До кінця 2025 року "Інтернаціональні легіони" розформують, за планом Генштабу, бійці, в тому числі іноземці, мають продовжити свою службу в штурмових військах, — BBC.
Окремі представники легіонів кажуть, що ухвалене рішення може призвести до суттєвого скорочення потоку іноземних добровольців до українського війська.
В командуванні ЗСУ запевняють, що ця реформа є еволюційним процесом і "легіони" вже відіграли свою роль, яка була важлива лише в перші роки війни.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Наш захисник Сергій Кузнєцов перебуває у вʼязниці в Німеччині, куди його екстрадували з Італії за підозрою в причетності до підриву «Північних потоків». Щоби допомогти його витягнути адвокати місяцями намагались підтвердити що Сергій був військовослужбовцем.
За активної допомоги Омбудсмена України Дмитра Лубінця у публічному доступі з’явився офіційний документ Міноборони, який підтверджує: на момент підриву «Північних потоків» Кузнєцов був військовослужбовцем ЗСУ. Тобто держава з самого початку мала всі підстави захищати його як свого бійця, а не вдавати, що це якась «особиста історія» людини.
Родина та адвокати Кузнєцова неодноразово зверталися і до Міноборони, і до тодішнього головкома ЗСУ Валерія Залужного. Просили елементарного – підтвердити статус військового. У відповідь – тиша. Складається враження, що для частини керівництва визнати свого солдата військовим – це мало не те саме, що визнати свою вину у справі підриву газопроводів. Тому простіше кинути людину напризволяще, ніж взятися за захист героя.
Так не поводяться з людьми, які пішли воювати за країну. Якщо екс головнокомандувач не спромігся захистити власного бійця хоча б довідкою, то дуже дивно чути від нього про «нову політику» і «цінність людини». З таким підходом до своїх людей, можливо, генералу й справді варто залишитися послом – і не поспішати йти в українську політику.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

❗️США передали Європі таємний план повернення москви до світової економіки, – WSJ.
Він пропонує бачення повернення російської економіки з ізоляції шляхом американських інвестицій у стратегічні сектори (від видобутку рідкісноземельних копалин до буріння нафти) та сприяння відновленню потоків російських енергоносіїв до Європи та решти світу, що йде врозріз із політикою Європи щодо відмови від російського газу.
Європа відреагувала прохолодно.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Украина входит в эпоху долгой демографической турбулентности: почему беби-бум после войны невозможен и что говорят данные

«Когда я пытаюсь оценить потери Украины в результате войны, у меня получается страшная цифра – 10 миллионов человек. Это и есть “демографическая пропасть”.»
Эта фраза директора Института демографии и социальных исследований НАН Украины им. М. В. Птуха Эллы Либановой стала одной из самых обсуждаемых. И чтобы понять её смысл, важно разобрать, что именно стоит за этой цифрой.

Откуда берутся “10 миллионов”: подробное объяснение

Эта цифра — не про количество погибших. Это совокупные демографические потери, рассчитанные как сумма нескольких больших групп.

Во-первых, речь идёт о погибших гражданских и военных. Официальные данные закрыты, но их вклад в демографическую структуру очевиден.

Во-вторых, это массовая эмиграция. По данным Евростата около 4,3 млн украинцев находятся в Европе — странах ЕС.
Ещё около 700 тысяч — в Британии, США, Канаде, Израиле, Грузии, странах Латинской Америки и Молдове.
То есть примерно 5 миллионов человек находятся за пределами страны.
Причём треть из них — дети и подростки. Людей старше 65 лет — всего около 6%.

В-третьих, демографы учитывают тех, кто не вернётся. После многолетних войн значительная часть мигрантов закрепляется в новых странах — это глобальная закономерность.

И, наконец, одна из самых больших «невидимых» составляющих — это нерождённые дети. Резкое падение рождаемости с 2,1 до 0,7 означает сотни тысяч детей, которые могли бы появиться, но не появятся в ближайшие годы.

Совокупность всех этих факторов — погибших, уехавших, тех, кто останется за границей, и нерождённых — формирует оценку Либановой о 10 миллионах демографических потерь.

