#психологія Як бути поруч із близькою людиною у стресі? Коли хтось із близьких переживає стрес, хочеться підтримати, “все вирішити”, заспокоїти. Але часто наші добрі наміри викликають зворотну реакцію: роздратування, відсторонення, мовчання. Тут важливо пам’ятати: у стресі мозок людини працює інакше: їй не завжди потрібні слова, поради чи “підбадьорення”. Ось ефективні способи підтримати, навіть якщо здається, що ви “нічого не можете зробити”: 🖇 Не намагайтеся одразу “втрутитись” або щось радити: Ваш імпульс “зробити краще” може нашкодити. Але людині може бути потрібно просто виговоритись або… мовчати. Краще сказати: “Я поруч. Хочеш, можеш виговоритись. Хочеш, просто побуду з тобою мовчки.” 🖇 Не знецінюйте, навіть якщо вам здається, що “все не так страшно”: Фрази типу “це ще не кінець світу” або “інші переживають гірше” викликають відчуття провини, а не полегшення. Замість цього: “Я бачу, що тобі важко. І маю право так почуватися.” 🖇 Не чекайте, поки попросять, дійте ініціативно, але обережно: У стресі важко просити. Людина може “триматися”, але насправді їй потрібне просте: їжа, тиша, турбота. Спробуйте: “Я приніс тобі щось смачне, спробуй” або “Я запланував тиху прогулянку, якщо захочеш, ходімо.” 🖇 Не бійтеся того, що не знаєте, що сказати: Мовчання — не завжди погано. Вам не потрібно “розуміти все” чи давати відповіді. Іноді достатньо: “Я не знаю, що сказати. Але я дуже хочу бути поруч і підтримати тебе, як зможу.” Стрес — це темна кімната. Найкраще, що ви можете зробити, не вмикати яскраве світло, а спокійно сісти поряд і почекати, доки очі звикнуть.

#виставки Відкриття виставки Нікіти Кадана "Сирена Серп Супутник" 22 березня о 12.00 в Національному художньому музеї України відбудеться відкриття виставки Нікіти Кадана "Сирена Серп Супутник". Центральне питання виставки: як під час війни змінюються способи дивитися на мистецтво? Експозиція об’єднує близько п’ятнадцяти нових творів, створених після 2022 року, та репрезентує художнє дослідження, що фокусується на темі історичної оптики мистецтва. Погляд художника спрямований на модерність у широкому сенсі та контраверсійну природу її опису через історію мистецтва, яка переривається та доповнюється. Нікіта Кадан працює як із візуальними образами мистецтва минулого, так і з масивом історичних знань, що формуються дослідницькими інституціями, зокрема музеями. Виставка триватиме до 18 травня за адресою м. Київ, вул. М. Грушевського, 6

#історія #культура #мова «Українське слово» в Парижі: 90 років української історії у Франції. У травні 1933 року в Парижі вийшов перший номер газети «Українське слово» («La Parole Ukrainienne»), що стала важливим голосом української діаспори у Франції. Заснована в період міжвоєнної Європи, коли українська еміграція активно шукала способи зберегти свою ідентичність, газета відіграла ключову роль у консолідації української громади. «Українське слово» висвітлювало не лише новини з України, яка тоді перебувала під різними окупаційними режимами, але й життя діаспори, культурні події, літературні новинки та політичні дискусії. Видання стало майданчиком для об’єднання українців, які прагнули підтримувати зв’язок із батьківщиною та популяризувати українську культуру за кордоном. Сьогодні, через понад 90 років, «Українське слово» залишається найстарішим українським періодичним виданням, яке продовжує виходити у Франції. Незважаючи на виклики часу, зокрема цифровізацію медіа, газета зберігає свою місію – бути голосом української громади. Сучасні номери поєднують традиційні теми з актуальними питаннями, такими як підтримка України в умовах війни, інтеграція нових емігрантів та збереження культурної спадщини. Історія «Українського слова» – це приклад стійкості та відданості ідеї. Видання не лише документує життя української діаспори, але й нагадує про важливість єдності та культурної пам’яті, залишаючись живим символом української присутності у Франції.

