Друзі! Пілотна серія комедійного веб-серіалу "Кав'ярня Кобзарня" у форматі скетчу майже готова. Пропоную вашій увазі її анонс. #shorts #Кав'ярняКобзарня #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #ЛесяУкраїнка #Гоголь #Франко # #борітеся #sketch https://youtube.com/shorts/r18pi5vBZMU

На иврите и в Израиле: «Антология украинской поэзии, том I: классика (от Сковороды до Франко)» издана в рамках Translate Ukraine 2025 Сообщается, что книга будет доступна для приобретения с 1 января 2026 года. Предзаказ уже открыт. В рамках Translate Ukraine (государственной программы поддержки переводов украинских книг на иностранные языки) в 2025 году появилось 75 новых переводов, сообщает Украинский институт книги (УІК). Переводы охватили десятки стран, среди которых — Израиль. Отдельного внимания в рамках программы Translate Ukraine 2025 заслуживает проект, реализованный на иврите и в Израиле. Речь идёт о книге «Антология украинской поэзии, том I: классика (от Сковороды до Франко)», вышедшей на иврите под названием מבחר השירה האוקראינית, כרך א: קלאסיקה (מסקובורודה עד פראנקו). Издание осуществлено израильским издательством Persimmon Books Ltd (Israel) и стало частью литературной инициативы נְמָלָה / Nemala — культурного проекта, посвящённого диалогу между украинской и ивритской литературными традициями через перевод. Книга «Слово, чому ти не твердая криця» стала первым томом антологии украинской поэзии. Это не отдельный роман и не экспериментальный сборник, а системное представление украинской поэтической традиции XVIII–XIX веков — от философской поэзии Григория Сковороды до классики Ивана Франко. В антологию вошли произведения таких авторов и авторок, как: Григорий Сковорода, Иван Котляревский, Пётр Гулак-Артемовский, Марта Писаревская, Левко Боровиковский, Виктор Забила, Евгений Гребёнка, Амвросий Метлинский, Тарас Шевченко, Михаил Петренко, Александра Псёл, Александр Корсун, Пантелеймон Кулиш, Леонид Глебов, Анатолий Свидницкий, Осип-Юрий Федькович, Михаил Старицкий, Екатерина Соколовская, Мария Вольвач, Борис Гринченко, Павел Грабовский, Лидия Сохачевская, Леся Украинка, Надежда Кибальчич и Иван Франко. Перевод на иврит выполнил Антон Паперный. Книга выходит как полноценное издательское издание с международным ISBN и ориентирована не только на частного читателя, но и на библиотеки, образовательные и культурные институции Израиля. Для Израиля, где переводы украинской литературы на иврит остаются редкостью, этот проект имеет особое значение. Он расширяет представление об украинской культуре за пределы новостного и исторического контекста, вводя её в пространство поэзии, философии и литературной классики. 👉 Полный материал — в нашей статье: https://news.nikk.co.il/i-v-izraile/ ❓ А вы бы читали украинскую поэзию на иврите? Какой формат вам ближе — классическая антология или современные украинские авторы? #TranslateUkraine #УкраїнськаЛітература #Israel #Hebrew НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога

Друзі, з радістю ділюсь з вами новою мікро серією від творчої студії "СічеграД". https://youtube.com/shorts/gG-DLiaQK_I?si=w6KNlto3iS_5xviA #shorts #ІванФранко #Каменярі #Січеград #ЛупайтеСюСкалу #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #українськакультура #боротьба #цитатиукраїнською #незламні

Ночь, которую невозможно забыть: Россия обрушила на Украину более 470 дронов и 48 ракет. Тернополь потерял 10 человек. Десятки детей ранены. Этой ночью Россия снова показала себя не как «армия», а как государство-террорист, для которого убийство мирных жителей — сознательная стратегия. Не побочный ущерб. Не ошибка. Стратегия. По Украине были выпущены: — более 470 ударных дронов, — 48 ракет разных типов. Цель — не фронт. Цель — города, дома, семьи, дети. В Тернополе Россия уничтожила две девятиэтажки. В одной — пожар. Во второй — разрушения с третьего по девятый этаж. Результат террористического удара: — 10 убитых, — 37 раненых, — 12 детей в больницах. Работают 500 спасателей, сотни тонн бетона разбираются вручную, под завалами — люди. Россия прекрасно знала, куда била: Тернополь — сотни километров от фронта. Удары по нему — демонстрация того, что Москва целенаправленно уничтожает мирные города, где никогда не было военной инфраструктуры. В Харькове российские беспилотники повредили более 10 многоквартирных домов, школу, супермаркет, подстанцию скорой помощи, предприятия. 46 человек ранены, среди них дети 9 и 13 лет. Во Львове — пожар на энергетическом объекте. В Ивано-Франковской области — повреждённые дома, спасатели работали до рассвета. Россия целенаправленно уничтожает то, что делает жизнь возможной — жильё, энергетику, транспорт, школы, больницы. Это не война. Это террор. Полная статья — здесь: 👉 https://news.nikk.co.il/noch-kotoruju-nevozmozhno/ Как вы считаете — сколько ещё террористических атак Россия должна совершить, чтобы мир перестал делать вид, что это «просто война»? Делитесь в фб, чтобы правда не тонула в молчании: 👉 https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid02ja9G8cyWosYNA4CZjXbJyNU1s5HP619STAGuMcHf4LAZNc9PH7vocoiJsvZWFgWel

