• "Прочитано» - скульптура, що світиться надією"

    Дві бронзові галочки. Звичний символ у месенджерах. Але коли війна стає фоном кожного дня, вони перетворюються на щось більше - на знак життя, на подих, на відповідь без слів.

    Ця мініскульптура присвячена тим, хто пише - і тим, хто чекає.
    Військові надсилають кілька слів побратимам,
    діти - батькам у тимчасово окупованих містах,
    рідні - найріднішим, які перебувають під обстрілами.

    І кожен раз - чекають.
    На ці дві прості галочки.
    Довгі години. Безсонні ночі. Дні мовчання.
    Бо іноді «Прочитано» означає - живий.

    Ця скульптура - як оберіг. Натисніть кнопку - і галочки спалахнуть.
    Хай у ту ж мить десь там, у зонах тривог і темряви, чиїсь повідомлення теж набудуть статусу «Прочитано».
    І хтось, хоч на мить, видихне зі словами: «Все добре. Він бачив. Вона тут».

    Проєкт «Шукай!» - це історія Києва у бронзових мініскульптурках.
    Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста.
    Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай.

    #short #проєктшукай #шукай #shorts #прочитано #грамофон #мініскульптури #кудипітикиїв

    https://youtube.com/shorts/qrkoVRgJg6I
    "Прочитано» - скульптура, що світиться надією" Дві бронзові галочки. Звичний символ у месенджерах. Але коли війна стає фоном кожного дня, вони перетворюються на щось більше - на знак життя, на подих, на відповідь без слів. Ця мініскульптура присвячена тим, хто пише - і тим, хто чекає. Військові надсилають кілька слів побратимам, діти - батькам у тимчасово окупованих містах, рідні - найріднішим, які перебувають під обстрілами. І кожен раз - чекають. На ці дві прості галочки. Довгі години. Безсонні ночі. Дні мовчання. Бо іноді «Прочитано» означає - живий. Ця скульптура - як оберіг. Натисніть кнопку - і галочки спалахнуть. Хай у ту ж мить десь там, у зонах тривог і темряви, чиїсь повідомлення теж набудуть статусу «Прочитано». І хтось, хоч на мить, видихне зі словами: «Все добре. Він бачив. Вона тут». Проєкт «Шукай!» - це історія Києва у бронзових мініскульптурках. Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста. Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай. #short #проєктшукай #шукай #shorts #прочитано #грамофон #мініскульптури #кудипітикиїв https://youtube.com/shorts/qrkoVRgJg6I
    Love
    1
    312переглядів 1 Поширень
  • Привітик)

    Перш за все хочу зазначити що я, крім того що займаюсь #бісероплетіння маю ще таке хоббі як читання книг📚
    Не ганяюсь за всякими трендами, просто читаю що подобається і скільки можу по мірі можливості. (Сто книг в місяць прочитаного у мене не має.)

    Минулого місяця, у мене був 0️⃣ прочитаних книг. Поряду особистих причин, цього місяця хочу це виправити. Як там кажуть: публічні обіцянки краще мотивують, давайте перевірим🙃

    На даний момент у мене уже є 1️⃣ прочитана книга в цьому місяці. До кінця місяця хочу ще 5️⃣.

    Як думаєте зможу?

    #Anita_книги

    #книголюб #книгоман #люблючитати #книгиукраїнською #книжковийблог #книги
    Привітик) Перш за все хочу зазначити що я, крім того що займаюсь #бісероплетіння маю ще таке хоббі як читання книг📚 Не ганяюсь за всякими трендами, просто читаю що подобається і скільки можу по мірі можливості. (Сто книг в місяць прочитаного у мене не має.) Минулого місяця, у мене був 0️⃣ прочитаних книг. Поряду особистих причин, цього місяця хочу це виправити. Як там кажуть: публічні обіцянки краще мотивують, давайте перевірим🙃 На даний момент у мене уже є 1️⃣ прочитана книга в цьому місяці. До кінця місяця хочу ще 5️⃣. Як думаєте зможу? #Anita_книги #книголюб #книгоман #люблючитати #книгиукраїнською #книжковийблог #книги
    Love
    1
    869переглядів
  • #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги

    “Сп’янілі від кохання” Джасмін Ґіллорі
    Видавництво Книголав

    Марго є співвласницею винарні в Напі, а Люк працював в айтішкє, але звільнився через ненависть до керівництва та самої роботи, повернувся до рідної Напи і від нудьги влаштувався працювати у якусь винарню. Вони перетнулися в барі, Марго хотілося відпочити, Люку сподобалася Марго, вони переспали, а вранці з’ясувалося, що тепер вона - його керівниця. Пу-пу-пу. Стосунки тепер неможливі, але ж їх так хочеться! Отакий конфлікт.

