• День Святого Патрика

    Святий Патрик — християнський єпископ та місіонер, але найбільше його знають як покровителя Ірландії. Про цього святого існує багато легенд — вважають, що саме він приніс в Ірландію християнство та позбавив цю країну від змій. Спершу пам’ять Святого Патрика вшановували суто в релігійному контексті, але згодом святкування перетворилося ще й на світську подію з культурним та комерційним значенням. День Святого Патрика відзначається 17 березня, і в цей день кожен може відчути себе ірландцем — якщо не за народженням, то за духом. Вшановують святого не тільки в Ірландії, а й в багатьох інших країнах, особливо там, де є ірландська діаспора.

    Патрик – покровитель Ірландії
    Звісно, він не був першим місіонером-християнином в цій країні – на той час там вже були християни, хоч і нечисленні. Проте як проповідник, Патрик мав перевагу — роки в ірландському полоні допомогли йому добре вивчити мову та вірування ірландців. Тому він подавав людям своє вчення так, щоб воно було для них більш прийнятним.

    Священник поєднував християнські догми з традиційними ірландськими віруваннями. Так, Патрик зміг пояснити людям принцип Святої Трійці на прикладі трилистника конюшини, адже ірландці були друїдами та поважали все, що пов’язане з природою.

    Він запровадив вогнища на Великдень, бо ірландці звикли вшановувати своїх богів вогнем. Також Патрику належить авторство кельтського хреста, в якому він поєднав власне хрест та прадавній язичницький символ — Сонце.

    В Ірландії тоді правили десятки дрібних королів і досить часто виникали міжусобні війни. Релігією з пантеоном численних богів опікувалися друїдські жерці, які в своїх обрядах інколи вдавалися до людських жертвоприношень.

    Особливо хвилювало Патрика становище ірландських рабів — ставлення до них було жорстоким. Пам’ятаючи своє минуле, проповідник всіляко намагався їм допомогти. Його заслугою вважають створення більш демократичного на той час правового кодексу.

    Християнська місія давалася нелегко — Патрику погрожували, кілька разів він був жорстоко побитий, потрапляв за грати. Попри це, методи проповідництва священника не були жорстокими й прямолінійними. Патрику були властиві співчуття та прощення, а церкви й монастирі, засновані ним, ставали центрами освіти, де людей навчали грамоті.

    З часом, живучи серед ірландців, Патрик відкрив у них прекрасні людські риси — відвагу, щедрість, довірливість. Він ніби сам став ірландцем та зміг щиро полюбити народ, який колись зробив його рабом. Зі свого боку, ірландці визнали Святого Патрика своїм другом та покровителем.

    Служіння місіонера тривало близько 30 років, і за цей час йому вдалося навернути до християнства тисячі людей. Патрик став першим ірландським єпископом в місті Арма, де збудував католицький храм та заснував богословську школу. Під кінець життя Патрик оселився в графстві Даун, де й помер 17 березня 461 року.
    День Святого Патрика Святий Патрик — християнський єпископ та місіонер, але найбільше його знають як покровителя Ірландії. Про цього святого існує багато легенд — вважають, що саме він приніс в Ірландію християнство та позбавив цю країну від змій. Спершу пам’ять Святого Патрика вшановували суто в релігійному контексті, але згодом святкування перетворилося ще й на світську подію з культурним та комерційним значенням. День Святого Патрика відзначається 17 березня, і в цей день кожен може відчути себе ірландцем — якщо не за народженням, то за духом. Вшановують святого не тільки в Ірландії, а й в багатьох інших країнах, особливо там, де є ірландська діаспора. Патрик – покровитель Ірландії Звісно, він не був першим місіонером-християнином в цій країні – на той час там вже були християни, хоч і нечисленні. Проте як проповідник, Патрик мав перевагу — роки в ірландському полоні допомогли йому добре вивчити мову та вірування ірландців. Тому він подавав людям своє вчення так, щоб воно було для них більш прийнятним. Священник поєднував християнські догми з традиційними ірландськими віруваннями. Так, Патрик зміг пояснити людям принцип Святої Трійці на прикладі трилистника конюшини, адже ірландці були друїдами та поважали все, що пов’язане з природою. Він запровадив вогнища на Великдень, бо ірландці звикли вшановувати своїх богів вогнем. Також Патрику належить авторство кельтського хреста, в якому він поєднав власне хрест та прадавній язичницький символ — Сонце. В Ірландії тоді правили десятки дрібних королів і досить часто виникали міжусобні війни. Релігією з пантеоном численних богів опікувалися друїдські жерці, які в своїх обрядах інколи вдавалися до людських жертвоприношень. Особливо хвилювало Патрика становище ірландських рабів — ставлення до них було жорстоким. Пам’ятаючи своє минуле, проповідник всіляко намагався їм допомогти. Його заслугою вважають створення більш демократичного на той час правового кодексу. Християнська місія давалася нелегко — Патрику погрожували, кілька разів він був жорстоко побитий, потрапляв за грати. Попри це, методи проповідництва священника не були жорстокими й прямолінійними. Патрику були властиві співчуття та прощення, а церкви й монастирі, засновані ним, ставали центрами освіти, де людей навчали грамоті. З часом, живучи серед ірландців, Патрик відкрив у них прекрасні людські риси — відвагу, щедрість, довірливість. Він ніби сам став ірландцем та зміг щиро полюбити народ, який колись зробив його рабом. Зі свого боку, ірландці визнали Святого Патрика своїм другом та покровителем. Служіння місіонера тривало близько 30 років, і за цей час йому вдалося навернути до християнства тисячі людей. Патрик став першим ірландським єпископом в місті Арма, де збудував католицький храм та заснував богословську школу. Під кінець життя Патрик оселився в графстві Даун, де й помер 17 березня 461 року.
    1
    234views
  • Батько бразильського добровольця Луїса Феліпе Вієйри Толедо Порту подолав понад 10 тисяч кілометрів, щоб приїхати до Львова на могилу сина, - відео оприлюднив міський голова Львова Андрій Садовий.

