Наші душі хронічно "трьохсоті".
Біль замерз,
Біль уже не болить...
Сліз нема...
Десь у кленах високих
Заблукала спотворена мить,

Що завила сиреною гучно,
Обіцяючи безліч смертей.
Може "оптом",
А може "поштучно",
Чи дорослих, чи зовсім дітей.

Ці "жнива" не залежать від часу -
Літо, осінь, холодна зима...
На Різдво, до Медового спасу
Без запрошень приходить біда.

Хтось сміється, вдивляючись в пекло,
Що самі ж заподіяли нам.
І не знають, яка небезпека
Спадком буде їх донькам й синам.

Бо не буде спокою нащадкам
Тих, хто тисне спокійно курок.
І не мають ні думки, ні гадки,
Як життя преподасть їм урок.

Присмак крові назавжди у роті
Відчувати їм сім поколінь...

Наші душі надовго "трьохсоті".
Та відновимось з часом...
Амінь...
Наталі Рибальська,
9.01.24

#поезія
НЕ СПІШИ, МОЄ ЛІТЕЧКО, В ОСІНЬ
Не спіши, моє літечко, в осінь,
Дай ще сонця, снаги і тепла!
Хоч у небі осіння вже просинь,
Та все літечка прагне душа.

Дай набутись з тобою у казці,
Дай напитись цих чарів хмільних,
Дай відчути ще ніжність і ласку,
І обійми гарячі твої!

Моє літечко тепле, прекрасне,
Ти зі мною побудь ще, не йди!
Моє літечко сонячне, ясне,
Залишайся у мене в душі!

Марія Отрощенко.

#поезія
Вже скоро...

Пора квітòк. І стиглих сухоцвітів.
Старих блаватів, маківок пузатих.
Настурцій панських, сонцем обігрітих
і пишних мальв, і дзвоників дзьобатих...

Пора хлібів. Колосся. Врожаїв.
Пшениць вусатих. Жùта і ячменю.
Рум'яних булок, бубликів, коржів.
Лискучих зéрнят, що біжать крізь жменю...

Пора проміння. Сонця. Духоти...
Шалених спек, що дражнять громовицю.
І жовтих трав, як вицвівші піски...
І літніх днів, де осінь тільки сниться...
Серпень...

Людмила Галінська

#поезія
Іду до себе... П'ю ковтками літо.
Метеликом барвистим пломенію.
Ще мрію, мов космеї в пòру квіту,
бо маю дрібку віри та надію.
Живу цим днем. І днем оцим радію.

Іду до себе... Згадую про вéсни.
Відтьохкали та згасли солов'ями,
пелюстям білим впали безсловесно
між світлих днів... Малюю олівцями
кульбабчин мед і кущ півоній мамин...

Іду до себе... Шлях долаю в осінь.
В запасці — ябка. Насушу на зиму.
Нахабний вітер штурхає й голòсить,
ховаючи теплò в осінню схиму.
Я не боюсь... Я все одно ітиму...

Іду до себе... Боже, дай лиш сили
переминути зúми в час печалі.
Дістану з шафки Твій дарунок — крила,
вберусь в сукенку й бабині коралі
І полечу... До себе... Мо' і далі...

Людмила Галінська

#поезія
А десь далеко, у полях
ховало сонце ключ таємний.
У стиглих житніх колосках
на світ спиналась осінь...
Згори всміхавсь Чумацький Шлях,
і вітерець приємний
вовтузив хустку на плечàх
і пестив ніжно коси...

В загравах вечір колисав
колосся, трави, мокрі вії...
У пахощах п'янкий нектар
визбирували сонні бджоли.
Крильмú метелик обіймав
забуті Богом мрії...
Душа скидала весь тягар
у золотисто-стигле поле...

Людмила Галінська

#поезія
Як переквітне деревій
Сухим бадиллям попід тином.
На кінчику злотавих вій
Приляже Серпень сивим джином.
І крадькома зітре сльозу,
Оту, що в кутику сховалась.
Приспить докучливу осу,
Оту, що до грушòк чіплялась...
І заворожить на любов,
Підливши бурштину в нектари.
Між жовто-синіх хоругов,
Сховає сонце до кошари...

Як переквітне деревій,
Провівши за межу лелеку.
Розкішна Осінь у сувій
Змотає літечко та спеку.
Розніжить солодом грушки,
По-модньому зачеше айстри.
Тумана пустить навпрошки,
Сховавши поміж вії Майстра.
І закоркує на сто літ
Отого джина в темнім глеку.
І прибере у жовте світ...
А до зими іще далеко...

Людмила Галінська

Серпень потрібно пити повільно, як грушевий лікер. Наливати в маленьку чарочку, смакувати по крапельці, а крізь чарочку дивитись на сонце. Серпневі ночі потрібно розбавляти вогниками свічок, молоком, налитим в миску для домовика, муркотінням кота і стрекотінням коників. Серпневі дні потрібно закладати між сторінками книг, як закладки, щоб потім витрушувати їх жар, у вогкому листопаді діставши цю книгу з полиці. І прошу вас, ну не кажіть ви на всіх кутках: "- Ой, ось і серпень, ось і осінь. Ну куди ви поспішаєте?" Зупиніть годинник. Пийте серпень по краплі.
Рей Бредбері

"."

Як же ж важко ставити крапку! Та водночас це таааке полегшення))))

І хоча завершено лише першу чернетку, та далі буде все більш-менш по-накатаному: вичитка бета-тестерами, редактура, пошук видавця, наступні етапи...

Але все ж у загальних рисах текст готовий та не має ніде загубитися.

Після історії про Северину й Моану (осінь 2022 року) я якось майже рік нічого особливого не писав -- вистачало інших справ і з пошуком видавництва, і з основною роботою, і з іншими напрямками діяльності.

Та й ідея, над якою думав, мала визріти, була досить сирою. І, нарешті, десь в листопаді-грудні 2023 року щось наклюнулося.

Певні напрацювання у мене були. Тому навесні 2024 року зміг показати перші два розділи знаючим людям, отримати фідбек і повноцінно взятися за текст... який, ймовірно, буде двома текстами, дилогією. Можливо, трилогією...

Це теж фантастика, конкретніше -- стимпанк і технофентезі. Подробиці будуть згодом, а поки що ось вам ШІ-картинка одного з персонажів.

Чим далі, тим глибше???

Я вже мовчу про навалу болотяної «сарани»?

Сподіваюся, що навала природньої сарани нашу область таки мине?
Хоча вчора ночером синочок у дворі одну вже гррррохнув…

Землетрус?

Та ще й вишенькою на тістечку на осінь відвідинами інопланетянців погрожують?:)

В які не нудні часи ми живемо?…

Йбнбалалайки вже з пʼятьох напрямків вилетіли?
Сирени в телефоні та на сільраді про це вже сповістили.

Бережіть себе!

#поезія
Кажуть , що Серпень пахне осіннью...
Не знаю. Може бути.Но я люблю цей
останній привіт Літа.Я його люблю..
І яблука стиглі, і соняшник ще стоїть в полях і георгіни цвітуть вовсю,і ще теплі
промені обнімають різнокольорові айстри,і кавуни вже стиглі .В храмах дзвонять дзвони чув.ствують прихід Спаса...І нехай неминучприближається Осінь но Серпень --це все ж таки Літо...