    Непогана історія, яка мене трохи підставила тим, шо виявилася не така літня, як я очікувала))) Три вогники на звороті - це, напевно, трохи перебір, але два точно можна поставити. Історія більше затишна, тут нема шалених поворотів та емоційних гойдалок, але є багато внутрішніх монологів та буденних проблем з дрібкою родинних драм.

    Я спочатку не дуже розуміла оцю дилему “керівник - працівник”, тим паче на сімейній виноробні, а не десь у технологічній компанії Astronomer, але Марго мені на сторінках докладно пояснила, в чому питання. Взагалі класна персонажка - сильна, рішуча, емоційна, займається тим, що любить, і любить те, чим займається.

    Люк вийшов досить реалістичний))) Це молодий чоловік, який так боїться розчарувати маму, що бреше їй щодо двох дуже важливих сфер свого життя) Звісно, це все вилізає назовні, звісно, спричиняє проблеми. Але мені сподобалася трансформація думок та ставлення до себе, яку герой все ж таки пройшов, і рішення, яке все ж ухвалив. Ну і мені сподобалося, як він описує свої почуття до Марго - у мене взагалі, походу, слабкість до внутрішніх монологів такого штибу))

    Загалом враження позитивні, але в топ прочитаного я книгу не додам) Якщо шукати перепочинку від спортивних романів, де герої їбуться у кожній главі (не знаю, правда, нашо від такого відпочивати)))), чи дарк романів, де він веде себе, як токсичне падло, але кохає шопиздець (хм.. треба щось таке почитать.…), чи високої полиці, від якої втомився мозок, це от робочий варіант.
    #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги “Сп’янілі від кохання” Джасмін Ґіллорі Видавництво Книголав Марго є співвласницею винарні в Напі, а Люк працював в айтішкє, але звільнився через ненависть до керівництва та самої роботи, повернувся до рідної Напи і від нудьги влаштувався працювати у якусь винарню. Вони перетнулися в барі, Марго хотілося відпочити, Люку сподобалася Марго, вони переспали, а вранці з’ясувалося, що тепер вона - його керівниця. Пу-пу-пу. Стосунки тепер неможливі, але ж їх так хочеться! Отакий конфлікт. Непогана історія, яка мене трохи підставила тим, шо виявилася не така літня, як я очікувала))) Три вогники на звороті - це, напевно, трохи перебір, але два точно можна поставити. Історія більше затишна, тут нема шалених поворотів та емоційних гойдалок, але є багато внутрішніх монологів та буденних проблем з дрібкою родинних драм. Я спочатку не дуже розуміла оцю дилему “керівник - працівник”, тим паче на сімейній виноробні, а не десь у технологічній компанії Astronomer, але Марго мені на сторінках докладно пояснила, в чому питання. Взагалі класна персонажка - сильна, рішуча, емоційна, займається тим, що любить, і любить те, чим займається. Люк вийшов досить реалістичний))) Це молодий чоловік, який так боїться розчарувати маму, що бреше їй щодо двох дуже важливих сфер свого життя) Звісно, це все вилізає назовні, звісно, спричиняє проблеми. Але мені сподобалася трансформація думок та ставлення до себе, яку герой все ж таки пройшов, і рішення, яке все ж ухвалив. Ну і мені сподобалося, як він описує свої почуття до Марго - у мене взагалі, походу, слабкість до внутрішніх монологів такого штибу)) Загалом враження позитивні, але в топ прочитаного я книгу не додам) Якщо шукати перепочинку від спортивних романів, де герої їбуться у кожній главі (не знаю, правда, нашо від такого відпочивати)))), чи дарк романів, де він веде себе, як токсичне падло, але кохає шопиздець (хм.. треба щось таке почитать.…), чи високої полиці, від якої втомився мозок, це от робочий варіант.
    788переглядів
  • #дати
    📚 Сьогодні Міжнародний день книголюба (День буктьюбера).
    22 серпня відзначають свято тих, хто не просто читає, а й ділиться своєю любов’ю до книжок з іншими. Цей день відомий як Міжнародний день книголюба та водночас як День буктьюбера — блогерів, які створюють контент про літературу.

