інтелект над інтелектом — це коли ми не просто думаємо, а спостерігаємо, як ми думаємо. Це момент, коли ти запитуєш себе: «чому я так реагую?», «звідки ця думка?», «це справді об'єктивно чи просто емоція?». У цей момент ти ніби одночасно і всередині своїх думок, і поруч із ними. Саме ця здатність допомагає краще розуміти себе, помічати власні помилки, змінювати спосіб мислення і приймати усвідомленіші рішення. У психології це називають метакогніцією — усвідомлення власних розумових процесів. Тому «інтелект над інтелектом» — це не окремий розум, а вищий рівень усвідомлення, це коли твій власний вже інтелект спостерігає вже за власним твоїм же інтелектом

За кожним бойовим завданням стоїть людина зі своєю мотивацією, думками та історією.У відео старший навідник із позивним «Режисер» ділиться тим, що допомагає йому успішно виконувати бойові завдання, розповідає про свої обов’язки та про те, що найбільше мотивує його продовжувати боротьбу.🇺🇦⚔️🛡️

КИРИЛО ВЕРЕС ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ В УКРАЇНІ: ЖОРСТКА ПРАВДА ВІД КОМБРИГА Командир батальйону К2 54-ї ОМБр Кирило Верес поділився відвертими думками щодо ситуації з мобілізацією в країні. Військовий пояснив, чому на фронті критично необхідне поповнення, як суспільство ставиться до процесу призову та чому уникнути цього не вийде.#верес, #мобілізація, #зсу, #війна, #україна, #армія, #новини

КИРИЛО ВЕРЕС ПРО ЦИВІЛЬНЕ ЖИТТЯКомандир батальйону К2 54-ї окремої механізованої бригади Кирило Верес неодноразово ділився своїми думками щодо різниці між реаліями фронту та мирним життям у тилу. За його словами, головна проблема полягає в тому, що суспільство часто не до кінця усвідомлює масштаб викликів і те, якою неймовірною ціною дається кожний день відносної спокійної ночі в тилових містах.#верес, #цивільні, #тил, #війна, #суспільство, #україна, #новини, #актуально

Метакогніція: як керувати власним мисленням? 🧠
​Це здатність спостерігати за тим, як ти думаєш, і контролювати свої пізнавальні процеси.
​Головні компоненти:

1. ​Знання (усвідомлення): Розуміння себе та своїх особливостей («Я краще сприנую інформацію візуально» або «Ця задача складна, потрібен час»).
2. ​Регуляція (контроль):​Планування: вибір стратегії наперед.
3. ​Моніторинг: відстеження процесу («Чи розумію я те, що зараз роблю?»).
4. ​Оцінка: аналіз результатів і помилок.

​Чому це важливо?

1. ​Підвищує ефективність навчання.
2. ​Розвиває критичне мислення та прибирає упередження.
3. ​Покращує самоорганізацію і досягнення цілей.

​Спостерігай за своїми думками зі сторони — це робить тебе господарем власного розуму!

Про AI-експерименти, критичне мислення та реальність
​Багато хто звертає увагу на мої публікації з кастомними AI-моделями (AI-дівчатами) та різними згенерованими зображеннями. Хтось сприймає це просто як контент, але за цим стоїть значно ширший сенс — це мій особистий соціальний експеримент і водночас робота з інформацією.
​Через наслідки черепно-мозкової травми я маю певні фізичні обмеження. Але я вирішив не опускати руки, а повністю зануритися у вивчення сучасних технологій. Я називаю це синергією інтелекту: беру можливості різних платформ штучного інтелекту, пропускаю їх через власний аналіз, додаю людське бачення і створюю те, що бачите у моїй стрічці. Це мій спосіб тримати мозок у тонусі.
​Чому я роблю експерименти з візуальними ілюзіями (наприклад, коли згенеровані картинки виглядають настільки реалістично, що люди їм вірять)? Тому що я хочу перевірити рівень критичного мислення у суспільстві. На жаль, під час війни в Україні багато хто схильний сліпо вірити красивим фейкам у соцсетях, замість того щоб перевіряти факти. Я на практиці показую, як легко створити ілюзію, і намагаюся вчити людей включати здоровий глузд.
​Я не прагну когось ввести в оману. Навпаки, допомагаю тим, хто поруч і довіряє мені (зокрема друзям у прифронтовому Харкові), розбиратися у потоках інформації, відрізняти правду від вигадки та зберігати оптимізм попри всі труднощі.
​Дякую за якісну можливість спокійно ділитися своїми думками та експериментами. Тримаємо стрій і рухаємось вперед! 🇺🇦 (Мозок Савант)🇺🇦👍 Слава Україні Свобода Слова! Фейкам - не місце в інформаційному просторі в Україні.. Включайте Здоровий Глузд!

