• 🥹⚽️ Діти військових, які проходять реабілітацію в центрах RECOVERY, вперше вивели збірні України та Азербайджану на поле у Кракові

    Для багатьох із них це була перша поїздка на великий стадіон та особливий момент єднання з батьками після їхньої реабілітації🫂

    Це було дуже класно! Мені дуже сподобалось! Хотів би ще раз. Дякую
    , — наголосив Матвій, який вивів на поле капітана збірної Азербайджану Еміна Махмудова.

    Батько Матвія вже понад 10 років віддано служить Україні.

    🙏 Дякуємо проєкту RECOVERY та Українській асоціації футболу за ці неймовірні емоції та підтримку наших героїв!
    #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🥹⚽️ Діти військових, які проходять реабілітацію в центрах RECOVERY, вперше вивели збірні України та Азербайджану на поле у Кракові Для багатьох із них це була перша поїздка на великий стадіон та особливий момент єднання з батьками після їхньої реабілітації🫂 Це було дуже класно! Мені дуже сподобалось! Хотів би ще раз. Дякую , — наголосив Матвій, який вивів на поле капітана збірної Азербайджану Еміна Махмудова. Батько Матвія вже понад 10 років віддано служить Україні. 🙏 Дякуємо проєкту RECOVERY та Українській асоціації футболу за ці неймовірні емоції та підтримку наших героїв! #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    12views
  • #кіно
    #рекомендація
    «Вулкан»
    (2018) реж. Роман Бондарчук
    Жанр: драма
    Хронометраж: 106 хв.

    💭 Про що фільм:
    Лукас вирушає на кордон з Кримом у складі моніторингової місії ОБСЄ. Але після дивних збігів обставин, він опиняється у містечку на півдні України, де зустрічає місцевого дивака на ім'я Вова. Слідуючи за Вовою, Лукас повільно занурюється у світ української провінції, де життя відірване від усякої логіки чи структури.

    Дивитися - тут :
    #кіно #рекомендація «Вулкан» (2018) реж. Роман Бондарчук Жанр: драма Хронометраж: 106 хв. 💭 Про що фільм: Лукас вирушає на кордон з Кримом у складі моніторингової місії ОБСЄ. Але після дивних збігів обставин, він опиняється у містечку на півдні України, де зустрічає місцевого дивака на ім'я Вова. Слідуючи за Вовою, Лукас повільно занурюється у світ української провінції, де життя відірване від усякої логіки чи структури. Дивитися - тут :
    Like
    1
    8views
  • #поезія
    Змиває дощ холодний пишні фарби
    Із трав. Дерева — з бронзи канделябри
    Тремтять, голіють, тягнуть руки ввись,
    Говіють перед сповіддю. Стій і дивись.

    За гілку яблуко тримається щосили…
    Цей сад і ця печаль моєму серцю милі,
    Із ним ми рідні, доля в нас на двох одна:
    Пошарпають вітри, снігами занесе зима…

    Вже відбуяли цвітом, виплекали плід,
    Не впали на коліна, не зрадили свій рід.
    Корінням уросли в цю землю навіки,
    Стоятимемо тут, аж поки Бог замкне повіки.

    Пережили і бурі, урагани і морози,
    Вмивали душу дрібні роси-сльози ,
    Разом чекали ми весну і розквітали ,
    Не віддалися злій зневірі на поталу.

    Не нарікаємо, не проклинаєм світ,
    Радіємо життю уже багато зим і літ…
    Тобою марю, чекаю зустрічі, моя надія-сад.
    Тим часом на плече тихенько схилився листопад….