    🧠 ЦІКАВО ЗНАТИ:

    📚 Перший відеоблог про книги з’явився ще у 2006 році на YouTube, і відтоді спільнота буктьюберів виросла до мільйонів підписників.

    🌍 Найбільш читальною нацією вважають індійців: у середньому вони витрачають понад 10 годин на тиждень на книги.

    📕 В Японії є кафе, де відвідувачі сидять у «капсулах для читання», аби повністю зануритися в текст і не відволікатися на інших.

    ✨ Сьогодні — ідеальний день, щоб знайти нову книжкову історію або ж поділитися власними враженнями від прочитаного. Бо справжній книголюб не може тримати захоплення лише при собі!
    #дати 📚 Сьогодні Міжнародний день книголюба (День буктьюбера). 22 серпня відзначають свято тих, хто не просто читає, а й ділиться своєю любов’ю до книжок з іншими. Цей день відомий як Міжнародний день книголюба та водночас як День буктьюбера — блогерів, які створюють контент про літературу. 🧠 ЦІКАВО ЗНАТИ: 📚 Перший відеоблог про книги з’явився ще у 2006 році на YouTube, і відтоді спільнота буктьюберів виросла до мільйонів підписників. 🌍 Найбільш читальною нацією вважають індійців: у середньому вони витрачають понад 10 годин на тиждень на книги. 📕 В Японії є кафе, де відвідувачі сидять у «капсулах для читання», аби повністю зануритися в текст і не відволікатися на інших. ✨ Сьогодні — ідеальний день, щоб знайти нову книжкову історію або ж поділитися власними враженнями від прочитаного. Бо справжній книголюб не може тримати захоплення лише при собі!
    Like
    1
    494переглядів
  • #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги

    “Вище неба” Ліз Томфорд
    Перша частина серії
    Видавництво КСД

    Стіві працює бортпровідницею на приватному літаку хокейної команди, а Еван Зандерс - її зірковий гравець. У нього імідж поганця та бабія, який його загалом влаштовує, але стає сильно на заваді, коли у нього шось наклюнулося зі Стіві. Та як від цього відмовитися, якщо всім фанатам хочеться отакого агресивного альфача, а не булочку з корицею, якою насправді є Еван?

    У цієї книги не було шансів пройти повз, бо тут хокеїст і персонажка плюс сайз. У мені боролися дві сутності: одна хотіла піти в сторінковий запій, а друга хотіла максимально розтягнути задоволення, і друга перемогла) Мені щиро подобалася кожна сторінка, і я ліпила на них стікери з емоціями, бо впевнена на всі 100, що вся серія залишатиметься у мене.

    Шо Стіві, шо Евана авторка створювала вельми натхненно, оце чисто пара, створена на небесах. Чи навіть вище. Вони допомагають один одному позбутися вантажу минулого і роблять один одного краще та сміливіше. У мене всю книгу кривилося обличчя від матінки Стіві та її коментарів. І було боляче від того, як Стіві постійно перетравлювала думки про свою зовнішність. Інколи здавалося, шо я у неї в голові, а інколи - що вона у моїй. Не дивно, що вона мені так відгукнулася. І я ледь не плакала від того, як з нею спілкується Зандерс і як раз у раз наголошує, що вона прекрасна.

    “Ти не зобо’язана завжди любити своє тіло, це просто неможливо, але в такі дні я буду поруч, щоб любити його за тебе”. Ну йоп-та-ра-ра, і як тільки ті авторки примудряються створювати чоловіків, які завжди оце знають, шо і коли треба сказать.

    Це роман, де розповідається про важливість терапії, про відстоювання себе і своїх кордонів, про прийняття себе і любов до себе. А ще тут є неймовірні собачки) І, звісно, розкішні сцени 18+. Не знаю, що ще треба для ідеальної книги)