Якщо маєш паспорт громадянина України - це ще не означає, шо маєш право бути ним...

Від початку повномасштабного вторгнення в березні 2022 року я виїхала з своєю п'ятирічною донькою з Харкова, де проживала все своє життя до березня 2022 року - де народилась, де ходила до школи, отримала дві вищі освіти, уклала шлюб, народила першу дитину...

Пів року ми проживали в Словаччині. Повернулись в Україну, оселились в Ужгороді з донькою та чоловіком. Я не вважала за потрібне для себе оформлювати ВПО, бо не було потреби в виплатах, ми жили в комфортних фінансових умовах, чоловік працював і заробляв.

Згодом - чоловік пішов в ЗСУ, ми з донькою лишились в Ужгороді. Незабаром, я завагітніла другою дитиною. Чоловік, тим часом, отримав УБД. Дитина народилась в січні 2026 року в Ужгороді.
Виплати "7 тисяч до року" я оформила, проте, жодного разу ще їх не отримала. Звернулась до ПФУ, там сказали, що я не можу їх отримувати через те, що не маю прописки в Ужгороді або ВПО або довідки від ОСББ, де зазначена моя фактична адреса.

Дізнаюсь, що діти ВПО отримують зараз 3000 грн на місяць і розумію, що мені потрібно саме ВПО, бо фінансова ситуація в моїй сім'ї змінилась 1,5 роки тому і, до того ж, пів року тому нам стало ще складніше, адже маємо новонароджену дитину.

Я ФОП, але моя студія пісочної анімації в Ужгороді давно не приносить мені бажаних доходів, в період моєї вагітності та служби чоловіка на сході - я не мала змоги вкладати в рекламу студії, я збирала на потреби підрозділу та намагалась покрити базові потреби і медичні послуги для себе і дитини. Активність в студії просіла... А зараз влітку - студія не працює.

То виходить, що я можу отримати 3000 на одну дитину + 3000 на другу і + 7000 на новонародженого. 13 тисяч, які недоотримують мої діти щомісяця. А я цього зараз дуже потребую.

Йду в ЦНАП - дивляться документи і кажуть: "Ви не маєте харківської прописки на момент початку повномасштабного вторгнення, тому маєте надати докази про те, що перебували в Харкові на момент початку обставин, за яких ви були переміщені" (я була виписана в 2021 році та не прописалася ніде). Добре, кажу, які докази мають бути? Оператор ЦНАПУ починає перераховувати: можливо ви працювали офіційно? - ні
Можливо навчались? - я отримала всі свої дипломи в 2016 році.
Дитина ходила в садок? - я не працювала, дитина не відвідувала садок. До того ж, це був ковід...
Ви маєте нерухомість в Харкові? - ні, не маю.
Каже, йдіть у департамент соціальної політики та питайте там.

Прийшла, до мене всі ті самі питання, але до них ще: а чому ви не зробили статус ВПО раніше, якщо ви тут з вересня 2022? - тому що мені були не потрібні виплати.
Error.
Після цього на всі мої відповіді зчитувалась повна недовіра.
Ви маєте зафіксовані звернення до лікаря напередодні війни? - ... Не маю.
А дитина? - Ні ...
Маєте водійське посвідчення? - Ні.
Можливо маєте медичну карту дитини, з Харкова? - Маю!
Ви маєте стару декларацію з лікарем, яка була дійсна в Харкові на 24 лютого 2022 року? - маю! Треба роздрукувати.

Я пішла з ЦНАПУ, дома на ноуті зайшла в особистий кабінет, викачала ту декларацію, вона була укладена в 2018 році та діяла аж до 2025, коли завагітніла другою дитиною та оформила нову декларацію в Ужгороді.
Знайшла медичну карту дитини, де було зазначене останнє перед війною звернення у 2021 році.