Почему беби-бум невозможен

Либанова говорит об этом прямо:

«Я не верю в беби-бум после войны. Его не будет».

И позже уточняет:

«Не будет такого взрыва рождаемости, который был после Второй мировой войны».

Причина в том, что условия 2020-х отличаются от условий 1940-х. Тогда дети были частью модели выживания, рабочей силой, опорой для семьи. Сейчас рождение ребёнка — это планирование, ответственность и ощущение безопасности, которое пока недоступно значительной части украинских семей.

Рождаемость рухнула до минимального уровня

До полномасштабного вторжения рождаемость составляла примерно 2,1 ребёнка на женщину.
Сегодня показатель упал до 0,7 — уровня, при котором население перестаёт себя воспроизводить.

Это означает не просто временную яму, а долгий период демографического сжатия.

Миграция усилила масштаб потерь

Сопоставление данных Евростата и расчётов украинских демографов показывает, что Украина потеряла не просто людей, а будущие поколения.

Дети, подростки, молодые специалисты, женщины репродуктивного возраста — именно они составляют большинство миграционного потока. Это означает, что восстановление численности населения потребует гораздо больше времени, чем после любой войны XX века.

Что будет через 10–20 лет: три демографических сценария

Эксперты моделируют варианты развития до 2040 года.

Оптимистичный возможен только при быстром завершении войны, частичном возвращении мигрантов и активной семейной политике. Тогда численность может составить 33–35 миллионов.

Базовый сценарий — наиболее вероятный: умеренная репатриация, небольшой рост рождаемости до 1,5–1,6, продолжение миграции в Европу. В этом случае население будет 28–30 миллионов.

Пессимистичный предполагает затяжную войну, низкую рождаемость и дальнейшую эмиграцию. Тогда ожидаемая численность — 24–26 миллионов.

Это сопоставимо с Чехией или Австралией, но Украина значительно превосходит их по территории, что создаёт дополнительные вызовы.

Общество изменилось: усталость не стала признаком капитуляции

Либанова подчёркивает, что украинцы стали гораздо более сплочёнными. Формирование политической украинской нации ускорилось. Этнические различия перестали играть существенную роль, важнее стало ощущение принадлежности к государству.

Доверие к власти выросло благодаря тому, что руководство страны не покинуло Украину. Децентрализация позволила создать устойчивые механизмы территориальной обороны.

Но самое важное Либанова формулирует так:

«Есть разочарование и усталость. Но это не значит, что украинцы готовы сдаться.
Львиная доля понимает: отступать некуда.
Если война будет проиграна, не будет ни Украины, ни украинской нации».

Вывод: беби-бума не будет, но есть время построить новую стратегию

Украину ожидает длительный период демографического сжатия.
Беби-бум невозможен — ни экономически, ни психологически, ни социально.

Но демографический кризис не равен поражению.

Что может стать основой будущей стратегии

— комплексная поддержка молодых семей
— развитие инфраструктуры детства
— программы репатриации
— стимулы для возвращения специалистов
— культурная политика, подчеркивающая ценность семьи и воспитания
— долгосрочные проекты, а не точечные выплаты

Первый шаг — признание проблемы и отказ от иллюзий, что всё «вернётся само».

Полная аналитика и детали — в статье:
https://news.nikk.co.il/ukraina-stalkivaetsya/

Какой шаг должен стать первым, если Украина хочет остановить демографическое падение и сохранить будущее?

#Украина #демография #будущее #украинскаянация #общество #война #анализ #NikkAgency #НАновости

Танго – просто бути в моменті і насолоджуватися потоком. 🔥

День працівника системи фінансового моніторингу в Україні
День працівника системи фінансового моніторингу в Україні відзначають 28 листопада.