    Оксана Швед

    #поезія Змиває дощ холодний пишні фарби Із трав. Дерева — з бронзи канделябри Тремтять, голіють, тягнуть руки ввись, Говіють перед сповіддю. Стій і дивись. За гілку яблуко тримається щосили… Цей сад і ця печаль моєму серцю милі, Із ним ми рідні, доля в нас на двох одна: Пошарпають вітри, снігами занесе зима… Вже відбуяли цвітом, виплекали плід, Не впали на коліна, не зрадили свій рід. Корінням уросли в цю землю навіки, Стоятимемо тут, аж поки Бог замкне повіки. Пережили і бурі, урагани і морози, Вмивали душу дрібні роси-сльози , Разом чекали ми весну і розквітали , Не віддалися злій зневірі на поталу. Не нарікаємо, не проклинаєм світ, Радіємо життю уже багато зим і літ… Тобою марю, чекаю зустрічі, моя надія-сад. Тим часом на плече тихенько схилився листопад…. Оксана Швед
    22views
  • Для чого жінкам чоловіки?

    Справа в тому, що в них теплі долоні, а в нас – холодні пальці.
    Зате у них холодний розум, а в нас теплі серця.
    Вони сильні і можуть підняти нас.
    Тільки не завжди можуть підтримати.
    Одного разу вони обов’язково зрозуміють (хоча б на хвилину), що кращих за нас – немає.
    Що не заважає їм скручувати в’язи, задивляючись на інших жінок.
    Вони мають принципи.
    Або думають, що мають, виявляючи принциповість у дрібницях, і відступаючи у найголовнішому...
    Іноді вони миють посуд.
    Червоний день календаря...
    Вони вищі за нас і можуть дістати книжку з верхньої полиці.
    Коли вдома немає стільців...
    Вони віддають нам їхні найкращі футболки.
    В той час, як ми віддаємо їм серця. Не знаю, чи найкращі... Які є....
    Коли вони кажуть: „Я кохаю тебе”, здається, що ти є.
    А коли кажуть “Я втомився, дай мені спокій”, хочеться, щоби тебе взагалі ніколи не було.
    Вони вміють інсталювати Windows.
    Без коментарів.
    Вони знають і навіть можуть пояснити, що коли людина одна, вона – людина.
    Так, вони взагалі люблять пояснювати те, що насправді не має ніякого значення!
    Вони пробачають нам наш фемінізм, хоча ми, зауваж, їм узагалі нічого не пробачаємо.
    Вони пробачають нам фемінізм приказкою „Курка – не птаха, баба – не людина...”
    Вони цілують нас в чоло, коли не можуть залишитися.
    І тоді тобі здається, що ти – покійниця.
    Вони думають, що є речі, які ми ніколи не збагнемо, і лише тому ми все розуміємо.
    Вони просто не хочуть визнати, що на багатьох речах ми розуміємось краще, ніж вони.
    Вони з маніакальною настирливістю хочуть платити за нашу каву, хоча й самі вже давно не розуміють, чому.
    Прекрасно розуміють. Їм просто подобається, коли жінка хоч в чомусь від них залежить.
    У них з очей течуть сльози, коли дме сильний вітер.
    У них сухі очі, коли ти ховаєш своє кохання.
    Вони ходять по магазинах, коли йде дощ.
    Як в музей – на екскурсію.
    Вони хочуть мати наші фотографії. Вони пам’ятають про нас зовсім не те, що ми – про себе.
    Якщо вони взагалі пам’ятають про нас, це вже велике щастя!
    Вони не бачать причин для нашої дієти.
    Говорячи: „Та нащо це тобі? Ти просто схильна до повноти і нічого тут вже не вдієш... „
    Вони мовчать, коли ми говоримо дурниці. Хоча коли ми кажемо що-небудь розумне, вони теж мовчать.
    А найгірше – вони мовчать, коли слід сказати головне, кричати про найголовніше “Я тебе кохаю!”.
    Вони краще знають: може через сто років, може, з якихось інших планет, але вони зателефонують.
    І знають також, що нас не буде вдома.
    Вони не помічають зіпсований макіяж.
    Але мимохідь можуть зронити „Якась ти бліда, аж зелена – хіба з’їла щось?” після того, як ти всю ніч провела у ванні, бо вагітна і тебе нудить...
