#історія #події
Як інтелектуальна еміграція кинула виклик забуттю.
17 січня 1921 року у Відні відбулася подія, що виглядала водночас і як акт відчаю, і як прояв найвищої національної самовпевненості. Поки армія та уряд УНР облаштовувалися в таборах для інтернованих, українська професура вирішила, що відсутність власної території — зовсім не привід не мати власної вищої школи. Так народився Український вільний університет (УВУ). 🎓

Заснування УВУ у Відні було відповіддю на закриття українських кафедр у Львові та тотальну русифікацію вищої освіти в радянській росії та підконтрольній їй Україні. Професори Олександр Колесса, Іван Горбачевський та Станіслав Дністрянський зрозуміли: якщо ми не можемо виховувати еліту вдома, ми виховаємо її в центрі Європи. Це був «університет у валізах», де лекції читалися в орендованих залах, а наукові дискусії велися в кав’ярнях, але за академічним рівнем він не поступався старим європейським грандам. 🏛️☕

Іронія ситуації полягала в тому, що новонароджений університет став чи не єдиним місцем, де українська думка залишалася вільною від цензури комісарів чи тиску окупаційної адміністрації. Проте Відень з його захмарними цінами та прохолодним ставленням австрійського уряду до «політичних екзилів» виявився не найкращим майданчиком для тривалого забігу. Вже восени того ж року, на запрошення Томаша Масарика, УВУ переїхав до Праги, де отримав і державну підтримку, і справжній розквіт. 🇨🇿📜

Критично оцінюючи ті події, варто визнати: створення УВУ було стратегічним маневром. В умовах, коли фізична боротьба була тимчасово програна, українці перейшли до боротьби інтелектуальної. Це був прецедент — перша приватна українська установа такого рівня за кордоном, що не просто «виживала», а формувала порядок денний для майбутніх поколінь. 🧠🛡️

Сьогодні історія УВУ — це нагадування про те, що держава починається не з кордонів, а з університетських конспектів та людей, які відмовляються ставати «мовчазною меншістю» в чужих академічних коридорах. Навіть якщо цей університет починається з кількох папок під пахвою в холодному віденському січні. ❄️✍️

У метушні щурі скидають маски
І в паніці втікають з корабля.
А обіцяли ж неповторну казку,
Що обернулась влучним, гострим — м-ля!

В валізах награбованого тонни!
Гримить оркестр, вирує карнавал...
А наш кораблик — не повірите — не тоне!
«Надійний» не підводить матеріал.

Пора засвоїти одну просту науку:
Шануй своє, підтримуй лиш своїх.
Будуй на камені! Тримайсь за Божу руку,
Щоб жоден щур пролізти знов не зміг!

🖊️ Оксана Сметанюк

Тривожна програма встановлена в телефоні ще в 2022 році. На початку ввввторгнення…

Вже не памʼятаю, коли в Тривозі запрацювали повідомлення про підвищену небезпеку.
Які волали, як потерпілі, коли «дружньо-сусідське» залізяччя сунуло в напрямку мого району.

В якийсь момент, після чергового оновлення тривожної програми, в мене ті підвищені небезпеки самоліквідувалися?

Переймалася дуже.
Декілька разів зносила цілком ту програму з телефону та встановлювала наново.
Без-ре-зуль-тат-но!!!

З часом прийшло усвідомлення, що це не так вже й погано?
Спокійніше ж стало?

З Ірина Олександрова валерʼянку на брудершафт вже не пили?
Серце між цицьок не вистрибувало.
Дихалка працювала в штатному режимі.
Навіть з тиском та пульсом все було гаразд!!!

В цікаві часи ми живемо…
Якщо б ми ще ті часи обирали?

Дві години світло ж?
Чотири відсутнє.
Ааааа коли його ніц нема, я тепер не тільки про відсутність сповіщень про підвищену небезпеку не накручую себе?:)
Я ж в цей час взагалі гадки не маю, чи є тривога? Чи нема?
Сама себе заспокоюю:
- Вʼїббббе, так вїббббе?:)
Ховатися все одно нема де.

То невсеремось!

Пиріжки сьогодні смажила. З картоплею!

Починала, ще видно в кухні було.
Закінчувала вже з ліхтариком!
То й що?
Хіба це мене дратувало чи напружувало!?:)
Та зараз же ж!!!

Ще й сподівання приємні?:)
Комуналка ж цього місяця повинна менша бути?:)

За бортом сьогодні не тільки перший сніг показували!
Вже зараз придворний градусник й перший мороз в сезоні демонструє!
Синочок в суцільній темряві пірнав в водовідний колодязь у дворі!
Вимикав воду в придворному крані.
Утеплював той колодязь!

