День вічнозеленого дерева День вічнозеленого дерева (Look for an Evergreen Day) або День пошуку ялинки відзначається 19 грудня. Це день, присвячений вшануванню вічної краси вічнозелених дерев. Це не просто день пошуку ідеальної різдвяної ялинки, це день визнання важливості вічнозелених дерев у нашому довкіллі та культурі. Вічнозелені дерева України Україна з її різноманітним кліматом та багатими ґрунтами є домівкою для різноманітних вічнозелених дерев. Ці дерева не лише додають природної краси країні, але й відіграють важливу роль в її екосистемі. Розгляньмо список деяких найпоширеніших вічнозелених дерев, що ростуть в Україні: Ялина звичайна (Picea abies). Родом з Європи, це дерево широко поширене в Україні. Вона відома своєю високою, конічною формою і часто використовується як різдвяна ялинка. Сосна звичайна (Pinus sylvestris). Цей вид сосни широко розповсюджений в Україні й впізнається завдяки своїй характерній оранжево-коричневій корі та довгій, тонкій хвої. Ялиця срібляста (Abies alba). Відома своїм високим і прямим стовбуром, ялиця срібляста має пірамідальну форму з густим темно-зеленим листям. Сосна сибірська (Pinus sibirica). Це дерево схоже на сосну звичайну, але з товстішим стовбуром і міцнішими гілками. Вона пристосована до холодного клімату і росте в північних регіонах України. Модрина європейська (Larix decidua). Хоча модрина європейська не є справжнім вічнозеленим деревом (це листопадне хвойне дерево), вона заслуговує на увагу. Вона зберігає хвою протягом більшої частини року, втрачаючи її пізньої осені. Сосна Веймутова (Pinus strobus). Цей вид, що походить з Північної Америки, був інтродукований в Україні. Вона відома своїми м’якими, гнучкими голками та використовується для виробництва деревини та декоративних цілей. Сосна чорна європейська (Pinus nigra): Цей вид сосни відомий своїм густим, темним листям і сильним ростом. Її часто використовують у ландшафтному дизайні та для вітрозахисту. Сосна гірська (Pinus mugo). Гірська сосна, менший вид сосни, часто зустрічається в Карпатах і відома своїм кущистим виглядом та стійкістю до суворих погодних умов. Ялівець (Juniperus). Різні види ялівцю, відомі своєю ароматною деревиною та ягодами, зустрічаються по всій Україні, особливо на Кримському півострові. Тис (Taxus baccata). Тис європейський — це повільно зростаюче дерево або кущ, який часто використовується в живоплотах та декоративних насадженнях. Він відомий своїм темно-зеленим голчастим листям і червоними ягодами. Ці вічнозелені дерева роблять значний внесок у лісові ландшафти України, забезпечуючи середовище існування диких тварин, сприяючи екологічному балансу та додаючи мальовничої краси регіону. Роль вічнозелених рослин у нашому житті Символ стійкості Вічнозелені рослини символізують стійкість і непохитність, оскільки вони залишаються зеленими і яскравими навіть у суворих зимових умовах. Вони нагадують нам про неминущу красу природи та важливість збереження нашого природного середовища. Джерело радості та свята У святковий сезон вічнозелені рослини стають джерелом радості та атрибутом свята. Прикрашання ялинки — це добра традиція для багатьох, яка об’єднує сім’ї та створює незабутні спогади. День вічнозеленого дерева — це водночас свято підготовки до святкового сезону, це також день, коли ми можемо оцінити красу і значення вічнозелених дерев у нашому житті. Обираючи різдвяну ялинку, досліджуйте також місцеві вічнозелені рослини або просто насолоджуєтеся зеленню навколо, цей день дає можливість з’єднатися з природою і відсвяткувати її всебічну цілорічну красу.

