#поезія Він мене запросив на побачення. Я побігла до нього в ту ж мить. Все, що треба, взяла для пробачення, За минулим теплом ще болить. Він зустрів мене сонячно, з ласкою. Шепотів, як колись, про любов... Він для мене був піснею, казкою. Зачаровував ніжністю знов. Осипав мене щедро букетами З листу жовтого й пестив щоку. Говорив через рими, сонетами. Він любив мене справжню таку. І нічого не мало вже значення - Тет-а-тет наодинці ми з ним. Нині мала чудове побачення З днем осіннім, ще теплим таким... Оксана Йонаш -Тодер

#поезія Можна вірить другові чи милій, Марить наяву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні. Можна жить, а можна існувати, Можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна, А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого «не можна».  © Василь Симоненко 29 вересня 1956 р.

#поезія Малюю цю осінь жовтим, отим, що у сонця вкрала і клею листки до серця, оті, що в ногах збирала. Латаю брунатні клапті осіннього диво-раю, і ниткою з шовку шию, і айстри в душі вишиваю. Збираю в букети зілля, оте, що на сухоцвіти, і вчуся у осені жити, і тому життю радіти... Підпалюю біль колишній старими, як світ, сірниками. На нòве молюся уклінно під неньчиними образàми. Малюю цю осінь, як завше, у золото... Щоб без болю. І свічі палю до Бога за мир і про кращу долю... Людмила Галінська

