МОЛИТВА Й МАМИНА ЛЮБОВ

Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був…
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.

Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Що трапилось? Чому́ набрать не зміг?
Чи може знову бій іде за боєм?
А може?... Ні!!! Синочок не поліг!

Ідуть думки́, неначе поторо́чі,
Та їх жене́ матуся навсібіч.
Такі страшні в чеканні дні і ночі…
Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ?

В руках стареньку вервичку тримає,
Благає Бога, сина щоб вберіг,
Молитву без упину промовляє,
І ко́си вже біліють, наче сніг.

Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях,
Думки́, моли́тви, син… і ця війна.
Ракети, танки… міни рвуться всюди,
Вже пекло скрізь. Воює сатана.

Стоїть робота, зовсім не бере́ться,
Що ві́зьме в ру́ки – падає із них,
Бо ірод ще ніяк не схаменеться.
Й чо́му ж бо телефон давно затих?

Присіла ненька, телефон тримає,
Його із рук вона не випуска,
Бо звістку від синочка все чекає,
Найгіршого в думках не допуска.

Уже опівніч, а в думках молитва,
І знову сльози, і думки́, і син…
Невже і зараз в них запекла битва?
І сльози знов, гіркіші, ніж полин.

Ридає, плаче… плаче і голо́сить,
І вервицю в руках вона трима,
Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить,
А звісточки від сина все нема.

Над ранок вже й на сон чому́сь склонило,
Так, си́дячи, й здрімалася вона,
Та закололо серце і занило…
Що ж ро́бить ця проклятая війна?

Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари,
І вервичка в руках, і телефон…
За що нам куштувать цієї кари?
А може син потрапив у полон?

Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки
І приступила знов до молито́в.
Душа болить, нестерпні тії му́ки…
Страшні думки́, у жилах стине кров.

Яка доба, а звісточки немає…
«Всевишній, їх щитом усіх закрий…», –
І день і ніч все Господа благає,
Аж тут СМС: «МАТУСЮ, Я ЖИВИЙ!».

І знов молитва. Дякує в ній Богу,
Що син живий, що звісточка прийшла.
Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ.
Та й знову сили в со́бі віднайшла.

Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою,
Очам не вірить і читає знов…
Нічо́го тут не вдіяти з собою –
Така вона, матусина любов.

03.05.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 946924

ІЗ СИЛОЮ ВІТРУ

Із силою вітру жене́мо ординців,
Женем до кордонів русню,
На нашій землі́ нам не треба чужинців.
Ми згадуєм в Бучі різню.

А кожного думка сильніша від вітру,
Й бажання – позбутись орди,
Та й кожен з нас мовить: «У прах усіх зі́тру,
І більше не ступлять сюди!».

Із силою вітру женемо потвору,
І кожному вказуєм шлях,
Хто прагнув за вбивства званням лізти вго́ру –
Від них залишається прах.

Із силою вітру женем московитів,
Цілуємо зброєю їх,
Це гірша мерзота від всіх паразитів,
Тому́ викорінюєм всіх.

Із силою вітру важливо їх гнати,
Без шансів вертати назад,
А ко́го зумієм – у порох стирати
За вчинений в нас тілопа́д.

Із силою вітру цю нечесть жене́мо
З Вкраїни – святої землі́,
І ра́зом усі знову МИР поверне́мо,
Відступлять від нас москалі.

15.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 945764

#історія #цікаве
Механічний голос історії: Епоха друкарської машинки.
До того як наші пальці почали безшумно ковзати по сенсорних екранах, світ наповнював ритмічний, майже кулеметний стакато друкарських машинок. Це був звук прогресу, бюрократії та великих романів, що народжувалися у хмарах цигаркового диму та під акомпанемент дзвоника, який сповіщав про кінець рядка. ⌨️

Перші прототипи нагадували радше знаряддя для тортур або дивні піаніно. Але справжній прорив стався у 1860-х роках, коли Крістофер Шоулз винайшов розкладку QWERTY. І ні, вона не була створена для швидкості. Навпаки — її розробили, щоб уповільнити друкарок, бо занадто спритні пальці змушували важелі з літерами чіплятися один за одного, створюючи механічні "заторів". Отже, ваша сучасна клавіатура — це спадок технічної недосконалості XIX століття, до якої ми просто звикли. 🧐

Друкарська машинка стала справжнім двигуном соціальної революції. Вона вивела жінок з кухні в офіси, створивши нову професію — "друкарка". Раптом виявилося, що діловодство — це не лише чоловіча справа, а стукіт клавіш може бути символом фінансової незалежності. Марк Твен був одним із перших фанатів цієї технології, з гордістю заявляючи, що його "Пригоди Тома Соєра" — це перший в історії рукопис, поданий до видавництва у друкованому вигляді. Хоча пізніше він скаржився, що машинка "руйнує його мораль", бо змушує лаятися, коли стрічка засихає. 🖋️

