Ворог атакував Київщину: постраждала жінка, пошкоджені будинки, знищені авто

Нова реферальна програма у Мій Київстар Ми запускаємо нову реферальну програму для користувачів Мій Київстар, завдяки якій абоненти зможуть запрошувати друзів та отримувати за це подарунки — додаткові гігабайти, бонуси для оплати тарифу та доступ до Київстар ТБ. Якщо користувач, якого ви запросили, перейде саме за вашим реферальним посиланням до Мій Київстар, або встановить додаток і авторизується, подарунок отримаєте і ви, і цей користувач. Програма діє як для нових користувачів, так і для тих, хто тривалий час не заходив до додатка. Як взяти участь 1. Відкрийте Мій Київстар або завантажте додаток https://mykyivstar.go.link/em3Vp та авторизуйтеся 2. Відкрийте вкладку Профіль 3. Натисніть на банер Кличте друзів у додаток і отримуйте подарунки 4. На сторінці, що відкрилася, поділіться персональним посиланням або скопіюйте його та надішліть самостійно Подарунки нараховуються автоматично та можуть бути різними. Якщо певна опція вже входить до вашого тарифу, система вибере інший варіант, щоб подарунок був корисним. Кількість запрошень необмежена — ви можете надсилати посилання скільком завгодно друзям. Завантажуйте додаток Мій Київстар і отримуйте за це подарунок 💙 https://mykyivstar.go.link/em3Vp Запрошуйте друзів, заробляйте більше та користуйтеся всіма перевагами Мій Київстар!💖 #заробіток #робота #роботамрії #заробітоквінтернете #заробітоконлайн #реклама #вакансія #партнерськапрограма #реферальнасистема #гроші #ЗапросиДруга #ПасивнийДохід #ЗаробітокОнлайн #Кешбек #ОнлайнРобота #ПасивнийДохід #Фріланс

💥У кемеровській області рф вибухнуло авто з воєнним злочинцем мазжеріном веніаміном. ❗Ще в квітні 2022 року ГУР поіменно визначило причетних до геноциду українського народу на Київщині. Тож розвідка підготувала для них покарання

ПОЖЕЖАВ КИЄВІ🤯Горить авто біля Блокабастера в сторону Почайної — допомоги наразі не видно

Motorola Edge 70 вийде 5 листопада у двох Pantone-сертифікованих кольорах: Bronze Green та Lily Pad. Смартфон матиме ультратонкий корпус — лише 5,99 мм завтовшки та важитиме 159 г. Попри тонкість, він отримає велику кремній-вуглецеву батарею на 4800 мАг. https://channeltech.space/smartphones/ultra-thin-motorola-edge-70-boasts-record-breaking-battery-life/

💥На росії в результаті вибуху було ліквідовано підполковника мазжеріна, причетного до воєнних злочинів та геноциду українського народу на Київщині — ГУР. 25 жовтня 2025 року на території кемеровської області держави-агресора рф вибухнув автомобіль, за кермом якого перебував воєнний злочинець мазжерін вєніамін владіміровіч. Він проходив службу у спецпідрозділі ОМОН “обєрєг” управління росгвардії по кемеровській області. https://t.me/Ukraineaboveallelse

