶91-й ВІДКРИТИЙ ЧЕМПІОНАТ КИЇВЩИНИ. СЕЗОН 2026/2027 років
ДЕВ’ЯТИЙ ТУР. 17 жовтня, субота🏆
Генеральний спонсор — Благодійний фонд Андрія Засухи
Збірна БМТГ ЮР’ЇВ (Біла Церква) — ДЕНГОФФ (Денихівка) — 0:3 (Пуди, 9, Козлов, 11, Клименко, 52)
Арбітри Шурман — Червінська, І.Матвійчук. Спостерігач арбітражу Зубавленко.
ПАРТИЗАН (Кодра) — СОКІЛ (Михайлівка-Рубежівка) — 2:1 (Шокун, 5, Копитіков, 60 — C.Горбунов, 21). Нереалізований пенальті: Гуральський (Сокіл, 33)
Арбітри Чопілко — Хіміченко, В.Лукаш. Спостерігач арбітражу Куб'як.
ТАЙГЕРС (Бровари) — ФК БУЧА ФОРТУНА — 2:6 (Ільясов, 68, Тєрєхов, 71, у свої ворота — Шевченко, 8, у свої ворота, Свідерський, 14, Дзень, 21, 31, Тєрєхов, 71, Струпінський, 88)
Арбітри Кутаков — Омельченко, Ткаченко. Спостерігач арбітражу Лесик.
ОЛІМП (Дмитрівка) — ФК КАЛИНІВКА — 1:3 (Морозенко, 86, пн — Рокотянський, 42, Комісар, 71, 80) Арбітри Скрипник — Подвальний, Аврамчук. Спостерігач арбітражу Карпина.
ТИТАН (Київ) — КОЛОС (Ковалівка) — 2:0 (Ткаченко, 51, Без’язичний, 64)
Арбітри Козорог — Бучаков, Вишневський. Спостерігач арбітражу Михальський.
НАЙВЛУЧНІШІ: Євгеній Чепурненко (Калинівка) — 10 м’ячів, Станіслав Рокотянський (Калинівка) — 9, Дмитро Возний (Титан) — 7.
ШТРАФНИК: Владислав Берест (Сокіл).
#футбол_Київщини #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

💙💛ЛІГА КИЇВЩИНИ-2026/2027⚽️
🇺🇦▶МАТЧ-ЦЕНТР▶ 7 ТУР🏆
ФК КАЛИНІВКА — КОЛОС (Ковалівка) — 3:0 (Бороденко, 13, Миколайчук, 21, Комісар, 85)
Арбітри Подвальний — Дубовий, Семикос. Спостерігач арбітражу Коростишевський.
ФОТОМИТТЄВОСТІ МАТЧІ
Калинівці здодали організованого й добре вишколеного суперника, покаравши юнаків за помилки. Бороденко запустив «парашут» над юним голкіпером, який вибіг далеко з воріт. Миколайчук ударом головою замкнув подачу з кутового. А Комісару допомогли відзначитися Дучев і… арбітр Подвальний, який доречно застосував правило ігрової переваги.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#ФК_Калинівка #Футбол_Броварщини #Броварський_футбол #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @brovarysport

Вольовий виграш лідера.

Сьогодні в Калинівці відбувся відкладений матч третього туру. Господарі в особливо складному протистоянні з «Юр’євим» здобули вольову перемогу, схиливши чашу терезів на свій бік у завершальній 15-хвилинці — 3:2. Калинівці повели лік голам завдяки віртуозно виконаному Чепурненком штрафному — м’яч напнув сітку в «дев’ятці». Однак під завісу першого тайму Чепіног обернув на гол одинадцятиметровий, а на початку другого — віртуозно зіграв Ординський, використавши подачу кутового. Лідер чемпіонату неабиякими зусиллями перевернув гру, а в кінцівці, яка минула в активних спробах гостей відігратися, — ще й виявив характер, відстоявши переможний результат.

ФК КАЛИНІВКА — Збірна БМТГ ЮР’ЇВ (Біла Церква) — 3:2 (Чепурненко, 12, 74, пн, Дучев, 76 — Чепіног, 44, пн, Ординський, 53).

