Українська
English
БУДИНОК
Відчиняється простір за межами дому,
На підлозі лишились старі указівки
І ведуть крізь віконце дороги свідомі.
Наче в скрині душі збереглася домівка,
Де ховалися спогади в тіні роками
І складали з мовчання домашні платівки.
Покидаючи дім, я приходив на кампус,
Де зостався відбиток колишньої днини,
Де ловив я питання чужими руками.
Над проваллям розлуки й душевної рими
Поставав із уламків маленький будинок,
Що збирав у собі напівстерті хвилини.
У кімнаті звучало моє піаніно.
Так минуле й сучасне до бою зійшлися,
Розділивши два поверхи на половину.
Перед власною суттю, за тим закуліссям
Я побачив причини такого маразму,
Що ховались під звичкою жити у лісі.
І таке розуміння прийшло поза часом,
Що не варто тікати з будинків ошатних,
Бо приймання народжує істину часто.
На уламках вагання навчився зростати.
Мирослав Манюк
30.05.2026.
Відчиняється простір за межами дому,
На підлозі лишились старі указівки
І ведуть крізь віконце дороги свідомі.
Наче в скрині душі збереглася домівка,
Де ховалися спогади в тіні роками
І складали з мовчання домашні платівки.
Покидаючи дім, я приходив на кампус,
Де зостався відбиток колишньої днини,
Де ловив я питання чужими руками.
Над проваллям розлуки й душевної рими
Поставав із уламків маленький будинок,
Що збирав у собі напівстерті хвилини.
У кімнаті звучало моє піаніно.
Так минуле й сучасне до бою зійшлися,
Розділивши два поверхи на половину.
Перед власною суттю, за тим закуліссям
Я побачив причини такого маразму,
Що ховались під звичкою жити у лісі.
І таке розуміння прийшло поза часом,
Що не варто тікати з будинків ошатних,
Бо приймання народжує істину часто.
На уламках вагання навчився зростати.
Мирослав Манюк
30.05.2026.
БУДИНОК
Відчиняється простір за межами дому,
На підлозі лишились старі указівки
І ведуть крізь віконце дороги свідомі.
Наче в скрині душі збереглася домівка,
Де ховалися спогади в тіні роками
І складали з мовчання домашні платівки.
Покидаючи дім, я приходив на кампус,
Де зостався відбиток колишньої днини,
Де ловив я питання чужими руками.
Над проваллям розлуки й душевної рими
Поставав із уламків маленький будинок,
Що збирав у собі напівстерті хвилини.
У кімнаті звучало моє піаніно.
Так минуле й сучасне до бою зійшлися,
Розділивши два поверхи на половину.
Перед власною суттю, за тим закуліссям
Я побачив причини такого маразму,
Що ховались під звичкою жити у лісі.
І таке розуміння прийшло поза часом,
Що не варто тікати з будинків ошатних,
Бо приймання народжує істину часто.
На уламках вагання навчився зростати.
Мирослав Манюк
30.05.2026.
11переглядів