У кожної машинки був свій характер. Гемінґвей обожнював свою портативну Royal, вважаючи, що тільки механічний опір клавіш дозволяє витиснути з себе правду. А секретні служби світу цінували їх за "індивідуальний почерк": кожна літера мала мікроскопічні дефекти, за якими можна було ідентифікувати конкретний пристрій не гірше, ніж за відбитками пальців. 🕵️‍♂️

Сьогодні, у вік Ctrl+C та Ctrl+V, друкарська машинка здається романтичним анахронізмом. Але в її клацанні було щось чесне: ви не могли просто видалити абзац одним натисканням. Кожне слово мало вагу, кожна помилка вимагала білил або починання аркуша заново. Це була епоха, коли думка мала бути чіткою ще до того, як палець торкнеться металу. ☕️

СМАК ЕПОХИ

На ранок місто дихає парами,
Еспресо пахне втомою під носом.
Зростають ціни вільно в панорамі,
Росте і думка разом із морозом.

Учора кава гріла копійками,
Сьогодні ж ціни ніби аж заносить.
Платити більше — це попасти в яму
Й не дати руку, коли хтось попросить.

У Львові смак розкішний, інтересний,
Там цінники доводять аж до стресу.
В провінції ж ковток дешевий строго.

Та істина одна для всіх процесів:
Не в каві річ — дорожчає епоха,
Її п'ємо повільно, мов еспресо.

Мирослав Манюк
29.12.2025
#сонет

ЧОРНИЙ ДЕНЬ

В думках ми відганяли чорні дні,
І як могли, усі ми це робили,
Рідненька Україна у борні́,
Рашисти неньку всю живцем палили.

Прийшли рашистські не́люди до нас,
І чорний день одразу ми відчули.
Прийшов той день, настав страждальний час,
До нього ми готовими не бу́ли.

Цей чорний день у лютому настав,
Це був четвер, число – двадцять четверте,
Ракетами нас орко цілував…
Його тепер нам з пам’яті не стерти.

Болить він нас і кров’ю він стіка,
Й ніко́ли він боліть не перестане,
А крові – не одна уже ріка,
Та вірю – ПЕРЕМОГА в нас настане!

Чому́ дано нам чорний день пізнать?
Чому́ це пекло мали ми відчути?
За що Вкраїна має так страждать?
Чому́ в житті у нас так мало бути?

Щоб швидше вже настав йому кінець,
Щоб ми забули сховища, підвали,
Щоб спле́ли ПЕРЕМОГИ ми вінець,
Позбулися рашистської навали.

30.03.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

В БІЙ ЗА УКРАЇНУ

Ти йдеш, любий сину, за неньку-Вкраїну,
За землю святую ідеш ти у бій,
В молитві думками до тебе я лину.
Виконуєш гідно обов’язок свій.

За землю святую в бою́ з ворогами,
І вдень, і вночі відбиваєш орду,
Вже стогне земля під рашистів ногами,
Прине́сла ця погань нам сльо́зи й біду.

З тобою в боях всі твої́ побратими
За клаптичок кожен життя віддають,
Хоч кулі зі свистом літають над ними,
Та мужньо у бій із ординцями йдуть.

До Бога моли́тви постійно лунають –
Хай ворог відсту́пить з святої землі́,
Та вибухи й постріли в нас не стихають,
І знищують все ці скоти́-москалі.

Вмиється кров’ю святая землиця,
Везу́ть в домовинах і до́ньок й синів,
Продовжуєм всі за Вкраїну моли́ться,
Бо дзвін про війну в нас давно задзвенів.

І вдень, і вночі, й на світанні щоднини
Ракетні удари і бомби летять,
Ми всі пов’язали вже чорні хусти́ни…
Ні люди, ні Бог це орді не простя́ть.