День працівника системи фінансового моніторингу, або День працівника системи фінансового моніторингу – професійне свято в Україні, яке відзначається 28 листопада. Цей день відзначає вагомий внесок фахівців фінансового моніторингу в утвердження України як надійного партнера у міжнародному співтоваристві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

День був встановлений 28 листопада 2020 року Президентом України Володимиром Зеленським, визнаючи вирішальну роль, яку відіграють працівники фінансового моніторингу в утвердженні статусу України у світовій боротьбі з фінансовими злочинами.

Фахівці з фінансового моніторингу в Україні стоять на передовій захисту фінансової системи країни. Вони забезпечують прозорість та доброчесність, які є необхідними для успішного розвитку держави та подальшого очищення її фінансової системи. І роботи в цьому напрямку ще багато. Їх робота передбачає ретельну перевірку фінансової діяльності з метою запобігання незаконним фінансовим потокам, які можуть підірвати економічну та політичну стабільність України та її міжнародне партнерство. Прагнення України до європейської інтеграції визначає пріоритети у формуванні безпечного фінансового середовища.

День працівника системи фінансового моніторингу – це день визнання ролі та зусиль тих, хто працює за лаштунками задля забезпечення фінансового добробуту й безпеки України. Цей день про важливість фінансової безпеки в більш широкому контексті національного та міжнародного економічного добробуту та для вшанування тих, хто присвятив свою кар’єру цій життєво важливій справі.

День Червоної планети
День Червоної планети (Red Planet Day) відзначається щорічно 28 листопада в пам’ять про запуск космічного зонду “Марінер-4” 28 листопада 1964 року і на честь нашої сусідньої планети – Марса. Ця подія – вшанування планети Марс та, власне, досліджень й дослідників космосу. Цей день дає можливість ентузіастам космосу та всім людям поспілкуватися з Марсом, одним з найближчих друзів Землі в Сонячній системі, і дізнатися про нього більше.

Марс, четверта планета від Сонця, завжди приваблював дослідників, науковців та допитливих людей. Його червонуватий відтінок, видимий навіть неозброєним оком, подарував йому прізвисько “Червона планета”. Цей колір зумовлений оксидом заліза(ІІІ) (ми називаємо його іржа), який пронизує марсіанський ґрунт.

Фізичні характеристики Марса
Марс – планета з розрідженою атмосферою, що складається переважно з вуглекислого газу.
Вона має два супутники, Фобос і Деймос.
Марс має поверхневі особливості, такі як найбільший вулкан у Сонячній системі, Олімп Монс, і величезний каньйон Валлес Марінеріс.
Поверхня планети зазнає температурних коливань від холодних -110°C (-166°F) до теплих 35°C (95°F).
Марсіанський день трохи довший за земний і становить приблизно 24,5 години. 1
Марс геологічно активний, є свідчення марсотрясінь, пилових дияволів і, можливо, давніх водних потоків. Його геологічну історію можна розділити на три періоди: ноахійський, гесперійський та амазонський, причому останній є сучасним періодом, коли вітер відіграє значну роль у формуванні марсіанського ландшафту.

Марсіанський ландшафт
Ландшафт Марса різноманітний:

полярні крижані шапки
пересохлі русла річок
величезні пустелі.
Геологія поверхні розкриває історію вулканічної активності, зіткнень і, можливо, водних потоків. Географія планети включає як гладкі рівнини, так і перетнуту місцевість, з особливостями, названими на честь різних джерел, включаючи міфологію, вчених і місця на Землі.

Атмосфера Марса набагато тонша за земну і не має глобального магнітного поля, яке впливає на стан поверхні. Атмосфера складається переважно з вуглекислого газу, з домішками азоту, аргону, кисню та водяної пари.

Марсіанське небо часто здається ірисковим або рожевим через пил і частинки оксиду заліза, зважені в повітрі.

Майбутнє дослідження Марса
Інтрига Марса продовжує зростати в міру того, як місії стають більш досконалими. Мета відправки людей на Марс вже на горизонті, і такі агентства, як NASA, та приватні компанії працюють над цим монументальним досягненням.

День Червоної планети – це не лише святкування минулих досягнень, але й погляд у майбутнє міжпланетних подорожей і потенціалу людського поселення на Марсі.