    Вони...
    Вони просто є. І це чудово! А що менше ми думатимемо над тим, навіщо вони нам, то для нас усіх краще. Бо інакше в один далеко не прекрасний день чоловіки можуть всерйоз замислитися над питанням: „А для чого їм жінки?!”.
    Я не кажу, що вони ідеальні, але без них наше життя було б не таким цікавим.
    А що ви думаєте з цього приводу?
    Що без них у нас взагалі б не було життя!
    Для чого жінкам чоловіки? Справа в тому, що в них теплі долоні, а в нас – холодні пальці. Зате у них холодний розум, а в нас теплі серця. Вони сильні і можуть підняти нас. Тільки не завжди можуть підтримати. Одного разу вони обов’язково зрозуміють (хоча б на хвилину), що кращих за нас – немає. Що не заважає їм скручувати в’язи, задивляючись на інших жінок. Вони мають принципи. Або думають, що мають, виявляючи принциповість у дрібницях, і відступаючи у найголовнішому... Іноді вони миють посуд. Червоний день календаря... Вони вищі за нас і можуть дістати книжку з верхньої полиці. Коли вдома немає стільців... Вони віддають нам їхні найкращі футболки. В той час, як ми віддаємо їм серця. Не знаю, чи найкращі... Які є.... Коли вони кажуть: „Я кохаю тебе”, здається, що ти є. А коли кажуть “Я втомився, дай мені спокій”, хочеться, щоби тебе взагалі ніколи не було. Вони вміють інсталювати Windows. Без коментарів. Вони знають і навіть можуть пояснити, що коли людина одна, вона – людина. Так, вони взагалі люблять пояснювати те, що насправді не має ніякого значення! Вони пробачають нам наш фемінізм, хоча ми, зауваж, їм узагалі нічого не пробачаємо. Вони пробачають нам фемінізм приказкою „Курка – не птаха, баба – не людина...” Вони цілують нас в чоло, коли не можуть залишитися. І тоді тобі здається, що ти – покійниця. Вони думають, що є речі, які ми ніколи не збагнемо, і лише тому ми все розуміємо. Вони просто не хочуть визнати, що на багатьох речах ми розуміємось краще, ніж вони. Вони з маніакальною настирливістю хочуть платити за нашу каву, хоча й самі вже давно не розуміють, чому. Прекрасно розуміють. Їм просто подобається, коли жінка хоч в чомусь від них залежить. У них з очей течуть сльози, коли дме сильний вітер. У них сухі очі, коли ти ховаєш своє кохання. Вони ходять по магазинах, коли йде дощ. Як в музей – на екскурсію. Вони хочуть мати наші фотографії. Вони пам’ятають про нас зовсім не те, що ми – про себе. Якщо вони взагалі пам’ятають про нас, це вже велике щастя! Вони не бачать причин для нашої дієти. Говорячи: „Та нащо це тобі? Ти просто схильна до повноти і нічого тут вже не вдієш... „ Вони мовчать, коли ми говоримо дурниці. Хоча коли ми кажемо що-небудь розумне, вони теж мовчать. А найгірше – вони мовчать, коли слід сказати головне, кричати про найголовніше “Я тебе кохаю!”. Вони краще знають: може через сто років, може, з якихось інших планет, але вони зателефонують. І знають також, що нас не буде вдома. Вони не помічають зіпсований макіяж. Але мимохідь можуть зронити „Якась ти бліда, аж зелена – хіба з’їла щось?” після того, як ти всю ніч провела у ванні, бо вагітна і тебе нудить... Вони... Вони просто є. І це чудово! А що менше ми думатимемо над тим, навіщо вони нам, то для нас усіх краще. Бо інакше в один далеко не прекрасний день чоловіки можуть всерйоз замислитися над питанням: „А для чого їм жінки?!”. Я не кажу, що вони ідеальні, але без них наше життя було б не таким цікавим. А що ви думаєте з цього приводу? Що без них у нас взагалі б не було життя!
    37views
  • Під ударом опинилися шість районів столиці, пошкоджені житлові будинки, триває ліквідація наслідків

