Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.Він перетворився на захисника своїх полів.Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.А він заслуговує, щоб його пам’ятали.Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.Чекати було ніколи.Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.Він сам розміновував свої поля.День за днем.Метр за метром.За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.Вона прилетіла з неба.Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.Не на військових.Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.Для окупантів це було справжнє сафарі.Олександр не міг із цим змиритися.Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.Щоранку ще до світанку він виходив у поле.З рушницею.З двома системами виявлення дронів.Одна показувала, де знаходиться безпілотник.Друга допомагала визначити момент його атаки.Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.Він дивився в небо.Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».Це звучить майже як легенда.Але це була реальність.На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.Кожен із них міг убити людину.Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.Росіяни знали, хто він.І мстилися.У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.Дім згорів.Та навіть після цього він не виїхав.Не покинув своїх людей.Не залишив свою землю.5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.Він загинув так само, як жив останні роки.Захищаючи інших.10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).Це була заслужена державна відзнака.Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.Від людей.Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.І це справедливо.Але війна народила й інших героїв.Тих, хто не перестав бути лікарем.Учителем.Рятувальником.Фермером.Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.Вона щодня дивилася в небо.Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.Він перетворився на захисника своїх полів.Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.А він заслуговує, щоб його пам’ятали.Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.Чекати було ніколи.Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.Він сам розміновував свої поля.День за днем.Метр за метром.За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.Вона прилетіла з неба.Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.Не на військових.Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.Для окупантів це було справжнє сафарі.Олександр не міг із цим змиритися.Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.Щоранку ще до світанку він виходив у поле.З рушницею.З двома системами виявлення дронів.Одна показувала, де знаходиться безпілотник.Друга допомагала визначити момент його атаки.Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.Він дивився в небо.Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».Це звучить майже як легенда.Але це була реальність.На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.Кожен із них міг убити людину.Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.Росіяни знали, хто він.І мстилися.У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.Дім згорів.Та навіть після цього він не виїхав.Не покинув своїх людей.Не залишив свою землю.5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.Він загинув так само, як жив останні роки.Захищаючи інших.10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).Це була заслужена державна відзнака.Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.Від людей.Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.І це справедливо.Але війна народила й інших героїв.Тих, хто не перестав бути лікарем.Учителем.Рятувальником.Фермером.Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.Вона щодня дивилася в небо.Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

ОРДЕН НАРОДУЗабрали орден Білого Орла,Та не в держави — в цілого народу.Його звитя́га наша здобула,Пройшовши крізь віки вогонь і воду.Не у палацах слава та жила́,Не у коронах, титулах і владі –Вона в серцях повстанців проросла,Що Україну боронили радо.Хай думають, що відняли́ навікТе, що належить правді й поколінням,Та не спинити пам'яті поті́к,Не стерти подвиг жодним повелінням.Бо орден той, відзнака та свята,Це – шана предкам, мужності й свободі.Його несе від хати до хрестаЖива душа нескореного роду.І хоч забрали символ – духу храм,Не вкрасти честь, омиту кров'ю в битвах.Вона стоїть наперекір вітрам,Як стяг святий у праведних моли́твах.Тож пам'ятаймо: правда не мине,Не згасне дух у вільному народі,Та милістю Всевишній осяйне́Шлях Україні, гідності й свободі.21.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026ID: 1064556

