#історія #цікаве
Краса, що витискає дух: Тріумф та тортури корсета.
Якщо ви вважаєте, що сучасні стандарти краси надто суворі, ласкаво просимо в епоху, коли жіноча талія мала бути не ширшою за шию її кавалера. Корсет — це не просто елемент гардероба, це справжній архітектурний проєкт, покликаний перетворити живе тіло на витончену порцелянову статуетку. ⏳

Спочатку, у XVI столітті, корсети робили з китового вуса, дерева і навіть металу. Катерина Медічі, яка зналася на жорстких методах управління, запровадила моду на талію об’ємом у 13 дюймів (близько 33 см). Це був справжній "іспанський сарказм" над анатомією: ребра стискалися, дихання ставало поверхневим, а внутрішні органи змушені були шукати собі нове місце проживання десь у районі таза. Не дивно, що вікторіанські панянки так часто непритомніли — вони просто не могли вдихнути достатньо кисню, щоб підтримувати бесіду про поезію. 🌬️

Дотепно, що затягування шнурівки було колективною розвагою: покоївки впиралися коліном у спину господині, наче намагалися закрити переповнену валізу перед відпусткою. Але корсет мав і соціальну місію. Він був символом "високої моралі": жінка, яка не носила корсет, вважалася "розпущеною" (loose woman) — і це було пряме відсилання до незатягнутої шнурівки. Моральність тоді вимірювалася кількістю шарів китового вуса. 🐋

У XIX столітті лікарі почали бити на сполох, малюючи жахливі картинки деформованих печінок, проте мода була невблаганною. Тільки поява велосипеда та емансипація змогли трохи послабити ці лещата. Остаточний удар завдав Поль Пуаре, який на початку XX століття вигукнув: "Я оголосив війну корсету!". Жінки нарешті змогли видихнути (у прямому сенсі), хоча деякі з них ще довго відчували фантомне стискання на ребрах. 👗

Сьогодні корсет повернувся як символ впевненості та провокації, але, на щастя, тепер він дозволяє нам не лише виглядати ефектно, а й вечеряти без ризику для життя. Бо справжня краса все ж таки потребує кисню. 💃

✨Свята вечеря тут без скатертин і сервізів — зате з тишею між вибухами й відчуттям плеча поруч.

В бліндажі вона виглядає саме так: прості страви, прості слова і момент, коли ті, хто героїчно нищить ту темряву, яка прийшла на наші землі, на кілька хвилин стають просто людьми.

Війна нікуди не поділась, але сьогодні бійці знайшли час для того, щоб зібратись.
Бо навіть тут хочеться сісти разом, згадати дім і відчути, що ти не сам.
Як вдома.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

Свята вечеря в давнину була не просто застіллям — це був обряд тиші, символів і віри. Сіно під скатертиною, перша зірка, дванадцять страв і кутя, яку підкидали до стелі. Усе мало сенс, усе говорило про надію й захист роду. Коротка історія про те, як виглядала ця ніч усі роки тому.

#дати #свята
Фестиваль семи риб: Смачна Італійська Традиція на Святвечір 🍤🍷
Поки в Україні готують 12 пісних страв, в італо-американських родинах панує аромат морепродуктів. Фестиваль семи риб (італійською Festa dei Sette Pesci або просто La Vigilia) — це грандіозна вечеря на Святвечір, яка поєднує релігійне утримання від м'яса з італійською любов'ю до розкішних застіль. 🇮🇹🇺🇸
Традиція походить з Південної Італії, де "La Vigilia" (Очікування) означала пісну вечерю в очікуванні народження Христа. Оскільки католицька церква забороняла вживати м'ясо напередодні великих свят, італійці звернулися до того, чим багате їхнє море. Коли наприкінці XIX століття мільйони італійців емігрували до США, вони привезли цей звичай із собою, перетворивши його на справжній культурний феномен. 🌊🚢

Чому саме сім риб? Історики та богослови пропонують кілька версій:
Сім таїнств католицької церкви. ⛪
Сім днів творіння світу. 🌍
Сім смертних гріхів (як нагадування про необхідність очищення). 📜
Хоча назва говорить про "сім", насправді страв може бути й більше (дехто готує 10 — на честь десяти заповідей, або 13 — за кількістю апостолів та Ісуса). На столі можна побачити все: від класичної баккали (солоної тріски) та смажених кальмарів до пасти з молюсками (linguine alle vongole), креветок, восьминогів та запеченого вугра. 🐙🍝

Це свято — не лише про їжу. Це багатогодинний марафон спілкування, спогадів та радості в колі найближчих. Завершується вечеря зазвичай традиційною італійською випічкою та походом на нічну Різдвяну месу. Це чудове нагадування про те, як релігійні канони та культурна спадщина переплітаються, створюючи унікальні та затишні традиції. 🥂🥧