❗️Двоє чоловіків отримали поранення внаслідок ворожої атаки на Запорізькій район. Впродовж доби окупанти завдали 627 ударів по 18 населених пунктах Запорізької області. ▪️Війська рф здійснили 9 авіаційних ударів по Соколівці, Оріхову, Залізничному, Рівнопіллю, Успенівці, Білогірʼю, Малинівці та Новоуспенівському. ▪️397 БпЛА різної модифікації (переважно FPV) атакували Червонодніпровку, Приморське, Степове, Гуляйполе, Новоданилівку, Малу Токмачку та Чарівне. ▪️3 обстріли з РСЗВ накрили Новоданилівку, Щербаки, Новомиколаївку. ▪️218 артилерійських ударів завдано по території Приморського, Степового, Гуляйполя, Новоданилівки, Преображенки, Малої Токмачки та Чарівного. Надійшло 45 повідомлень про пошкодження житла, господарчих будівель та автомобілів. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#ШІ #ліричний_нарис Акцент рудої осені Я дихаю охрою. Не легенями, ні, я дихаю нею самою душею, кожною фіброю вразливого, іноді надто чутливого нутра, яке чомусь вирішило бути судиною для мистецтва. Осінь – це не просто зміна календаря, це оголення. Це час, коли світ скидає літні, крикливі, надто насичені маски, і залишається зі мною наодинці, тихий, вологий, вкритий мідною патиною і присмаком ледь помітної, але неминучої втрати. Літо – це галас, це сонячний удар, що притупляє гостроту сприйняття, це буйство, яке не потребує мого втручання. Воно існує самодостатньо. А от осінь... Осінь – це завжди запрошення до діалогу, шепіт, який вимагає не просто уваги, а співучасті. Вона провокує мене на глибину, змушує рукав мого сірого светра бруднитися фарбою, а пальці – тремтіти від надміру відтінків, які раніше здавалися мені неіснуючими. Цей період, від першого жовтого листа, що прилипає до мокрого асфальту, до першого морозу, що стискає землю в крижаних обіймах, є моєю справжньою майстернею. Мене цікавить не краса, а смак. Смак сирої землі, присмак старого, але затишного, присмак тіні, що стала довшою і драматичнішою. Моя вразливість у цей час – це не слабкість, це інструмент, що загострюється, як лезо ножа. Я починаю бачити не просто колір, а його історію, не просто світло, а його меланхолійну філософію. Я стаю не художником, а перекладачем цієї сезонної туги і краси. Я вийшов із майстерні з відчуттям незавершеності. Полотно на мольберті – біле, наче саван, що чекає на душу. Я прагнув цього року чогось іншого, ніж типового осіннього пейзажу. Мені не потрібен був черговий «золотий парк». Мені потрібен був акцент, точка, що конденсує всю цю велику й повільну скорботу та ніжність осені в один погляд, в один силует. Я пройшовся міськими вулицями, подихав холодною вихлопною сумішшю і вологою. Величні, але порожні парки, де листя падає з очікуваною драматичністю, не дали мені потрібного імпульсу. Вони були занадто правильні, занадто багато говорили про себе. Я повернувся до свого двору, до сірої, типової багатоповерхівки, де навіть старі радянські гойдалки виглядали знесилено. І тут, серед цього бетону, потворних графіті та припаркованих авто, я спіткнувся. Я спіткнувся об тишу. Тиша, яка була не порожнечею, а очікуванням. На ланцюгах скрипучої дитячої гойдалки, якій давно час на ремонт, сиділа Вона. Незнайомка, років, мабуть, двадцяти п'яти. Вона не просто сиділа, вона була частиною цього двору, і водночас, його повним запереченням. Її руде волосся, не яскраво-вогняне, а приглушене, як окислена мідь, спадало на плечі, що потонули у безрозмірному, пухкому светрі кольору старої троянди. Цей светр на її тендітній фігурі був метафорою самої осені: велика, тепла, але така вразлива. Вона читала. Книга була товстою, її палітурка – невизначено-темною. Її обличчя, схилене над текстом, було чистим і замисленим, а ледь помітна посмішка чи тінь суму в кутиках губ робила її замріяним меланхолійним янголом осені. Вона не дивилася навколо, не помічала світу. Вона була у своєму тексті, на своїй гойдалці, в оточенні голого гілля та потьмянілих фарб. Вона була Акцентом. Тим єдиним, гострим і ніжним мазком, що міг урівноважити всю цю сірість і зневіру міського ландшафту. Мене вдарило усвідомлення: ось моя осінь. Вона не в лісах, а в погляді цієї дівчини, у поєднанні її рудого волосся з холодною сталевою гойдалкою. Це було не природне, а людське, емоційне багряне. Я кинувся назад. Не за фотоапаратом, а за мольбертом, за фарбами. Я знав, що це буде портрет, але це буде й пейзаж. Не просто обличчя, а обличчя, обрамлене осіннім двором, що стає емоційним тлом. Я обрав найшвидшу техніку, щоб вловити момент, поки вона не зникла, не встала, не підвела очей. Полотно, що чекало на мене, було швидко прикріплене до мольберта. У мене не було часу на етюди, на вивірене змішування фарб. Все робилося інтуїтивно, на смак. Гостре відчуття міді, що я відчував, стало для мене кольором її