4 червня 1874 р. у Львові відбулися перші збори Товариства ім. Т. Г. Шевченка — першого зародка української національної академії наук. Наприкінці 60-х рр. серед кількох інтелігентів сходу України почала визрівати думка про заснування інституції для розвитку українського слова на західноукраїнських землях. Узгодивши деталі з Народовницькою партією та зібравши необхідні кошти, навесні 1874 р. було створено Товариство ім. Т. Г. Шевченка. 4 червня відбулися перші загальні збори установи, яка складалася з трьох секцій: історично-філософської, філологічної та природничо-математично-лікарської. Першими членами та засновниками Товариства були: Олександр Кониський, Єлизавета Милорадович, Стефан Качала, Омелян Огоновський та інші. Першим головою Товариства на зборах було обрано Корнила Сушкевича. Товариство популяризувало українську мову, розбудовувало систему українознавчих знань у сфері історії, мови, етнографії, фольклористики та інших дисциплін. По суті, це безпрецедентна організація, яка дотримувалася ідей Шевченка щодо служіння Україні та назвалася його ім’ям. Перший етап її роботи був пов’язаний більше з розбудовою видавничо-літературної діяльності, тоді як другий, що розпочався з прийняттям статуту у 1892 році, перетворив її на багатопрофільну академію наук.

#поезія Не журюсь я, а не спиться Часом до півночі, Усе світять ті блискучі Твої чорні очі. Мов говорять тихесенько: “Хоч, небоже, раю? Він у мене тут, у серці”. А серця немає, Й не було його ніколи, Тільки шматок м’яса… Нащо ж хороше і пишно Так ти розцвілася? Не журюсь я, а не спиться Часом і до світа, Усе думка побиває, Як би ж так прожити, Щоб ніколи такі очі Серця не вразили. Тарас Шевченко

Людина повинна завжди в щось вірити ! Бо інакше одного дня можна впасти і не знайти в собі сили, щоб піднятися. Віра завжди надавала сили, сили побачити новий день, зустріти новий світанок , подивитися своїм страхам у вічі… Ніколи НЕ сумнівайтеся у собі , НЕ звинувачуйте себе за ті обставини, що від Вас не залежали, НЕ робіть собі боляче докорами, думками "якби ж я знала, чи знав…" і обов’язково вірте , і довіряйте собі, своєму серцю, своїм відчуттям…

#кіно #рекомендація «Ой!» (2020) реж. Ольга Золотарьова Жанр: трагікомедія Хронометраж: 17 хв. 💭 Про що фільм: Молоде подружжя з двома дітьми їде на дачу, аби відпочити від міської метушні та вивезти з квартири старий мотлох. Між дітьми виникає конфлікт - брат вкрав цукерку в сестри. Та батьки настільки зайняті своїми думками, що не звертають на це особливої уваги. Через неуважність вони ледь не збивають на дорозі бабцю. Аби врегулювати конфлікт, подружжя вирішує підвезти її до заправки. Чим обернеться подорож, та якою буде ціна дитячої крадіжки? Дивитися тут👇 https://takflix.com/uk/films/oh

#думки Мовчання — це теж мова... Тиха, глибока, така, що проникає в саму суть, минаючи слова. В ті моменти, коли думки спотикаються одна об одну, коли серце кричить, а губи — мовчать. Там — відповіді. Там — тепло, що не зникло, навіть коли слова зрадили. Там — тривога й ніжність, переплетені в погляді, який здатен сказати більше, ніж тисячі фраз. Коли тобі нічого буде сказати, згадай: я не потребую слів. Мені достатньо твого дихання поруч, твого серцебиття, що обережно торкається мого. Я є в тобі — в твоїх думках, у неочікуваних усмішках серед буднів, у поривах вітру, що гладять твоє волосся. Тиша — це не кінець. Це початок. І я завжди тут, поруч, щоб слухати її разом із тобою.

Та сама підставка, якою я користуюся для читання книг і планшетів, тільки без цих чорних металевих тримачів, (бо не дуже зручно було перегортати сторінки книг), другий дуже зручний рожевий тримач, що мені подарувала моя майже однокласниця Наталія Дремлюк, (вона вчилася в цій самій школі, що і я), за що я їй дуже вдячна!💙💛 Обкладинка, про яку я мріяла. Годинник, що я сама собі купила, щоби постійно знати, котра година, і книга "Потреба під Конотопом" Vasyl Serik-kras, яка з кожною сторінкою, стає ще цікавішою і цікавішою. Я чудово розумію, чому Петріка Перепечая треба було відправити туди, усе ж такі, життєві обставини, продовження навчання, і щоби була ще більш цікавішою вся ця історія, мені дуже сподобалася Ваша задумка, пане Василю, хоча трохи досадно, що брати опинилися по різні сторони барикад, це нагадує і теперішні часи, коли брати стають ворогами на полі бою. Хто читав, то зрозуміє, про що я. А також мені дуже сподобалося, якою Ви описали була столиця московського царства. Справжня дика країна, якою є і зараз!