#дати #свята
Святвечір: Магія Дванадцяти Страв та Єднання Роду 🌟🌾
24 грудня за Новоюліанським календарем українці відзначають Святвечір — вечір напередодні Різдва Христового. Це час, коли вся родина збирається разом, а дім наповнюється ароматом сіна, меду та свіжоспеченого хліба. Це не просто вечеря, а цілий ритуал, кожна деталь якого має глибокий сакральний зміст. 🏠✨

Головним символом столу є Кутя — каша з пшениці з додаванням маку, горіхів та меду. Пшениця символізує вічне життя, а мед — насолоду від перебування у царстві небесному. 🍯🥣 Поруч із нею обов'язково стоїть Узвар, що уособлює життя та очищення. За традицією, на столі має бути рівно 12 пісних страв — на честь дванадцяти апостолів. Борщ із вушками, голубці з грибами, вареники з капустою та смажена риба — справжній бенкет без м’яса та молока! 🥟🐟

Особливе місце в хаті займає Дідух — сніп із жита чи пшениці, який символізує дух предків та добробут. Його зазвичай ставить господар на найпочесніше місце під іконами. Вважається, що на Святвечір душі померлих родичів приходять до оселі, тому для них на столі часто залишають додаткову тарілку та ложку. 🌾👴

Вечеря розпочинається лише з появою першої зірки на небі, яка сповістила про народження Христа. Господар першим куштує кутю, і лише після спільної молитви родина приступає до трапези. Атмосфера має бути спокійною та мирною: у цей вечір не можна сваритися, кричати чи лихословити. 🌌🙏

Завершується вечір першими колядками. Молодь та діти готуються йти від хати до хати, щоб сповістити радісну звістку та побажати господарям щедрого врожаю і перемоги. Святвечір — це свято надії, світла та незламності нашого духу, яке об'єднує покоління українців у всьому світі. 🎶🇺🇦

Святвечір

Різдво Христове — одна з небагатьох святкових подій, переддень якої теж вважається святковим днем. 25 грудня настає Різдво за григоріанським та новоюліанським календарем, а передує йому дуже романтичне, світле та багате на традиції свято. Воно має назву Святий Вечір (Святвечір, Свята Вечеря). Християни західної традиції та більшість церков східного обряду відзначають Святвечір 24 грудня. Цей день — останній у чотиритижневому періоді передріздвяного Адвенту, який допомагає налаштуватися та підготуватися до Різдва.

Святкування народження Ісуса Христа
Пройшло багато часу, доки день народження Ісуса Христа став християнським святом. Спочатку святкували лише день його воскресіння. Лише в 336 році 25 грудня стало святом Різдва Христового. Спершу це відбулося в Римській імперії, а згодом традиція розповсюдилася на інші країни. Відповідно, переддень Різдва святкували 24 грудня.

Перша згадка про Святвечір та Різдво в Русі належить до X століття, але лише з плином часу сформувалися традиції, які дійшли до наших часів, наприклад, вертеп та прикрашання ялинки.

Святкова ялинка та вертеп
Вертепом називали скриню чи коробку з фігурками, що відтворювали події у Віфлеємі, коли народився Ісус. Пізніше вертеп набув різноманітності — він міг бути ляльковим, з рухомими або статичними персонажами; а міг бути й живим, у якому ролі біблійних персонажів виконували актори. Вертеп вигадав у XIII столітті Святий Франциск — відомий проповідник християнства.

Ідея прикрашати різдвяне дерево має походження з Німеччини — ялинку там вбирали свічками, яблуками та шестикутною зіркою. Пізніше стали використовувати солодощі, горіхи та штучні прикраси. До початку XX століття ялинка та вертеп стали обов’язковими символами Святої Вечері.

Переддень Різдва гармонійно сполучає в собі релігійні вірування з давніми народними традиціями. Відомо, що колядування — це відгомін поклоніння богу Сонця, яке саме в цей період — після зимового сонцевороту — починає набирати силу. Колядуючи, молоді люди вдягали маски, рядилися в хутро тварин та заходили до дворів, співаючи святкових пісень з побажаннями добробуту господарям.

Церковні служителі вважали колядування язичницьким звичаєм та засуджували його. З часом колядування не зникло, але колядників стало менше і вони навідують лише друзів, родичів та близьких сусідів.

За часів Радянського Союзу Святий Вечір, так само, як і Різдво, був забороненим святом. Релігійна складова для влади була неприйнятною, тож її замінили на святкування Нового Року, яке мало в собі деякі різдвяні атрибути, наприклад, ялинку. Та народ все одно зберіг прадавні традиції, і Святвечір не переставав бути урочистою, важливою подією для людей і в селах, і в містах.

Після здобуття незалежності в нашій країні Різдво — офіційне свято, а Святий Вечір — важлива й незмінна частина цієї події. У липні 2023 року Верховна Рада України прийняла закон про перенесення Різдва з 7 січня на 25 грудня.

Віряни займаються благодійністю, допомагають нужденним, ходять на церковні служби та прикрашають житло.