🎙🇺🇦До уваги представників медіа! 🤝Національний олімпійський комітет України запрошує представників медіа взяти участь у семінарі спортивних журналістів: «FIELD OF PLAY»: сучасні виклики спортивної журналістики. 🕐Захід відбудеться 19 червня 2026 року 📍У клубі стрільби та відпочинку Standfort 🚍Для учасників буде організовано трансфер від станції метро «Палац спорту» до місця проведення заходу та у зворотному напрямку. ❗️Для участі представникам медіа необхідно до 17 червня 2026 року (до 17:00) заповнити реєстраційну Google-форму (https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdxUHVhBUGKkJUzgUucdCKqDntfCfRZZ4hN9KW-XaVvEwrKOg/viewform?usp=header) або надіслати підтвердження участі на електронну адресу: [email protected] (із зазначенням ПІБ, медіа та контактного номера телефону). ℹ️Захід має на меті обговорення актуальних викликів сучасної спортивної журналістики, розвиток професійної взаємодії між медіа та спортивними організаціями, а також підвищення якості висвітлення олімпійського руху в умовах нових інформаційних реалій. 🔜У програмі семінару — панельна дискусія на тему сучасного медіапокриття Юнацьких та Європейських ігор, воркшопи з кризових комунікацій у спорті та використання штучного інтелекту в редакційній роботі, а також практичний майстер-клас зі стендової та кульової стрільби. ▫️Окремим блоком передбачено нагородження журналістів, представників ЗМІ та регіональних олімпійських осередків відзнаками НОК України. 🙌У заході візьмуть участь: 🔹Президент НОК України, олімпійський чемпіон Вадим Гутцайт; 🔸Голова комісії НОК України «Преса та комунікації», президент Асоціації спортивних журналістів України Олександр Гливинський; 🔹представники національних федерацій з олімпійських видів спорту; 🔸провідні українські журналісти та медіаексперти; 🔹титуловані олімпійці та спортсмени. ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

Спортивна риболовля для ветеранів: день єднання, відпочинку та щирих емоцій 3 червня у мальовничому заміському комплексі відпочинку «Озеро «Підкова» в межах проєкту Ветеранської Ліги Броварської міської територіальної громади «Сталева воля» відбулися дружні змагання зі спортивної риболовлі для ветеранів. Ця спортивна подія стала справжнім святом спілкування, підтримки та позитивних емоцій. З самого ранку учасники зібралися біля водойми у гарному настрої та з великим бажанням випробувати свою вправність у рибальській справі. Відповідно до регламенту та правил змагань кожен учасник мав півтори години, щоб продемонструвати свої навички, витримку та рибальську майстерність. Усі без винятку старалися, з азартом спостерігали за поплавками та раділи кожному улову. Атмосфера була наповнена дружнім суперництвом, жартами та взаємною підтримкою. За підсумками змагань були визначені переможці, які посіли перше, друге та третє місця за найбільшою кількістю спійманої риби. Окремими відзнаками нагородили учасників за найбільшу та найменшу зловлену рибу. Кожна нагорода супроводжувалася щирими оплесками та словами підтримки від присутніх. Після завершення змагань на всіх чекала не менш приємна частина заходу. Організатори подбали про справжнє частування для учасників. Тематичним смаколиком стала ароматна, навариста уха, приготовлена просто неба. Гостей також пригощали соковитим шашликом, домашніми компотами, запашною кавою та смачними кексами. Саме такі моменти створюють особливу атмосферу, коли люди можуть відпочити від повсякденних турбот, поспілкуватися з побратимами, знайти нових друзів та просто насолодитися відпочинком на природі. Справжнє свято для наших ветеранів вдалося організувати завдяки злагодженій роботі чудового колективу однодумців. Організаторами заходу виступили Відділ фізичної культури та спорту Броварської міської ради, Благодійний фонд «Юнайтед 24. Броварщина», Благодійний фонд «Від мрії до реальності», Громадська організація «Час. Дія. Ти.», Управління з питань ветеранської політики та новостворене Комунальне некомерційне товариство «Центр фізичного здоров’я». Щиро дякуємо всім ветеранам, які взяли участь у заході, за їхні усмішки, гарний настрій та активність. Окрема подяка організаторам, волонтерам, партнерам та всім небайдужим людям, які долучилися до створення цього теплого і душевного свята. #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #brovarysport

6 березня 2022 року відповідно до Указу Президента України місту Харкову було присвоєно почесне звання «Місто-герой України». Відзнака стала символом глибокої шани до мужності, стійкості та незламності харків’ян, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали на захист свого міста. Сьогодні Харків продовжує жити, працювати, навчати й навчатися, відбудовуватися та підтримувати одне одного. Місто-герой щодня підтверджує свою стійкість і непохитну віру в Перемогу Довідково: разом із Харковом цього дня статус міст-героїв отримали Волноваха, Гостомель, Маріуполь, Херсон та Чернігів - міста, що стали справжніми фортецями духу та прийняли на себе найтяжчі удари ворога.