    Коротше, це прям в топ прочитаного за рік йде одразу, і я впевнена, що продовження цього циклу мене не розчарує.
    #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги “Вище неба” Ліз Томфорд Перша частина серії Видавництво КСД Стіві працює бортпровідницею на приватному літаку хокейної команди, а Еван Зандерс - її зірковий гравець. У нього імідж поганця та бабія, який його загалом влаштовує, але стає сильно на заваді, коли у нього шось наклюнулося зі Стіві. Та як від цього відмовитися, якщо всім фанатам хочеться отакого агресивного альфача, а не булочку з корицею, якою насправді є Еван? У цієї книги не було шансів пройти повз, бо тут хокеїст і персонажка плюс сайз. У мені боролися дві сутності: одна хотіла піти в сторінковий запій, а друга хотіла максимально розтягнути задоволення, і друга перемогла) Мені щиро подобалася кожна сторінка, і я ліпила на них стікери з емоціями, бо впевнена на всі 100, що вся серія залишатиметься у мене. Шо Стіві, шо Евана авторка створювала вельми натхненно, оце чисто пара, створена на небесах. Чи навіть вище. Вони допомагають один одному позбутися вантажу минулого і роблять один одного краще та сміливіше. У мене всю книгу кривилося обличчя від матінки Стіві та її коментарів. І було боляче від того, як Стіві постійно перетравлювала думки про свою зовнішність. Інколи здавалося, шо я у неї в голові, а інколи - що вона у моїй. Не дивно, що вона мені так відгукнулася. І я ледь не плакала від того, як з нею спілкується Зандерс і як раз у раз наголошує, що вона прекрасна. “Ти не зобо’язана завжди любити своє тіло, це просто неможливо, але в такі дні я буду поруч, щоб любити його за тебе”. Ну йоп-та-ра-ра, і як тільки ті авторки примудряються створювати чоловіків, які завжди оце знають, шо і коли треба сказать. Це роман, де розповідається про важливість терапії, про відстоювання себе і своїх кордонів, про прийняття себе і любов до себе. А ще тут є неймовірні собачки) І, звісно, розкішні сцени 18+. Не знаю, що ще треба для ідеальної книги) Коротше, це прям в топ прочитаного за рік йде одразу, і я впевнена, що продовження цього циклу мене не розчарує.
    Like
    2
    931переглядів
  • Ще з останнього прочитаного "Левіафан" Шіро Курої. Це закінчена історія в 3 томах. Перший том мене захопив і вирішила одразу купити решту два. Історія про людей ізольованих в космосі, про страх, про жорстокість і про людяність. Коли часу обмаль, а надія на порятунок є лише у когось одного. Чи всі стануть монстрами і чи хтось взагалі виживе. Мені дійсно було цікаво, я прочитала все на одному диханні. Хоча маю попередити, історія доволі жорстока, особливо зважаючи, що герої ще діти.
    Ще з останнього прочитаного "Левіафан" Шіро Курої. Це закінчена історія в 3 томах. Перший том мене захопив і вирішила одразу купити решту два. Історія про людей ізольованих в космосі, про страх, про жорстокість і про людяність. Коли часу обмаль, а надія на порятунок є лише у когось одного. Чи всі стануть монстрами і чи хтось взагалі виживе. Мені дійсно було цікаво, я прочитала все на одному диханні. Хоча маю попередити, історія доволі жорстока, особливо зважаючи, що герої ще діти.
    Love
    2
    304переглядів
  • Мій січень.

    Січень став для мене місяцем змін. Створення нової себе. І встановлення нових звичок.

    Пройшов місяць доволі швидко. Навіть не помітила як він пройшов. Тиждень тому вийшли на навчання, за яким я під час канікул встигла скучити. Важко але звикаєш швидко до такого темпу. З'явилися нові предмети, серед яких довгоочікуваний медичний.

    За це й місяць прочитано 3 книги:
    "Переможців не судять", О.Еуласов.
    "Мистецтво любові" Е.Фром
    "Убивство на сходах...." Віри Кулико.

    Не багато але вже щось💫 також я стала читати коден день по 20 сторінок. І майже відмлвилася від вживання цукру. Це було важко але зараз я вже звикла.

    Також в моїй міні бібліотеці з'явилися нові книги, якісь обмінювала, якісь дарували.

    Загалом це й рік почався з помітних змін. Я пофарбувалася в рудий. Давно хотіла але якось не наважувалася...

    Також я трошки писала і працювала над збіркою і романом.

    Також визначною подією стало доєднання до поетичного, письменницького ком'юніті. Де купа підтримки і віри. 🕊🤍

    От так і пройшов мій місяць....