#сатира #антиутопія Протокол нульової емоції Місто-Мережа, сектор 7, 2077 рік. Світ був ідеально вигладжений, зашліфований до стерильного блиску та позбавлений будь-яких неефективних кутів. Головним законом був "Протокол Оптимального Співжиття", згідно з яким емоції класифікувалися як "Енергетично Неефективні Збудники" і каралися "Корегуванням". У цьому абсолютно бездоганному світі жив Артем К-201 (35 років), оператор відділу "Стабілізації Задоволення" (ВЗЗ). Він мав би бути зразковим "нульовим" громадянином, але природа наділила його даром, який він щодня ховав: живою іронією, що булькала під його зовнішньою маскою. «Черговий робочий день. І знову я тут, щоб рятувати світ від радості й печалі. Я — той, хто вирішує, чи має людина право на внутрішній подих. Якби це не було так абсурдно, я б засміявся», — прошипів Артем у монітор, його очі блищали, хоча м'язи обличчя залишалися нерухомими. Його енергійний, чуттєвий характер вимагав руху, але він був прикутий до стерильного столу. Його робота полягала в обробці заявок від громадян, які випадково проявили будь-яку ненульову емоцію. Він саме закінчив оформлювати штраф за "Несанкціоновану, легку посмішку під час ранкового Смузі-прийому", коли система вибила Аномалію. Заявка: К-989. Сектор 3. Порушення: "Несанкціонований, інтенсивний прояв ностальгічної туги". Суб'єкт: Заявник сам. Артем відчув слабкий, але приємний укол цікавості. «Ого! Самі себе здали. Яка самосвідомість! Це вже тягне на філософський маніфест, а не на штраф. Я б назвав це "Екзистенційним Доносом"», — подумав він, а його внутрішній Емоційний Лічильник (ЕЛ), імплантований у зап'ястя, видав тихий "Пі-і-іп", зафіксувавши мінімальний рівень "Мотиваційної Нецікавості" (тобто, цікавості). Заявником виявилася Лікар Ірина (70 років), колишній фахівець із "Рекультивації Емоційних Спогадів" — фахівець із придушення. Артем вирушив до Сектора 3, відчуваючи небувалий приплив внутрішньої енергії, яка в цьому світі мала бути спрямована лише на обробку бланків. Квартира Ірини була такою ж стерильною, як і його, але на підвіконні, де мала стояти "Оптимізована Ікебана" з пластику, лежав маленький, пожовклий від часу, папірець. «Доброго дня, громадянка Ірина. Я Артем К-201, відділ ВЗЗ. Ваша заявка вимагає Розслідування на предмет Залишкової Душевності. Протокол 5.1», — монотонно проказав Артем, але його очі вивчали Ірину. Вона була спокійною, але в куточках її рота, здавалося, причаїлася... легка гіркота. «Вітаю, Операторе. Я сама його викликала. Я порушила. Я згадала запах польових квітів», — тихо сказала Ірина. — «Вони пахли Теплом. Це — неефективно». Артем скептично підняв брову (мікрорух, який, на щастя, ЕЛ не зафіксував). «Запах? Пані Ірино, ви, як колишній фахівець, знаєте, що квіти були ліквідовані як "алергічний та непередбачуваний біологічний фактор". А запах — це "сенсорна неоптимізована інформація"». Ірина, замість відповіді, простягнула йому той самий пожовклий папірець із дивним, наївним малюнком: схематичним сонцем і чимось незрозумілим, що нагадувало хаотичні плями. «Візьміть. Це Емоційний Вірус. Він несе Колір. Ви не зможете його сканувати». Артем узяв папірець. Його чуттєва натура відчула шорсткість матеріалу, що був не пластиком, а... папером. Цей дотик викликав у нього слабке, несанкціоноване "відчуття цікавості", яке він назвав про себе: "Бажання розгадати цей дурнуватий ребус". Його власний ЕЛ видав гучний "Пі-і-іп!" і зафіксував рівень "Нецікавості" на 2.1%. Перша тріщина. Артем повернувся до ВЗЗ. Він мусив "очистити" свій лічильник, але це призвело до бюрократичного кола пекла. Щоб виправити "цікавість", треба було заповнити "Форму Б-44 про Мотиваційну Нецікавість" у п'яти примірниках. Щоб отримати бланк, потрібен був "Дозвіл на Огляд Неефективних Біологічних Об'єктів" з архіву. Це був ідеальний саркастичний глухий кут, створений системою для придушення будь-якої ініціативи. Начальник, Модуль-Директор (людина, яка замінила більшу частину обличчя на екран із бездоганно "оптимальним графіком"), викликав його. «Операторе К-201. Ваш ЕЛ фіксує нестабільність. Коефіцієнт іронії, навіть внутрішньої, перевищив поріг. Корегування — це не покарання, це підвищення ефективності», — Модуль-Директор говорив голосом синтезатора. «Звісно, Модуль-Директор. Як казав великий філософ: "Якщо щось не працює, треба це зламати, а не оптимізувати"», — відповів Артем з абсолютно кам'яним обличчям. Його внутрішня іронія вихлюпнулася назовні, і ЕЛ знову пискнув на 3.5%. «Ваш гумор неефективний», — констатував Модуль-Директор. «Ні, він надто ефективний, тому і викликає збої у Вашому графіку», — подумав Артем. Керуючись чуттєвістю та енергією, Артем почав свідомо ігнорувати Протокол. Він просидів ніч в архіві, шукаючи, що таке "Квіткове Поле". Він розшифрував малюнок Ірини. Це були координати. Координати покинутого, секретного місця за межами Міста-Мережі — старого фермерського ринку, який влада забула "оптимізувати", бо в їхній логістиці він мав статус "неіснуючого". Вранці Артем викрав службовий монорейковий вагон, залишивши на сидінні записку: "Пішов на корегування в несанкціонованому напрямку". За ним женеться система. Він знайшов ринок. Це був шок. Серед іржавих конструкцій жили "некореговані" люди. Вони вирощували справжні, живі, пахучі польові квіти. Артем підійшов до яскраво-жовтої, нахабної квітки. Він торкнувся її пелюсток своєю чутливою рукою і, вдихнувши, задихнувся від запаху. Це був не просто аромат, це була вибухова інформація, хаос, енергія. Він відчув першу щиру, несанкціоновану емоцію, яку не можна було класифікувати як "задоволення" чи "сум". Це була РАДІСТЬ, що супроводжувалася неконтрольованим, шаленим сміхом. Сканер у його кишені видав фінальний, радісний "Пі-і-і-іп" і вибухнув, ставши символом абсолютного бунту. Артем повернувся до Міста-Мережі, але не один. Він ніс букет польових квітів — справжню, біологічну бомбу. Його оточили Дрони-Корегувальники. З'явився Модуль-Директор. «Операторе К-201, ви зафіксовані як "Критичний Збудник"! Негайно пройдіть Корегування!» — вимагав синтезований голос. Артем, усміхаючись своєю новою, тепер уже зовнішньою усмішкою, підійшов до Директора. Він не боровся. Він зробив іронічний, але щирий уклін і подарував Модулю-Директору квітку. Від надмірної, невідомої біологічної інформації, яку не можна було оцифрувати, та несанкціонованої емоції, що містилася в квітці, екран Модуля-Директора завис. На його бездоганно чорному обличчі-екрані відобразилося лише... схематичне зображення сонця. Система не змогла його покарати. Вона не мала Протоколу для боротьби з Радістю. Артем, Ірина та їхні "некореговані" колеги стали "Невідомим Змінним Фактором". Артем подивився на своїх колишніх, "нульових" колег і сказав, надихаючи їх: "Бачите? Корегування — це не підвищення ефективності. Це просто дуже нудна помилка. Пора її виправляти". Він усміхнувся — його життя набуло несанкціонованого, але ідеального сенсу. І ця чуттєвість була його найбільшою зброєю.