    У ніч на 22 жовтня російські війська завдали комбінованого удару по Києву. Загинули двоє людей, ще до 25 – отримали поранення, серед них п'ятеро дітей. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на ДСНС Києва.
    Під ударом опинилися шість районів столиці, пошкоджені житлові будинки, триває ліквідація наслідків У ніч на 22 жовтня російські війська завдали комбінованого удару по Києву. Загинули двоє людей, ще до 25 – отримали поранення, серед них п'ятеро дітей. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на ДСНС Києва.
    10views
  • Samsung Galaxy XR — перший шолом на платформі Android XR, коштує $1800. Він має micro-OLED-дисплей (29 млн пікселів), чип Snapdragon XR2+ Gen 2 та підтримує Wi-Fi 7. Шолом інтегрований з Gemini, який допомагає в навігації Google Maps та багатозадачності. https://channeltech.space/gadgets/samsung-unveils-galaxy-xr/
    Samsung Galaxy XR — перший шолом на платформі Android XR, коштує $1800. Він має micro-OLED-дисплей (29 млн пікселів), чип Snapdragon XR2+ Gen 2 та підтримує Wi-Fi 7. Шолом інтегрований з Gemini, який допомагає в навігації Google Maps та багатозадачності. https://channeltech.space/gadgets/samsung-unveils-galaxy-xr/
    CHANNELTECH.SPACE
    Samsung випускає Galaxy XR: перший шолом Android XR за $1800 - Channel Tech
    Samsung Galaxy XR вийшов у продаж: огляд характеристик, ціни та інтеграції з Gemini AI. Гарнітура вдвічі дешевша за Apple Vision Pro.
    14views
  • #кіно #аналітика
    В українському прокаті триває показ нового фільму студії Film. UA — «Каховський об’єкт». Це друга стрічка після «Конотопської відьми» у лінійці українських горорів «Кіногероїні темних часів».

    Події цього фільму розгортаються після підриву Каховської дамби військами РФ. Загін українських військових на чолі з бійчинею з позивним Мара потрапляє до таємного радянського бункера, який виявили на дні водосховища. Там під час Холодної війни СРСР проводив досліди на людях. Внаслідок моторошних експериментів у бункері досі перебувають радянські солдати — в подобі зомбі.

    Аналізуємо, як фільм поєднує жанр горору з темами війни, травми та пам’яті. Чи «Каховський об’єкт» перевершує «Конотопську відьму», яку роль відіграють візуальні ефекти та як автори фільму використовують образ зомбі як метафору радянського минулого?
    https://www.youtube.com/watch?v=pFRzs3lFX2I
    #кіно #аналітика В українському прокаті триває показ нового фільму студії Film. UA — «Каховський об’єкт». Це друга стрічка після «Конотопської відьми» у лінійці українських горорів «Кіногероїні темних часів». Події цього фільму розгортаються після підриву Каховської дамби військами РФ. Загін українських військових на чолі з бійчинею з позивним Мара потрапляє до таємного радянського бункера, який виявили на дні водосховища. Там під час Холодної війни СРСР проводив досліди на людях. Внаслідок моторошних експериментів у бункері досі перебувають радянські солдати — в подобі зомбі. Аналізуємо, як фільм поєднує жанр горору з темами війни, травми та пам’яті. Чи «Каховський об’єкт» перевершує «Конотопську відьму», яку роль відіграють візуальні ефекти та як автори фільму використовують образ зомбі як метафору радянського минулого? https://www.youtube.com/watch?v=pFRzs3lFX2I
    Like
    1
    35views
  • #технології
    Роботи навчилися голити людей — стартап Noematrix показав систему Brain 2.0, яка реально відчуває тиск і «бачить» те, що робить.