Особисто моя думка: після вчорашній сьогоднішніх подій в Ізраїлі й Ірані,удари по ядерних об'єктах,то це розв'язує руки Москві для ударів по наших АЕС.Вони будуть рахувати,що вони можуть поступати так само й їм нічого не буде,як Ізраїлю й Ірану! Тож будьте уважніше й реагуйте на тривоги!

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Щойно Дуарте зник у пошуках укриття, на мене накинувся високий, лисий здоровань із глибоким шрамом на голові. Він розмахував важким якірним ланцюгом і вигукував щось незрозумілою мені мовою. Я спробував захиститися шаблею, але він зумів вибити її з моїх рук. Відлуння металевого дзенькоту наче пройшло крізь усе тіло. Його обличчя перекосила єхидна посмішка. Відчуваючи свою перевагу в силі й габаритах, він замахнувся, щоби завдати нищівного удару. Я відчув страх, що змусив усі м'язи тремтіти. Він уже замахнувся, щоб завдати нищівного удару, і я відчайдушно шарив руками навколо. Пальці намацали важку довгу палицю, що лежала поруч. Ухилившись від ланцюга, я щосили вдарив супротивника по голові. Спершу здалося, що він навіть не відчув удару. З його грудей вирвалося якесь тваринне гарчання. Та я не зупинився. В голові крутилася лише одна думка: або я, або він. Після ще кількох ударів він звалився без тями. Я стояв, задихаючись, зі стислими зубами й болем у руках. На шканцях, поруч із Пронирою, я помітив Лоренцо. Він тримав мушкет і стріляв по нас. Фернандо, охоплений жагучим бажанням помсти, попри поранену руку, зумів пробитися до свого ворога. І ось капітани зійшлися у двобої, схрестивши шаблі. Треба віддати належне Пронирі. Він, на відміну від того ж Фонсеки, майже не поступався Фернандо у майстерності фехтування. А поранення ще погіршувало шанси мого товариша на перемогу. — Гадав, тебе вже давно згодували рибам на дні океану, — прошипів Пронира, завдаючи разючого удару, який Фернандо ледь устиг відбити. — Як бачиш, ти помилився. Та дуже серйозно! — Не хвилюйся, зараз усе виправимо, — прошипів Пронира, роблячи різкий випад, який Фернандо парирував у останню мить. — Не варто було тобі пхатись сюди. Ти ж знаєш, чим закінчують ті, хто йде проти мене. — Обійдусь якось без твоїх порад, — люто відрубав Фернандо. Пронира атакував люто, не даючи супернику ані перепочинку, ані часу на роздуми. Він ніби смакував поєдинок, наче відтягував мить, коли остаточно знищить супротивника. Фернандо, який спочатку стрімко кинувся в бій, тепер лише відбивався. Сили, здавалося, залишали його. Рухи ставали повільнішими, важчими. Він ледве ухилявся від ударів, а Пронира, відчувши слабкість, тільки посилював тиск Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/27 Приємного читання!!! Буду щиро радий коментарям! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#світ #природа Стежка ангелів – дорога для тих, хто не боїться полетіти вниз . Стежка ангелів - найкрасивіший підйом у парку Зайон, штат Юта. Екстремали з усього світу прагнуть пройтися червоною стежкою, що веде на вершину скелі. Правда про небезпеку підйому існує подвійна думка. Як би там не було, туристи прагнуть нагору і нічого їх не зупиняють

ГАРМОНІЯ СЕРЦЯ Розум будить серце в кращий форум, Та без змісту знов воно мовчить. Не буває норми для простору, Все, летюче вгору, не спинить. Серце — вогник, розум — його форма, Разом творять істинний політ. Коли думка чиста, то це норма, Всі чуття ідуть самі на зліт. Від незнань також буває спрага, Від вагань виходить навіть зміст. Там, де тиша, ще росте увага, І душа наповнює свій зріст. Мудрість не палає з суєтою, Її вабить простір і глибінь. Почуття міцніють із метою, Розум має убивати лінь. Хто збагнув гармонію з роками, Той не прагне більш чужих висот. Бо у рівновазі між серцями Розцвітає справжній вир чеснот. Мирослав Манюк 13.06.2025