Митці України...💙💛 Олена Яблонська. «Копиці», 1968🌤 Олена Нилівна ЯБЛОНСЬКА (28 серпня 1918, Смоленськ - 27 березня 2009, Київ) - український живописець, графік, майстер станкового живопису. Автор ілюстрацій до дитячих книг. Заслужений художник України (1977).🎨 Дочка живописця і графіка Ніла Олександровича Яблонського, сестра видатної української художниці Тетяни Яблонської та архітектора Дмитра Яблонського. «Батько нас цілеспрямовано з дитинства готував в художники, - згадувала Олена Яблонська. - Він не вчив нас прагматичному ремеслу, прийомам або способам, проте розвивав наші почуття - почуття простору, почуття матеріальності, почуття радості, почуття співпереживання, щоб ми могли відобразити художній характер зображуваного, щоб людина, наприклад, була схожею не тільки конструктивно, так би мовити, а й по внутрішній суті».

Про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу (псевдо "Химера") Автор (ініціатор): Бондарук Володимир Володимирович Дата оприлюднення: 18 липня 2025 Відповідь на петицію Текст петиції Підписанти Шановний пане Президенте! Просимо Вас розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) хороброму воїну, патріоту та почесному громадянину м. Тернопіль – молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу, псевдо "Химера" 25.01.1989 - 06.04.2024 рр. Молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас Петрович (псевдо «Химера»), народився 25 січня 1989 р. у м. Тернопіль. Українець, громадянин України, справжній патріот, вірний побратим, люблячий чоловік, батько. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 21. Закінчив історичний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. У 2007 році під час навчання брав участь у розкопках давньоруського городища Пліснеськ (біля с. Підгірці, Львівська область). З юних років займався національно-патріотичним вихованням молоді рідного міста та області. Проводив вишколи разом із Добровольчим Українським корпусом «Правий сектор» (далі ДУК), а також в громадській організації «Сокіл». Ще у далекому 2009 році створив свою групу, на той час простих юнаків, які готувались гідно дати бій будь-якому ворогу. Пізніше, завдяки вмінню адаптуватись до різних задач та бути всебічно розвинутими, ця група отримала назву «Хамелеон» та розпочала свій бойовий шлях в рядах Добровольчого Українського корпусу разом з Тарасом “Химерою”. У 2021 році підтримав ініціативу Героя України (посмертно) Сергія Коновала «Дім Ветерана» у м. Тернопіль. Все своє життя Тарас був лідером, який впевнено вів за собою друзів та побратимів. Працював на керівних посадах у відомих компаніях. Бойових шлях воїна розпочався ще у 2018 році і тривав цілих 6 років. Маючи важке захворювання – цукровий діабет 1 типу, добровольцем пішов на фронт в лавах ДУК «Правий Сектор». З першого дня повномасштабного вторгнення разом з ДУК вирушив на Київщину та Чернігівщину захищати суверенітет України, у складні 6 резервної сотні ДУК. 08 квітня 2022 року мобілізувався у лави Збройних Сил України, а саме у 7-й ОЦ ССО, який потім став 67 окремою механізованою бригадою, в якій і служив до своєї загибелі. За свій бойовий шлях ПЕТРИШИН Тарас Петрович проходив службу на різних посадах, починаючи від командира групи та закінчуючи заступником командира 2 стрілецького батальйону імені Тараса Бобанича. Учасник боїв за Київщину, Харківщину, Донеччину та Бахмут. Також воював на Куп’янському та Лиманському напрямку. В серпні 2022 під час евакуації поранених побратимів в районі населеного пункту Кодема Донецької області отримав поранення, за що був нагороджений відзнакою МОУ медаллю «За поранення». З травня по грудень 2023 року в складі підрозділу стримував ворога в Серебрянському лісі в районі населеного пункту Діброва Луганської області. З березня 2024-го виконував завдання на напрямку міста Часів Яр. Як заступник командира роти постійно чергував на командно-спостережному пункті на лінії бойового зіткнення, вміло управляв боєм, підтримув морально-психологічний стан особового складу на позиціях, що дозволяло відбивати не один штурм противника та завдавати йому важких втрат. 6 квітня 2024 року молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас загинув поблизу м. Часів Яр на Донеччині разом зі своїм побратимом - Героєм України (посмертно) лейтенантом КОНОВАЛОМ Сергієм Сергійовичем, перебуваючи на бойовому посту внаслідок ворожого танкового обстрілу. Похований 10 квітня 2024 року на Микулинецькому цвинтарі м. Тернополя. Указом Президента України №743/2024 від 31.10.2024 молодший лейтенант Тарас ПЕТРИШИН нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Також нагороджувався відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», є почесним громадянином м. Тернопіль (посмертно) та почесним громадянином Тернопільської області (посмертно). Для визнання заслуг перед українською нацією та Україною, просимо Вас присвоїти молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу звання Героя України (посмертно). З повагою, побратими та сім’я. https://petition.president.gov.ua/petition/250094?fbclid=PAQ0xDSwMHNJhleHRuA2FlbQIxMQABp3rQ-xCf0YZt29nrnCNBpwTtIiwqKyUtoyFoXTnt1JKsgeFtbPB3x8EEtb-C_aem_9TO3Yy_0oUwjXEVUAZqpVQ

“Термінали” з секретом: на Дніпропетровщині депутат Павлоградської райради разом із двома спільниками організував мережу підпільних казино Під виглядом платіжних терміналів у кафе та магазинах працювали гральні автомати. Прибуток від азартних ігор учасники схеми ділили між собою. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

Ліквідація наслідків вчорашньої ворожої атаки продовжується Пошкоджено 11 багатоповерхівок, 2 приватні будинки та кілька об’єктів інфраструктури в Комунарському й Олександрівському районах. Серед них — автовокзал, клініка медуніверситету та теплопровід. Станом на ранок закрито листами вікна у 8 багатоповерхівках, 1 приватному будинку та 1 нежитловій будівлі. Районна адміністрація Комунарського району отримала додатково 105 листів для подальших робіт. Відновлення триває, допомогу мешканцям надають комунальні служби, рятувальники та благодійні організації.

#література 📚 У вересні вийде друком нова книжка Андрія Любки — шпигунський роман «Вечір у Стамбулі». Письменник створив його минулого літа, коли через серйозну травму ноги кілька місяців пересувався в колісному кріслі та на милицях. Андрій Любка зауважив, що новий роман відрізняється від його звичного доробку, але має впізнавані риси авторського стилю. Про що ж книжка — письменника у матеріалі: https://suspilne.media/culture/1085317-vecir-u-stambuli-andrij-lubka-rozpoviv-pro-svij-novij-spigunskij-roman/

Лист-послання (автор тексту Ірина Вірна) https://youtube.com/clip/UgkxTJT-NXPTMtI8FTvRnqtv1rBIPC_yIHFu?si=iUKhUDfueB5WeAq9

Ось світ по Дмитріївськи та путінськи У результаті російського удару по автовокзалу та лікарні в Запоріжжі ввечері в неділю поранено 20 людей. У постраждалих множинні мінно-вибухові травми рук і ніг, голови, черевної порожнини. 🔴 Якщо ви з РФ або з окупованих територій України, маєте важливу інформацію та можете допомогти зупинити путінський конвеєр смерті, напишіть на цю пошту: [email protected]

#особистості #суспільство На вимогу Ліни Костенко скасували концерти: організатори порушили авторські права . Детально у матеріалі: https://share.google/qChmObfWH1EaDRXCZ

#поезія Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25 Сашко Середа