#події 💥 Корифеї. Увіковічнення українського слова 1882: День, коли народився професійний український театр 🎭 27 жовтня (за новим стилем 9 листопада) 1882 року в місті Єлисаветграді (нині Кропивницький) відбулася подія, що назавжди змінила історію української культури: дебют першого професійного українського театру, відомого як Театр корифеїв. Цей день став переломним моментом, адже вперше на Наддніпрянській Україні, яка тоді перебувала під гнітом Російської імперії, з'явилася стаціонарна професійна трупа, що працювала українською мовою. Засновником і беззаперечним лідером «Товариства українських артистів» став Марко Лукич Кропивницький — актор, драматург, режисер, композитор і, без перебільшення, людина-оркестр. Він зібрав навколо себе блискучу плеяду акторів і митців, які згодом увійшли в історію як корифеї (від грецького «корифей» — керівник хору, видатний діяч). "Наталка Полтавка" як маніфест Відкриття сезону відбулося тріумфальною постановкою п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Цей вибір був глибоко символічним. П’єса, яка поєднувала драматичний сюжет із народною піснею та мовою, не просто розважала, а й утверджувала право українського слова на великій сцені, незважаючи на Валуєвський циркуляр та Емський указ, які обмежували використання української мови. Саме в цій дебютній виставі на професійну сцену вперше вийшла Марія Заньковецька, чий талант одразу підкорив публіку. Разом із Кропивницьким, а згодом з Михайлом Старицьким, Миколою Садовським та Панасом Саксаганським вона створила унікальний синкретичний театр, який поєднував реалістичну драматичну гру з вокалом, музикою, танцями та хоровим співом. Це було не просто мистецтво; це була боротьба за національну ідентичність. Театр корифеїв став потужним рупором української ідеї, за що ним захоплювалися Іван Франко та інші культурні діячі, називаючи його «золотим віком» національного театру. Його вплив не обмежився сценою: він сформував основи для подальшого розвитку всієї української драматургії та театрального мистецтва. Сьогодні Театр корифеїв є першим професійним театром в Україні, що свідчить про глибоку самобутність і життєздатність нашої культури.

#література 12 творів української літератури, які повинен знати кожен українець — і дитина, і дорослий. Це не просто тексти — це серце української культури, голос історії, глибина душі: 1. Тарас Шевченко — «Кобзар» Національний епос. «Заповіт», «Катерина», «Сон» — як молитися, тільки читати. 2. Іван Франко — «Мойсей» Пророча поема про долю народу й провідника. 3. Леся Українка — «Лісова пісня» Поетична драма про волю, кохання і вибір. 4. Іван Нечуй-Левицький — «Кайдашева сім’я» Смішно й боляче одночасно. Без цього не зрозумієш український побут. 5. Панас Мирний — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Про бунт і трагедію несправедливості. 6. Михайло Коцюбинський — «Тіні забутих предків» Магічний реалізм по-українськи. 7. Василь Стефаник — «Камінний хрест» Як висловити трагедію еміграції в кількох сторінках. 8. Ольга Кобилянська — «Земля» Драма родини, де земля стає причиною крові. 9. Олександр Довженко — «Зачарована Десна» Автобіографія дитинства, переплетена з поезією. 10. Остап Вишня — усмішки Лікує сміхом. Український гумор — це теж зброя. 11. Василь Симоненко — «Ти знаєш, що ти – людина» Поезія гідності й любові. 12. Всеволод Нестайко — «Тореадори з Васюківки» Для дітей — і для тих, хто не хоче втратити дитинство. Прочитайте — і зрозумієте, чим б’ється серце України.

#дати Терентій (Терешко) Макарович Пархоменко (28 жовтня 1872 — 23 травня 1910) — відомий український кобзар із чернігівського Полісся, уродженець села Волосківці (нині Чернігівська область). Він навчався у кобзаря Андрія Гайденка і був талановитим бандуристом, майстром своєї справи. Пархоменко знав вісім дум, історичні пісні про Морозенка, Саву Чалого, а також низку духовних віршів, псальмів і сатиричних пісень, таких як «Хома і Ярема», «Дворянка», «Міщанка», «Теща», а також танці «Козачок», «Дудочка», «Тетяна». У його репертуарі були характерні мелодії, виконані високим голосом із виразною фразировкою, під акомпанемент бандури, яку він тримав між колінами традиційним чернігівським способом. Його бандура мала 6 металевих обтягнутих басів і 14 приструнків на корпусі. Грав переважно двома пальцями правої руки (вказівним і середнім), а ліва рука використовувалася винятково для гри на басах. Пархоменко був сліпим від дитинства, але це не завадило йому стати відомим виконавцем. Його високий рівень виконавської культури оцінювали такі видатні діячі, як Іван Франко, Микола Сумцов, Олена Пчілка та інші. Він мав учнів, серед яких були Михайло Домонтович, Василь Потапенко, та Никон Прудкий. Його мистецтво мало значний вплив на розвиток гри на бандурі в Україні. Помер Терентій Пархоменко 23 травня 1910 року. Під час свого останнього концерту в Умані він зіткнувся з утисками від жандармів, що, ймовірно, сприяло його передчасній смерті

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!" Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками… І під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати і безпілотники. Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Святий Вечір, щедрий Вечір! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!