Коли війна стала буденністю… Як навчитися жити заново? — Що робиш? — Та… вигляд, що все добре. Як часто ми кажемо це, навіть не замислюючись? Понад три роки війни. Спочатку шок. Потім біль. Потім безсилля. А далі… просто тиша, якийсь фон за вікном, але байдужість і відчай поряд. Не тому, що легше. А тому, що психіка вирішила: «Досить». Так вона нас захищає. Закриває від болю, щоб ми не зламалися. Підвищує кортизол ,адреналін , аби вижити ,щоб страх не зламав. Але разом із болем вона закриває і наші відчуття радості, натхнення, любові. Ми ніби живемо, як на автопілоті , все по схемі, робота (дім ,буденні справи ), але більше спостерігаємо, ніж відчуваємо. Чому так відбувається? Коли реальність стає надто важкою, психіка обирає «відключення», інстинктивно вона хоче просто вижити. Ми ніби функціонуємо: працюємо, спілкуємось, сміємось. Але всередині — емоційний вакуум. Тому багато хто каже: «Я ніби дивлюсь на життя через скло». Але чи є інший вибір? Так, вибір є завжди. Навчитися жити заново. Навчитися жити у цих умовах сьогодення, у хаосі , але вчитися і знаходити свої способи саморегуляції , внутрішньої особистої стабільності . Раніше ми відкладали життя «на потім». На кращі часи. На мир. На стабільність. Будували великі , довгі плани, мрії. Але зараз приходить розуміння: жити треба не тоді, коли стане легше, стабільно і тому подібне. Не стане. Просто світ змінюється , і він вже ніколи не буде таким як колись. Наша психіка любить контроль і стабільність , бо так легше ,все зрозуміло , а у хаосі нічого незрозуміло, як будуть розгортатися далі події. З'являється тривога , птср і депресія , різні порушення нормального функціонування життя , бо всі ресурси ,енергія йде на тривогу за майбутнє , страх та агресія просто поїдають енергію життя , та ніхто незнає ,що там попереду ... Варто відпустити контроль , дозволити собі просто жити у цій миті , вчитися підлаштовуватися , дихати , відчувати життя. Жити треба зараз. Мрії реалізовувати. Любити , радіти ,навіть тому ,що сьогдні пощастило прокинутися, побачити рідних, сонце, новий день, нова можливість щось принести добре у цей світ . Багато хто сьогдні не прокинувся , а хтось живе і в важчих умовах... Це нагадує, як важливо цінувати кожну мить , кожне благо яке приходить в твоє життя, і дякувати за це. Вчитися фокусуватися на хороших моментах життя. Ресурси, що повертають до життя .Збережи. Практикуй . ✨ Почни вести щоденник подяки . Щодня знаходити в кожному дні по 3-5-10 пунктів за що я вдячний собі , за що вдячний світу, за що вдячний близьким людям , і записувати . ✨ У кожній миті є сенс. Ти п’єш каву, і її тепло розливається по тілу. Її аромат , чи звертаєш увагу на те який в неї аромат ? Вона міцна , чи ніжна ? З корицею, чи сиропом ? Ти йдеш по вулиці, і вітер ніжно торкається шкіри. Ти чуєш голос близької людини, і розумієш, що вона тут, поруч, жива. ✨ Простір для бажань — що ти хочеш? Не треба грандіозного. Просто зараз. Чашку гарячого шоколаду? Пройтись босоніж по траві? Це і є справжнє «жити». ✨ Творчість і дія — роби, що наповнює. Навіть якщо це просто записати свої думки, намалювати щось чи зробити приємність іншій людині. ✨ Відчуття — це те, що повертає до реальності. Можна тікати в думки, в плани, в екрани, в роботу. А можна навчитися бути тут і зараз. Відчувати не лише війну, а й життя, яке триває. ✨ Коли починаєш жити усвідомлено, навіть прості речі набувають глибини. Теплий хліб на сніданок стає не просто їжею, а моментом затишку. Обійми друга — не просто жестом, а нагадуванням: «Я тут, я відчуваю, я з тобою». ✨ Важливо навчитися не просто функціонувати, а жити з усіма фарбами і відтінками життя. Не лише виживати. А сміятися, плакати, творити, любити, хотіти, просто жити. Війна навчила цінувати. Вона забрала ілюзію вічного завтра. Є тільки зараз. І питання не в тому, щоб вижити. А в тому, щоб жити. Повернути собі життя — це вибір. Так, війна триває. Але і ми теж. І питання не в тому, коли це все закінчиться. А в тому, чи не забудемо ми, як відчувати і яке життя на смак. Відчуй зараз. Не відкладаючи на потім. Живи! #життяпродовжується #тутізараз #цінуймомент #усвідомленість #силавсередині #психологіяжиття #ментальнездоровя #відчувайжиття #подякажиттю #емоційнийінтелект #ресурси #життяпідчасвійни #психіка #саморегуляція #балансвсередині #відчувати #пережитивійну #тривога #усвідомленежиття #психологічнастійкість #коучинг #ментальнарівновага #психологічнадопомога #психологияличности #невідкладай #поверненнядосебе #силамоменту #внутрішнягармонія #життясмакує #психоемоційнездоровя Показати менше