    Боєць загинув наприкінці листопада 2025 року, захищаючи Україну від російської агресії.

    ⚡️Його батько, Луїс Толедо, поліціянт у відставці, каже, що син свідомо вирушив в Україну «заради ідеалу свого життя».

    «І він в одній із багатьох розмов, які я мав із ним, чітко сказав, що, якщо з ним станеться щось найгірше, він хотів би залишитися в Україні та, якщо можливо, у Львові — бо це місто, яке він полюбив, де він знайшов дуже близьких людей», — розповів Луїс Толедо.

    Зрештою, загиблого бразильця поховали на Полі почесних поховань у Львові.

    5 канал
    😢Батько бразильського добровольця Луїса Феліпе Вієйри Толедо Порту подолав понад 10 тисяч кілометрів, щоб приїхати до Львова на могилу сина, - відео оприлюднив міський голова Львова Андрій Садовий. Боєць загинув наприкінці листопада 2025 року, захищаючи Україну від російської агресії. ⚡️Його батько, Луїс Толедо, поліціянт у відставці, каже, що син свідомо вирушив в Україну «заради ідеалу свого життя». «І він в одній із багатьох розмов, які я мав із ним, чітко сказав, що, якщо з ним станеться щось найгірше, він хотів би залишитися в Україні та, якщо можливо, у Львові — бо це місто, яке він полюбив, де він знайшов дуже близьких людей», — розповів Луїс Толедо. Зрештою, загиблого бразильця поховали на Полі почесних поховань у Львові. 5 канал
    154views
  • ДУШУ В ВИШИВАНКУ ОДЯГНІТЬ

    (Про тих, хто 20-30 років тому покинув Україну, а тепер віршиками, пісеньками й лукавим словом голосять про псевдолюбов до України там і для піару, тік-току, фейсбуку, ютубу та інших платформ іноді тут, де тихо)

    В заморськім кра́ї псевдоукраїнці,
    Вдягнувли вишиванку й взя́ли стяг,
    Але душа лишається в заслі́нці,
    І люблять Україну на словах.

    Таких, на превеликий жаль, чимало,
    Для них війна – це просто слушна мить,
    Якої ті роки́ їм бракувало,
    Й душа за Україну не болить.

    То ж слушним є момент цей для піару,
    Де про любов так голосно кричать,
    Не мають від війни́ вони удару,
    І рятувати ненечку не мчать.

    А де ж були́ всі двадцять-тридцять ро́ків?
    Покинули Вкраїну ще колись,
    За всі роки́ не було жодних кроків,
    Зате тепер любити узяли́сь.

    За парканом так вигідно кричати,
    Бо там тривог і вибухів нема,
    Не личить тії маски одягати
    І про любов кричати з усіма.

    Мовчали стільки літ й заговорили,
    Але не тут, а там, за парканом,
    Лукавим словом неньку полюбили,
    І сиплють ними так, немов піском.

    16.08.2024 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
    ID: 1020079
    ДУШУ В ВИШИВАНКУ ОДЯГНІТЬ (Про тих, хто 20-30 років тому покинув Україну, а тепер віршиками, пісеньками й лукавим словом голосять про псевдолюбов до України там і для піару, тік-току, фейсбуку, ютубу та інших платформ іноді тут, де тихо) В заморськім кра́ї псевдоукраїнці, Вдягнувли вишиванку й взя́ли стяг, Але душа лишається в заслі́нці, І люблять Україну на словах. Таких, на превеликий жаль, чимало, Для них війна – це просто слушна мить, Якої ті роки́ їм бракувало, Й душа за Україну не болить. То ж слушним є момент цей для піару, Де про любов так голосно кричать, Не мають від війни́ вони удару, І рятувати ненечку не мчать. А де ж були́ всі двадцять-тридцять ро́ків? Покинули Вкраїну ще колись, За всі роки́ не було жодних кроків, Зате тепер любити узяли́сь. За парканом так вигідно кричати, Бо там тривог і вибухів нема, Не личить тії маски одягати І про любов кричати з усіма. Мовчали стільки літ й заговорили, Але не тут, а там, за парканом, Лукавим словом неньку полюбили, І сиплють ними так, немов піском. 16.08.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1020079
    314views
  • #історія #постаті
    Валентіно Россі: «Доктор» швидкості, який навчив світ любити два колеса
    Якщо у світі мотоперегонів і існує божество, то воно носить яскраво-жовтий колір і номер 46. 16 лютого 1979 року народився Валентіно Россі — людина, яка перетворила технічний вид спорту на справжнє шоу, зробивши своє ім'я світовим брендом.

