Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

Ось я і отримала третю книгу "Нескорені: Шляхами поколінь". Дякую Вам пані Ольго за теплі побажання і можливість читати Вашу чудову до глибини душі поезію. Її неможливо не читати, воно торкається сердець, в них є все, що відчуває кожна людина. А малюнки пана Володимира Реброва, це щось неймовірно, їх хочеться переглядати і переглядати. В картинах вся Україна, її біль і надія на краще майбутнє... Почну читати, як тільки прочитаю 2 книги "Перші: Гетьмани України" Валентин Терлецький і Ярослава Дегтяренко, а поки що я тільки передмову прочитала, яка зворушила мене до глибині душі. Здоров'я всім, Божого захисту, перемоги та мирного неба!🙏💙💛✌️🇺🇦🕊

#поезія
А за мною ходить Осінь жовтокоса...
Вишиває айстрами рукави сукенки.
Вся така розхристана, молода і боса,
Очі -- зеленаві, наче семеренки.
Ходить непомітно. Шелестить листками.
Кутає багрянцем яблучні сади.
Пахне сизим димом, маком, полинами.
Ну, ходи до мене.. Ну? Ходи сюди...
Гостею жадàною будеш в серці зморенім,
Принесеш розраду до спекотних днів.
І на волю випустиш всі вітри нескорені,
Що приглушать радісний полудневий спів.
Почаклуєш з вереснем кольорами жовтими,
Заколишеш трави вальсом до весни.
Чого ходиш, Осене, все стежкàми мокрими?
Не ховайся, кралечко. Ну? Ходи сюди...


Людмила Галінська

Валькірії сьогодні не з міфів — вони в броніку, з дронами й кавою в термокружці. Це ті самі жінки, які можуть і танк зупинити, і плейлист під настрій скласти. Саме про них пісня «Валькірії» від Громадянин Топінамбур.

#Валькірії #ГромадянинТопінамбур #ЖінкиНескорені #Коло_Музики

"ПЛІЧ-О-ПЛІЧ КИЇВЩИНА"
Пишаємося нашими молодими зірками, які вибороли перемогу в обласному етапі змагань «Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги».

18 команд Київщини стали найкращими у семи видах спорту, демонструючи справжню жагу до перемоги.

З 1 по 16 травня майже півтори тисячі юних спортсменів і спортсменок зі 126 команд з усіх районів Київщини змагалися за честь представляти нашу область на Всеукраїнському етапі. І вже зовсім скоро, 1 червня, найсильніші вирушать боротися за першість серед найкращих команд України.

Разом з титулованими атлетами й учасниками Олімпійських та Паралімпійських ігор, спортсменами-ветеранами урочисто привітали переможців обласного етапу «Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги». Вручили кубки тим, хто вкотре довів — у Київщини зростає сильне, наполегливе і талановите покоління.

Також переможці отримали сертифікати на отримання спортивної форми, а школи — комплекти спортивного інвентарю для тренувань і проведення змагань.

Тріумфаторами обласних змагань стали:

Гандбол:
команда «Волевільні серця» — Сквирський академічний ліцей (Білоцерківський район)

Футзал:
юнаки 9-11 класів команда «Рейнджери» — опорний заклад освіти «Щасливський академічний ліцей» (Бориспільський район);
дівчата 5-9 класи команда Коцюбинський ліцей № 1 (Бучанський район)
юнаки 5-9 класи  команда Коцюбинський ліцей № 1 (Бучанський район )
дівчата футзал 9-11 класи команда «Мудрі Сичі» Боярський академічний ліцей «Гармонія» (Фастівський район)

Волейбол:
юнаки 5-9 класи команда «Вороньківська сотня» Вороньківського ліцею (Бориспільський район);
дівчата 5-9 класи команда «Білки» Білоцерківського ліцею-гімназія № 12 (Білоцерківський район);
дівчата 9-11 класи команда «Пантери» Литовсько-Український ліцей (Бучанський район);
хлопці волейбол 9-11 класи команда «Тейваз» Боярського академічного ліцею “Гармонія” (Фастівський район).

Баскетбол:
юнаки 5-9 класи команда «Нескорені Переяславці» Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха (Бориспільський район);
дівчата 5-9 класи команда Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха (Бориспільський район);
дівчата 9-11 класи команда «Фастівські левиці» Фастівського академічного ліцею № 9 (Фастівський район);
хлопці баскетбол 9-11 класи команда «Тейваз» Боярського академічного ліцею «Гармонія» (Фастівський район).

Черлідинг:
група А команда «Вернісаж» Святопетрівський академічний ліцей (Бучанський район);
група Б команда Яготинський ліцей № 3 (Бориспільський район).

Спортивне орієнтування:
команда дівчат «Лінгвіст» Ірпінський гуманітарний ліцей № 12 (Бучанський район);
команда юнаків «Невгамовні» Ірпінський ліцей № 2 (Бучанський район).

Регбі-5:
команда «Тріумф» Гірського ліцею (Бориспільський район).

Наші юні спортсмени — справжнє майбутнє українського спорту!