Наступного дня повертаюсь в департамент.
Переглядаючи мої документи в департаменті пані видає:
На вашій декларації нема дати закінчення дії! - Певно, її дія припинилась тоді, коли була відкрита нова декларація у 2025, - кажу я.
Пані продовжує: - Це не є підставою нам вірити вам, що ви обслуговувались в Харкові, адже декларація відкрита аж в 2018 році. Нам це нічого не дає. Це не причина надавати вам статус ВПО.

Які я ще можу надати докази? - питаю.
Всі з Харкова надали докази, в ви не можете? Ви ж не перша без реєстрації! До нас навіть з Салтівки приходили і надавали документи! А ви чомусь не можете! За законом ви не маєте права на ВПО. - емоційно відповідає пані.
Можливо ви можете взяти в Харкові в ОСББ довідку, що ви проживали у сестри? Батьків? ... Для цього достатньо 2 сусіда-свідка. - продовжує вона, змінивши тон.
Ви думаєте, я поїду в Харків з двома дітьми, щоб це робити? Я не для цього вже 4,5 роки відсиджуюсь в більш безпечних місцях. І де там два сусіда? Мої сусіди виїхали, померли, продали квартири. Був прильот в 20 метрах від будинку...
- Ви ж, мабудь, щось купляли в Харкові, як почалась війна? То є зафіксований рух по карті? - каже пані.
- Коли саме мають бути покупки? - перепитую я.
- Ну як війна почалась! Продукти купляли?
Дійсно.... Термінали, мабудь, працювали... Мабудь, електроенергія була... Калюжі під холодильниками в АТБ і перелякані касири записували в блокнот проданий останній товар за готівку з майже пустих полиць. Хліб просто роздавали брудними руками на вулиці люди людям. Які, нахрєн, термінали.
Я розумію, що це в Ужгороді життя 24 лютого кипіло. Хати здавались, продукти куплялись, люди виїжджали за кордон. Вони вирішували нові питання та приймали важливі рішення для свого подальшого життя.
А ми ?... А ми сіли в сирі темні підвали, без зв'язку.
Врешті, домовились, що я надам виписки з банку за період останнього кварталу 2021 та першого 2022, якщо там є Харків, то цього буде достатньо, аби підтвердити, що я все ж там була.

Наступного дня друкую більше 20 сторінок виписки з Приватбанку, за весь термін всі платежі проведені в Харкові, не враховуючи інтернет покупок. Останній платіж в супермаркеті Харкова там проведений 9 лютого 2022 року. 14 днів до війни.

Приходжу в департамент - кажуть, добре, йдіть оформлюйте в ЦНАП.
Приходжу в ЦНАП. Операторка каже, мовляв, ви ж виписані з Харкова. Я їй все з початку ... Ось у мене є: декларація, медична карта дитини, ось виписки з банку за період... Ось розрахунки в лютому. Жіночка з чорними не симетричними стрілками по пів сантиметра на повіках і випаленим кучерявим волоссям томно піднімає очі і каже: "Ну так шо? Це не документи. Це якісь роздруківки. І ну от шо? Лютий 2022. Має бути на початок війни, хоча б."
Як би я не втомилась взагалі від цього треша - я терпляче пояснюю, що в департаменті дозволили... І тут виявляється, що вони не підпорядковуються департаменту і "якщо департамент дозволяє, хай і видає".
Нащо ви мене туди посилали? - Питання без відповіді.

Тут мені запросили якусь керівницю, яка грамотною мовою почала мені розповідати, чому я не маю право на ВПО і додає: "...Розумієте, я вчора була в Будапешті. Купляла там їжу. Розумієте, до чого я? Це ж не означає, що я там живу." ... Дуууууже влучний приклад. Придумала - молодець. Прям одне й те саме.
Підходить інша операторка і вставляє свої п'ять копійок: "... У мене з чоловіком спільна картка... Обоє користуємось. Щоб розраховуватись в Харкові там не обов'язково бути. "

Що ви пропонуєте мені робити? - питаю я.
Відповають: "Подумати ще, як ви можете довести свою присутність в Харкові на початок війни"

До цього всього ще додали, що я мала би бути законослухняною громадянкою і оформити статус, тільки-но приїхала в Ужгород. Я повторила, що не потребувала виплат. На що мені сказали, що я могла відмовитись від них, проте, ВПО мусила оформити... У нас, хіба, обов'язковим є оформлення довідки ВПО?
Я попросила написати відмову мені в наданні статусу ВПО, раз вони діють за законом, як вони кажуть, то напишіть відмову. За яким законом, за якою постановою ви не надаєте мені статус. Я піду до юриста, суду...
Відмовились будь-що писати, що є очікувано. Натомість, в департаменті взяли мої документи на сканування з метою відправити їх в міністерство соціальної політики... Мовляв, допоможемо, чим зможемо... 😑😑😑

Я дуже сумніваюся, що кудись ті документи будуть відправлятися.
Я спитала, чи можу я з документами батька оформити впо на дітей - відповідь ні, бо не він в декреті, щоб отримувати "7 тисяч до року", на старшу дитину може, проте, особисто. А він військовий...