    Чому «Доктор»?

    Валентіно отримав своє знамените прізвисько — The Doctor — за неймовірну, майже хірургічну точність у керуванні байком. Коли суперники нервували й помилялися, Россі зберігав крижаний спокій, розраховуючи кожен обгін до міліметра. Хоча він сам іронізував, що в Італії «Доктор» — це поважне звернення до людини, яка знає свою справу краще за всіх.

    Епоха 46-го

    Россі — єдиний гонщик в історії, який вигравав чемпіонати світу в чотирьох різних класах: 125cc, 250cc, 500cc та MotoGP. Його домінування на початку 2000-х було абсолютним. Але фанати полюбили його не лише за кубки. Валентіно привніс у суворий світ спорту гумор: він міг зупинитися на колі пошани, щоб «отримати штраф від поліції» (розіграш із друзями) або посадити на заднє сидіння байка гігантську надувну курку.

    Більше, ніж просто швидкість

    Його кар'єра тривала понад 25 років — неймовірний термін для спорту, де кожна помилка може коштувати здоров'я. Він пережив зміну поколінь, еволюцію двигунів та електроніки, залишаючись конкурентоспроможним навіть проти пілотів, які були вдвічі молодші за нього. Його жовті прапори з номером 46 досі майорять на кожній трибуні світу, навіть після того, як у 2021 році він офіційно завершив кар'єру в MotoGP.

    Сьогодні Россі продовжує випробовувати долю, але вже на чотирьох колесах у перегонах GT, та виховує нову генерацію чемпіонів у своїй академії VR46. Валентіно довів: успіх — це не лише талант, а й здатність отримувати щире задоволення від того, що ти робиш, навіть на швидкості 350 км/год.
    #історія #постаті Валентіно Россі: «Доктор» швидкості, який навчив світ любити два колеса 🏍️🇮🇹 Якщо у світі мотоперегонів і існує божество, то воно носить яскраво-жовтий колір і номер 46. 16 лютого 1979 року народився Валентіно Россі — людина, яка перетворила технічний вид спорту на справжнє шоу, зробивши своє ім'я світовим брендом. 🌟 Чому «Доктор»? Валентіно отримав своє знамените прізвисько — The Doctor — за неймовірну, майже хірургічну точність у керуванні байком. Коли суперники нервували й помилялися, Россі зберігав крижаний спокій, розраховуючи кожен обгін до міліметра. Хоча він сам іронізував, що в Італії «Доктор» — це поважне звернення до людини, яка знає свою справу краще за всіх. 👨‍⚕️🧤 Епоха 46-го Россі — єдиний гонщик в історії, який вигравав чемпіонати світу в чотирьох різних класах: 125cc, 250cc, 500cc та MotoGP. Його домінування на початку 2000-х було абсолютним. Але фанати полюбили його не лише за кубки. Валентіно привніс у суворий світ спорту гумор: він міг зупинитися на колі пошани, щоб «отримати штраф від поліції» (розіграш із друзями) або посадити на заднє сидіння байка гігантську надувну курку. 🍗🏁 Більше, ніж просто швидкість Його кар'єра тривала понад 25 років — неймовірний термін для спорту, де кожна помилка може коштувати здоров'я. Він пережив зміну поколінь, еволюцію двигунів та електроніки, залишаючись конкурентоспроможним навіть проти пілотів, які були вдвічі молодші за нього. Його жовті прапори з номером 46 досі майорять на кожній трибуні світу, навіть після того, як у 2021 році він офіційно завершив кар'єру в MotoGP. 🏟️💛 Сьогодні Россі продовжує випробовувати долю, але вже на чотирьох колесах у перегонах GT, та виховує нову генерацію чемпіонів у своїй академії VR46. Валентіно довів: успіх — це не лише талант, а й здатність отримувати щире задоволення від того, що ти робиш, навіть на швидкості 350 км/год. 🏎️💨
    1
    431views
  • Невідомий відомий Валерій Маренич
    80-річний ювілей легенди національної пісні, мистецького бренду України!

    У 1950-1980-ті багато українських виконавців виїжджали працювати в москву. Серед них були музиканти, вокалісти, композитори, представники розмовного жанру. Валерій Маренич з Антоніною Сухоруковою 1970 року приїхали з москви в Україну! 1973-го до них долучилася Світлана, якій сповнилося 18. Вони перебували на піку популярності, їх повсюдно запрошували і всі хотіли їх бачити. Система ж робила свою чорну справу, “винних” і “неугодних” з лінією “рідної комуністичної партії” мусили покарати. Мареничів старалися очорнити і зробити зрадниками.

