Вийшов трейлер екшн-комедії "Дурна вдача" з Кіану Рівзом, Сетом Рогеном і Сандрою О. За сюжетом Ардж живе складним життям: він мешкає у своїй автівці, а дівчина, яка йому подобається, зовсім не звертає на нього уваги. Та все змінюється, коли вирішує втрутитися ангел Габріель. Він обмінює життя Арджа з життям заможного підприємця Джеффа, роблячи першого одним з найщасливіших людей на Землі. Але на небесах не схвалюють такої самодіяльності: за цю витівку Габріеля карають, і він опиняється серед смертних. Щоб повернутися назад, він має переконати Арджа відмовитися від розкішного життя, але хто в здоровому глузді зробив би це добровільно?.. "Дурна вдача" стартує в прокаті в українських кінотеатрах 1 січня 2026 року. #Коло_Кіно #Анонси_кіно

СКІЛЬКИ ЩЕ? Скільки нам ще жити у такій тривозі? Скільки нам щоднини проливати сльо́зи? Скільки нам ще бути у страху́ й знущанні? Скільки свіч загасять вбивці на світанні? Скільки ще молитись в темряві без світла? Скільки ще тектиме кров’яна́ палітра? Скільки в підземеллях будемо ховатись? Скільки горе буде до нас добиратись? Скільки ще молитись, щоб не згасла віра? Скільки буде небо понад нами сірим? Скільки ще чекати з фронту до́ньку й сина? Скільки лити сльо́зи, що гіркіш полину? Скільки ще терпіти, щоб зійшло прозріння? Скільки ще боротись, попри все, без тління? Скільки ще тримати світло у зіницях? Скільки ще стояти й з життям не проститься? Скільки ще тримати серце у долонях? Скільки ще шукати правду у заслонах? Скільки списки втрати будуть додаватись? Скільки кров’ю будуть воїни вмиватись? Скільки ще боротись, щоб не вмерла пісня? Скільки ще благати, щоб наш біль донісся? Скільки ще хилитись буде в нас калина? Скільки ще гнобити будуть солов’їну? Скільки ще горіти, як свічі в молитві? Скільки любов не́сти нам у кожній битві? Скільки ще лунати нам плаче́м дитини? Скільки додаватись будуть в нас руїни? Скільки ще молитись, щоб знайшлися рідні? Скільки будуть гинуть українці гідні? Скільки ще іти нам через біль-розпуку? Скільки ще приймати вічную розлуку? Скільки ще топтати наші мрії-квіти? Скільки ще ламати голос правди, світе? Скільки ще вмирати, щоб жила́ Вкраїна? Скільки ще боротись й не зігну́ть коліна? 08.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051066

Чи зможеш ти стати військовим кореспондентом? Уяви: ти на передовій. Камера/ноутбук/диктофон у руках. Стріляють поруч. Люди ризикують життям. Тобі потрібно показати правду світу. 💬 Пиши у коментарях, чому обрав(-ла) саме цей варіант. Давайте подивимося, скільки сміливих голосів серед читачів!

Військова журналістика народилася там, де народжується потреба бачити правду власними очима. Перші кореспонденти з’явилися під час Кримської війни (1853–1856). Тоді репортери вперше виїжджали на фронт, спостерігали бої і писали матеріали безпосередньо з окопів. Їхні тексти друкували в газетах і впливали на громадську думку, показуючи реалії війни не як романтичні подвиги, а як жах і втрати. У Першу світову війну роль журналістів виросла. Вони працювали на передовій, часто ризикуючи життям. Репортажі з траншей і окопів давали людям у тилу уявлення про війну, яку вони не могли бачити самі. Фотокореспонденти почали активно документувати життя солдатів, і саме тоді з’явився перший масовий образ “фронтового журналіста”. Під час Другої світової війни журналістика вийшла на новий рівень: з’явилися фото, радіо та телезвіти. Відомі імена тих часів: 🏵️ Маргарет Бурк-Вайт — перша жінка-фоторепортер на фронті, чия робота стала символом сміливості та професіоналізму; 🏵️ Едвард Р. Муро — кореспондент, який висвітлював бомбардування Лондона. Після війни, у часи Холодної війни, військові журналісти почали працювати у більш складних умовах цензури та пропаганди. Репортери, які працювали в зонах конфліктів у Європі та Азії, навчалися балансувати між об’єктивністю та безпекою. З кінця XX століття і до сьогодення військова журналістика стає мультимедійною. Кореспонденти не лише пишуть статті, а й створюють відео, подкасти, інтерактивні карти подій. Українські журналісти під час сучасних конфліктів показують світові реальність війни, часто ризикуючи життям, щоб кожна історія дійшла до читача чи глядача. Сьогодні військова журналістика — це поєднання традицій і нових технологій. Але головне залишається незмінним: бути свідком, бачити правду і передавати її світу. Вона завжди була небезпечною, завжди вимагала мужності, і завжди залишалася голосом тих, хто самостійно не може розповісти свою історію.🏵️