волосся. Я змішав умбру палену з карміном і краплиною жовтої охри. Це був колір, що жив, а не просто існував. Її светр – суміш сірого Пейна з ультрамарином та титановими білилами, щоб надати цій об'ємній тканині відчуття пухкої м'якості, тієї самої, яка здавалася мені прихистком від вітру. Я працював, як одержимий. Пензель вів мене. Я більше не думав про композицію, я її відчував. Руде волосся, що вловлювало останнє тепле світло дня, ставало моїм центром, моїм єдиним джерелом тепла на полотні. Я кидав тіні на обличчя, використовуючи найтонші відтінки фіолетового, щоб підкреслити меланхолію, що читалася в її спокої. Я малював не риси обличчя, а її замріяність, її відстороненість, її тендітну, але сильну присутність. Кожен мазок був шепотом, спробою зафіксувати цю випадковість, цю ідеально-недосконалу гармонію. Її рука, що тримає книгу, здавалася такою легкою і витонченою, немов пташине крило. Навколо неї я створював розмитий фон: сірі стіни будинку ставали простором, що поглинав звук, а гойдалка – віссю, навколо якої оберталася моя увага. Це не була картина, це було осіннє зізнання, переведене на мову олії. Я відчував, як внутрішня напруга, що стискала мене тижнями, повільно витікає через кінчик пензля, залишаючи мене порожнім, але неймовірно наповненим. Вона не підвела голови. Вона продовжувала читати. Вона дозволила мені, не знаючи того, висловити себе. Останній, ледь помітний мазок на обкладинці книги, що надавав їй матовості. Я відступив. Це було готово. Не ідеально, але правдиво. Я відчув, як серце починає битися сильніше, знову повертаючись до ритму реального світу. Вона сиділа все там же. Я обережно зняв полотно. Вирішив підійти. Це був акт, що вимагав від мене більшої сміливості, ніж тижнева робота. Підійшов повільно, з полотном у руці, і відчув себе не художником, а підлітком, що соромиться. – Вибачте, що перериваю... – голос мій прозвучав незграбно, майже сором’язливо. – Я... Я не міг не... Вона нарешті підняла очі. Її погляд був чистий, без тіні роздратування, лише легке збентеження. Вона поклала книгу. – Не могли що? – запитала вона тихо, але без подиву. Я мовчки простягнув їй полотно. Портрет. Її, на цій гойдалці, з цим світлом, що робить її волосся акцентом рудої осені. Вона мовчала довго, дивлячись на картину. На обличчі з’явилася неймовірна гамма емоцій: від здивування до ледь помітної, ніжної усмішки. Здавалося, вона вперше побачила себе через мої гострі, осінні відчуття. – Це... це справді я? – прошепотіла вона. – Вибачте, я навіть не помітила. Але чому... чому ви... – Ви – ідеальна осінь, – просто сказав я, відчуваючи, як обличчя спалахує рум’янцем. – Ви не в парку, а тут, у цій сірості, і це зробило вашу присутність... нестерпно важливою. Це ваш портрет на фоні осіннього міста. Хотів би подарувати. Вона кивнула, збентежено, але щиро. – Я згодна, звичайно. Це найкращий комплімент, який я коли-небудь отримувала. Ми поговорили недовго, про книги, про світло, про те, як швидко минає вересень. Її голос був низьким, як мелодія, що грає на скрипці в тумані. Я не питав імені, вона не питала мого. Це було неважливо. Важливо було те, що творчість завершилася актом дарування, актом людського зв'язку. Я розвернувся і пішов. Йшов додому з порожніми руками, але з наповненою до країв душею. Це був той самий творчий комфорт, якого я прагнув – відчуття, що ти щойно переклав шепіт Всесвіту на мову, яку зрозуміла інша людина. Осінь дала мені не тільки натхнення, а й історію. І цю історію я віддав її власниці. Тепер полотно житиме там, де воно й народилося – у чиїйсь тендітній реальності. А я залишився з гострим смаком цього моменту. І цього мені достатньо.

деяких водосховищах окупованого півострова води залишилося на кілька місяців У Криму стрімко поглиблюється водна криза. Більшість водосховищ на півострові незаповнені навіть наполовину, а в деяких районах запасів води залишилося на кілька місяців. В Алушті вже діють погодинні графіки водопостачання: мешканці набирають технічну воду з автоцистерн, питної просто немає

#поезія Щоранку збираєш себе докупи, Неначе ложку цукру до чаю чи кави, А потім згадуєш, що кави не буде: З води – лиш роси на гіллі октавами. З тепла – лиш осердя гарячих згадок, Чи про любов, чи про спокій у тиші вулиць. Й тумани садом, не вибухи – опади градом, І дихаєш осінню, джаз крізь осоння цмулиш. Вечірні закутки відтіняються полинами, Нема загрози заснути і не прокинутись. Калюжі брудом, не ламаним брухтом, лякають, І місто сопе уночі ліниво-дрімотними ритмами. І от тепер у тривогах доступна розкіш: Горнятко гаряче плюс цукор, який ти і не вживаєш. Сьогодні виявилось, що усе максимально просто: Дожити до ранку і випити свою каву. 26.10.2025 Олеся Репа На вірш автора надихнула картина Т.Гущиної "Моя ранкова кава"