На ніч ссссссцуки мої побилися…
Якого біса зчепилися, хезе?
Дааааавно вже такого не відкаблучували!
Я до них й добігти не встигла.
Синочок мене випередив!
Лєдю вхопив за шлейку моделі «собака-валіза» та підняв вище за себе!
Бо як тільки Цуцилія бачить, що нападошну Лєдю зафіксували, вистрілює вгору!
Щоб в польоті хуч за якусь частину Лєді вчепитися!:)

Віктор тримає над своєю головою Лєдю!
Я хуткенько двері в його кімнату зачиняю!
Цуцилія біга за мною та жалісно бреше!:)
Не дали їй Лєдю добити, щоб та не мучилася?:)

Собака Вахтанг був традиційно незворушливий, декілька фрапований та тільки крутив пальцем біля скроні, спостерігаючи за сссссцуками в спарінгу!:)

Дивлюся на собачих дівок та ототожнюю їх з собою…
Я й зазвичай мʼякістю характеру не відрізнялася?
А тепер взагалі якоюсь легкозаймистою стала…
Спалахую, як сірник…
Сама себе боюся…

Щось я сьогодні псссссешу та нервлюся…
Чи досі себе в купку не зібрала після вчорашнього збирання по всьому обійстю кавалків мокшанської балалайки, збитої над нами?

Пішла я книжку читати.
Читання зазвичай мене врівноважує.

Ви там як?

РЙ.
Світла планово нема.
Ночером кудись подівся газ? Ночером же ж знайшовся.
Дощ пирищіть з учорашнього дня.
Котики вимагають негайно відчинити їм всі двері!!!
Милуються на дощ?
Рррррозвертаються та сунуться назад у хату!
- Я в горшик вдома посссссцю!:)
Так же ж себе й собака Вахтанг поводить!:)
Вдома не сцить!:) Гуляти не йде!:)
На літо чекає!:)

Вранішній «врожай» збирали. Яйця. Впольована та по всьому обійстю розкладена мишва!:) Даруйте, собачі гівна!:)

Гостей чаєм вже пригощали.
Чергову тривогу вишуканим матюччям коментували.
В крамницю ганяли.
Вказівний палець якісно ножем різали!:)

Тепер знов читаємо з ліхтариками.
А придворна зграя нас розважає!:)

В головних ролях домашнього піссссстаклю традиційно собака Ллллєдя та кішка Онука Наша Снігуронька!:)

На космічній швидкості лллльотають!:)
Жужмом збирають всі килимки по всій хаті!:)
Злітають під стелю на шафи й звідти гудуть та плюються!:) (Онука!)
Гарчать, гавкотять, зі штанів вистрибують, псссссешуть та нервляться знизу! (Лєдя!)

…
Вчора під час чергового планового знеструмлення дочитала книжку Максима Петренка Maksym Petrenko, людини, яка ще в 2014 році з «білим квитком» стала на захист України…
Й яка загинула в 2023…
Герою слава…

В кінці книжки він сподівався…
«І вже точно не потрібно рити окопи в Словʼянську після 5 липня 2014 року.
Сподіваюсь, більше ніколи не буде потрібно.»

Донецька біженка моя Ірина Олександрова родом зі Словʼянську…
Куди після донецького полону вона з усією родиною й повернулася.
Де знов все кинула вже в 2022 й приїхала до мене…

Багато хто з її друзів також поїхав й не повернувся.
Хтось їхав та повертався.
Хтось взагалі весь цей час залишався в Словʼянську.

Тепер…
Чи є ще можливість на щось сподіватися?
Хезе…

Дуже близькі Іринкини друзі поки що там…
Збирають потихеньку речі.
Сподіваються, що тікати все ж не прийдеться…

Собака в них нещодавно помер…
На тлі всіх переймань ще й таке лихо…

То вони хуткенько знайшли спосіб покращити загальний родинний настрій!:)
Підібрали щеня!:)
А наступного дня - ще й двох кошенят!!!
Сидячи буквально на валізах!!!

Олександрова ця моя…
Мало того, що організЬм хезешо відкаблучує…
Так ще й настрою позитивного ніц нема…

То я й розмірковую?
Якщо Іруськіним словʼянським друзям помічними виявилися двортерʼєрське щеня та два сміттєзвалищних кошеняти, може ж й нам час якесь кошеня прихистити?:)

Ірина волає, що ні!!!
- Бо ж закінчиться війна, я їхатиму додому й ти (я!):) примусиш те кошеня забрати додому, а я на це не підписуюся!!!:)

…Якийсь роздрізганий набір думок в мене сьогодні виходить…
Та як усе наше життя зараз…
Таке ж роздрізгане…

Невсеремось!!!
Ви як там?
Цілі?

🇺🇦 Жива риба, "танцююча" валіза і натовпи в Умані: як пройшла головна молитва Рош га-Шана

Журналісти УС зафіксували найяскравіші моменти святкування єврейського Нового року в Умані.

