Зробив добре діло...чекай бумеранг.

Я колись щиро вірив, що добрі справи працюють як банківський депозит: поклав — і відсотки капають.
Але життя, як виявилося, не банк.

Почалося з дрібниць.
Притримав двері в під’їзді. Ну, знаєте, класика жанру: ти стоїш, чемно тримаєш, а людина ще за двадцять метрів і така: “О, дякую!” — і починає йти ще повільніше. І ти вже не можеш піти, бо ти ж людина принципів. Стоїш, як пам’ятник ввічливості, і думаєш: “Я зараз постарію швидше, ніж ці двері закриються”.

Але це лише розминка.

Одного разу я зробив класичне “добре діло”. Допоміг сусідові перенести шафу. Не просто допоміг — я був головною тягловою силою цієї операції “Антресоль”. Сусід лише ходив поруч і морально підтримував, що, як ми знаємо, додає рівно нуль кілограмів до вантажу. Я тоді ще думав: “О, зараз Всесвіт поставить мені плюсик”. Поставив. Тільки не там, де я очікував.
На другий день цей самий сусід прийшов з новою ідеєю: “Слухай,… може, допоможеш ще диван?” І тут я вперше відчув, як працює бумеранг.

Якось я позичив знайомому дриль. Маленький акт добра, думаю. Нехай людина повісить поличку, буде щастя в домі. Через тиждень питаю: — Ну як там дриль? — Та супер! Я вже і поличку повісив, і шафу підкрутив, і ще трохи сусідам допоміг.
І тут мене наче струмом: — Сусідам?..
Моя дриль жила повноцінне соціальне життя. Вона бачила більше квартир, ніж я за все життя. Повернулась вона до мене з досвідом і, здається, з новими знайомствами. А я зрозумів: бумеранг іноді працює через посередників.

Ще один раз я вирішив бути добрим у магазині. Переді мною стояла людина без дрібних грошей, і я такий: “Та нічого, я доплачу”. Касирка посміхнулась, людина подякувала — сцена, як із реклами доброти. І що ви думаєте?
Ззаду одразу: — А мені теж можете?..

Підібрав я якось знайомого, бо дощ, холод, вітер. Думаю: “Людяність — понад усе”. Довіз, попрощалися, я задоволений, як кіт після сметани. І тут почалося.
Наступного дня: “Слухай, ти ж їдеш? Підкинь”. Через тиждень: “Ти ж все одно по дорозі…” Через місяць я вже не розумів, де закінчуюсь я і починається маршрутка. Мені навіть здалося, що хтось хотів передати за проїзд.
Оце і є той самий бумеранг. Тільки ти кидаєш добро, а воно повертається у вигляді абонемента “безліміт на твою доброту”.

Але найсмішніше сталося з гаманцем. Знайшов на вулиці, повернув власнику — все як у фільмах. Він подякував, потис руку, навіть сказав, що таких людей зараз мало. Я вже уявив, як про мене знімають документалку. І що ви думаєте? Через тиждень я загубив свій гаманець. І, здається, він потрапив до людини, яка теж вірить у бумеранг… але з затримкою доставки.
Тоді я трохи образився на цю систему. Думаю: “Ну що за несправедливість? Я ж старався!” Але потім до мене дійшло. Бумеранг — він не бухгалтер. Він не рахує, кому скільки і коли. Він більше схожий на кота: приходить, коли хоче, і не завжди туди, де його чекають.

І все ж є в цьому щось дивно приємне. Бо кожне добре діло — це як маленький жарт, який ти розповідаєш Всесвіту. І навіть якщо він сміється не одразу, десь там, за кулісами, уже готується відповідь.
Тож я вирішив: буду кидати ці бумеранги далі. Але тепер із розумінням — краще одразу готуватися їх ловити. І, бажано, в касці.

Тож тепер я допомагаю. Але іноді додаю: — Акція обмежена. Один добрий вчинок в одні руки.

УКРАЇНКИ – НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ

Українки – НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ!
Україна –ПОВІЯ НЕ Є!
Україна-це край фантастичний,
Де сонце з колиски встає!

Українки-НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ,
І не смій ти нас так називать!
Суржик для тебе є звичний,
Тож мову берися вивчать.