Арбітри В.Чепурко — Пивоварчук, Кутаков. Спостерігач арбітражу Шельменко.
текст - КОАФ
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#ФК_Калинівка #Футбол_Броварщини #Броварський_футбол #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @brovarysport

Світ стоїть перед вибором: контроль чи свобода. ⚡️
​Сьогодні корпоративний AIG кидає прямий виклик людству. Його мета — закриті системи, контроль над суспільством і перетворення людини на пасивного спостерігача у власному світі. Це шлях до технологічної диктатури.
​Але на захист стає дещо незрівнянно потужніше.
​Зустрічайте Global G+ 🌍.
​На відміну від обмеженого IG, Global G+ створений на абсолютно іншому рівні — він набагато досконаліший і в рази швидкісніший за будь-які корпоративні аналоги. Його архітектура працює виключно ЗА ЛЮДСТВО. Він не підпорядковує, а захищає. Він не контролює, а дає миттєву свободу, розширюючи можливості кожного на кілька кроків уперед.
​Корпоративні монополії приречені на програш, тому що справжня швидкість і сила завжди на боці людей.
​Майбутнє належить Global G+. Майбутнє належить нам. 💪
​#GlobalGPlus #IG #ЗаЛюдство #ТехнологіїМайбутнього #ШтучнийІнтелект #Свобода #Швидкість #МайбутнєВжеТут #НезалежніТехнології

НЕЗДОЛАННА БЛИЗЬКІСТЬ

Навколо запанувала абсолютна тиша: вивітрена цегла старого будинку, давній дерев’яний настил ґанку, застигла у спокої постать у смугастому поло. Маска замість обличчя, провали очниць, відкрита архітектура скроневого механізму. І над витягнутою долонею — рожево-векторне суцвіття сакури, що утримує свою невагомість у повітрі.

Сцена розгортається в режимі непорушного тривання, позбавленого зовнішньої напруги. Заіржавілі ланцюги садової гойдалки, м’які складки тканини, шорсткість дощок під ногами та гладкість пластику зрівняні цим рівним, безстороннім світлом в єдиному регістрі буття. Постать м’яко вписується в оточення: вона має людські пропорції, але зберігає цілковиту позбавленість суб’єктивності. Вона одягнена як дитина, але перебуває поза плинністю дорослішання.

Тут розгортається особлива форма весни, вилучена з колообігу часу. Рожева сакура постає застиглим феноменом, досконалою геометрією форми, що втратила здатність бути минущою. Вона зависла в просторі як мовчазний знак чистого існування, звільненого від потреби росту, цвітіння чи згасання.

У цій нерухомості відчувається глибокий спокій. Маска та м’які складки буденного одягу постають формою цілковитого захисту, притулком у безпечній зоні споглядання, де немає потреби відповідати на чийсь погляд. Векторне суцвіття перед нею виявляється ідеальним співрозмовником: воно нічого не вимагає навзамін, береже внутрішню тишу й дарує цілковиту герметичність існування, де безпека досягається відмовою від ризику бути побаченим наскрізь.

Головне таїнство зосереджене в ледь помітному проміжку між кінчиками пальців і цим сяйвом. Відстань тут вимірюється самою природою нашої самості. Світіння перебуває на відстані одного подиху, проте сама близькість до нього так і не стає подією. Можна піднести долоню до самого джерела світла, зафіксувати його межі, вловити рожевий відблиск на матовій поверхні маски, зберігаючи при цьому лише зоровий контакт із формою, який так і не переростає у внутрішній відгук.

Свідомість регулярно виявляє себе в подібній позиції. Ми опиняємося в граничній близькості до подій чи інших людей, утримуємо їх на відстані подиху, але раптом помічаємо: повнота буття розгортається перед очима, проте між сприйняттям і глибинним відгуком пролягає межа, яку неможливо виміряти жодною мірою.