На кадрах можна побачити велику кількість паломників, живу рибу для обрядів та валізу, що "танцювала" під час урочистостей.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

#валіза #природа #море #пляж #пальми

Швидкий світанок

Вони прокинулись не від будильника, а від вибуху.

Десь не так далеко, за пагорбом, гуркотіло. Дім здригнувся, ніби прокинувся разом з ними — і теж не хотів вставати. Але часу не було. Фронт уже був поруч. І треба було їхати.

Мама швидко запихала в сумки найнеобхідніше: документи, ліки, хустинку з весілля, фотографії, де ще всі разом. Батько мовчки вантажив речі на вантажівку, яку дали волонтери. Її кузов уже був наполовину заповнений чужими валізами, торбами, кліткою з кроликом і дитячим велосипедом. Все те було не речами — а спогадами, які ніхто не хотів залишати.

Марічка, їхня донька, тримала в руках плюшевого ведмедика і питала:
— А ми повернемось?
— Так, обов’язково, — сказав тато, навіть не озирнувшись. Він не мав права сумніватись. Хоча очі в нього були червоні. Не від пилюки.

Бабуся запитала, чи можна забрати подушку. “Ту, вишиту, з павичем.” Її все життя шила ще дідова сестра. Мама кивнула і посміхнулась:
— Ми заберемо і подушку, і все, що пам’ятає нас.

Вантажівка заторохтіла, запиливши двір. У кабіні вже сиділи інші — жінки, діти, старенький чоловік із білою тростиною. Мама з Марічкою сіли поруч. Тато стрибнув останнім.
— Усі?
— Усі.

І поїхали.

Місто зникало за спинами, за хвилинами. Повз миготіли знайомі хати, парк із гойдалкою, школа, де Марічка малювала свій перший малюнок на уроці. Все здавалося нереальним — як сон, який ще не хочеш відпускати. Та вже мусиш.

Мовчали довго. Лише двигун гудів, а дорога стрибала під колесами. Потім мама прошепотіла:
— А пам’ятаєш, як ми тут гуляли восени?
— Дощ ішов і каштани падали під ноги, — відповів тато. — І ми тоді заблукали на годину.
— І було добре, що заблукали.

Марічка дивилась у вікно. Там, попереду, розливалося сонце — те саме, яке світило і вдома, і в кожному іншому місті. Вона стискала свого ведмедика і нарешті посміхнулась.
— А в новому місці є ліс?
— Є, — сказав тато. — І озеро.
— І гойдалки?
— Обов’язково.

Їхали довго. Але вже не тікали — вже прямували. Не від, а до. До безпеки. До спокою. До нового дому.

Залишилось багато — рідна вулиця, стіни, вікна, які бачили їхні радощі й страхи. Але забрали головне — одне одного, пам’ять і надію.

Бо навіть під час війни серце може пакувати речі швидко, але мріяти — повільно, вдумливо.

Вантажівка гуркотіла далі. І сонце в кабіні світило не гірше, ніж раніше.

Привезти з Москви до Києва 38 млн євро кешу під вибори Порошенко допоміг кум путіна Медведчук
З'явилися нові деталі у скандальній справі Порошенка, коли за пару днів до президентських виборів йому привезли з Москви €38 млн готівкою.
"У суді з'ясувалося, що організувати схему з чартерним рейсом і валізами готівки на фальсифікацію виборів політику допоміг його бізнес-партнер, кум путіна Віктор Медведчук.
Суду були надані відео-докази, згідно з якими €38 млн готівкою було доставлено чертрним рейсом з Москви до Києва бізнес-партнером Медведчука - Олександром Баримовим.
Відеозапис був зроблений спеціально: Медведчук документував «сиволоґо» перед виборами, створюючи собі запасний парашут.
, - пише видання.
Що стосується самого факту передачі російських грошей, то він пояснюється просто: РФ була зацікавлена ​​в Порошенку. президентське крісло.

Хакери отримали ДНК путіна: знайшли схожість із Гітлером та високий ризик раку простати, – Bild.
▪️Диктатор тримає у секреті свій генетичний код, змушуючи охорону бігати із валізами;
▪️Хакери зламали комп'ютер його дворідного племінника Михайла. Там знайшли його аналіз ДНК за 2023 рік;
▪️Генетична схожість племінника з дядьком – 6,5%. Таким чином хакери здобули частину генетичного коду кремлівського лідера;
▪️путін відноситься до рідкісної на росії гаплогрупи E-V13;
▪️Адольф Гітлер був носієм рідкісної гаплогрупи E-V13;
▪️Також Genotek перевірила геном Михайла путіна на наявність ризиків та захворювань. Виявила підвищений ризик раку простати.🗿🗿🗿

З днем торгівлі усіх причетних,
Покупців заможних, чемних.
Та зарплати у валізах,
Не відчути термін криза!

Жити круто та цікаво,
У Парижі пити каву.
Працювати із натхненням
Та радіти сьогоденню!