Букет

"Букет садових тюльпанів " 🎨 Elena Leshchenko

#поезія Вона ішла у тиші по алеї, В зеленій сукні, з букетом в руці. Вона була, як ніжна добра фея — І кланялись усі її красі. Її волосся сяяло яскраво, Немов багаття в проміні яснім. А сміх дзвенів, немов джерельце жваво, Він огортав усіх теплом своїм. В руках тримала жовте листя клена, Неначе сонце в сутінках густих. І шепіт вітру клав їй тихі теми, Щоб серце грало в ритмах чарівних. Вона — сама осіння дивна казка, Що оживає в барвах і в росі. І світ її кохання — вічна ласка, І ніжність у зеленій тій красі. Л. Медина

Осінній лист. Осінній лист під музику кружляє. Танцює свій останній пірует, а вітер із дощем у парі грає, немов це скрипка плаче і кларнет. Осінній лист новим відтінком сяє, смарагдовим, багряним, золотим. Востаннє у повітрі покружляє, підхоплений вітриськом молодим. Устеле землю покривалом мідним, букетом упаде до її ніг. І стане до весни їй другом рідним, а зверху їх укриє білий сніг. ID:  692975 Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика автор: Лариса Василишина

"20-разове збагачення під час війни, вілли в Іспанії та антирейтинг 75%" - названо антидосягнення Порошенка до його ювілею. Вчора Петро Порошенко святкував 60 років. Експерт назвав ТОП-10 "звань", які найбільше характеризують ювіляра: 1. "Вдячний васал путіна" - "Тискаю руку! Обіймаю!" на адресу кремлівського диктатора у розпал боїв під Дебальцевим. 2. "Батько-засновник" Партії регіонів – саме Порошенко стояв біля витоків політичної сили, яка зрештою втягнула Україну у війну. 3. "Важливий член" команди Януковича – працював міністром у проросійському уряді Януковича-Азарова. 4. "Армія. Руйнівник" - при ньому злетіло в повітря 6 складів із 40% боєприпасів країни, а сітка-рабиця "Стіна" стала символом розкрадань. 5. "Мова. Активний носій російської" - у побуті досі говорить мовою ворога, а родина Порошенка просуває "російський світ" за кордоном. 6. "Віра. Паламар московської церкви" - ходив у хресних ходах РПЦ і будував кар'єру через "московську віру". 7. "Заробітчанин у війну" - збагатився у 20 разів, увійшов до трійки головних олігархів. 8. "Патріот Британії" – всі його діти та онуки давно живуть у Лондоні, а не в Україні. 9. "Дипломат, який злив Трампа" – втручався у вибори США, створивши міжнародний скандал. 10. "Державний зрадник" - торгував вугіллям з ОРДЛО, через що зараз має кримінальну справу за статтею "Державна зрада". У 60 років Порошенко зібрав цілий букет "антизвань". Саме такі політики й привели до України війну, а державу кинули в ослабленому стані – з пограбованою армією та корупцією.

ЦІНУЙМО МОВУ Цінуймо мову, рідну бережім, Не дозволяймо з неї ми знущатись, І правнукам про неї розкажім, Навчімось калиновою пишатись. Цінуймо мову, незбагненний скарб, Це скарб, який дарований Всевишнім, В нім розмаїття всіх відтінків фарб, Найкраща квітка у букеті пишнім. Цінуймо мову, мову-оберіг, Це дуже сильна і потужна зброя, Із нею в незалежність шлях проліг, У нас із нею віра й правда сво́я. Цінуймо мову, зброю з-поміж зброй, Вона, мов шабля, що свистить в повітрі, Поліг за неї не один герой, Вона колюча на своє́му вістрі. Цінуймо мову, не ганьбім її, Бо наша мова дійсно солов’їна, І нею нам співають солов’ї, Без неї не жила́ би Україна. Цінуймо мову, нашу складову́ – Без неї нашій нації не бути, Цінуймо нашу мовоньку живу І їй не даймо вічним сном заснути. 21.02.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1006434