    ШІ-мозок приймає рішення в реальному часі, наче має інтуїцію. Заснували проєкт професори Стенфорда, а підтримали його Alibaba та Sequoia China.

    Поки що робот обережно голить обличчя, але вже готується взятися за прасування одягу й прибирання столів.
    #технології Роботи навчилися голити людей — стартап Noematrix показав систему Brain 2.0, яка реально відчуває тиск і «бачить» те, що робить. ШІ-мозок приймає рішення в реальному часі, наче має інтуїцію. Заснували проєкт професори Стенфорда, а підтримали його Alibaba та Sequoia China. Поки що робот обережно голить обличчя, але вже готується взятися за прасування одягу й прибирання столів.
    48views 0Plays
  • Тримай свій чорно-білий кайф
    Тримай свій чорно-білий кайф
    5views
  • 22 жовтня 1890 року народився Аверкій Гончаренко — український вояк, командир українських частин у бою під Крутами, командир 1-го куреня першої юнацької військової школи ім.Б.Хмельницького, начальник канцелярії Головного отамана С.Петлюри.

    Уродженець села Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині – Прилуцький район Чернігівської області). Отримавши на той час хорошу освіту, а відтак – і можливість навчатися в університеті, натомість обрав інший шлях. Вступив до Чугуївського військового училища.

    Під час Першої світової війни Гончаренко командував ротою, потім – батальйоном. Був тяжко поранений і майже рік лікувався у шпиталі. До військової справи повернувся вже як лектор київської школи прапорщиків. За першої нагоди Гончаренко українізував навчальний заклад, а згодом домігся перейменування його у військову школу імені Богдана Хмельницького.

    Історик Сергій Бутко зазначив, що курс Гончаренка був першим випуском українських офіцерів, яких вчили збройно захищати Україну.

    Саме бойовий підрозділ Української військової юнацької школи сотника Гончаренка був найбоєздатнішою частиною на Чернігівщині у той час. Напередодні бою із загонами Муравйова до них приєднався ніжинський загін вільного козацтва, а також студенти і гімназисти, які з власної ініціативи прибули на фронт. Серед них був і рідний брат Гончаренка – студент-медик Університету імені святого Володимира.

    Загалом Гончаренко міг розраховувати на приблизно 520 вояків, 16 кулеметів і одну гармату. В той час як росіяни переважали майже вдесятеро: маючи близько 4 тисяч особового складу, два бронепотяги, гаубичну батарею і велику кількість кулеметів.

    Гончаренко зумів грамотно організувати оборону: з обох боків залізничної станції Крути він розташував курсантів, а наймолодших гімназистів залишив у резерві, в найбільш безпечному місці. Завдяки цьому українці протягом дня відбивали усі атаки противника, а під вечір почали відступ, під час якого забрали поранених, тіла вбитих, кого знайшли, і зруйнували півтора кілометра полотна.

    Під час відступу чота із 27 студентів заблукала і вийшла на позиції противника. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики їх спочатку катували, а потім стратили. Серед вбитих був і брат Гончаренка.

    Бійці на чолі з Гончаренком дісталися Київщини, об’єдналися з військом Симона Петлюри і продовжили захищати Київ.

    Після поразки революції Гончаренко емігрував тоді ще до польського Станіслава (сучасного Івано-Франківська). Працював у сільськогосподарській кооперації, якою керувала українська інтелігенція. З початком Другої світової війни приєднався до дивізії військ СС «Галичина», набирав добровольців та займався вишколом бійців.

    Перевірку дивізії, яка на той час вже називалася українською національною армією, здійснювали слідчі Британії, США і Франції. Жодних свідчень чи документів про воєнні злочини у діях бійців, зокрема Аверкія Гончаренка, не знайшли. До такого ж висновку дійшли і в Міжнародному військовому трибуналі у Нюрнбезі під час судового процесу над керівниками гітлерівської Німеччини.