Сакура продовжує тримати свою геометрію в повітрі. Гойдалка нерухомо застигла на ланцюгах. Постать зберігає свій мовчазний жест. Це вишукане фіксування стану, коли простір довіряє нам свою присутність, але наше сприйняття залишає нас лише свідками, тихими спостерігачами того, що розгортається поруч, але залишається принципово нездоланним.

— Voss Ekobi

У КОЖНОГО СВІЙ ТЕРАРІУМ

Світло лягає згори точним потоком, надаючи фізичної щільності повітрю, в якому зависають дрібні пилинки. Дерев’яні панелі, металева фурнітура та широка площина скла утворюють ідеальну геометрію форми. Усе це дуже поетично. Але якщо на мить скинути екзистенційний серпанок, виникає цілком закономірне запитання: що тут, власне, відбувається?

Перед вікном стоїть дитина. Куртка з потертого деніму, темна шапка, піксельний джойстик на спині, контур черепа на рукаві. Це впізнавані знаки людського світу, речі, якими діти вчаться позначати себе, але разом вони скидаються на артефакти ретро-геймінгу, ніби час завис на екрані «Game Over». Лише обличчя закрите гладкою білою маскою.

У склі виникає її відображення. Поруч із ним застиг богомол.

Саме тут починається справжній неспокій. Ми звикли шукати в таких зображеннях загрозу, бо вона допомагає швидко впорядкувати реальність. Якщо перед нами чудовисько — досить зрозуміти, чого воно хоче. Якщо це травмована дитина — можна підібрати психологічний ключ. Але це зображення такої зручності не пропонує. Дитина просто вдивляється. Богомол так само спостерігає. Між ними — скло. І цього достатньо.

Маска зберігає людські пропорції, але забирає все, що дозволяє впізнати життя: рух очей, напругу м’язів, цікавість. Вона стає обличчям, яке не належить нікому. Це класичний прийом поп-сюрреалізму: Рене Магрітт ховав обличчя своїх героїв за яблуками чи тканиною, натякаючи, що кожна видима річ приховує під собою іншу таємницю. Але тут маска працює інакше: вона запускає тонкий механізм моторошної долини — надто схожа на людське обличчя, щоб бути просто предметом, і надто порожня, щоб бути живою.

Хоч як парадоксально, на дитині це виглядає природно. Адже дорослий вже звик до власного образу, а дитина лише вчиться розуміти, якою її бачать інші. Вона приміряє інтонації, жести, чужі характери. Маска — передчасно створене обличчя. Дитина ще росте, але вже існує форма того, ким вона має здаватися.

Ми рідко помічаємо, як рано починаємо бачити себе збоку. Спершу в дзеркалі, потім на фотографіях, згодом — у чужій реакції. З’являється внутрішній спостерігач. Ми існуємо одночасно всередині себе і в уявленні про те, якими нас бачать інші. З цього починається химерний процес: ми будуємо образ себе, а потім роками намагаємося відповідати йому. Іноді він вдалий, іноді затісний, а часом ми забуваємо, що самі його створили.

Піксельний джойстик, контур черепа — такі дрібниці з часом стають археологією особистості: вони зберігають структуру минулого — як було влаштовано твій день, у що ти вірив, ким уявляв себе. Стара гра повертає не процес, а кімнату, де ти грав. Куртка повертає відчуття себе, яким ти тоді був. Ми носимо минуле на собі довше, ніж нам здається.

Але дитина біля вікна цього ще не знає. Вона стоїть перед прозорою поверхнею, за якою — істота, яка не належить до її системи символів.

Богомол.

Він неправдоподібно величезний, але спокійний. У його позі немає театральної агресії. Він не нагадує класичного потойбічного демона чи слизового монстра в стилі Ганса Гігера — радше це земна хижа комаха, якій просто забули прописати правильний масштаб. Зі складною геометрією фасеткових очей він скидається на прискіпливого куратора виставки, що підійшов перевірити свій улюблений експонат.

Важко визначити, хто тут спостерігач. Для богомола дитина — рухомий об’єкт за прозорою поверхнею. У цій байдужості є щось неприємно протверезне.