#думки Що робити, якщо ваш партнер не хоче обговорювати конфлікти? Конфлікти у стосунках – це нормально, якщо їх обговорювати та вирішувати. Але що робити, коли партнер уникає розмов? Він може замикатися в собі, змінювати тему, ігнорувати питання або говорити: «Я не хочу про це говорити». Таке уникнення лише посилює проблему: невирішені конфлікти накопичуються, а відстань між партнерами зростає. Тож як діяти? 1️⃣ Не тисніть і не змушуйте: Якщо людина не хоче говорити, наполегливий тиск лише викличе ще більший опір. Дайте партнеру простір, але покажіть, що діалог необхідний для вашого спільного комфорту. 2️⃣ Обирайте правильний момент і підхід: Іноді уникнення конфліктів пов’язане з тим, що людина не може говорити в моменті через емоційне перенавантаження. Спробуйте запитати: «Коли ти будеш готовий це обговорити?» 3️⃣ Говоріть про свої почуття, а не звинувачуйте: Якщо партнер відчуває, що ви його атакуєте, він ще більше закриється. Замість «Ти завжди ховаєшся від розмов!» скажіть «Я почуваюся невпевнено, коли ми не обговорюємо проблеми» – це дає простір для діалогу без захисної реакції. 4️⃣ Запропонуйте альтернативні способи комунікації: Деяким людям легше висловлювати думки письмово або через голосові повідомлення. Спробуйте сказати: «Якщо тобі важко говорити про це вживу, може, тобі простіше буде написати?» Важливо створити безпечний простір для діалогу, де немає звинувачень, а є спільне бажання знайти рішення.

Деякі папуги в Індії підсіли на опіум, знищуючи цілі поля, де вони його знаходять. Фермерам довелося придумувати способи запобігти цьому, тому іноді вони ставлять великі сіті та міцні паркани.

#психологія Як ми самі робимо себе нещасними. Є два основних способи, якими людина сама себе заганяє в нещастя: 1️⃣Заперечення проблем. Ми вдаємо, що все добре, відволікаємо себе справами або розвагами, уникаємо глибинного контакту з реальністю. Але проблеми не зникають — вони накопичуються. Це веде до невпевненості, емоційного виснаження та відчуття, ніби життя «зупинилося». 2️⃣ Позиція жертви. Коли замість того, щоб взяти відповідальність за своє життя, ми звинувачуємо інших: людей, обставини, минуле. Звідси — злість, образи, безпорадність. Розв’язувати проблеми і йти до своїх цілей — часто складно і дуже дискомфортно. Значно легше піти шляхом найменшого спротиву: заперечити, звинуватити, приглушити голос розуму чимось поверхневим. Але справжнє щастя — не там. Знайди в собі сили зробити крок у бік внутрішньої чесності. Поглянь на себе з відкритим серцем і зроби вибір на користь себе справжнього

#рослини Хижі пастки: як працюють рослини-мисливці? Це відео розкриє багато цікавих фактів про рослин, які можуть ловити та з'їдати комах. Ви дізнаєтеся, як рослини-хижаки використовують різні механізми для захоплення та перетравлення їжі. Якщо вас цікавлять дивні, але дуже цікаві способи, які застосовують рослини-хижаки для того, щоб забезпечити собі харч. https://youtu.be/mEiKVE7HSks

1989 рік. На тлі Перебудови, послаблення цензури та стрімкого зростання національної свідомості з'являється нове покоління українських митців, яке шукає способи говорити відкрито, сучасно й без табу. Громадянське суспільство ще тільки формується, комуністична монополія на правду слабшає, і в цій тріщині між старою системою та новими сенсами з'являється простір для альтернативної культури. За таких обставин і виникає журнал "Четвер" — революційне явище для тогочасного літературного процесу. Часопис підсвітив десятки нових українських імен, які продовжують творити сучасну українську літературу: Сергій Жадан, Ірена Карпа, Любко Дереш, Тарас Прохасько тощо. Суспільне Культура розповідає про часопис "тексту і візії", який виходив друком близько 20 років і став, без перебільшень, культовим проєктом Юрія Іздрика. https://suspilne.media/culture/994315-sumasedsij-dviz-zrazka-90-h-ak-kultovij-zurnal-cetver-zdijsniv-revoluciu-v-ukrainskomu-literaturnomu-procesi/

