#поезія Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25 Сашко Середа

Адаптивний спорт як підтримка духу, розуму і тіла: історія тренера Володимир Тисанюк — тренер, ветеран, атлет. Йому 35 років, він родом із села Кищенці на Черкащині, нині мешкає в Києві. До повномасштабного вторгнення займався кросфітом і виступав на змаганнях. А після — став на захист країни. Повернувшись з бойових дій, він на власному досвіді відчув, наскільки складно адаптуватися до мирного життя. Саме це стало поштовхом стати тренером адаптивного спорту. 💭 «Я знаю, як важко повернутись у соціум після війни. Але фізичні навантаження дають впевненість у своїх діях. Допомагає й спільнота — коли тренер і твої друзі поруч, коли ви разом рухаєтесь уперед». Сьогодні Володимир — тренер у «Нестримних». Із травня 2024 року він працює з військовослужбовцями — як тими, хто ще в строю, так і тими, хто має важкі поранення, зокрема ампутації. Його підопічні — ті, хто хоче знову рухатися, відчувати силу тіла й духу, і повернутись до повноцінного життя. 🗣️«Одне без іншого — душа без тіла — існувати не може. За ці роки війни у багатьох на нулі і фізичні, і моральні сили. Спільний розвиток — це те, що підтримує і розвиває людину. Це розвиток духу, розуму і тіла!». Володимира мотивує організація спортивних заходів, допомога іншим і внутрішня потреба підтримувати людей у важкий період. Наостанок, порада тренера кожному, хто ще досі вагається: «Не чекайте понеділка  і знайдіть найближчий клуб і ходіть в нього. Просто почніть!». 👊🏻 Адаптивний спорт — це не тільки про фізичне відновлення. Це про спільноту, довіру, стабільність і нову силу. А тренери — серце цієї системи підтримки. ℹ️ Проєкт «Активні парки – Нестримні» реалізує ДУ «Агенція масового спорту України» за підтримки Міністерства молоді та спорту України в межах Національної стратегії безбар’єрного простору за ініціативи першої леді України Олени Зеленської. 📌 Дізнайтесь більше про клуби: https://sportforall.gov.ua/proiekty/nestrymni #Мінмолодьспорт  #Агенція  #Безбарєрність #Адаптивнийспорт #Нестримні #Активніпарки #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ЧУЄ ГРІШНУ Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку, В молитві ру́ки зво́дила в сльозах, Не допустив той мотлох-вибухівку, Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах. Я про життя в молитві все благала, Тремтіла, наче листя на вітру, Та чи почує Го́сподь – я не знала… А з пам’яті жахіття не зітру. Не хочеться так рано помирати Від вражої ординської руки́, Лишається лиш Господа благати, Щоб не спинив життєвої ріки́. Жахливий ранок у сльозах й тремтінні, В молитві та уявленні про все, Коли навко́ло все в палахкотінні, Й будинком від тих вибухів трясе. Спокійно жити не дає потвора, І серце України – в нього ціль. Настала дійсність ось така сувора, Не закриває ворог цю артіль. Від вибухів повітря аж дзвеніло, Здригалась наша матінка-земля, Та я жива й помешкання вціліло, Напевно Бог щитами затуля. Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній, Я дякую, я дякую за це! Почув мої́ молитви, чує грішну… Зберіг моє́ життєве деревце. 23.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1003830

#архітектура #історія Палац Потоцьких у Тульчині. Будівництво розпочалося в 1782 році за проєктом французького архітектора Лакруа, цей палац став справжнім центром світського життя. Власник, граф Станіслав Щенсний Потоцький, мав понад 100 тисяч кріпаків, приватний театр на 200 акторів, картинну галерею, бібліотеку на 17 000 томів і розкішний парк із каналами та альтанками. Палац був серцем великого ансамблю: два флігелі, друкарня, оранжереї, турецькі лазні, стайні, а підземні ходи з’єднували його з іншими частинами міста. Після смерті графа маєток успадкувала Софія Потоцька, але сини розтринькали значну частину багатства. Доля палацу змінювалась: від розкішних балів до лічниці для вояків УГА під час революції 1917–1921 років. Сьогодні у палаці діє Тульчинський фаховий коледж культури та проводяться мистецькі події, зокрема фестиваль OperaFest. Попри часткову руйнацію, ансамбль продовжує вражати своєю архітектурою та масштабом.