    Кіровоград
    Валерій не був першим хлопцем Антоніни. Зустрілися тоді, коли зароджувалася нова хвиля на естраді. Уперше зустрілися за кулісами, де він, одиноко стояв. Придивилася до нього. Він мав сценічну фактуру, вів себе скромно. Йому чогось бракувало, на сцені виглядав якось незграбно, до його зросту чогось бракувало.
    Валерій у москві співав у дуеті з Антоніною. Через дуже короткий час його потягнуло в Україну, додому. На початку літа 1970 року купили найдешевші квитки і в плацкартному вагоні поїхали в Кривий Ріг, до батьків Валерія. Ось там Маренич увімкнув магнітофон і дав послухати Тоні п’ять чи шість своїх пісень. Дані вокальні в нього прекрасні, тембр приємний, оксамитовий, але спів був кострубатий, якийсь необтесаний. А коли узяв у руки гітару, все вписалося і стало органічним. Разом готували концертні номери. Найближче був Кіровоград. Поїхали на прослуховування. Ось так першим місцем роботи майбутніх учасників тріо Мареничів стала Кіровоградська обласна філармонія.
    Новачки мали свої концертні дуетні номери, входили до складу збірного філармонійного ансамблю “До-ре-мі”. Співали народні пісні у власній обробці, повсюдно “на біс” звучала “Червона рута” Володі Івасюка, яка стала піснею з пісень!
    У Кіровограді Тоня на початках була на своєму дівочому прізвищі Сухорукова, а вже на початку 1971-го, після одруження, отримала паспорт, стала Маренич. Весілля не було, лише розписалися у ЗАГСі.
    23 лютого 1971 року згідно з наказом директора Кіровоградської обласної філармонії вокалістів Мареничів звільнили з роботи за згодою сторін.
    Віталій з Антоніною влаштувалися в Гур’євську філармонію у Казахстані, мали назву “Ритми ХХ століття”. Об’їздили республіку вздовж і впоперек. Співали українських пісень, їх з нетерпінням чекали на кожному концерті. Не було дійства без аншлагу.
    На гастролях у Новосибірську, в готелі, Валерій з Антоніною слухали музичну радіопередачу. З ефіру почули дует хлопців, і Тоня, сама того не сподіваючись, напророчила подальшу долю: “Треба робити тріо, дуетів “розвелося” занадто!”
    У Сімферопіль для отримання гастрольного посвідчення і здачі концертної програми разом з “Ритмами ХХ століття” з міністерства культури урср приїхала Ірина Кошиць. Мареничі їй дуже сподобались, а вона їм. Приваблива жінка, набагато старша від Валерія і Антоніни, стала їхньою покровителькою. За її рекомендацією дует запросили у Ворошиловград. Вони ж у неї ніколи нічого не просили.
    Ірина Анатоліївна походила з роду відомого хорового диригента Олександра Кошиця, аранжувальника відомого на весь світ “Щедрика”. Завдяки їй доля Мареничів вирішилася на користь України та української пісні. Сталося це диво в українському Криму.