    #підсумокмісяця


    Мій січень. Січень став для мене місяцем змін. Створення нової себе. І встановлення нових звичок. Пройшов місяць доволі швидко. Навіть не помітила як він пройшов. Тиждень тому вийшли на навчання, за яким я під час канікул встигла скучити. Важко але звикаєш швидко до такого темпу. З'явилися нові предмети, серед яких довгоочікуваний медичний. За це й місяць прочитано 3 книги: "Переможців не судять", О.Еуласов. "Мистецтво любові" Е.Фром "Убивство на сходах...." Віри Кулико. Не багато але вже щось💫 також я стала читати коден день по 20 сторінок. І майже відмлвилася від вживання цукру. Це було важко але зараз я вже звикла. Також в моїй міні бібліотеці з'явилися нові книги, якісь обмінювала, якісь дарували. Загалом це й рік почався з помітних змін. Я пофарбувалася в рудий. Давно хотіла але якось не наважувалася... Також я трошки писала і працювала над збіркою і романом. Також визначною подією стало доєднання до поетичного, письменницького ком'юніті. Де купа підтримки і віри. 🕊🤍 От так і пройшов мій місяць.... #підсумокмісяця
    Like
    1
    674переглядів
  • "Харків — це тобі не Ужгород": письменник Bandy Sholtes про те, як стати своїм у Харкові для проєкту "Міста сили"
    "Міста сили" — це цикл з 26 есеїв сучасних авторів і авторок про міста, які надихають та залишають слід у серцях.
    Кожен текст написано спеціально для Радіо Культура та прочитано в авторському виконанні.

    За посиланням есеї про Харків:
    https://suspilne.media/culture/922925-harkiv-ce-tobi-ne-uzgorod-perek...
    "Харків — це тобі не Ужгород": письменник Bandy Sholtes про те, як стати своїм у Харкові для проєкту "Міста сили" "Міста сили" — це цикл з 26 есеїв сучасних авторів і авторок про міста, які надихають та залишають слід у серцях. Кожен текст написано спеціально для Радіо Культура та прочитано в авторському виконанні. За посиланням есеї про Харків: https://suspilne.media/culture/922925-harkiv-ce-tobi-ne-uzgorod-perekladac-bandy-sholtes-pro-te-ak-stati-svoim-u-harkovi-dla-proektu-mista-sili/
    SUSPILNE.MEDIA
    Перекладач Bandy Sholtes про Харків для проєкту "Міста сили"
    Bandy Sholtes (Банді Шолтес) написав текст про Харків, як у Харкові адаптувався ужгородський журналіст та перекладач, про будинок "Слово", Сергія Жадана, есе "Місто сили". — Cуспільне Культура
    Like
    Love
    7
    1Kпереглядів
  • Джек Керуак «У дорозі». Нотатки вражень про книгу