День Червоної планети – це свято науки й досліджень, це свідчення людської допитливості та бажання вийти за межі нашого світу. Марс продовжує захоплювати та надихати. Ми з нетерпінням чекаємо нових відкриттів, які чекають на нас, і потенціалу людських кроків на марсіанському ґрунті.

#дати #свята
Невидимі детективи економіки 🕵️
Сьогодні, 28 листопада, Україна відзначає День працівника системи фінансового моніторингу. Це свято вшановує тих, чия робота залишається непомітною для широкого загалу, але критично важливою для захисту економічного суверенітету держави.

Система фінансового моніторингу — це, по суті, імунна система нашої економіки. Її головне завдання — відстежувати та запобігати спробам легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом, а також фінансуванню тероризму та поширенню зброї масового знищення. 💰⚖️

Держфінмоніторинг та його співробітники, яких часто називають «фінансовими детективами», є ключовими гравцями у цій боротьбі. Вони працюють з гігантськими масивами даних, виявляючи підозрілі транзакції та хитромудрі схеми, які можуть завдати шкоди національній безпеці.

В умовах інтеграції України до європейських та світових структур, робота фахівців фінансового моніторингу набуває стратегічного значення. Саме їхні зусилля допомагають нам відповідати міжнародним стандартам (зокрема, Групи FATF) та зміцнювати довіру до української фінансової системи.

Вітаємо всіх, хто щодня забезпечує прозорість та чистоту наших фінансових потоків! 🇺🇦

Сем Альтман та Джоні Айв вперше публічно обговорили концепцію свого спільного AI-пристрою, який перебуває на стадії прототипу. Гаджет позиціюється як альтернатива сучасним смартфонам: замість потоку сповіщень він має пропонувати “тишу та концентрацію”. https://channeltech.space/gadgets/openai-jony-ive-ai-device-details-t...

“ПРИПИНИТИ СРАЧ”?
🖍️ Владислав Смірнов

«Треба зібратись, прийти в себе, припинити срач, припинити політичні ігрища. Держава має працювати. Парламент воюючої країни має працювати об'єднано, уряд воюючої країни має працювати ефективно» — каже президент країни, де все, на чому трималася довіра, давно розсипалося в пил. Є щось майже містичне в тому, як влада, що роками розгойдувала державу, тепер із серйозним виглядом розповідає народові про «збір», ніби народ — це якийсь хаотичний натовп без пам’яті, без інтелекту, без розуміння того, що справжня причина хаосу не в суспільстві, а в тій моделі управління, яку Зеленський збудував — або, скоріше, дозволив збудувати — своєму найближчому колу.

Коли він каже «припинити срач», він не говорить до країни.
Він говорить до свого страху.
До відчуття, що горизонт звужується, що тиск з Вашингтона вже не риторичний, що папки з іменами, цифрами, схемами і маршрутами грошей вже не абстракція, а аргумент, який можуть покласти на стіл будь-якої миті. І в цю мить, коли система, яку він будував шість років, починає втрачати керованість, коли західні партнери бачать у Києві не суб’єкт, а зношений механізм із вкраденими деталями, найзручніше виходить сказати: «це ви сваритеся». Бо так простіше. Так спокійніше. Так легше зняти з себе відповідальність. Бо якщо «срач» — причина, то влада ні до чого. Якщо народ «роз’єднаний», значить проблема не в Банковій. Якщо парламентарі сперечаються — значить це вони винні в розвалі суб’єктності держави, а не Єрмак зі своїми кулуарними угодами і не Міндіч зі своїми маршрутами офшорного кисню.

Але є одна неприємна правда, яку ця влада не любить чути: країна не свариться.
Країна говорить.
І це величезна різниця.

Країна говорить тому, що мовчання сьогодні — це співучасть.
Країна говорить, бо бачить, як усі лінії оборони, збудовані самою нацією, а не владою, поступово перетворюються на товар у зовнішніх переговорах. Країна говорить, бо розуміє, що «28-пунктовий план» не впав із неба, його не Трамп придумав у пориві. Він виник там, де Україну давно перестали сприймати як державу — і стали сприймати як територію, у якої забрали голос, забрали інституції, забрали суб’єктність і залишили лише картинку, яку крутять у марафоні.