Зазвичай прибиранням оселі до свята займається вся родина. Встановлюють ялинку, вішають різдвяні вінки з хвойних гілочок, готують святкові подарунки.

Надвечір 24 грудня родини збираються разом та очікують на появу першої зірки. Вона є символом власне Вифлеємської зірки, що вказала шлях до Ісуса мудрецям з подарунками. Потім усі сідають за святковий стіл.

Спершу читають Євангельський уривок та заспівують першу колядку. За тим всі родичі повинні скуштувати різдвяну облатку — прісний хлібець, який розділяють на частини. Цей хліб освячується в церкві під час Адвенту та є символом прийдешнього свята. На столі — дванадцять пісних страв, а під скатертиною – сіно, як символ ясел, де лежав новонароджений Ісус.

Подарунки дарують один одному саме у Святвечір — вони є символом дарів, що принесли немовляті Ісусу древні мудреці.

Коли годинник показує північ, люди відкривають вікна, щоб дух Різдва увійшов в оселю.

Під кінець Святвечора родини збираються до церкви на святкове богослужіння. Це означає, що Різдво нарешті настало.

#думки
Я раптом зрозуміла - я можу без всіх. Я можу сама повечеряти, сама випити каву, сама пройти через те, що раніше лякало. Колись мені потрібна була чиясь присутність - щоб відчути, що я не одна. А тепер я інша. Мені добре в тиші. Добре з собою.

Бо я і є - своя опора. Бо я нарешті навчилась бути собою

Яка багата українська мова! Чи не так?..
УСІ СЛОВА РОЗПОЧИНАЮТЬСЯ ЛІТЕРОЮ "В"
КАЗКА "ВОРОНИНА ВЕЧЕРЯ"
Ворона вперше взялася варити вечерю. Внесла велике відро води, всипала в воду вівсянку. Варила-варила, вирішила виявити винахідливість: влила вершки, вкинула вчорашній вінегрет.
В відрі вирувало. Ворона вертілася всюдибіч: витягла високоякісну вермішель, відкрила вишневе варення, відщипнула вісімнадцять виноградин, відламала восьмушку ванілі. Все вкинула, вимішала...
Вариво видалось вельми вегетаріанським. Ворона вирішила вкрасти вирізку. Вигасила вогонь, вирушила в “Велес”. Відважно влетіла всередину. Всі відвідувачки “Велеса”, вгледівши ворону, влаштували вереск. Виручили випадкові військові: взялись виганяти вертихвістку віниками.
Втікаючи, ворона втрапила в віддалений від виходу відділ. Вгледіла “Віскас”. Вхопила. Вправно вилетіла.
Вдома відновила вогонь, вкинула в відро віднайдені вишкварки, вкрадений “Віскас”.
- Все, вистачить, - вимовила вголос.
Вдоволена вмостилась відпочивати.
Влетів ворон.
- Вау! Вечеря! Вельми вдячний! - вигукнув.
- Втомився, вельмишановний? Виголодився? Всідайся! - відповіла.
Ворона впевнено влила вариво в ваганки*, - виглядало вдало. Ворон взявся видзьобувати.
Враз - випрямився, витріщився!!!
Ворона викрикнула:
- Вдавився?! Викликати ветеринара?!
- Води, - вимовив втишено ворон, випльовуючи вариво.
Випив воду, відкашлявся.
- Відпустило... - видихнула ворона.
Вона відвернулась. Ворон вмить вилив вариво в відкрите вікно.
- Виїв все! - виголосив, віддаючи вороні випорожнені ваганки.
- Вечеря вдалась? - взялась вона випитувати.
Ворон вирішив відбрехатися (вважатиме вередою, втратяться взаємини).
Вдавано ввічливо вимовив:
- Вдалась... Вражений...
Ворона вийшла вимити ваганки .
Вдивляючись в відро відверто відразливого варива, ворон важко видихнув:
- Вмру...
Вернувшись, ворона весело відрапортувала:
- В вівторок варитиму вареники, випікатиму ватрушки!
Ворон випив валер’янки...

* Вагани — довгаста дерев’яна миска. Ваганки — зменш. до вагани.
Світлана Лукашова

До командира частини приходить дружина офіцера з проханням:
- Повпливайте на мого чоловіка. Він мені зраджує!
- Ну вже так відразу і зраджує. У вас що, є докази?
- Є! Ось знайшла у нього в кишені жіночі труси.
У цей момент лунає сигнал загальної тривоги. Командир пхає труси до себе в кишеню і говорить:
- Добре, потім з ним розберемося.
Після закінчення тривоги, пізно увечері, командир, втомлений повертається додому. Сіли вечеряти. Дружина його запитує:
- А вам платню сьогодні давали?
- Ага. Піди, там візьми, в кишені.
Дружина повертається, тримаючи в руках гроші і трусики:
- Ну і жартівник ти у мене, Петрику. Я третій день ці труси шукаю, а ти їх в кишені носиш.

- Які плани?
- Повечеряти.
– А на майбутнє?
- Снідати!..