Я склала свої папери і пішла....
Думки розривали мою голову.
Вони мені багато разів повторили, що діють за законом, за постановою... А в тій постанові 509, п.4 - написано чорним по білому, що достатньо мати діючу декларацію з лікарем на момент початку війни.
То що в мене не так?...
А якщо людина прописана в Харкові, то вона не могла там не перебувати на початок повномаштабної? ... Чому не треба доводити, що вони жили за тими адресами... Сусіди, свідки, все таке... ? Не треба? Чому?
Чому, взагалі, вони розмовляють зі мною, як з брехачкою?
Я не зупинюсь і мої діти мусять отримати свої 13000 на місяць.

І основна думка: якщо в цій країні я з паспортом громадянина України і мої діти, народжені в Харкові і Ужгороді - бомжі, діти не можуть отримати грощі, на які мають законне право - за яку країну служить мій чоловік?

Шведський боксер надважкої ваги Отто Валлін (28-3, 16 КО) поділився думками про майбутній бій з українським боксером надважкої ваги Владиславом Сіренком (22-1, 19 КО).

– План, звичайно, полягає у тому, щоб перемогти. Я зустрічався з Владом кілька разів. Він здається приємним хлопцем і хорошим бійцем, але я почуваюся впевнено. Я дуже добре тренувався, я переїхав до Х’юстона рік тому, і мені здається, що тренування йдуть дуже добре. В мене були хороші спаринги перед цим боєм. Тому я думаю, що дуже важливо вийти на 100% підготовленим.

– Ви сподівалися на іншого суперника у дебютному поєдинку в новому промоушені? Чи Влад вас влаштовує?

– Ні, все гаразд. Я думаю, що в Zuffa буде досить важко протистояти суперникам. Тож мене все влаштовує. Я відчуваю, що перебуваю на такому етапі своєї кар’єри, коли хочу хороших боїв. Тому я думаю, що бій з Владом – хороший варіант, і я думаю, що це буде хороший бій, – сказав Валлін.

10-раундовий поєдинок стане головним боєм прелімів на шоу Zuffa Boxing 09, яке відбудеться 26 липня в театрі Infosys на «Медісон-сквер-гарден» у Нью-Йорку.

Детальніше на ua.tribuna.com:
https://ua.tribuna.com/
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

ОЧІКУВАННЯ

Шляхетний принц горює без упину,
Очима темну площу він чатує,
Та жде свою принцесу на зупинці.

Холодний вітер не дає рятунок,
Боротися примушує вагання,
Тверда надія силу знов гартує.

Минають роки, з ними й урагани,
Зникає в серці болісна тривога,
Лишається одне німе зітхання.

Веде вперед маршрут багатоногий,
Зима забрала місяці чотири,
З'явилась у думках нова вимога.

Навколо хмари розійшлися сірі,
Любов всередині вогнем палає,
Слова звучать тепер відверто й щиро.

Хто вміє ждати, буде і вражати,
Відважний лицар забирає здобич,
Якої розум так давно бажає.

Лишивши заздрісних людей десь обіч,
Приносить доля радість та утіху,
Зійшла зоря, розвіявши жалоби.

Життя прекрасне оминає лихо.

Мирослав Манюк
16.07.2026

На війні ніч ніколи не буває по-справжньому тихою. Навіть коли не стріляють, тиша має свою вагу. Вона насторожує більше, ніж гуркіт. А темрява прислухається, чекаючи, хто першим порушить мовчання.

Тієї ночі ми були втрьох — Олег, Макс і я. Сиділи на посту в покинутій хаті на самому нулі. До світанку залишалося недовго. Крізь невелике вікно було видно чисте зоряне небо.
Я дивився на нього, у темряві зірки здавалися неймовірно близькими.

— Красиво... — тихо промовив я. — От нас не буде, а ці зорі й далі світитимуть. Наче нічого й не сталося.

Макс теж підняв очі до вікна.