    Зазвичай у анотаціях до цієї книги я найчастіше бачив слово «культовий». Заохочений такою характеристикою я неодноразово пробував зануритись у текст цього роману, але щоразу зупинявся, наштовхнувшись на незвичність письма, від якої відгонило певною легковажністю. Проте заради самоосвіти вирішив зробити над собою 10-сторінкове зусилля, яке непомітно дещо збільшилось до 477-сторінкового розміру. Тобто роман було прочитано цілковито та у повному обсязі. Окремі місця було перечитано та пере-перечитано, а деякі цитати пере-пере-перечитано по кілька разів. Це історія про людей вільного способу існування (головні персонажі весь роман тиняються Північної Америкою, подорожуючи США та Мексикою на орендованих, куплених авто чи просто автостопом), складних інтелектуальних пошуків (один із них письменник, а інший збирається ним стати), пиятик, дівчат, сумнівних підробітків, безпричинних вчинків, викрадень авто, знайомств та діалогів про буття із незнайомцями, задухи Півдня й метушливості Півночі, пошуків часу в собі й себе у часі, антимілітаризму, кохання, сексу, оголеностей, джазу, забутого минулого, втрачених дій та невтрачених надій, віднайденої дружби, безперервного руху як мети і руху самої мети, бешкетництва, родинних історій, музики, реву двигунів, шурхоту колес, запаху бензину й запаху дороги, складності вибору й легкості у безвиході. Тут інтелектуали хуліганять (інколи й забуваєш про їх інтелектуальність), волоцюжать, зникають та з’являються в мить. Ця книга це своєрідний відбиток духу руху, духу подорожі у фізичному, часовому й світоглядному вимірах. На мою думку, це не просто історія покоління 40-х років із його інакшим (імовірно повоєнним) сприйняттям світу, а це історія переважання духовного пориву над матеріальним. Хоча може здатись, що безвідповідальність головних героїв (та майже всіх героїв цього роману) не дає підстав для будь-якого захоплення ними, але їх скепсис над уречевленою добропорядністю більшості громадян, над їх залежністю від речей у різних формах їх матеріального виміру виконує роль своєрідного заклику побачити справжні цінності буття.
    Додам промовистий уривок: «Сале, подумати тільки, ми з тобою пошвендяємо до Денверу і побачимо, чим вони там усі займаються, хоч нас це і не надто хвилює, адже головне – ми знаємо, що таке час, і знаємо, що усе просто прекрасно». Далі цей персонаж (Дін) говорить про людей, занурених у щоденні клопоти: «У них свої турботи, вони рахують милі, думають про те, де б сьогодні переночувати і скільки платити за бензин, а ще про погоду і про те, як би дістатися до місця, - а вони-то вже точно доберуться. Але їм просто необхідно хвилюватися і обманювати час дутими невідкладними справами, а інакше їх жалюгідні суєтні душі так і не знайдуть спокою, їм неодмінно треба вхопитися за міцну і перевірену турботу, а вже якщо вони її відшукають, тут же набирають нещасного вигляду і так із ним і ходять, з цим похнюпленим видом, він так і витає над ними, і вони це знають. і це їх теж турбує, і так без кінця».
    Дійсно, інколи за клопотами можна проґавити щось важливе, наприклад частинку себе, яку не помічаєш. Інколи варто дивитись на світ очима й цього персонажа.
    А роман «У дорозі» чудово передає особливу емоцію подорожі, цього відчуття, що ти наче опанував час та вгризся у простір, або ж принаймні не відстаєш від них. Під час руху дорогами краєвиди змінюються, але змінюються й знайомства, а отже пізнається світ у своїх макровимірах і мікропроявах.
    Один з героїв часто згадує про час, про те, що слід знати час. Мені не одразу вдалось для себе віднайти відповідь, про що саме йому йшлось. Та тепер я роблю припущення і висновок, що знати, чим є час означає жити тут і тепер, жити зараз. Ця книга із своїм гуманістичним волоцюжництвом та поетичним поглядом на буденність є однією із найчудовіших речей, прочитаних мною за доволі тривалий проміжок часу.

    Окреме читацьке зауваження щодо одного з перших видань роману українською: місцями текст побудовою речень та незвичними словами нагадував переклад із російської.

    На фотографіях: обкладинка роману Дж. Керуака "В дорозі" у перекладі українською Марії Козлової (Харків, "Фоліо", 2015); уривок з монологом Діна; цікавий сюжет невідомого фотографа для привернення уваги до допису.