28.03.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

Баночка з джином та її “впливові знайомі”.
Нещодавно один із ведучих в інтерв'ю з нардепкою Анною Скороход згадав про її впливового знайомого - Сема Кісліна, який відкрито в російських ЗМІ визнав, що в оточенні Трампа панує намір зробити її наступним президентом України. За його словами він мав можливість познайомитися особисто зі Скороход, та вважає її розумною, тому вона гідна цієї посади.
Сама ж історія, звісно звучить як напівсенсація, але риторика доволі знайома: десь за океаном є "серйозні люди", які все контролюють і вже вирішили, хто керуватиме Україною. Подібну маячню ми вже чули майже рік тому, коли різні "аналітики" й фріки розповідали, що як тільки Трамп стане президентом, кар’єрі Зеленського кінець, бо все давно погоджено у Вашингтоні.
Але результат, як бачимо, відомий.
При цьому нардепка (та сама "баночка з джином") намагається робити вигляд, що вона тут ні до чого: мовляв, це лише її близький знайомий мільярдер Кіслін ділиться думками, що нібито хоче її кудись просувати. А насправді вона лише з ним обговорювала ідею про формування нової політичної партії.
Проте якщо відкинути байки й подивитися на факти, стає зрозуміло, хто саме цей “знайомий”.
Йдеться про Сема Кісліна — людину мультимільйонера, якщо не мультимільярдера зі старих "кругів великих грошей" у Нью-Йорку. Українець єврейського походження, який ще в 70-х починав кар'єру директором гастроному в Одесі - а в радянські часи такі посади означали серйозні зв’язки з номенклатурою і доступ до дуже чутливої інформації.
Згодом він емігрував до США, встановив тісні контакти з впливовими людьми, зокрема, з Рудольфом Джуліані (адвокат Трампа). У період, коли Джуліані був мером Нью-Йорка, Кіслін декілька років був його радником. Серед його знайомств і бізнес-контактів фігурує й чинний американський президент.
Зокрема Кіслін мав зв’язки з представниками українських силових структур і намагався отримати доступ до заморожених активів оточення Януковича на суму понад $23 млн. Частину цих коштів арештував Краматорський суд, а сам Кіслін стверджував, що це нібито його гроші. У 2017 році йому заборонили в’їзд в Україну на п’ять років, але згодом заборону скасували через суд — і він спокійно повернувся.
Та судячи з того, як Скороход щиро згадує про цього Семена Захаровича, схоже тепер стає зрозуміло, хто так оперативно вніс за неї заставу у справі про вимагання грошей у підприємця.
Нагадаю: за версією слідства, йшлося про $250 тис. за «організацію» санкцій РНБО проти компанії-конкурента.
Тож коли Скороход і подібні їй персонажі починають розповідати про "впливових друзів" у США та великі політичні перспективи — варто просто дивитися на імена та біографії цих сумнівних персонажей. Бо за всією цією мішурою — стара історія про корупцію, схеми й ілюзію всемогутності.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Трагічна, але дуже цікава історія Миколи Петровича.

Він помер не в окопі і не в кабінеті чиновника
Найбагатша людина в цій історії померла не в елітній клініці
і не в просторому будинку за парканом.
Він помер о 4:40 ранку
на холодній плитці шкільного коридору
під час нічного чергування.
Поруч — автомат з кавою,
який гудів, як і щодня.
Його звали Микола Петрович.
Йому було 72.
Для відділу освіти він був
одиницею в штатному розписі,
яку щороку пропонували скоротити
«через оптимізацію бюджету».
Для більшості вчителів —
тихий сторож у старій куртці.
Для учнів —
«той дідусь, що завжди тут».
Поліцейський звіт був короткий:
природні причини. Серце.
Справу закрито.
Але це була не вся правда.
Правда прозвучала в спортзалі
Наступного дня директор провів усе «як належить»:
коротке оголошення,
хвилина мовчання
і — по класах.
Та раптом з другого ряду підвівся хлопець.
Сильний, підтягнутий,
один із тих, кого готували до вступу в академію.
Він не стримав сліз.
— Він врятував мене, — сказав він.
— Не один раз.
Кілька місяців тому
його батько повернувся з фронту іншим.
Грошей стало менше.
Репетиторів скасували.
Оцінки полетіли вниз.
Одного вечора хлопець сидів у коридорі школи
після тренування
і не знав, куди йти далі.
Микола Петрович не питав зайвого.
Просто сів поруч.
Щовечора.
Після своєї зміни.
До пізньої ночі.
До війни він був інженером.
Пояснював математику так,
як не пояснював жоден онлайн-курс.
Саме завдяки йому хлопець не зламався.
Потім встала дівчина в старій куртці
— Він мене годував, — тихо сказала вона.
Мама втратила роботу.
Тато на війні.
Оренда зросла.
Їжа — зникла.
Вона перестала обідати,
щоб молодшій сестрі вистачило на вечерю.
Микола Петрович застав її в коридорі,
коли вона пила воду з-під крана,
щоб заглушити голод.
Наступного дня він залишив їй пакет.
Сказав:
«Та це мені передали,
я все одно не з’їм».
Щотижня.
Почали вставати інші
— Він полагодив мені рюкзак,
бо я боявся сказати мамі, що він порвався.
— Він проводжав мене до зупинки,
бо знав, що я боюся повертатись у темряві.
— Він був першою дорослою людиною,
якій я сказав, що мені страшно жити далі.
З останнього ряду встала дівчина
з втомленими очима.
— Він не дав мені зробити дурницю, — сказала вона.
— Він просто сидів поруч і слухав.
Не викликав поліцію.
Не читав моралей.
Не поспішав.
Він був.
Коли відкрили його комірку
Всі чекали побачити інвентар.
А побачили —
маленький притулок.
Їжа.
Теплі куртки.
Зошити.
Термос.
І блокнот.
Не щоденник.
Список.
«Олені потрібні черевики — 38».
«Перевірити, як там Сашко після лікарні».
«Поговорити з Ірою — вона знову мовчить».
Він бачив усіх.
На похороні
Його донька приїхала з іншого міста.
Вона думала, що буде небагато людей.
Вона вважала батька людиною,
яка «просто працювала сторожем».
Коли вона відкрила двері церкви,
черга тягнулася за ріг.
Школярі.
Батьки.
Військові.
Медики.
Волонтери.
Один чоловік підійшов і сказав:
— Твій тато зупинив мене,
коли я крав їжу зі школи.
Замість поліції
він купив мені вечерю
і запитав, чому я голодний.
Сьогодні я волонтер.
Вона не змогла стримати сліз.
— Я думала, він був просто сторожем…
— Ні, — сказав один із хлопців.
— Він був дідусем
для тих, у кого його не було.
Найболючіша правда
Людина, яка тримала багатьох,
померла сама.
Шість годин
про це ніхто не знав.
І ось думка, яку варто забрати з собою сьогодні,
в Україні, у війні, у втомі:
Десь поруч із тобою живе такий самий Микола Петрович.
Можливо, це прибиральниця в лікарні.
Водій маршрутки.
Сусід, який мовчки допомагає.
Ми живемо в час,
коли герої не завжди в новинах,
а найсильніші серця
часто залишаються непоміченими.
Не чекай похорону, щоб побачити людину.
Підійми очі.
Подякуй.
Запитай, як вона.
Бо іноді
саме тихі люди
тримають цей світ.