    Із 1947 року Гончаренко жив в еміграції. Спочатку у Британії, а з 1952 – у США. Разом з дружиною Зіною та дочкою Вірою він оселився у місті Парма штату Огайо. Там організував фонд допомоги скаліченим побратимам, займався ветеранськими справами.

    🕯Помер Аверкій Гончаренко на 90-му році життя. Поховали українця біля церкви Святого Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла у Пармі.

    22 жовтня 1890 року народився Аверкій Гончаренко — український вояк, командир українських частин у бою під Крутами, командир 1-го куреня першої юнацької військової школи ім.Б.Хмельницького, начальник канцелярії Головного отамана С.Петлюри. Уродженець села Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині – Прилуцький район Чернігівської області). Отримавши на той час хорошу освіту, а відтак – і можливість навчатися в університеті, натомість обрав інший шлях. Вступив до Чугуївського військового училища. Під час Першої світової війни Гончаренко командував ротою, потім – батальйоном. Був тяжко поранений і майже рік лікувався у шпиталі. До військової справи повернувся вже як лектор київської школи прапорщиків. За першої нагоди Гончаренко українізував навчальний заклад, а згодом домігся перейменування його у військову школу імені Богдана Хмельницького. Історик Сергій Бутко зазначив, що курс Гончаренка був першим випуском українських офіцерів, яких вчили збройно захищати Україну. Саме бойовий підрозділ Української військової юнацької школи сотника Гончаренка був найбоєздатнішою частиною на Чернігівщині у той час. Напередодні бою із загонами Муравйова до них приєднався ніжинський загін вільного козацтва, а також студенти і гімназисти, які з власної ініціативи прибули на фронт. Серед них був і рідний брат Гончаренка – студент-медик Університету імені святого Володимира. Загалом Гончаренко міг розраховувати на приблизно 520 вояків, 16 кулеметів і одну гармату. В той час як росіяни переважали майже вдесятеро: маючи близько 4 тисяч особового складу, два бронепотяги, гаубичну батарею і велику кількість кулеметів. Гончаренко зумів грамотно організувати оборону: з обох боків залізничної станції Крути він розташував курсантів, а наймолодших гімназистів залишив у резерві, в найбільш безпечному місці. Завдяки цьому українці протягом дня відбивали усі атаки противника, а під вечір почали відступ, під час якого забрали поранених, тіла вбитих, кого знайшли, і зруйнували півтора кілометра полотна. Під час відступу чота із 27 студентів заблукала і вийшла на позиції противника. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики їх спочатку катували, а потім стратили. Серед вбитих був і брат Гончаренка. Бійці на чолі з Гончаренком дісталися Київщини, об’єдналися з військом Симона Петлюри і продовжили захищати Київ. Після поразки революції Гончаренко емігрував тоді ще до польського Станіслава (сучасного Івано-Франківська). Працював у сільськогосподарській кооперації, якою керувала українська інтелігенція. З початком Другої світової війни приєднався до дивізії військ СС «Галичина», набирав добровольців та займався вишколом бійців. Перевірку дивізії, яка на той час вже називалася українською національною армією, здійснювали слідчі Британії, США і Франції. Жодних свідчень чи документів про воєнні злочини у діях бійців, зокрема Аверкія Гончаренка, не знайшли. До такого ж висновку дійшли і в Міжнародному військовому трибуналі у Нюрнбезі під час судового процесу над керівниками гітлерівської Німеччини. Із 1947 року Гончаренко жив в еміграції. Спочатку у Британії, а з 1952 – у США. Разом з дружиною Зіною та дочкою Вірою він оселився у місті Парма штату Огайо. Там організував фонд допомоги скаліченим побратимам, займався ветеранськими справами. 🕯Помер Аверкій Гончаренко на 90-му році життя. Поховали українця біля церкви Святого Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла у Пармі.
    38views
More Results