Тому вимога «прийти в себе» звучить як фарс.
Бо народ давно в собі.
У собі — ті, хто по кілька років на фронті.
У собі — ті, хто возить дрони і машини.
У собі — лікарі, які рятують тих, кого держава не змогла захистити.
У собі — бізнес, який виживає в умовах, у яких жоден уряд Європи не вистояв би трьох місяців.

Не в собі — тільки Банкова, яка шість років жила в режимі медіасимуляції, де рейтинг важливіший за оборону, де лояльність важливіша за компетенцію, де «другий номер» важливіший за міністерство, де країна — це декорація, а влада — це серіал, який знімали настільки довго, що режисер і актор уже не розрізняють себе.

«Припинити політичні ігрища».
Це каже людина, яка зробила всю політику країни театром тіньових рішень.
Це каже влада, яка змінила зміст на форму, процес на піар, інституцію на коридор, державу на офіс. Це каже команда, що перетворила парламент на кнопку «за», уряд — на декорацію, а дипломатію — на Instagram. Це каже той, хто тягнув переговори через «неформальні канали», поки країна горіла, і хто дозволив розкласти інституції до того стану, що сьогодні будь-який зовнішній тиск відчувається не як виклик, а як наказ.

«Держава має працювати».
Це вже навіть не іронія — це політична самоімітація.
Держава не працює там, де інституції перетворені на фасади.
Там, де міністри бояться сказати слово, бо знають, що «не туди подивився» — і завтра ти ніхто.
Держава не працює там, де провалена оборонна промисловість, де реформи існують тільки у промороликах, де уряд — це не уряд, а перерозподільний вузол грантів і потоків, де антикорупція — це інструмент проти ворогів, а не проти корупції.
Держава не працює там, де її центром є страх.

«Парламент має працювати об’єднано».
У перекладі політичною мовою: перестаньте ставити питання.
Перестаньте вимагати пояснень.
Перестаньте голосувати не так, як треба.
Перестаньте бути парламентом і почніть бути хором.

І нарешті: «уряд має працювати ефективно».
Ефективно — це як?
Як Міноборони з фантомними ракетами?
Як «Flamingo»?
Як мільярди, які мали піти на фронт, а пішли в невідомість?
Як ланцюги закупівель, які вибудовувалися не за логікою потреб військових, а за логікою близькості до Банкової?

Ці слова не означають нічого.
Це фрази, які вимовляє влада в момент, коли їй потрібно виграти час.

Насправді весь сенс його звернення був дуже простий:
мовчіть.

Не плутайтеся під ногами.
Не руйнуйте картинку.
Не заважайте домовитися.
Не ставте запитань, на які немає відповіді.
Не нагадуйте про корупцію.
Не згадуйте про провали.
Не говоріть про суб’єктність, яку ця влада давно втратила.
Не розгойдуйте корабель, який і так тримається на воді інерцією армії, а не капітана.

Але тут є одна річ, яку влада забула:
в Україні мовчання — це не золото.
Мовчання — це смерть.

Тому що саме гучність суспільства досі рятувала країну від рішень, ухвалених у тиші.
Саме «срач» — у їхньому розумінні — рятував Україну від схем, провалів, непрозорих угод, зливів і капітуляційних сценаріїв.
Суспільство не зобов’язане мовчати, коли влада робить вигляд, що тримає ситуацію під контролем, хоча ситуація тримає владу за горло.

Тому відповідь на всі ці фрази дуже проста:
Україна зберегла себе не завдяки тиші, а завдяки голосу.
І саме голос — сьогодні наша зброя.
Бо коли влада боїться шуму, значить шум потрібен.
Коли влада просить тиші, значить готує щось, що не можна сказати вголос.
І коли влада говорить про «єдність» — значить вона втратила право вимагати її.

Єдність — це не мовчання.
Єдність — це правда.
І ця правда сьогодні не на Банковій.