— Не переймайся, друже. Деяких із тих зірок, які ти зараз бачиш, можливо, вже давно не існує. Просто їхнє світло ще не встигло долетіти до Землі. Ми бачимо їх такими, якими вони були колись.

Я мовчав, обдумуючи його слова.

— Виходить, ми дивимося в минуле...

— Так. Іноді на мільйони років назад.

Олег, який досі мовчав, перевів погляд із нас на небо.

— Дивно виходить... Зорі давно згасли, а їхнє світло ще живе.

— Так само і з людьми, — сказав Макс. — Людина може піти, але те, що вона залишила після себе, ще довго живе в інших.

Я кивнув.

— Хотілося б, щоб після кожного залишалося хоч трохи світла.

Знову настала тиша.

Десь далеко глухо прокотився вибух. Ми інстинктивно прислухалися. Потім усе стихло.

Я знову подивився у вікно.

Мене не полишала думка про це світло. Воно летіло крізь холодний космос мільйони років, щоб саме зараз торкнутися розбитого скла старої сільської хати, в якій сиділи троє втомлених піхотинців.

Ніхто більше не говорив.

Кожен думав про своє.

Вранці нас розбудив не світанок.

Нас розбудив вихід.

Перший приліт ліг десь за городами. Потім ще один. Земля здригнулася так, ніби хтось узяв її за плечі й добряче струснув.

— Міномет! — коротко кинув Макс.

Ми вже були на ногах.

Потім усе сталося за кілька секунд.

Свист.

Глухий удар.

І страшенний тріск над головою.

Сто двадцята міна влучила в дах. Нам неймовірно пощастило: вона попала в димохід. Цегла розлетілася, шифер сипонув уламками на всі боки, а хвостовик міни, пробивши стелю, впав просто посеред хати.

Все потонуло в густому пилу.

Запахло гаром, старою цеглою, розбитим деревом.

Кілька секунд ніхто нічого не говорив.

Ми лише дивилися один на одного, ніби мовчки перевіряли: усі цілі?

— Живі? — нарешті спитав я.

— Начебто... — відповів Макс, обмацуючи себе.

Олег мовчки підняв великий шматок штукатурки, що впав йому на плече, відкинув убік і сказав:

— Схоже, сьогодні не наш день.

Ми ще не встигли як слід оговтатися, як у цій дивній тиші раптом задзвонив телефон.

Мелодія прозвучала настільки недоречно, що ми одночасно подивилися на Олега.

— Та хто там... — пробурмотів він, дістаючи телефон.

Він відповів.

— Слухаю.

Спочатку мовчав.

Потім спокійно сказав:

— Так... Це я.

Ще кілька секунд слухав.

— Розумію.

Голос у нього залишався рівним.

— Послухайте... Раніше я був фермером. У мене було господарство. Земля, техніка, будинок. Я взяв кредит на розвиток. На роботу. Зараз усе це залишилося в окупації.

Він замовк, вислуховуючи відповідь.

— Я зараз на фронті.

Знову мовчання.

Його обличчя поступово змінювалося.

— Ні... Ви, мабуть, не зрозуміли. Я зараз не вдома. Я на війні.

Ще кілька секунд.

Ми мовчки дивилися на нього.

Над нами крізь пробитий дах було видно клапоть ранкового неба.

— У мене зараз немає нічого, — уже голосніше сказав Олег. — Узагалі нічого. Дім — в окупації. Господарства немає. Техніки немає. Усе, що в мене залишилося, — це одяг, який зараз на мені, і автомат. І мене можуть убити будь-якої хвилини.

Він замовк.

Слухав.

Потім гірко всміхнувся.

— Я вас почув... Пеня... штраф... прострочення...

Пауза.

— Добре.

Він повільно натиснув кнопку завершення виклику.

У хаті запанувала дивна тиша.

Здавалося, навіть війна на мить стихла.

Олег поклав телефон до кишені.

Подивився вгору, крізь діру в стелі.

Туди, де ще кілька годин тому ми говорили про світло далеких зірок.

І тихо сказав:

— Дивна річ... Міна, здається, краще зрозуміла моє становище, ніж банк.

Ніхто нічого не відповів.

Бо іноді найважче не пережити обстріл.

Найважче — зрозуміти, що десь далеко, у теплому офісі, війна може бути лише приміткою в анкеті клієнта, а людське життя — рядком із позначкою: "прострочений платіж".