#історія #постаті Микола Філянський — це постать, у якій дивовижним чином поєдналися сувора точність геолога та тендітна душа поета-символіста. Він народився 19 грудня 1873 року на Полтавщині, і його життєвий шлях став відображенням трагічної долі української інтелігенції першої половини XX століття 💎. Як науковець, Філянський зробив значний внесок у дослідження надр України, працюючи над геологічними картами та вивчаючи мінеральні багатства. Проте справжнє покликання він знайшов у слові та мистецтві. Його поезія — це витончений український символізм, сповнений філософських роздумів, любові до рідної природи та пошуку гармонії. Окрім віршів, він залишив по собі цінні праці з історії українського мистецтва та архітектури, зокрема глибокі дослідження українського бароко 🏛️. У 1920-х роках він був одним із тих, хто активно розбудовував українську культуру в Харкові, працюючи в Музеї Слобідської України. Але, як і багато інших представників Розстріляного відродження, Микола Філянський став жертвою сталінського терору. У 1937 році його заарештували за фальшивими звинуваченнями та розстріляли, намагаючись стерти пам'ять про людину, яка бачила красу і в земних породах, і в поетичних рядках 🕯️. Сьогодні ми повертаємо ім'я Миколи Філянського із забуття. Його творчість — це місток між науковим пізнанням світу та його мистецьким осмисленням, приклад того, наскільки багатогранним був український геній, який не зламався під тиском обставин, а залишив по собі світлий і чистий слід 📜.

Коли ми говоримо про козацьку державу, уявляємо шаблю, кінь і вуса. Але за цим образом майже завжди лишається жінка, без якої козацький світ просто не міг існувати. Поки чоловіки роками перебували в походах, саме жінки тримали на собі весь тил. Вони вели господарство, обробляли землю, доглядали худобу, розпоряджалися майном і відповідали за виживання родини. У багатьох випадках козачки фактично ставали головами домогосподарств — ухвалювали рішення, вели торгівлю, відстоювали власні права в судах. І це не винятки, а зафіксований історичний факт. Жінка в козацькій Україні була ще й носієм культури та освіти. Саме матері й бабусі навчали дітей грамоти, передавали знання, пісні, обряди, родинні історії. Через них формувалася національна пам’ять. Недарма дослідники зазначають: рівень грамотності серед українців у XVII–XVIII століттях був вищим, ніж у багатьох країнах Європи — і в цьому велика заслуга жінок. Але козацькі жінки вміли не лише берегти, а й боронити. У літописах згадуються випадки, коли вони організовували оборону міст і сіл під час нападів, тримали зброю в руках і діяли не менш рішуче, ніж чоловіки. Відомі й історії козачок, які переодягалися у чоловічий одяг і вирушали в походи разом із військом. Для них це було не романтикою, а необхідністю — захистом своєї землі й роду. Козачка — це не «додаток» до козака. Це опора, стратег, берегиня і воїн, коли цього вимагали обставини. Саме тому сьогодні образ жінки-козачки є частиною української ідентичності. Вона символізує витривалість, внутрішню силу, мудрість і любов до свободи. Українську історію творили не лише ті, хто тримав шаблю, а й ті, хто тримав дім, мову, пам’ять і майбутнє. І ці імена — варті того, щоб їх пам’ятали. 🖤 Якщо відгукнулося — постав ❤️ 💬 Напиши в коментарях: про кого з українських жінок варто говорити частіше?

Коли ми говоримо про козацьку державу, уявляємо шаблю, кінь і вуса. Але за цим образом майже завжди лишається жінка, без якої козацький світ просто не міг існувати. Поки чоловіки роками перебували в походах, саме жінки тримали на собі весь тил. Вони вели господарство, обробляли землю, доглядали худобу, розпоряджалися майном і відповідали за виживання родини. У багатьох випадках козачки фактично ставали головами домогосподарств — ухвалювали рішення, вели торгівлю, відстоювали власні права в судах. І це не винятки, а зафіксований історичний факт. Жінка в козацькій Україні була ще й носієм культури та освіти. Саме матері й бабусі навчали дітей грамоти, передавали знання, пісні, обряди, родинні історії. Через них формувалася національна пам’ять. Недарма дослідники зазначають: рівень грамотності серед українців у XVII–XVIII століттях був вищим, ніж у багатьох країнах Європи — і в цьому велика заслуга жінок. Але козацькі жінки вміли не лише берегти, а й боронити. У літописах згадуються випадки, коли вони організовували оборону міст і сіл під час нападів, тримали зброю в руках і діяли не менш рішуче, ніж чоловіки. Відомі й історії козачок, які переодягалися у чоловічий одяг і вирушали в походи разом із військом. Для них це було не романтикою, а необхідністю — захистом своєї землі й роду. Козачка — це не «додаток» до козака. Це опора, стратег, берегиня і воїн, коли цього вимагали обставини. Саме тому сьогодні образ жінки-козачки є частиною української ідентичності. Вона символізує витривалість, внутрішню силу, мудрість і любов до свободи. Українську історію творили не лише ті, хто тримав шаблю, а й ті, хто тримав дім, мову, пам’ять і майбутнє. І ці імена — варті того, щоб їх пам’ятали. 🖤 Якщо відгукнулося — постав ❤️ 💬 Напиши в коментарях: про кого з українських жінок варто говорити частіше?