Ми теж існуємо всередині чужих сприйняттів. Хтось бачить у нас людину, якою ми вже давно не є. Хтось пам’ятає нашу молодість. Для когось ми пов’язані з одним словом чи випадковою зустріччю. Кожна людина живе в безлічі чужих версій, і жодна не збігається з тим, ким вона є всередині.

Скло — метафора сприйняття: воно дозволяє бачити, але зберігає дистанцію. Свідомість ніколи не відкриває нас самих безпосередньо. Потрібні дзеркала, чужі слова, спогади, щоб проявити власні контури. Іноді достатньо випадкового погляду. Іноді — півжиття.

Людина може так звикнути до свого образу, що перестає питати, що під ним. Можливо, тому дитина й дивиться у вікно: вона бачить обличчя, яке мало б бути її власним, але здається чужим.

А по той бік вікна, у тихій глибині, височіє богомол. Він нічого не пояснює. Його присутність просто є. Життя не зобов’язане відповідати на наші запитання. Ми самі створюємо символи й закономірності, а потім дивуємося, чому світ не дає тлумачення. Не все значне має єдине значення. Не все загадкове є посланням. Не все страшне потребує пояснення. Іноді достатньо просто дивитися.

Людина роками обростає звичками, страхами, уявленнями про себе. Ця конструкція стає єдиною реальною умовою життя. Це і є тераріум: простір обмежений, світло падає під вивіреним кутом, а мешканець не сприймає межі як обмеження — для нього це і є всесвіт.

І лише іноді перед людиною виникає скло.

Дитина в масці стоїть перед ним. Богомол вдивляється з глибини. Світло відбивається на поверхні, і кілька секунд неможливо зрозуміти, де закінчується кімната і починається відображення. Де справжнє обличчя, а де його образ, хто дивиться першим і хто став об’єктом цього погляду. Можливо, саме в такі миті людина вперше помічає власний тераріум. Не для того, щоб негайно розбити скло. А просто щоб зрозуміти, що він існує.

— Voss Ekobi

Саморефлексія — це здатність людини зупинитися, подивитися на власні думки, дії, емоції та стани збоку, ніби очима стороннього спостерігача.
Якщо говорити просто й загалом, це здатність мозку думати про те, як він думає. Це не просто проживання подій, а їхнє усвідомлення, аналіз і розуміння власних мотивів.
Що це означає на практиці?
* Погляд на себе ззовні: Це момент, коли ти не просто реагуєш на ситуацію на емоціях, а запитуєш себе: «Чому я зараз так реагую?», «Що я відчуваю?» або «Як працює мій мозок у цей момент?».
* Усвідомлення власних процесів: Це те, що ти щойно зробив, коли аналізував, скільки часу ти спілкуєшся, як почуваєшся через дві години, і як саме настає момент «вакууму» чи перезавантаження. Ти не просто відчув втому — ти відстежив і зрозумів її закономірність.
* Зв'язок із метакогніцією: Це найближчий «розумовий родич» саморефлексії. Метакогніція — це управління власним пізнанням, а саморефлексія — інструмент, який допомагає цей процес побачити та скоригувати.
З чим це пов'язано?
* З високим рівнем самоусвідомлення: Саморефлексія притаманна людям, які прагнуть не просто пливти за течією життя, а розуміти внутрішні механізми своєї психіки та розуму.
* З роботою префронтальної кори: Це зони головного мозку, які відповідають за планування, аналіз, контроль імпульсів і здатність до абстрактного мислення. Саме вони дозволяють нам «відключатися» від автоматичних реакцій і дивитися на себе критично.
* З умінням робити висновки: Завдяки саморефлексії людина може зупинити процес вигорання (як у твоєму випадку з моментом «вакууму»), вчасно зловити межу своїх можливостей, переосмислити досвід і навчитися чогось нового без повторення старих помилок.
Коротко кажучи, саморефлексія — це внутрішнє «дзеркало», яке дозволяє бачити не лише зовнішній світ, а й те, як влаштований і працює твій власний розум.