#особистості #мистецтво Творчість Тараса Шевченка як художника. Тарас Григорович Шевченко відомий у всьому світі передусім як геніальний поет, автор "Кобзаря" та один із символів української культури. Проте його талант не обмежувався лише літературою – Шевченко був також видатним художником, чия творчість у живописі та графіці залишила значний слід в історії українського мистецтва. Його художні роботи відображають глибоке розуміння людської душі, любов до рідної землі та прагнення до свободи, що є спільним мотивом як у його поезії, так і в образотворчому мистецтві. Початок творчого шляху Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці (тепер Черкаська область, Україна) в кріпацькій родині. З дитинства він виявляв хист до малювання, однак його талант зміг розкритися лише після викупу з кріпацтва в 1838 році завдяки допомозі друзів і меценатів, зокрема Карла Брюллова та Василя Жуковського. Саме Брюллов, відомий російський художник, став одним із перших наставників Шевченка, коли той вступив до Петербурзької академії мистецтв. Навчання в академії стало для Шевченка періодом інтенсивного розвитку. Він опановував техніки живопису, рисунка, гравюри, акварелі та офорту, демонструючи неабиякий талант і працьовитість. У 1840-х роках він отримав кілька срібних медалей академії за свої роботи, що свідчить про високий рівень його майстерності. Тематика художньої творчості Творчість Шевченка-художника багатогранна й охоплює різні жанри: портрети, пейзажі, жанрові сцени, історичні композиції та автопортрети. Його роботи пронизані глибоким гуманізмом, чутливістю до долі простих людей і любов’ю до України. 1. Портрети Шевченко створив численні портрети своїх сучасників – від аристократів до селян. У цих роботах він майстерно передавав не лише зовнішню схожість, а й внутрішній світ людини. Наприклад, портрет княжни Кейкуатової (1847) чи автопортрети Шевченка демонструють тонке відчуття психологізму та майстерність у роботі з олівцем і фарбами. 2. Пейзажі Любов до природи України відображена в його акварельних і графічних пейзажах. Під час подорожей Україною в 1843–1845 роках він створив серію "Живописна Україна", де зобразив краєвиди, архітектурні пам’ятки та побутові сцени. Ці роботи, як-от "Почаївська лавра" чи "У Вільні", є не лише художніми творами, а й цінними історичними документами. 3. Жанрові сцени У своїх малюнках Шевченко часто звертався до життя простого люду, показуючи їхню працю, страждання та побут. Наприклад, картина "Селянська родина" (1843) передає теплоту сімейного життя, але водночас нагадує про нелегку долю кріпаків. 4. Офорти та гравюри Під час заслання (1847–1857), коли Шевченку було заборонено писати й малювати, він все ж знаходив способи творити. У цей період він опанував техніку офорту, створивши серію "Притча про блудного сина", яка вирізняється драматичною виразністю та глибиною змісту. Вплив заслання на творчість Заслання до Орської фортеці та пізніше до Новопетровського укріплення стало трагічним етапом у житті Шевченка, але не зламало його духу. Хоча офіційно йому забороняли займатися мистецтвом, він таємно продовжував малювати. У цей період з’явилися численні автопортрети, пейзажі казахських степів і малюнки, що зображали побут солдатів і місцевих жителів. Ці роботи вирізняються стриманістю кольорової палітри, але вражають емоційною силою. Значення художньої спадщини Художня творчість Тараса Шевченка є невід’ємною частиною його духовного світу. Він використовував мистецтво як засіб боротьби за справедливість і свободу, як спосіб зберегти пам’ять про рідну землю. Його роботи вплинули на розвиток українського образотворчого мистецтва, надихаючи наступні покоління художників. Сьогодні картини, малюнки та гравюри Шевченка зберігаються в музеях України та світу, зокрема в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Вони є не лише художньою цінністю, а й символом незламності духу українського народу. Висновок Тарас Шевченко як художник – це не просто майстер пензля, а митець, який через свої твори передавав біль і надії свого народу. Його живопис і графіка гармонійно доповнюють поетичну спадщину, створюючи цілісний образ людини, яка жила й творила заради свободи та правди. Сьогодні, у 2025 році, його творчість залишається актуальною, нагадуючи нам про силу мистецтва як голосу народу.