#дати #свята Шлях до мрії та безпеки: Міжнародний день мігранта як нагадування про людську гідність 🌍 Сьогодні світ відзначає Міжнародний день мігранта — дату, встановлену Генеральною Асамблеєю ООН у 2000 році. Саме 18 грудня була прийнята Міжнародна конвенція про захист прав усіх працівників-мігрантів та членів їхніх сімей. Цей день — не про статистику, а про мільйони людських доль, кожна з яких шукає кращого майбутнього, безпеки або просто можливості працювати 🛡️. Міграція є невід'ємною частиною історії людства. Протягом століть люди переїжджали через війни, економічну скруту або природні катастрофи, приносячи з собою нові ідеї, культуру та знання. У сучасному світі мігранти роблять колосальний внесок у розвиток економік як тих країн, куди вони приїжджають, так і своїх рідних держав через грошові перекази. Вони заповнюють ніші на ринку праці, розвивають науку та мистецтво, стаючи містками між різними цивілізаціями 🤝. Для України цей день сьогодні має особливий, болючий підтекст. Мільйони українців стали вимушеними мігрантами через повномасштабну російську агресію. Це нагадує нам, що міграція — це не завжди вибір, часто це єдиний шлях до порятунку життя. Міжнародна спільнота цього дня акцентує увагу на тому, що незалежно від статусу чи причин переїзду, кожна людина має право на повагу, захист від дискримінації та гідне ставлення 🕯️. Сьогодні важливо подякувати тим країнам і громадам, які відкривають свої двері для шукачів притулку, та ще раз нагадати: міграція має бути безпечною, впорядкованою та легальною. Це день солідарності та розуміння того, що в глобалізованому світі ми всі пов'язані спільними надіями на мир і процвітання 🇺🇦.

#історія #події Фінансова незалежність як фундамент держави: як у 1917 році народжувалася гривня 🏦. У буремному 1917 році, коли український рух виборов право на власну державу, постало критичне питання: як забезпечити її життєдіяльність без власної валюти? 18 грудня 1917 року стало точкою відліку для української фінансової системи — саме тоді Генеральний Секретаріат УНР ухвалив закон про створення Головної скарбниці та Державного банку 🏛️. Це був не просто адміністративний крок, а справжній акт економічного суверенітету. Першим директором банку став Володимир Ігнатович, а вже за кілька днів світ побачили перші українські гроші — державні кредитні білети номіналом 100 карбованців. Цікаво, що на перших банкнотах написи було зроблено чотирма мовами: українською, польською, російською та єврейською (ідиш), що підкреслювало демократичність молодої республіки 📜. Особливу увагу приділили дизайну: над оформленням купюр працювали видатні художники, зокрема Георгій Нарбут. Саме на цих перших грошах з’явився Тризуб — стародавній знак князя Володимира, який згодом став офіційним державним гербом України 🔱. Незважаючи на воєнний стан та величезну інфляцію, створення власного банку дозволило УНР фінансувати армію, державний апарат та почати процес визнання української валюти на міжнародному рівні. Сьогодні, маючи стабільну національну валюту, ми маємо пам'ятати, що її шлях почався понад століття тому з відважного рішення політиків та економістів, які вірили у вільну Україну 🇺🇦.

#дати #свята ⚖️ 17 ГРУДНЯ: ДЕНЬ ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ. Щороку 17 грудня в Україні відзначають професійне свято тих, хто стоїть на останньому, але чи не найважливішому етапі правосуддя — співробітників державної виконавчої служби (ДВС). Це свято було встановлено Указом Президента у 2009 році, враховуючи значну роль цієї структури у забезпеченні правопорядку. Чому ця професія є критично важливою? Існує відомий юридичний вислів: «Правосуддя без виконання — це лише привид правосуддя». Навіть найсправедливіше рішення суду не має сенсу, якщо воно залишається лише текстом на папері. Державний виконавець — це людина, яка забезпечує реальну реалізацію закону. Саме від їхньої роботи залежить: Стягнення аліментів: Забезпечення прав дітей на гідне утримання. Виплата заборгованостей по зарплатах: Захист прав працівників. Повернення боргів державі та приватним особам: Наповнення бюджету та відновлення справедливості. Виконання рішень про конфіскацію майна: У випадках боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Виклики професії Робота виконавця — одна з найскладніших у юридичній сфері. Вона вимагає не лише бездоганного знання законодавства, а й неабиякої психологічної стійкості, адже виконавцям часто доводиться працювати в умовах конфлікту, стикаючись із супротивом боржників. В останні роки служба проходить через етап серйозних реформ. В Україні з'явився інститут приватних виконавців, що створило здорову конкуренцію та підвищило ефективність системи. Також активно впроваджується цифровізація — автоматизований арешт рахунків боржників та онлайн-реєстри суттєво пришвидшують процеси. Державна виконавча служба під час війни Навіть у надскладні часи повномасштабного вторгнення робота ДВС не припиняється. Вони продовжують працювати над наповненням державного бюджету та забезпеченням соціальних виплат, що є критичним для стійкості країни. Сьогоднішнє свято — це привід подякувати фахівцям, які своєю щоденною, часто непомітною та невдячною працею роблять закон дієвим, а справедливість — реальною.