День працівників підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків в Україні 30 жовтня в Україні відзначається День працівників підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків. Саме цього дня у 1993 році вийшов Указ Президента, згідно з яким в країні було створено спеціальний підрозділ. Важливість роботи підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків в Україні Цей відділ займається не тільки виявленням та ліквідацією злочинних угруповань та окремих осіб, що займаються виробництвом, переховуванням та розповсюдженням наркотиків, але також проводить масштабну роботу з профілактики наркозалежності. Особлива увага надається розповсюдженню інформації про небезпеку психотропних препаратів серед молоді та підлітків, які є найбільшою цільовою аудиторією наркодилерів. Мета заснування події Метою свята є висловлення подяки працівникам правоохоронних органів. Вони щодня ризикують своїм життям, щоб не допустити появи в населених пунктах наркотичних засобів, що забирають здоров’я й життя багатьох людей.

#дати 📜 «Світ ловив мене, та не спіймав»: Григорій Сковорода — Мандрівний Філософ Сьогодні, 30 жовтня, ми згадуємо видатного сина України, який своїм життям та творчістю заклав філософські основи української ментальності — Григорія Савича Сковороду. Хоча його офіційна дата народження — 3 грудня (або 22 листопада за старим стилем) 1722 року, його спадщина, що продовжує надихати, робить його актуальним щодня. 🎓 Козак, Співак, Вчений Григорій Сковорода народився у селі Чорнухи на Полтавщині в родині малоземельного козака. Його надзвичайний талант проявився рано: * Освіта: Навчання у легендарній Києво-Могилянській академії (до якої він вступив у 12 років), тривало з перервами майже двадцять років, що дало йому енциклопедичні знання. Сковорода досконало володів латиною, грецькою, церковнослов'янською, німецькою та польською мовами. * Музика: Він мав хист до музики та співу. В юності його навіть забрали до Петербурга для співу у придворній капелі. Сковорода грав на сопілці, скрипці, флейті, лірі та бандурі, а сопілка стала його незмінним супутником. 🎶 * Подорожі: Його перебування в Угорщині, Словаччині (Братислава) та Австрії (Відень) у складі царської місії дало змогу ознайомитися з європейською культурою та освітою. 💡 Філософія «Сродної Праці» та Самопізнання З 1770-х років, переслідуваний як світською, так і духовною владою через його вільнодумство та небажання пристосовуватися, Сковорода обрав шлях мандрівного філософа. * Головна ідея: В основі його вчення лежить концепція двох натур («світу великого» і «світу малого» – людини) та трьох світів (макрокосм – Всесвіт, мікрокосм – людина, і світ символів – Біблія). * Самопізнання: Сковорода вважав змістом людського існування самопізнання — пізнання своєї істинної натури та пошук Бога в собі. Він висловлював це у відомій фразі: «Пізнай себе». * Сродна праця: Ідеал Сковороди — це «сродна праця» (споріднена, природна праця). Він стверджував, що справжнє щастя полягає не в багатстві чи славі, а в діяльності, яка відповідає внутрішньому покликанню людини та її природним здібностям. 📖 Літературна Спадщина Сковорода є одним із зачинателів жанру байки в українській літературі. Його збірка «Байки Харківські» є зразком філософської прози. * Його філософські діалоги та трактати, такі як «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та «Сад божественних пісень», поєднують біблійні мотиви з ідеями античного платонізму та стоїцизму. * Він невтомно вчив, що лише внутрішня свобода і гармонія є справжньою цінністю. Його епітафія: «Світ ловив мене, та не спіймав», стала ідеальною квінтесенцією його життя, яке він прожив у злагоді зі своїми принципами, поза впливом зовнішніх обставин. Григорій Сковорода — це вічний символ українського духу, прагнення до свободи та мудрості. https://youtu.be/rUJEzKjAj34?si=JgHnOOHwwbthDWJN