    Фото в коментарях.😉
    Джек Керуак «У дорозі». Нотатки вражень про книгу Зазвичай у анотаціях до цієї книги я найчастіше бачив слово «культовий». Заохочений такою характеристикою я неодноразово пробував зануритись у текст цього роману, але щоразу зупинявся, наштовхнувшись на незвичність письма, від якої відгонило певною легковажністю. Проте заради самоосвіти вирішив зробити над собою 10-сторінкове зусилля, яке непомітно дещо збільшилось до 477-сторінкового розміру. Тобто роман було прочитано цілковито та у повному обсязі. Окремі місця було перечитано та пере-перечитано, а деякі цитати пере-пере-перечитано по кілька разів. Це історія про людей вільного способу існування (головні персонажі весь роман тиняються Північної Америкою, подорожуючи США та Мексикою на орендованих, куплених авто чи просто автостопом), складних інтелектуальних пошуків (один із них письменник, а інший збирається ним стати), пиятик, дівчат, сумнівних підробітків, безпричинних вчинків, викрадень авто, знайомств та діалогів про буття із незнайомцями, задухи Півдня й метушливості Півночі, пошуків часу в собі й себе у часі, антимілітаризму, кохання, сексу, оголеностей, джазу, забутого минулого, втрачених дій та невтрачених надій, віднайденої дружби, безперервного руху як мети і руху самої мети, бешкетництва, родинних історій, музики, реву двигунів, шурхоту колес, запаху бензину й запаху дороги, складності вибору й легкості у безвиході. Тут інтелектуали хуліганять (інколи й забуваєш про їх інтелектуальність), волоцюжать, зникають та з’являються в мить. Ця книга це своєрідний відбиток духу руху, духу подорожі у фізичному, часовому й світоглядному вимірах. На мою думку, це не просто історія покоління 40-х років із його інакшим (імовірно повоєнним) сприйняттям світу, а це історія переважання духовного пориву над матеріальним. Хоча може здатись, що безвідповідальність головних героїв (та майже всіх героїв цього роману) не дає підстав для будь-якого захоплення ними, але їх скепсис над уречевленою добропорядністю більшості громадян, над їх залежністю від речей у різних формах їх матеріального виміру виконує роль своєрідного заклику побачити справжні цінності буття. Додам промовистий уривок: «Сале, подумати тільки, ми з тобою пошвендяємо до Денверу і побачимо, чим вони там усі займаються, хоч нас це і не надто хвилює, адже головне – ми знаємо, що таке час, і знаємо, що усе просто прекрасно». Далі цей персонаж (Дін) говорить про людей, занурених у щоденні клопоти: «У них свої турботи, вони рахують милі, думають про те, де б сьогодні переночувати і скільки платити за бензин, а ще про погоду і про те, як би дістатися до місця, - а вони-то вже точно доберуться. Але їм просто необхідно хвилюватися і обманювати час дутими невідкладними справами, а інакше їх жалюгідні суєтні душі так і не знайдуть спокою, їм неодмінно треба вхопитися за міцну і перевірену турботу, а вже якщо вони її відшукають, тут же набирають нещасного вигляду і так із ним і ходять, з цим похнюпленим видом, він так і витає над ними, і вони це знають. і це їх теж турбує, і так без кінця». Дійсно, інколи за клопотами можна проґавити щось важливе, наприклад частинку себе, яку не помічаєш. Інколи варто дивитись на світ очима й цього персонажа. А роман «У дорозі» чудово передає особливу емоцію подорожі, цього відчуття, що ти наче опанував час та вгризся у простір, або ж принаймні не відстаєш від них. Під час руху дорогами краєвиди змінюються, але змінюються й знайомства, а отже пізнається світ у своїх макровимірах і мікропроявах. Один з героїв часто згадує про час, про те, що слід знати час. Мені не одразу вдалось для себе віднайти відповідь, про що саме йому йшлось. Та тепер я роблю припущення і висновок, що знати, чим є час означає жити тут і тепер, жити зараз. Ця книга із своїм гуманістичним волоцюжництвом та поетичним поглядом на буденність є однією із найчудовіших речей, прочитаних мною за доволі тривалий проміжок часу. Окреме читацьке зауваження щодо одного з перших видань роману українською: місцями текст побудовою речень та незвичними словами нагадував переклад із російської. На фотографіях: обкладинка роману Дж. Керуака "В дорозі" у перекладі українською Марії Козлової (Харків, "Фоліо", 2015); уривок з монологом Діна; цікавий сюжет невідомого фотографа для привернення уваги до допису. Фото в коментарях.😉
    Love
    Like
    5
    6коментарів 1Kпереглядів
  • https://telegra.ph/Pіdsumki-drugogo-pіvrіchchya-12-30

    Підготувала список прочитаного за друге півріччя з короткими коментарями та виділила свій топ. Загалом вийшло за рік 51 книга, але якусь можливо загубила.
    https://telegra.ph/P%D1%96dsumki-drugogo-p%D1%96vr%D1%96chchya-12-30 Підготувала список прочитаного за друге півріччя з короткими коментарями та виділила свій топ. Загалом вийшло за рік 51 книга, але якусь можливо загубила.
    TELEGRA.PH
    Підсумки другого півріччя
    22. Девід Мітчелл "Тисяча осеней Якоба де Зута". Цікава історія, яка розгорталася в Японії. Мені книга сподобалась, вкотре повторюсь, що з трьох книг ця була найкраща. 23. Андрій Новік "Медальйон трьох змій". Дуже мала ймовірність, що я продовжу читати цей цикл. Можливо, коли він буде завершений, то я перечитаю першу книгу, щоб переосмислити цей текст, але сумніваюся, тому що ця історія мене взагалі не зачепила. 24. Володимир Аренєв "Пан Малодобрий". З паном Аренєвим я, можна сказати, знайома особисто і мені…
    Like
    Congratulation
    2
    855переглядів
Більше результатів