Зеленський відзначив державною нагородою 8 енергетиків ДТЕК за підтримку енергосистеми Президент України Володимир Зеленський нагородив вісьмох енергетиків ДТЕК державними відзнаками за відданість справі, професіоналізм та внесок у підтримку стійкості енергосистеми країни. Енергетиків відзначили за роботу в умовах постійних ворожих атак, оперативне відновлення пошкоджених об’єктів та забезпечення стабільної роботи мереж і генерації. Ці нагороди — це визнання щоденної праці енергетиків, які ризикуючи життям, відновлюють енергосистему та повертають світло українцям після обстрілів. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

Її катували сорок п’ять хвилин, тримаючи під водою, поки вона майже не потонула. Вона не назвала жодного імені. А через роки її брат назве на її честь найвідоміший парфум у світі. Літо 1944 року. Париж. Катрін Діор привезли до будинку на Rue de la Pompe — елегантної адреси, яку французькі колаборанти, що працювали на гестапо, перетворили на місце допитів і тортур. Її питали знову й знову: Хто ще в Русі Опору? Хто твої зв’язкові? Де інші? Катрін мовчала. Її били. Роздягли. Зв’язали руки. Тягнули до ванни. Занурювали в крижану воду й утримували там, доки вона не втрачала свідомість. Потім різко підіймали голову — і знову ті самі запитання. Вона могла брехати, але не зрадила. Жодного імені. Сорок п’ять хвилин. Через два дні — знову. Нові тортури. Години в холодній воді. І знову — тиша. Це була Катрін Діор. Жінка, ім’ям якої названо легендарний аромат. Але за символом паризької елегантності стоїть не гламур — а доля учасниці французького Опору, яка пережила катування й концтабори та не зламалася. Катрін народилася 1917 року в Нормандії. Вона була молодшою сестрою Крістіана Діора. Їхня мати вирощувала розкішні сади з трояндами та жасмином — любов до квітів вони успадкували обоє, навіть не підозрюючи, як це визначить їхні долі. Після смерті матері та фінансового краху сім’ї життя змінилося. Крістіан поїхав до Парижа будувати кар’єру в моді. Катрін залишилася в Провансі, вирощувала овочі, щоб вижити, і мріяла про квіти. А потім прийшла війна. У 1941 році, купуючи радіо, щоб слухати звернення де Голля з Лондона, Катрін познайомилася з Ерве де Шарбонн’є — одним із лідерів Опору. Вони закохалися. І Катрін знайшла своє покликання. Під псевдонімом «Caro» вона працювала в розвідувальній мережі F2: збирала дані про пересування німецьких військ, передавала інформацію в Лондон. Ці відомості використовували під час підготовки висадки в Нормандії. У 1944 році гестапо було вже поруч. Катрін переховувалася в квартирі брата в Парижі. Крістіан ризикував життям, укриваючи її та приймаючи підпільні зустрічі. 6 липня 1944 року вона пішла на зустріч зі зв’язковим біля Трокадеро. Це була пастка. У той день заарештували 27 людей. Керівника мережі закатували до смерті. Катрін пережила допити, але 15 серпня її відправили до Німеччини. 22 серпня вона прибула в концтабір Равенсбрюк — табір для жінок. В’язень №57813. Там були десятки тисяч жінок у місці, розрахованому на кілька тисяч. Багато хто не вижив. Катрін примушували працювати на заводах, у шахтах, гнали в «маршах смерті». Катування залишили слід на все життя — вона більше не могла мати дітей. У квітні 1945 року її звільнили американські солдати. Вона повернулася до Парижа наприкінці травня. Крістіан зустрів її на вокзалі… і не впізнав. Його сестра була настільки виснажена, що він пройшов повз. Поступово Катрін відновлювала життя: повернулася до Ерве, відкрила квітковий бізнес і стала однією з перших жінок у Франції з ліцензією на продаж зрізаних квітів. А тим часом Крістіан готував революцію в моді. 12 лютого 1947 року він представив колекцію «New Look». І того ж дня — свій перший парфум. Коли Катрін зайшла до кімнати, хтось вигукнув: «О, це ж Miss Dior!» Так аромат отримав ім’я. На честь жінки, яка мовчала під тортурами й повернулася з пекла — зломлена тілом, але не духом. Катрін була нагороджена державними відзнаками, дала свідчення проти катів, вирощувала квіти для дому Dior в Грассі та допомогла створити музей брата після його смерті. Вона прожила серед квітів понад пів століття. І коли її запитали, як вона витримала все це, вона сказала: «Любіть життя. Просто любіть життя». Тож кожного разу, коли хтось відкриває флакон Miss Dior, він — навіть не знаючи цього — вшановує жінку, яка обрала мовчання замість зради, вижила після найтемніших сторінок ХХ століття і присвятила життя створенню краси. Цей аромат ніколи не був лише про розкіш. Він — про виживання. Про любов. Про вперте бажання вирощувати красу навіть тоді, коли світ зруйнований. Як і сама Катрін Діор. 🌹 #art #fblifestyle #fblifestylechallenge