Читаю вже і 4-ту книгу "Потреба під Конотопом" з серії книг "Нескорені" Василя Краса. Цього разу мова йде про облогу московитами міста Конотоп. Ох, як важко було українцам боронити це місто. Дуже багато сцен битв, я ніби бачу на власні очі, як це відбувається. Цікаво, коли цей Степан Загорулко нарешті згине і хто його вб'є?

Битва за Конотоп мені нагадало про теперішню російсько-українську війну. Ці самі амбіції московитів, і ці самі гасла українців, що "будемо стояти та боротися до кінця". Тому, згадуючи про минуле, ми повинні зробити все, щоби перемога була за нами.🇺🇦✌️

А ще я вважаю, що з цих історій має бути екранізація. Я уявляю це в стилі фільмів про пирата, (назву фільмів забула) в якому грав Джоні Депп, тобто, перша частина, потім друга, потім третья частина і так далі. Це був б і справді цікавий український історичний пригодницький серії фільмів, або сезоні серіалу, що нагадують "Гри престолів". Упевнена, що наш український серіал точно б прославився на весь світ. Особливо, коли там буде такий цікавий колоритний герой, як Ван Пей. Упевнена, колись такий фільм чи серіал обов'язково будуть створені. Бо весь світ має знати про те якою була Україна і за боролися і за що зараз борються українці.

Читаю вже і 4-ту книгу "Потреба під Конотопом" з серії книг "Нескорені" Василя Краса. Цього разу мова йде про облогу московитами міста Конотоп. Ох, як важко було українцам боронити це місто. Дуже багато сцен битв, я ніби бачу на власні очі, як це відбувається. Цікаво, коли цей Степан Загорулко нарешті згине і хто його вб'є?

Битва за Конотоп мені нагадало про теперішню російсько-українську війну. Ці самі амбіції московитів, і ці самі гасла українців, що "будемо стояти та боротися до кінця". Тому, згадуючи про минуле, ми повинні зробити все, щоби перемога була за нами.🇺🇦✌️

А ще я вважаю, що з цих історій має бути екранізація. Я уявляю це в стилі фільмів про пирата, (назву фільмів забула) в якому грав Джоні Депп, тобто, перша частина, потім друга, потім третья частина і так далі. Це був б і справді цікавий український історичний пригодницький серії фільмів, або сезоні серіалу, що нагадують "Гри престолів". Упевнена, що наш український серіал точно б прославився на весь світ. Особливо, коли там буде такий цікавий колоритний герой, як Ван Пей. Упевнена, колись такий фільм чи серіал обов'язково будуть створені. Бо весь світ має знати про те якою була Україна і за боролися і за що зараз борються українці.

Брюссель подарував Києву мистецьку композицію, яка символізує єднання навколо України, і продовжує допомагати пораненим бійцям, – Кличко

Місто-побратим Києва Брюссель зібрав і передав майже 50 тисяч євро на лікування поранених українських військових у «Медичному центрі реабілітації та паліативної допомоги». Ці кошти спрямують на закупівлю медобладнання та матеріалів для реабілітаційного центру.

Також бельгійські партнери подарували Києву мистецьку інсталяцію ORIGAMI for UKRAINE, яка прикрасила фасад Музею Києва. Ця композиція з 5 тисяч орігамі-птахів, створених з сяючого металізованого паперу, символізує нескореність і стійкість українського народу та має продемонструвати підтримку та єднання навколо України іноземних друзів і партнерів. Орігамі-птахів створювали діти з Бельгії та України.

«Я дуже вдячний великому другу Києва та України меру Брюсселя Філіпу Клозу за постійну допомогу й ефективне партнерство наших міст. Дякуємо мерії та громаді Брюсселя за підтримку!» – написав мер Києва Віталій Кличко.
#Новини_news #Kyiv #Новини_Київ_Київщина #News_Kyiv #News_Ukraine @Новини_news @world_news #news @Brovary #Київщина

🖤💔ЛИШ НАМ ВІЙНА БОЛИТЬ💔🖤
Здригнулась тиша. Сірий пил — мов саван.
І крик розпуки — болем із грудей.
І: «Вічна памʼять…» Знову: «Вічна слава…»
Нас нищать, не шкодуючи дітей.

Ми — як плацдарм. Йде гра на виживання.
Стирають з карти. Світ весь онімів.
По нас — ракети, дрони і… страждання.
Ростуть хрести із сотнями вінків.

В крові — ведмедик. Гойдалка розбита.
Цілує вітер сльози на піску.
Лежать тіла… Убиті. Й там убиті.
Кружляє смерть в голодному танку.

Зламався світ. Машинки у руїнах.
І діти сплять… Згубили майбуття.
Це не війна — це вирок для країни.
Це не удар — це знищення життя.

Ми не пробачим ворогів ніколи!
Не стерти біль, що каменем лежить.
Які «брати» — такі й переговори…
Іде війна. Лиш нам вона болить.
Автор:©️Ольга Киця
Художник: Володимир Ребров

#ОльгаКиця #KytsiaOlga #рек #stopwar #war
#вірші_про_війну #віршіОльгаКиця #нескорені #поезіяОльгаКиця #ритмидушіОльгаКиця
#вірші_про_україну