#Нині_святкуємо

СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Це особливо важливий день для всіх віруючих жінок, оскільки він присвячений прославленню Великої Праматері, а разом з Нею і всіх матерів.

Це ще більш «родинне» свято, ніж Різдво Христове, тому його споконвіку празникують суто у власній сім'ї, без запрошення родичів. Це чудова нагода пізнати свою сутність, насолодитися власним сприйняттям сенсу буття та релігійних канонів, зрозуміти, що Бог є особисто для вас та що ви відчуваєте, підносячи молитву Пресвятій Діві Марії. Цього дня можна звертатися до Богородиці не лише з молитвами, а й із проханнями.

Якщо дивитися на святкування Собору Пресвятої Богородиці з боку не тільки канонічного прославлення, то на це свято може показати нам ще декілька сторін: дохристиянську та психологічну. Саме становлення ритуалів шанування Праматері тісно переплітається з українськими традиціями ще від часів язичництва. У них Мати була першоджерелом всього живого, відтак, і світобудови та акту творіння як такого. Без матері не було б і дитини. Тому існує думка, що сучасне свято Собору Пресвятої Богородиці просто органічно наклалося на шанування ста-родавніх вірувань, що, по суті, не суперечить законам Церкви, а, навпаки, є фактором, що об'єднує всі постулати релігії.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 26 грудня.
-----------

#Нині_святкуємо

СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Це особливо важливий день для всіх віруючих жінок, оскільки він присвячений прославленню Великої Праматері, а разом з Нею і всіх матерів.

Це ще більш «родинне» свято, ніж Різдво Христове, тому його споконвіку празникують суто у власній сім'ї, без запрошення родичів. Це чудова нагода пізнати свою сутність, насолодитися власним сприйняттям сенсу буття та релігійних канонів, зрозуміти, що Бог є особисто для вас та що ви відчуваєте, підносячи молитву Пресвятій Діві Марії. Цього дня можна звертатися до Богородиці не лише з молитвами, а й із проханнями.

Якщо дивитися на святкування Собору Пресвятої Богородиці з боку не тільки канонічного прославлення, то на це свято може показати нам ще декілька сторін: дохристиянську та психологічну. Саме становлення ритуалів шанування Праматері тісно переплітається з українськими традиціями ще від часів язичництва. У них Мати була першоджерелом всього живого, відтак, і світобудови та акту творіння як такого. Без матері не було б і дитини. Тому існує думка, що сучасне свято Собору Пресвятої Богородиці просто органічно наклалося на шанування ста-родавніх вірувань, що, по суті, не суперечить законам Церкви, а, навпаки, є фактором, що об'єднує всі постулати релігії.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 26 грудня.
-----------