    Ворошиловград. Рівне.
    Радянська влада двічі перейменовувала Луганськ і Ворошиловград. На жаль, жодної згадки про працю Мареничів під її прапором місцева філармонія не залишила ніде і ніколи. Кінець лютого-початок березня 1973 року – Валерія з Антоніною прийняли тут на роботу.
    Пробули там недовго. На зборах колективу обох почали поганити, Мареничі з українськими піснями не вписувалися в ті рамки, які там хотіли бачити. На тому непорозумінні була присутня Ірина Кошиць. Досвідчена киянка підійшла і заспокоїла: “Не заїдайтеся з ними. Бачите, що тут нема з ким розмовляти”. Кошиць зробила все, щоб її улюбленці поїхали в Рівне.
    19 липня 1973 року Валерія і Антоніну зарахували у штат Рівненської філармонії на посаду вокалістів-солістів естради. Поліщуки полюбили Валерія і Антоніну, концертні зали аплодували їм повсюдно. …А 15 вересня того ж 1973-го дует звільнився.
    І було це так. Після репетиційного періоду виїхали на гастролі по Україні. В Криму, в готельному номері пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почувся голос директора Волинської філармонії Геннадія Місана: “Нам терміново потрібні солісти у ВІА “Світязь”! Зриваються гастролі!” Пообіцяв підвищити оклади, пошити костюми, а найголовніше – забезпечити квартирою! Мареничі виставили свою умову – створення тріо. “Так, я згодний!” – вигукнув голос у трубці.
    Відчувалася рука Ірини Кошиць – підказала Місанові, де вони гастролюють і що має з ними робити.
    Невідомий відомий Валерій Маренич 80-річний ювілей легенди національної пісні, мистецького бренду України! У 1950-1980-ті багато українських виконавців виїжджали працювати в москву. Серед них були музиканти, вокалісти, композитори, представники розмовного жанру. Валерій Маренич з Антоніною Сухоруковою 1970 року приїхали з москви в Україну! 1973-го до них долучилася Світлана, якій сповнилося 18. Вони перебували на піку популярності, їх повсюдно запрошували і всі хотіли їх бачити. Система ж робила свою чорну справу, “винних” і “неугодних” з лінією “рідної комуністичної партії” мусили покарати. Мареничів старалися очорнити і зробити зрадниками. Кіровоград Валерій не був першим хлопцем Антоніни. Зустрілися тоді, коли зароджувалася нова хвиля на естраді. Уперше зустрілися за кулісами, де він, одиноко стояв. Придивилася до нього. Він мав сценічну фактуру, вів себе скромно. Йому чогось бракувало, на сцені виглядав якось незграбно, до його зросту чогось бракувало. Валерій у москві співав у дуеті з Антоніною. Через дуже короткий час його потягнуло в Україну, додому. На початку літа 1970 року купили найдешевші квитки і в плацкартному вагоні поїхали в Кривий Ріг, до батьків Валерія. Ось там Маренич увімкнув магнітофон і дав послухати Тоні п’ять чи шість своїх пісень. Дані вокальні в нього прекрасні, тембр приємний, оксамитовий, але спів був кострубатий, якийсь необтесаний. А коли узяв у руки гітару, все вписалося і стало органічним. Разом готували концертні номери. Найближче був Кіровоград. Поїхали на прослуховування. Ось так першим місцем роботи майбутніх учасників тріо Мареничів стала Кіровоградська обласна філармонія. Новачки мали свої концертні дуетні номери, входили до складу збірного філармонійного ансамблю “До-ре-мі”. Співали народні пісні у власній обробці, повсюдно “на біс” звучала “Червона рута” Володі Івасюка, яка стала піснею з пісень! У Кіровограді Тоня на початках була на своєму дівочому прізвищі Сухорукова, а вже на початку 1971-го, після одруження, отримала паспорт, стала Маренич. Весілля не було, лише розписалися у ЗАГСі. 23 лютого 1971 року згідно з наказом директора Кіровоградської обласної філармонії вокалістів Мареничів звільнили з роботи за згодою сторін. Віталій з Антоніною влаштувалися в Гур’євську філармонію у Казахстані, мали назву “Ритми ХХ століття”. Об’їздили республіку вздовж і впоперек. Співали українських пісень, їх з нетерпінням чекали на кожному концерті. Не було дійства без аншлагу. На гастролях у Новосибірську, в готелі, Валерій з Антоніною слухали музичну радіопередачу. З ефіру почули дует хлопців, і Тоня, сама того не сподіваючись, напророчила подальшу долю: “Треба робити тріо, дуетів “розвелося” занадто!” У Сімферопіль для отримання гастрольного посвідчення і здачі концертної програми разом з “Ритмами ХХ століття” з міністерства культури урср приїхала Ірина Кошиць. Мареничі їй дуже сподобались, а вона їм. Приваблива жінка, набагато старша від Валерія і Антоніни, стала їхньою покровителькою. За її рекомендацією дует запросили у Ворошиловград. Вони ж у неї ніколи нічого не просили. Ірина Анатоліївна походила з роду відомого хорового диригента Олександра Кошиця, аранжувальника відомого на весь світ “Щедрика”. Завдяки їй доля Мареничів вирішилася на користь України та української пісні. Сталося це диво в українському Криму. Ворошиловград. Рівне. Радянська влада двічі перейменовувала Луганськ і Ворошиловград. На жаль, жодної згадки про працю Мареничів під її прапором місцева філармонія не залишила ніде і ніколи. Кінець лютого-початок березня 1973 року – Валерія з Антоніною прийняли тут на роботу. Пробули там недовго. На зборах колективу обох почали поганити, Мареничі з українськими піснями не вписувалися в ті рамки, які там хотіли бачити. На тому непорозумінні була присутня Ірина Кошиць. Досвідчена киянка підійшла і заспокоїла: “Не заїдайтеся з ними. Бачите, що тут нема з ким розмовляти”. Кошиць зробила все, щоб її улюбленці поїхали в Рівне. 19 липня 1973 року Валерія і Антоніну зарахували у штат Рівненської філармонії на посаду вокалістів-солістів естради. Поліщуки полюбили Валерія і Антоніну, концертні зали аплодували їм повсюдно. …А 15 вересня того ж 1973-го дует звільнився. І було це так. Після репетиційного періоду виїхали на гастролі по Україні. В Криму, в готельному номері пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почувся голос директора Волинської філармонії Геннадія Місана: “Нам терміново потрібні солісти у ВІА “Світязь”! Зриваються гастролі!” Пообіцяв підвищити оклади, пошити костюми, а найголовніше – забезпечити квартирою! Мареничі виставили свою умову – створення тріо. “Так, я згодний!” – вигукнув голос у трубці. Відчувалася рука Ірини Кошиць – підказала Місанові, де вони гастролюють і що має з ними робити.
    7
    988views
  • #історія #постаті
    Ігор Шамо: Людина, яка подарувала Києву його музичну душу.
    28 січня 1930 року народився Ігор Шамо — композитор, чия музика стала неофіційним генетичним кодом кожного киянина. Попри те, що він писав симфонії, квартети та музику до кінофільмів, у народній пам'яті він назавжди залишиться автором пісні, яку знають навіть ті, хто далекий від класичного мистецтва.

    Гімн, що народився за одну ніч

    Історія створення пісні «Як тебе не полюбити, Києве мій!» — це справжня легенда. Кажуть, що Шамо написав музику до неї буквально за одну ніч на замовлення до Дня Києва у 1962 році. Разом із поетом Дмитром Луценком вони працювали до світанку, намагаючись впіймати той самий ритм прогулянки вечірнім містом. Коли пісня вперше прозвучала, ніхто не сумнівався: це шедевр. У 2014 році вона офіційно стала гімном столиці, хоча фактично була ним понад пів століття.