#історія #факт Тиша перед бурею. У вересні 1914 року, коли німецька армія фон Клюка вже відчувала запах паризьких каштанів, доля Франції залежала від швидкості передачі інформації. У містечку Сезанн, через яке проходила лінія фронту, на поштовій станції залишилася Дезире Паппе — звичайна поштова працівниця. Поки всі цивільні тікали на південь, вона замкнулася в операційній залі. Коли німці увійшли в місто, вони першим ділом захопили вузли зв’язку. Проте Дезире встигла вивести з ладу основний апарат, зберігши при собі портативний пристрій та підключившись до таємної лінії, про яку не знали окупанти. 🏚️ Шпигунство під страхом смерті Протягом кількох днів, перебуваючи в окупованому місті, Дезире Паппе спостерігала за пересуванням німецьких колон з вікна свого горища. Вона рахувала гармати, полки та напрямки руху. Щоночі, коли місто затихало, вона виходила в ефір. Її донесення йшли прямо до штабу генерала Галлієні. Саме завдяки її точним даним про «оголений фланг» 1-ї німецької армії, французьке командування наважилося на відчайдушний контрудар, відомий як «Диво на Марні». Вона передавала інформацію навіть тоді, коли німецький патруль виламав двері пошти. Дезире встигла сховати апарат у димоході та видала себе за прибиральницю, що залишилася доглядати за приміщенням. 🏅 Скромність після грози Коли французькі війська відбили Сезанн, офіцери були вражені: критично важлива інформація надходила не від кадрових розвідників, а від молодої жінки, яка не мала жодної військової підготовки. У 1915 році вона була нагороджена Військовим хрестом (Croix de Guerre) — рідкісна відзнака для цивільної жінки того часу. Її історія — це не легенда про міфічну телефоністку, а протокольно підтверджений факт того, як одна людина з телеграфним ключем у руках може зупинити цілу армію. Дезире Паппе прожила тихе життя, рідко згадуючи про ті дні, коли її пальці на клавішах апарату карбували ритм майбутньої перемоги. 🕊️

Київська Обласна Федерація БОКСУ 🥊 Турнір з боксу на підтримку ЗСУ 🇺🇦 У місті Києві, на базі БК «ГОНГ», відбувся турнір з боксу на підтримку Збройних Сил України. У змаганнях взяли участь понад 140 боксерів. Київську область гідно представили спортсмени з Макарова, Вишгорода, Обухова, Броварів, Березані та Яготина. Усі учасники продемонстрували високий рівень підготовки, справжній бійцівський характер та незламний бойовий дух, за що були нагороджені пам’ятними відзнаками від організаторів турніру. 🙏 Щира подяка головному натхненнику змагань — Ігору Нехаю — за відмінну організацію, підтримку боксерської спільноти та наших захисників — Збройних Сил України. Разом — до перемоги! #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