Не висміюй ти нас й Україну!
Не ганьби цюю землю святу!
Вказівки давати не смію,
Та за БРЕНД я тобі не прощу!

Маєш вдома двох власних ти брендів:
Сам ти їх так охрестив.
Ти – з кагорти отих перебендів,
Хто Вкраїну паплюжив,ганьбив.

Як посмів ти нас БРЕНДОМ назвати?
Хто право на це тобі дав?
Чи так вчила тебе твоя мати?
Чи так батько тобі підказав?

Українки – не БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ,
І ніколи ми ним не були!
Для тебе твій сленг ,то є звичний,
Для тебе народ наш –**********…

Чорний рот свій посмів ти відкрити
І ганебно так нас називать.
Що собі дозволяєш творити?!
І ще що від тебе чекать?!

Українки – не БРЕНД для туристів,
Ми – нація в світі краси!
За мову з нас робиш нацистів…
Пробачення в нас ти проси!

Для чого ти лиєш помиї
На Вкраїну й вкраїнських жінок?
Ми є красиві і милі,
Як прекрасний вкраїнський вінок.

Жінка -НЕ БРЕНД, а й БОГИНЯ!
Й нас паплюжить не маєш ти прав!
Жінка-роду свого берегиня,
А не та,ким її ти назвав!

Для чого на Вкраїну ставиш плями?
Для чого ти їй в душу наплював?
Не маєш ти ні сорому ,ні тями,
Якщо вже жінку БРЕНДОМ ти назав.

Як посмів ти із нас насміхатись?
Глумитись над нами посмів!
Це тобі не в фонтані купатись…
Лити бруд і помиї ,як смів?!

Скільки можна вже так глузувати
І ляпать своїм язиком?
З кого приклад народ має брати?
Адже ти є… таким ватажком…

До нас ти не маєш поваги,
І культури у тебе нема.
А тим паче-немає відваги,
Та й людяність де , зокрема?

То з ТОМОСУ ти насміхався,
То МАЙДАН обплювати посмів.
А тепер за жінок уже взявся.
Як паплюжити ще нас хотів?

Українки - з віків берегині,
Порадниці мудрі в житті,
Красуні , та ще й господині,
А не БРЕНД на торгів відкритті!


Так повинен гарант називати
Найкращих у світі жінок?
Як смієш нам в душу плювати?
Наступний який в тебе крок?

Ми не БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ -затям це!
Не товар, який можна продать!
Ми – красиві і горді вкраїнки!
Нас леліяти треба й кохать!

Я – ЖІНКА,Я – ДОНЬКА, Я – МАМА,
А не БРЕНД, для продажів й не крам!
Не комедія це , а вже - драма,
Що жінок так паплюжить цей хам.

На Вкраїну ж бо ставиш плями,
Не раз в душі ти нам наплював.
Для БРЕНДУ ти виводиш голограми…
Хіба БРЕНД ті , хто тебе обирав…

19.06.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

Ще одна сім’я з дітьми повернулася на підконтрольну Україні територію.
У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA за підтримки «Української мережі за права дитини» та волонтерів із фонду «Людяність» ще одна родина з дітьми змогла виїхати з тимчасово окупованої території.
Вони опинилися в окупації з перших днів повномасштабного вторгнення. Діти продовжували навчання, однак освітній процес проходив під постійним тиском і впливом російської пропаганди.
Родичі неодноразово закликали сім’ю виїхати, однак страх перевірок і блокпостів стримував це рішення. Додатковою перешкодою були труднощі з документами.
Після контакту з волонтерами розпочалася підготовка виїзду. Партнери супроводжували процес на всіх етапах – від відновлення документів до координації безпечного маршруту.
Щойно з’явилася можливість безпечного виїзду, родина скористалася нею. Наразі вони вже на підконтрольній Україні території.
Попереду – відновлення та адаптація до нового етапу життя.
Національне інформаційне бюро