    Творчість поза «каштанами»

    Обмежувати Ігоря Шамо лише однією піснею було б несправедливо. Він був неймовірно плідним автором:
    Написав музику до понад 40 кінофільмів (зокрема, знаменитого «Максима Перепелиці»).
    Створив понад 300 пісень, багато з яких стали народними («Україно, любов моя», «Три поради»).
    Його фортепіанні цикли та камерні твори високо цінувалися професійними музикантами за глибину та мелодизм.

    Скромний геній з великим серцем

    Шамо мав унікальний хист — він відчував «інтонацію часу». Його музика ніколи не була штучною чи суто пропагандистською, навіть у жорстких межах радянської цензури. Він умів передати щиру любов до рідної землі без зайвого пафосу. Друзі згадували його як надзвичайно інтелігентну та дотепну людину, яка понад усе цінувала щирість у людях і мистецтві.

    Спадщина, що звучить крізь роки

    Ігор Наумович пішов з життя рано, у 52 роки, але залишив по собі цілий всесвіт звуків. Сьогодні, коли на станціях київського метро чи під час урочистих подій лунають перші акорди «Києве мій», ми згадуємо саме його. Це той випадок, коли композитор розчинився у своєму місті, ставши частиною його архітектури, повітря та каштанового цвіту.
    #історія #постаті Ігор Шамо: Людина, яка подарувала Києву його музичну душу. 28 січня 1930 року народився Ігор Шамо — композитор, чия музика стала неофіційним генетичним кодом кожного киянина. Попри те, що він писав симфонії, квартети та музику до кінофільмів, у народній пам'яті він назавжди залишиться автором пісні, яку знають навіть ті, хто далекий від класичного мистецтва. 🎶🎹 Гімн, що народився за одну ніч Історія створення пісні «Як тебе не полюбити, Києве мій!» — це справжня легенда. Кажуть, що Шамо написав музику до неї буквально за одну ніч на замовлення до Дня Києва у 1962 році. Разом із поетом Дмитром Луценком вони працювали до світанку, намагаючись впіймати той самий ритм прогулянки вечірнім містом. Коли пісня вперше прозвучала, ніхто не сумнівався: це шедевр. У 2014 році вона офіційно стала гімном столиці, хоча фактично була ним понад пів століття. 🌳🏙️ Творчість поза «каштанами» Обмежувати Ігоря Шамо лише однією піснею було б несправедливо. Він був неймовірно плідним автором: Написав музику до понад 40 кінофільмів (зокрема, знаменитого «Максима Перепелиці»). 🎬 Створив понад 300 пісень, багато з яких стали народними («Україно, любов моя», «Три поради»). Його фортепіанні цикли та камерні твори високо цінувалися професійними музикантами за глибину та мелодизм. Скромний геній з великим серцем Шамо мав унікальний хист — він відчував «інтонацію часу». Його музика ніколи не була штучною чи суто пропагандистською, навіть у жорстких межах радянської цензури. Він умів передати щиру любов до рідної землі без зайвого пафосу. Друзі згадували його як надзвичайно інтелігентну та дотепну людину, яка понад усе цінувала щирість у людях і мистецтві. ❤️🎻 Спадщина, що звучить крізь роки Ігор Наумович пішов з життя рано, у 52 роки, але залишив по собі цілий всесвіт звуків. Сьогодні, коли на станціях київського метро чи під час урочистих подій лунають перші акорди «Києве мій», ми згадуємо саме його. Це той випадок, коли композитор розчинився у своєму місті, ставши частиною його архітектури, повітря та каштанового цвіту. 🕯️🇺🇦
    2
    757views
  • #історія #постаті
    Вейн Гретцкі: Великий українець на канадському льоду
    26 січня 1961 року народився чоловік, якого в хокейному світі називають просто — "The Great One" (Великий). Вейн Гретцкі не просто грав у хокей, він змінив його геометрію, фізику та сприйняття. І хоча він народився в канадському Брентфорді, його коріння міцно вросли в українську та білоруську землю.

    Козацький характер на ковзанах

    Його дідусь, Терентій Гретцький, народився на Берестейщині (етнічні українські землі, що зараз у складі Білорусі). У сім’ї розмовляли українською, а сам Вейн згадував, що бабуся Марія готувала традиційні страви та співала йому пісень. Можливо, саме ця вперта "хутірська" вдача допомогла худорлявому хлопцю, який не мав атлетичної статури, домінувати в лізі "гладіаторів".
    Статистика, що межує з магією
    Гретцкі тримає 61 рекорд НХЛ. Найбільш вражаючий із них — кількість набраних очок. Навіть якби він не забив жодного голу за всю кар'єру, він все одно залишався б найкращим бомбардиром в історії лише завдяки своїм результативним передачам. Він бачив гру так, ніби дивився на неї зверху, передбачаючи рух шайби за кілька секунд до того, як вона там опинялася.