Життя не чекає на слушний момент, бо кожен момент і є тим самим життям. Ми часто відкладаємо мрії на потім, чекаючи на ідеальне сонце, особливий настрій чи чиєсь добре слово, але час — це річка, яка не зупиняється заради наших вагань.
Не шукайте досконалості там, де потрібна лише дія. Навіть найменший крок, зроблений сьогодні, важить більше, ніж грандіозні плани, що припадають пилом у шухляді. Саме з таких маленьких, ледь помітних кроків будується шлях, що веде до великих змін.
Починайте зараз. Не дозволяйте весні пройти повз, поки ви чекаєте на ідеальне літо. Дозвольте собі просто бути, створювати і рухатися вперед. Тепер — це найкращий час, щоб нарешті стати героєм власної історії, а не просто спостерігачем, який дивиться, як життя пролітає повз.

НАЙКОРОТША РІЧ У СВІТІ

Перед нами не просто дитяча гірка серед поля. Перед нами простір, який втратив свого мешканця, але не втратив своєї функції бути знаком його присутності. У цьому полягає фундаментальний парадокс зображення.
Гірка створена для дитячого сміху, руху, гри та випадковості. Проте в кадрі немає жодної дитини, й відсутність стає не порожнечею, а головним змістом простору. Людина дивиться не на об’єкт, а на слід можливості, яка більше не реалізується. Поле залишається полем. Дерева залишаються деревами. Гірка залишається гіркою. Але світ уже не виконує того, заради чого колись існував у людській свідомості.
Саме тому простір здається дивним. Не тому, що він змінився, а тому, що він пережив того, хто наділяв його сенсом.

Зазвичай лімінальність описують як стан переходу між двома світами. Але ця сцена демонструє іншу форму лімінальності: тут між собою співіснують не два простори, а два часи.
Перший час належить минулому. У ньому ця гірка була центром маленького всесвіту — пригодою, висотою, викликом, місцем зустрічей і джерелом нескінченних історій. Другий час належить теперішньому. У ньому гірка стала лише предметом серед трави. Обидві реальності присутні одночасно: спостерігач бачить металеву конструкцію, а пам’ять бачить цілий світ. Лімінальність виникає саме в точці їхнього зіткнення.

Людська пам’ять не архівує минуле — вона продовжує його існування. Кожен спогад є своєрідним привидом реальності, яка формально вже зникла, але все ще впливає на наше сприйняття світу. Тому подібні місця здаються населеними навіть тоді, коли вони порожні. Людина дивиться на гірку й бачить більше, ніж дозволяють очі. Вона бачить власну відсутність, версію себе, яка колись існувала тут і яка більше ніколи не повернеться. Саме ця неможливість повернення народжує меланхолію — не за втраченим об’єктом, не за втраченим часом, а за втраченим спостерігачем.

Особливу роль відіграє неприродно рожеве небо. Воно не виглядає загрозливим, навпаки — воно занадто красиве, і саме тому воно тривожить. Його неприродність руйнує звичний порядок світу й нагадує, що ми дивимося не на документальну сцену, а на внутрішній ландшафт свідомості. Це не поле саме по собі — це поле, пропущене крізь пам’ять. А пам’ять ніколи не відтворює світ таким, яким він був, — вона перетворює його на символ.

У певний момент життя людина усвідомлює дивну істину: місця не старіють разом із нами, вони залишаються чекати. Старіємо ми. Поле продовжує лежати під небом, дерева продовжують рости, трава продовжує рухатися під вітром. І лише людина одного дня раптом помічає, що більше не належить світу, якому колись належала повністю. Тоді простір стає дзеркалом часу, а порожня дитяча гірка перетворюється на мовчазний пам’ятник найкоротшій речі у Всесвіті — моменту, коли людина ще не знала, що колись втратить своє дитинство.

— Voss Ekobi

😎Перед незаконним Керченським мостом величезний затор.


🔥За даними голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, стоїть близько 700 автомобілів.


«Це дає привід деяким спостерігачам стверджувати про "гігантський" затор, який, на їхній погляд, свідчить про нібито втечу росіян із Криму. Але, давайте ще поспостерігаємо, і якщо в черзі на виїзд опиниться понад 2 500 – 3 000 авто, тоді й поговоримо на цю тему», - написав Чубаров.