https://t.me/Ukraineaboveallelse

В Україну з російської окупації повернули ще двох хлопців.
У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA за підтримки «Української мережі за права дитини» та ініціативи «Людяність» організовано безпечний виїзд з тимчасово окупованої території двох молодих людей.
Один із них після завершення школи був змушений вступити до місцевого коледжу. Навчання в середовищі російської пропаганди було для нього неприйнятним, тому він прагнув виїхати та здобувати освіту в Україні.
Інший юнак тривалий час жив у постійному напруженні через загрозу служби в армії ворога і фактично ізолювався. Але згодом з’явився шанс на виїзд, яким він скористався.
Наразі хлопці вже у вільній Україні. Процес повернення супроводжували партнери, забезпечуючи координацію та безпеку на всіх етапах.
Попереду – відновлення і новий етап життя.
Національне інформаційне бюро

https://t.me/Ukraineaboveallelse

З окупації повернули ще двох українських підлітків.
У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA з тимчасово окупованої території вдалося вивезти ще двох молодих українців.
Один із врятованих перебував в окупації від початку повномасштабного вторгнення. Після школи він відмовився від навчання за проросійською програмою та вирішив виїхати, щоб будувати майбутнє в Україні.
Інша врятована – дівчина, яка також кілька років жила в окупації. Вона мріє вступити до одного з львівських університетів і розпочати нове життя.
Попереду в підлітків – відновлення та адаптація.
У Bring Kids Back UA подякували за допомогу «Українській мережі за права дитини» та волонтерській ініціативі «Людяність».
Національне інформаційне бюро

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #музика
Якщо ви коли-небудь чули музику, яка звучить так, ніби її записали в кабінеті стоматолога-перфекціоніста з вищою освітою, ви знаєте The Alan Parsons Project. Але за цією глазур’ю приховується людина, яка бачила, як народжуються боги, і вирішила, що техніка — це надійніше за натхнення.

Елан Парсон був золотим хлопчиком студії Abbey Road. Він крутив ручки на альбомі Let It Be для The Beatles і вибудовував магію звуку на The Dark Side of the Moon для Pink Floyd. Але шотландський геній мав одну проблему: він надто добре розумів, як працює магія, щоб вірити в неї.

Технологічна диктатура замість душі

Парсон створив свій проект у 1975 році не як гурт, а як ідеально налагоджений конвеєр. Він не шукав постійних вокалістів — він наймав їх як запчастини до двигуна. Сьогодні співає один, завтра інший, а головний тут — інженер за пультом. Це була епоха прогресивного року, коли інтелектуали намагалися перетворити музику на вищу математику.

Його концептуальні альбоми базувалися на Едгарі По, Айзеку Азімові чи архітектурі Гауді. Але іронія полягала в тому, що роблячи музику про людяність і страх перед машинами, Парсон сам ставав машиною. Він використовував ранні цифрові синтезатори Fairchild та софт, який на той час здавався магією, щоб прибрати будь-яку шорсткість людського голосу.

Конспірологія та Око, що бачить усе

Найвідоміший хіт проекту — Eye in the Sky. Багато хто сприймав його як приємну мелодію для поїздок у ліфті, але за текстом ховалася параноя Орвелла про тотальне стеження. Парсон, як справжній технік, бачив світ крізь об’єктиви камер і датчики звуку.

Наприкінці вісімдесятих Парсон уже прораховував алгоритми цифрового контролю. Його тяга до конспірології та прихованих смислів зробила його кумиром для тих, хто шукає таємні знаки в обкладинках платівок. Кажуть, що він знав про звукові маніпуляції більше, ніж будь-яка спецслужба світу, і саме тому його музика звучить так... безпечно. Це безпека людини, яка вже все про вас знає.

Іронія досконалості

Найбільший жарт кар'єри Елана Парсона полягає в тому, що він — людина, яка створила найчистіший звук в історії — терпіти не може сучасні MP3 та цифрові стрімінги. Він, архітектор цифрового раю, став жертвою власного винаходу: музика стала настільки доступною і стиснутою, що вся його студійна магія просто випарувалася в дешевих навушниках.