    Номер 99: Символ епохи

    Його номер став настільки легендарним, що НХЛ вивела його з обігу в усій лізі — таку честь не отримував жоден гравець до нього. Поза льодом Вейн залишався джентльменом, ставши обличчям хокею, яке полюбив увесь світ, від Каліфорнії до Києва.

    Позиція щодо України

    Вейн Гретцкі ніколи не цурався свого походження. Після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році він був одним із перших світових зірок спорту, хто закликав до повної ізоляції російських команд від міжнародних змагань. "Ми не можемо дозволити їм грати, поки в Україні вбивають людей", — заявив він, довівши, що "Великий" він не лише в спорті, а й у вчинках.
    #історія #постаті Вейн Гретцкі: Великий українець на канадському льоду 🏒 26 січня 1961 року народився чоловік, якого в хокейному світі називають просто — "The Great One" (Великий). Вейн Гретцкі не просто грав у хокей, він змінив його геометрію, фізику та сприйняття. І хоча він народився в канадському Брентфорді, його коріння міцно вросли в українську та білоруську землю. 🇨🇦🇺🇦 Козацький характер на ковзанах Його дідусь, Терентій Гретцький, народився на Берестейщині (етнічні українські землі, що зараз у складі Білорусі). У сім’ї розмовляли українською, а сам Вейн згадував, що бабуся Марія готувала традиційні страви та співала йому пісень. Можливо, саме ця вперта "хутірська" вдача допомогла худорлявому хлопцю, який не мав атлетичної статури, домінувати в лізі "гладіаторів". Статистика, що межує з магією Гретцкі тримає 61 рекорд НХЛ. Найбільш вражаючий із них — кількість набраних очок. Навіть якби він не забив жодного голу за всю кар'єру, він все одно залишався б найкращим бомбардиром в історії лише завдяки своїм результативним передачам. Він бачив гру так, ніби дивився на неї зверху, передбачаючи рух шайби за кілька секунд до того, як вона там опинялася. 🥅 Номер 99: Символ епохи Його номер став настільки легендарним, що НХЛ вивела його з обігу в усій лізі — таку честь не отримував жоден гравець до нього. Поза льодом Вейн залишався джентльменом, ставши обличчям хокею, яке полюбив увесь світ, від Каліфорнії до Києва. 🌟 Позиція щодо України Вейн Гретцкі ніколи не цурався свого походження. Після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році він був одним із перших світових зірок спорту, хто закликав до повної ізоляції російських команд від міжнародних змагань. "Ми не можемо дозволити їм грати, поки в Україні вбивають людей", — заявив він, довівши, що "Великий" він не лише в спорті, а й у вчинках. ✊
    3
    412views
  • #поезія
    …Я переглянула своє життя —
    Жила колись не так, як треба…
    Все більше думала тоді
    Що люди скажуть в чім моя потреба…

    Та нині вирішила — досить вже,
    Живу своє життя, а не чиєсь.
    Себе вже полюбила я
    І краще почуваюся тепер.

    Я полюбила сонце, спів птахів,
    І пори року помічати стала.
    У дзеркалі свій образ я люблю,
    А що там інші бачать — байдуже вже стало…

    Життя летить — його не зупинить,
    То дам пораду вам просту:
    Себе в цім світі більше ви любіть,
    А не чужу нав’язану мету…

    Я переглянула своє життя,
    Жила раніше я не так, як треба…
    Себе любити більше почала —
    А інші… то вже не моя проблема…

    Наталія Кульбака
    #поезія …Я переглянула своє життя — Жила колись не так, як треба… Все більше думала тоді Що люди скажуть в чім моя потреба… Та нині вирішила — досить вже, Живу своє життя, а не чиєсь. Себе вже полюбила я І краще почуваюся тепер. Я полюбила сонце, спів птахів, І пори року помічати стала. У дзеркалі свій образ я люблю, А що там інші бачать — байдуже вже стало… Життя летить — його не зупинить, То дам пораду вам просту: Себе в цім світі більше ви любіть, А не чужу нав’язану мету… Я переглянула своє життя, Жила раніше я не так, як треба… Себе любити більше почала — А інші… то вже не моя проблема… Наталія Кульбака
    3
    249views
  • Молитва до Великомучениці Тетяни яку читають 11-12 січня, та просять заступництва на увесь рік

    День пам'яті святої мучениці Тетяни, який православна церква відзначає 12 січня, є важливим для багатьох віруючих, які шукають духовної підтримки та заступництва перед Богом. Свята Тетяна, як символ цнотливості, стійкості у вірі та служіння Господу, надихає своїм прикладом тих, хто потребує сили в життєвих випробуваннях.

    Молитва до святої мучениці Тетяни є щирим зверненням до неї як до покровительки, що здатна принести духовну радість, зцілення та допомогу:

    Молитва до святої мучениці Тетяни

    "О свята мученице Тетяно, наречена найсолодшого Жениха твого Христа! Агнице Агнця Божого! Голубко цнотливості, запашне тіло ти одягнула стражданнями як царськими ризами, до соборів Небесних приєднана, торжествуєш нині у славі вічній, від днів юності ти обіцяла Богові бути служителькою Церкви, цнотливість ти зберегла і полюбила Господа більше за всі блага!