#історія #події 📜 17 ГРУДНЯ 1917: ПОЧАТОК БІЛЬШОВИЦЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УНР. Подія, що відбулася 17 (за новим стилем 30) грудня 1917 року, стала переломною точкою в історії української державності, перетворивши політичне суперництво між Києвом та Петроградом на відкрите військове протистояння. Суть і передумови Ультиматуму Після Жовтневого перевороту в Росії (листопад 1917 р.) та проголошення III Універсалом Центральної Ради утворення Української Народної Республіки (УНР), більшовицький уряд на чолі з В. Леніним опинився перед складним вибором. Він не міг ігнорувати проголошення незалежності, але й не хотів втрачати контроль над стратегічно важливою Україною. Більшовики вирішили скористатися тактикою «визнання-провокації», втіленою у документі, що відомий як «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». Головні пункти Ультиматуму: Формальне визнання: Раднарком (більшовицький уряд) на словах визнав УНР та її право на повне самовизначення, аж до відокремлення. Звинувачення: Більшовики звинуватили Центральну Раду у «двозначній, ворожій політиці» щодо радянської влади, прикриваючись антибільшовицькими настроями військових частин. Головна вимога (Ультиматум): Негайно припинити роззброєння частин Червоної гвардії та більшовизованих солдатів у своїх частинах (особливо на Південно-Західному фронті), що дислокувалися на території України. Свобода пересування: Вимагалося надати безперешкодний пропуск більшовицьких військ через територію України на Південний фронт для боротьби з білогвардійцями, зокрема з генералом Каледіним. Наслідки відмови: У разі відмови Раднарком погрожував вважати Центральну Раду в стані відкритої війни проти радянської Росії. Реакція Центральної Ради Ультиматум був продиктований не бажанням мирного співіснування, а прагненням забезпечити більшовикам плацдарм для встановлення влади в Україні. Він вимагав від УНР, по суті, добровільно відмовитися від суверенітету на своїй території та дозволити більшовицьким силам зміцнити позиції. Український уряд — Генеральний Секретаріат — рішуче відкинув ультиматум. Відповідь УНР: 18 (31) грудня 1917 року Центральна Рада офіційно відповіла на Ультиматум. Відмова від роззброєння: Відкинуто вимогу не роззброювати ворожі частини. Генеральний Секретаріат підкреслив, що його дії спрямовані на захист власної території від анархії та підтримку порядку. Звинувачення більшовикам: У відповіді зазначено, що саме більшовицькі війська самі порушують територію УНР та провокують конфлікти, а тому УНР має право захищатися. Декларація війни: Відмова виконати ультимативні вимоги була негайно використана Раднаркомом. Вже наступного дня, 18 грудня (31 грудня) 1917 року, більшовицькі війська, які вже були сконцентровані на кордоні та всередині України, почали відкриту агресію. Наслідки 17 грудня 1917 року фактично поклало край нетривкому миру та ілюзіям щодо можливості мирного співіснування з більшовицькою Росією. Початок Війни: Розпочалася перша українсько-радянська війна (1917–1918). Більшовицькі війська під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка почали наступ на Харків, який став першою столицею маріонеткового радянського уряду України. Проголошення Незалежності: Агресія більшовиків остаточно переконала керівництво УНР у необхідності повного відокремлення. Це стало однією з головних причин для проголошення IV Універсалом Центральної Ради (січень 1918 р.) повної державної незалежності УНР. Окупація: Менш ніж за місяць після ультиматуму, у січні 1918 року, більшовицькі війська захопили Київ. Цей документ став цинічним прикладом того, як формальне «визнання» права на самовизначення було використано як юридичний привід для військової агресії та встановлення контролю над сусідньою державою.