Мрія стати військовою кореспонденткою з’явилася не випадково. Я виросла у військовій родині, де слово “служба” означало не посаду, а спосіб життя. Мій тато, майор Віктор Кімаківський, віддав армії 27 років. Його постійна відсутність — на навчаннях, виїздах, службі — залишала в нашому домі відчутну порожнечу. Я пам’ятаю, як дитиною приходила до військкомату, щоб хоч на хвилину побачити його обличчя. Тоді я вперше зрозуміла: служба — це не просто обов’язок, а глибока відданість, яку несеш через усе життя. Мій брат Сергій уже дев’ять років на службі. Його розповіді про побратимів, про дисципліну, про фронтові будні завжди захоплювали. У нашій родині всі так чи інакше пов’язані з армією: дядько служить, чоловік сестри — також військовий, і навіть мій хлопець зараз у Збройних Силах. Для нас це не просто робота — це буденність, у якій змішалися тривога, гордість і любов. Граючи у Барському міському художньому аматорському театрі, я зустріла багато військових. Вони приходили на вистави, ділилися історіями, які ніколи не з’являться у новинах. Там я вперше побачила справжнє — втомлені очі, які бачили війну, і тиху силу, яка тримає країну. Саме тоді я зрозуміла: хочу стати голосом цих людей. Розповідати не лише про події, а про долі. Журналістика для мене — не кар’єра, а поклик. Це спосіб показувати правду, яку не завжди видно за сухими цифрами зведень. Я хочу бути поруч із тими, хто ризикує життям, і передавати світові, що за кожною формою стоїть людина. Так, це шлях не з легких. Але я не шукаю легкого. Я хочу бути там, де слово має вагу, де кожен репортаж — це документ часу. Я готова пройти цей шлях до кінця, бо моя мета — не просто розповідати про війну, а допомогти іншим її зрозуміти. #журналістика #військовакореспонденція #журналістка

Мене звати Злата, я майбутня журналістка. Моє професійне прагнення — військова кореспонденція. Це не просто бажання писати про війну. Це спроба зрозуміти, як слово виживає там, де все руйнується. Я створила цей блог, щоб показати справжнє обличчя фронтової журналістики. Без пафосу, без фільтрів, без прикрас. Тут не буде “романтики війни” — лише реальність, якою її бачить журналіст: багнюка, холод, страх, зламані історії, але й сила тих, хто продовжує фіксувати правду, навіть коли навколо темрява. Я хочу говорити про людей, які стоять за кадром новин — кореспондентів, операторів, редакторів, які ризикують життям, щоб країна не втратила факти. Про етичні межі: що можна показати, а що — вже надто. Про страх, який доводиться ховати за камерою. Про довіру, яку журналіст має заслужити навіть там, де ніхто вже не вірить. Це не просто блог про війну. Це простір для тих, хто вірить, що журналістика ще має сенс. Для тих, хто хоче бачити не лише вибухи, а й те, що залишається після них — людяність, професію, правду. Якщо тобі близька ідея чесного слова — залишайся тут. Бо саме тут слово стає бронею.✨ #військовакореспонденція #журналістика

#свята День Великомучениці Параскеви-П'ятниці православні християни святкують 28 жовтня. Свята Параскева жила у III столітті в місті Іконія на півдні Туреччини у благочестивій сім’ї. Її батьки особливо шанували п’ятницю — день страждань Ісуса Христа, тому назвали доньку Параскевою, що в перекладі з грецької означає «П’ятниця». Параскева дала обітницю безшлюбності, жила чистим і праведним життям, допомагала бідним та навертала язичників до християнської віри. Через ревну проповідь християнства свята була піддана жорстоким тортурам і мучеництвам, зокрема прив’язана до дерева з залізними цвяхами та кинена в темницю, але отримала Боже зцілення. Згодом її мучителі відсікли їй голову. День Параскеви-П’ятниці є прикладом віри і відданості Христу, коли віряни моляться про допомогу та відвідують храми, згадуючи її життєвий подвиг та чудеса. Це свято шанують як в Українській Православній Церкві, так і в інших православних традиціях