    До тебе ми молимося і тебе просимо: вислухай наші сердечні благання і, не відкидаючи наших молінь, подаруй чистоту тіла і душі, надихни любов до божественних істин, введи нас на путь чеснот, виблагай нам у Бога ангельську охорону, вилікуй наші рани, огороди юність, подаруй старість безболісну і безбідну, відвідай нас, сущих у в’язниці гріха, скоро настанови нас на покаяння, розпали полум’я молитви, не залиш нас сиротами, щоб, славлячи твої страждання, ми возсилали хвалу Господу нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь."

    Ця молитва допомагає віруючим зберігати чистоту душі, знаходити сили для боротьби з гріхом і долати життєві труднощі. Свята мучениця Тетяна, своїм прикладом відданості Богу, нагадує про велику силу віри та молитви.
    Молитва до Великомучениці Тетяни яку читають 11-12 січня, та просять заступництва на увесь рік 🙏 День пам'яті святої мучениці Тетяни, який православна церква відзначає 12 січня, є важливим для багатьох віруючих, які шукають духовної підтримки та заступництва перед Богом. Свята Тетяна, як символ цнотливості, стійкості у вірі та служіння Господу, надихає своїм прикладом тих, хто потребує сили в життєвих випробуваннях. Молитва до святої мучениці Тетяни є щирим зверненням до неї як до покровительки, що здатна принести духовну радість, зцілення та допомогу: Молитва до святої мучениці Тетяни "О свята мученице Тетяно, наречена найсолодшого Жениха твого Христа! Агнице Агнця Божого! Голубко цнотливості, запашне тіло ти одягнула стражданнями як царськими ризами, до соборів Небесних приєднана, торжествуєш нині у славі вічній, від днів юності ти обіцяла Богові бути служителькою Церкви, цнотливість ти зберегла і полюбила Господа більше за всі блага! До тебе ми молимося і тебе просимо: вислухай наші сердечні благання і, не відкидаючи наших молінь, подаруй чистоту тіла і душі, надихни любов до божественних істин, введи нас на путь чеснот, виблагай нам у Бога ангельську охорону, вилікуй наші рани, огороди юність, подаруй старість безболісну і безбідну, відвідай нас, сущих у в’язниці гріха, скоро настанови нас на покаяння, розпали полум’я молитви, не залиш нас сиротами, щоб, славлячи твої страждання, ми возсилали хвалу Господу нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь." Ця молитва допомагає віруючим зберігати чистоту душі, знаходити сили для боротьби з гріхом і долати життєві труднощі. Свята мучениця Тетяна, своїм прикладом відданості Богу, нагадує про велику силу віри та молитви.
    1
    425views
  • ЗЛО ОРДИНСЬКЕ НЕ ЗАСНУЛО

    Уже й Різдво у нас минуло,
    Та не закі́нчилась війна,
    І зло ординське не заснуло,
    Не щез наві́ки сатана.

    Не розчинилися потвори,
    А й нищать неньку нашу й люд,
    Несу́ть біду надалі й горе...
    Коли ж над ними Божий суд?

    І лізуть так, як метастази,
    Торкнутись всьо́го – мрія в них,
    Позбутись треба нам зарази,
    Щоб вражий дух наві́ки стих.

    Хотіли Київ звірі взяти,
    Зайшли потвори у Херсон,
    З лиця землі́ усе стирати –
    Це передсмертний в всіх них сон.

    Ще й Соледар упав у око,
    Й Бахму́т у них, немов більмо.
    Потвори нищать все жорстоко,
    Цей план народжувавсь давно.

    З лиця землі́ стирали Харків,
    І полюбився їм Дніпро.
    Набралось тих ординських па́рхів,
    Зайшли до нас убивці й зло.

    Молімось, щоб почув Всевишній,
    Щоб ПЕРЕМОГУ здобули́,
    Аби в садах цвіли́ в нас вишні,
    Аби цвинта́рі не цвіли́.

    10.01.2023 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
    ID: 1054905
    ЗЛО ОРДИНСЬКЕ НЕ ЗАСНУЛО Уже й Різдво у нас минуло, Та не закі́нчилась війна, І зло ординське не заснуло, Не щез наві́ки сатана. Не розчинилися потвори, А й нищать неньку нашу й люд, Несу́ть біду надалі й горе... Коли ж над ними Божий суд? І лізуть так, як метастази, Торкнутись всьо́го – мрія в них, Позбутись треба нам зарази, Щоб вражий дух наві́ки стих. Хотіли Київ звірі взяти, Зайшли потвори у Херсон, З лиця землі́ усе стирати – Це передсмертний в всіх них сон. Ще й Соледар упав у око, Й Бахму́т у них, немов більмо. Потвори нищать все жорстоко, Цей план народжувавсь давно. З лиця землі́ стирали Харків, І полюбився їм Дніпро. Набралось тих ординських па́рхів, Зайшли до нас убивці й зло. Молімось, щоб почув Всевишній, Щоб ПЕРЕМОГУ здобули́, Аби в садах цвіли́ в нас вишні, Аби цвинта́рі не цвіли́. 10.01.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 1054905
    407views
More Results