The Alan Parsons Project — це пам’ятник епосі, коли ми вірили, що за допомогою хорошого мікшерного пульту можна пояснити сенс життя. Виявилося, що пульт лише робить порожнечу навколо нас більш об'ємною. 👁️🎚️
https://youtu.be/mB-aHGzEbEM?si=F3KqSPm-kBT0jDDK

#дати
Справедливість як фундамент: Глобальний іспит на людяність ⚖️
Всесвітній день соціальної справедливості, що відзначається 20 лютого, часто сприймається як чергова бюрократична дата в календарі ООН. Проте, якщо відкинути офіціоз, перед нами постає фундаментальне питання виживання цивілізації. Соціальна справедливість — це не про утопічну рівність доходів, а про рівність можливостей та повагу до прав кожної людини, незалежно від її походження чи статусу. 🌍

Історія людства — це безперервна боротьба за доступ до ресурсів та право голосу. Від античних республік до сучасних демократій, стабільність суспільства завжди залежала від того, наскільки справедливим є розподіл суспільних благ. Сьогодні, у світі, де технологічний прогрес співіснує з крайньою бідністю, це питання звучить гостріше, ніж будь-коли. Соціальна несправедливість є головним паливом для радикалізму, конфліктів та міграційних криз, які лихоманять планету. 🏗️

Для України цей день має особливий підтекст. На фоні війни та реформ ми на власному досвіді переконуємося: міцна держава неможлива без довіри між громадянином і владою. А довіра будується на прозорих судах, гідній оплаті праці та захисті вразливих верств населення. Це не просто «соціальний пакет», а запобіжник від внутрішньої дестабілізації, якою завжди намагається скористатися ворог. 🛡️

Справедливість починається там, де закінчується байдужість до чужого безправ’я. Це постійний процес виправлення системних помилок, який потребує не лише гучних гасел, а й щоденної праці над інклюзивністю та правовою культурою. Зрештою, суспільство настільки сильне, наскільки захищеним почувається його найслабший представник. 🤝

І щоб не відбулося в цьому божевільному світі, зберігайте в собі людяність,оптимізм і гумор.
Гарного всім зимового ранку!
Миру і Добра!...❄️❄️☕☕

Заява Федерації біатлону України

Федерація біатлону України категорично не погоджується з рішенням Міжнародного олімпійського комітету щодо заборони українським спортсменам використовувати елементи екіпірування з написами або символами, присвяченими пам’яті загиблих унаслідок війни росії проти України.

Ми переконані, що вшанування пам’яті загиблих — це не політична пропаганда, а фундаментальний гуманітарний і моральний жест. Пам’ять про загиблих спортсменів, тренерів, цивільних громадян і захисників України не може і не повинна вважатися «політичною демонстрацією».

Олімпійський рух завжди декларував відданість цінностям людської гідності, поваги, солідарності та миру. Заборона на прояви пам’яті про жертв війни суперечить цим цінностям і створює небезпечний прецедент, коли гуманність підміняється формальною «нейтральністю».

Федерація біатлону України вважає неприйнятним ставити знак рівності між політичною агітацією та вшануванням людських життів, які були втрачені внаслідок агресії. Ми закликаємо Міжнародний олімпійський комітет переглянути свій підхід та знайти рішення, яке відповідатиме не лише букві правил, а й духу олімпійських цінностей.

Українські спортсмени виходять на старт не лише як атлети, а й як представники нації, що щодня втрачає своїх громадян. Право на пам’ять — це право на людяність.

Ще двох молодих людей повернули в Україну з окупації.
У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA за підтримки «Української мережі за права дитини» та волонтерської ініціативи «Людяність» з ТОТ вдалося повернути двох молодих людей.
19-річний хлопець тривалий час жив в окупації без можливостей для навчання чи роботи. Через загрозу примусової мобілізації до армії ворога він ухвалив рішення виїхати на підконтрольну Україні територію.
18-річну дівчину на початку повномасштабного вторгнення примусово вивезли до рф та позбавили документів. Упродовж тривалого часу вона не могла самостійно планувати своє життя й потай шукала безпечний шлях повернення додому.
Фахівці та волонтери допомогли відновити документи, спланували маршрут і супроводжували дівчину на всіх етапах.
Повернення відбулося в межах програми «Повернення та реінтеграція дітей і молоді, які постраждали внаслідок російської депортації та окупації» за фінансової підтримки Terre des hommes Deutschland.
Національне інформаційне бюро

https://t.me/Ukraineaboveallelse