#думки Ми всі — в дорозі, яка має кінець. Ніхто не знає, скільки ще залишилось — днів, світанків, обіймів. Життя не дає попереджень. Не дозволяє повернутись. Просто одного дня — усе зупиняється. Але поки ми ще тут — усе має значення. Тому: – зупинись на мить і подивись, як світиться небо перед дощем; – подякуй за тепло руки, яку тримаєш щодня; – не мовчи, коли серце хоче сказати ,, люблю "; – не зберігай ніжність ,,на потім" — потім може не бути; – пробачай — собі, людям, життю; – роби добро — навіть якщо ніхто не побачить; – і живи так, щоб після тебе залишалося світло. Бо життя — це не про кількість днів. Це про глибину кожного з них.

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

#поезія Де гортаються снів сторінки теплим шурхотом стишених весен, і крилом момивільно легким накриває туман, розквітає, немов гіацинт, моє серце крихке і замерзле, проростає до хмар зі шпарин між минулих примар. Де жнивар засіває поля пшеницями важкими і просом, щоб серпневою спекою даль обтинати серпом, насипати достигле і час видноколом спиняти в покосах, оживаю добром. Де околиця квітне бузком, в ароматні заграви світанком розчиняє любов, на стебло – світлу ніжність безсонь, повернуться птахи, бо сезон невгамовно в лісах щебетати, відновляти колишнє гніздо, розливаюсь струмком. Де олівчика грифель м'який намалює на білених стінах, як міжгір'я розхристано спить під сльозами дощів, невагомі лишаю сліди край озер і, як у кінофільмі, на стопкадрі спішу віднайти день в застиглій смолі. 09.04.2025 Олеся Репа

НАТХНЕННЯ (рондель) В'ється часом світло у мені, Мить одна вогнем усе зміняє, В серці пісня лиш її лунає І палає вже в моєму сні. Там, де мрія світить у вікні, Сонце новий шлях благословляє, В'ється часом світло у мені, Мить одна вогнем усе зміняє. Йде душа із сяйвом в глибині І мене натхнення накриває, Вибір кожен серце окриляє, Вже давно в єдиній площині В'ється часом світло у мені. Мирослав Манюк 12.08.2025

🔄 Мапу оновлено ⚔️ Ворог окупував Затишок, а також просунувся поблизу Білицького, Новомаркового, Диліївки та в Олександро-Калиновому. 💬 У випадку неточностей, можете повідомити нам про це через бот @newsdeepstatebot. ❤️ Ставте серце, якщо вважаєте, що русня — гній. Будемо таким чином боротися із накруткою реакцій. 🗺 deepstatemap.live Мапа🛑Блог🛑Написати нам🛑 ЗСУHelp🛑Магазин🛑Донат

🔴⚫ Червоний і чорний — два кольори, що несуть силу поколінь. «Два кольори мої, два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба...» Ці рядки знають майже всі з дитинства. Але що ж насправді означають ці кольори в українській вишивці? ⚫ Чорний — це сила землі. Колір родючості, пам’яті, праці. Це — глибока повага до предків і зв’язок із нашою землею. 🔴 Червоний — це життя. Колір любові, роду, сонця, тепла й енергії. Він пульсує в узорах, як серце народу. ✨ А разом вони — гармонія життя і землі. Символ вічного кола: з любові народжується життя, яке тримається на силі коріння. Я обираю ці кольори не просто так. Вони живуть у моїх прикрасах — як жива пам’ять і гордість бути українкою. 🇺🇦 #українськітрадиції #вишивка #українськийстиль #прикраси #червонийічорний #українськамода #етностиль #зробленовруках #ґердан #силянка #етноодяг #етноприкраси #криза #кривулькаізбісеру