#дати #свята 🇰🇿 День Незалежності Республіки Казахстан (Тәуелсіздік күні) — головне національне свято, яке відзначається щорічно 16 грудня. Ця дата ознаменувала проголошення Казахстаном суверенітету та його вихід зі складу Радянського Союзу, що стало ключовим моментом у сучасній історії Центральної Азії. 📜 Шлях до суверенітету На відміну від більшості інших радянських республік, які проголосили незалежність наприкінці серпня – на початку вересня 1991 року, Казахстан зробив це пізніше. Желтоксан (1986) Важливим попередником здобуття незалежності стали події Желтоксан (грудень 1986 року) — масові протести казахської молоді в Алма-Аті. Приводом стало рішення Кремля замінити етнічного казаха Дінмухамеда Кунаєва на етнічного росіянина Геннадія Колбіна на посаді першого секретаря ЦК Компартії Казахстану.. Протести були жорстоко придушені, але вони продемонстрували зростання національної свідомості та стали першим великим виступом проти центральної радянської влади в епоху Перебудови. Проголошення Незалежності (1991) Після провалу серпневого путчу в Москві та розпаду СРСР, 10 грудня 1991 року було змінено назву республіки на Республіка Казахстан. 16 грудня 1991 року Верховна Рада Республіки Казахстан ухвалила Конституційний закон «Про державну незалежність Республіки Казахстан». Факт: Казахстан був останньою республікою Радянського Союзу, яка офіційно проголосила незалежність. Визнання: Незалежність Казахстану була швидко визнана багатьма країнами, включаючи США, Китай та Росію. 🇰🇿 Символіка та святкування День Незалежності є державним святом, що відзначається два дні — 16 та 17 грудня. Урочисті заходи включають: Церемонії нагородження: Президент Казахстану вручає видатним громадянам державні нагороди. Військові паради та концерти. Вшанування пам'яті: У багатьох містах відзначають пам'ять жертв Желтоксану 1986 року, оскільки ця подія безпосередньо пов'язана з боротьбою за суверенітет. Монумент Незалежності Головним символом незалежності в Алма-Аті є Монумент Незалежності на площі Республіки. Він являє собою скульптурний ансамбль, присвячений відродженню казахської державності, і є ключовим місцем проведення урочистостей.

#історія #особистості ✝️ Костянтин Богачевський (1884): Митрополит Української Греко-Католицької Церкви у США. Konstantyn Bohachevsky (16 грудня 1884 — 6 січня 1961) — видатний український церковний діяч, перший митрополит Філадельфійський Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) у США. Його життя та діяльність були присвячені збереженню української духовної спадщини та організації церковного життя в умовах еміграції. 🇺🇦 Життя і служіння Костянтин Богачевський народився в селі Манастиричани (нині Івано-Франківська область). Він навчався у Римі, де здобув докторські ступені з богослов'я та філософії. У 1909 році він був висвячений на священника і розпочав служіння в Галичині. Після Першої світової війни Богачевський брав активну участь у дипломатичній роботі, виконуючи функції радника місії УНР на Паризькій мирній конференції, де боровся за визнання української державності. Апостольський екзарх у США У 1924 році Папа Римський Пій XI призначив Богачевського Апостольським екзархом для українців-греко-католиків у США. У той час українська еміграція в США була значною, але церковна організація була складною. Владика Костянтин присвятив себе розбудові структур УГКЦ: Він здійснив об'єднання українських громад, попри протидію латинського духовенства, яке намагалося асимілювати греко-католиків. Значну увагу приділяв розвитку українознавства, засновуючи школи та освітні установи. За його активного сприяння був заснований український католицький коледж у Стемфорді, який став важливою освітньою базою. Перший Митрополит Кульмінацією його діяльності стало створення Філадельфійської митрополії. У 1958 році, Папа Іван XXIII підвищив український екзархат у США до статусу митрополії, і Костянтин Богачевський став першим Митрополитом Філадельфійським. Він також ініціював будівництво Катедрального собору Непорочного Зачаття у Філадельфії, який став духовним центром української діаспори. 🇺🇸 Спадщина Митрополит Костянтин Богачевський керував УГКЦ в США протягом 37 років, фактично створивши церковну інфраструктуру, яка слугувала не лише духовним, а й національно-культурним центром для українських емігрантів. Його діяльність мала вирішальне значення для збереження української ідентичності та традицій за океаном.