05.05.1984 у тюремній лікарні в Пермі загинув Олекса Тихий (1927-1984) — український дисидент, правозахисник та педагог. 19.11.1989 його прах перепохований на Байковому кладовищі поряд з прахом Василя Стуса та Юрія Литвина (ділянка № 33).
У 1948 вперше засуджений військовим трибуналом Сталінської області за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі. Заарештований у 1956, засуджений на 7 років таборів за листа, надісланого до ЦК КПРС із протестом проти введення військ Варшавського договору в Угорщину
У 1977 звинувачений у «антирадянській агітації і пропаганді» та у «незаконному зберіганні зброї» (було підкинуто гвинтівку), засуджений на 10 років. Кілька разів оголошував голодування. З 1981 тяжко хворів. 7.12.1990 вироки скасовано «за відсутністю складу злочину»

Управління молоді та спорту Київської обласної державної адміністрації

⛹️‍♀️🏈♟️На теренах Київщини триває IV обласний етап «Пліч-о-пліч всеукраїнські шкільні ліги»
🏆Вашій увазі нові переможці IV етапу - цього разу це баскетбольна ліга, регбі та шахи.
🏀БАСКЕТБОЛ 5Х5
Юнаки:
І місце – команда Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи (Бориспільський район)
🏀БАСКЕТБОЛ 3Х3
Юнаки:
І місце – Вишнівський ліцей “ІДЕАЛ” (Бучанський район)
Дівчата:
І місце – Переяславський академічний ліцей імені Володимира Мономаха (Бориспільський район)
♟️ШАХИ
Учні 1-4 класів:
І місце – Броварський ліцей №5 імені Василя Стуса (Броварський район)
Учні 5-9 класів:
І місце – Броварський ліцей № 9 (Броварський район)
Учні 10-11 класи:
1 місце – Броварський ліцей № 7 (Броварський район)
🏈РЕГБІ
1 місце – команда «Молнія», Ірпінський ліцей #1 (Бучанський район)

🤬🇵🇱"Звалюйте в Україну!" У Познані полячка з кулаками накинулася на українок.

Спочатку наші громадянки побачили як полячка у нетверезому стані чіпляється до двох дівчат 14-15 років і стали на їх захист. Після цього агресія від неадекватки переключилася на авторок ролика.

Дебоширка періодично підбігала до кожної з наших громадянок, щоб завдати стусанів. Також погрожувала викликати поліцію, бо їй нібито не сподобалося, що українки живуть на в Україні, а в Польщі.

#історія #події
Його називали «тихим» за прізвищем, але його голос лунав на весь світ, пробиваючи залізобетонні стіни радянських таборів. 27 січня народився Олекса Тихий — педагог, мовознавець та людина, яка ще в середині XX століття зрозуміла: без української мови на Донбасі не буде української держави. ⚖️🇺🇦

Голос українського Донбасу: Олекса Тихий проти системи

Олекса Тихий народився на хуторі Їжівка, що на Донеччині. У часи, коли радянська влада активно перетворювала Донбас на «рускій мір», він, простий учитель фізики та математики, виступив на захист української школи. Його зброєю були не кулі, а слова про те, що мова — це хребет нації.
За свої погляди та участь у створенні Української Гельсінської групи Олекса був засуджений до 10 років таборів особливого режиму. Радянська Феміда була особливо жорстокою до нього, адже він руйнував міф про «повністю русифікований край». У таборах Мордовії він тримав багатоденні голодування, вимагаючи статусу політв'язня та права на людську гідність. Його тіло виснажувалося, але дух залишався незламним. ⛓️📜

Олекса Тихий писав у своїх роздумах: «Я — для того, щоб жив мій народ, щоб жила його мова та культура». Він став одним із тих, хто ціною власного життя (помер у табірній лікарні в 1984 році) проклав шлях до нашої незалежності. Перепоховання Олекси Тихого в Києві у 1989 році разом із Василем Стусом та Юрієм Литвином стало одним із найбільших антирадянських мітингів, що фактично підписали вирок імперії. 🕯️✊

Сьогодні, коли за український Донбас ідуть запеклі бої, постать Олекси Тихого є нагадуванням: ця земля завжди мала своє українське серце, яке не змогли зупинити жодні репресії.

#історія #постаті
Павло Тичина: геній, який навчився ходити по лезу радянської бритви 🎺🌾
23 січня 1891 року народився Павло Тичина — постать настільки ж велична, наскільки й трагічна для української культури. Він пройшов шлях від «алмазу» національної поезії до «залізобетонного» функціонера сталінської епохи. Його біографія — це наочний посібник з того, як система перемелює титанів. 💎⚙️

Трансформація, від якої стає ніяково:
«Сонячні кларнети» (1918): Коли вийшла ця збірка, літературний світ ахнув. Це був космізм, музика в словах, неймовірна легкість і справжнє новаторство. Тичина створив свій стиль — кларнетизм, де кожна строфа дихала світлом і ритмом. Він був українським відповідником найкращих європейських модерністів. ☀️🎶

Ритм страху: Потім прийшли 30-ті. Тичина бачив, як зникають його друзі та колеги. І він зробив вибір — вижити. Його поезія змінилася: замість космічних сфер з’явилися «Партія веде» та оди вождям. Василь Стус пізніше написав про нього працю «Феномен доби», де констатував: геній Тичини помер задовго до його фізичної смерті, не витримавши ваги компромісів. 🖋️⛓️

Академік і міністр: Він обіймав високі посади, був Головою Верховної Ради УРСР, отримав усі можливі премії. Але за лаштунками офіційного фасаду ховалася людина, яка панічно боялася телефонних дзвінків ночами й ховала свої справжні думки навіть від самого себе. 🏛️📜

Чому його варто читати сьогодні?
Попри «партійно-хорову» творчість пізнього періоду, його ранні речі залишаються недосяжною вершиною. Тичина першим показав, що українська мова може бути не лише «селянською» чи «етнографічною», а й надзвичайно інтелектуальною, модерновою та мелодійною. 🎼🇺🇦

Іронія долі полягає в тому, що навіть у своїх найбільш пропагандистських віршах він залишався майстром форми. Але яка то була форма — золота клітка для птаха, що колись літав серед зірок. 🕊️🥅

Пам'ятаймо!
... В ніч з 12 на 13 січня 1972 р. КДБ здійснило в Україні операцію «Блок» із руйнування самосвідомості українців, названу другим покосом ...
Мета операції:
– нейтралізація інтелектуальної еліти;
– жорстока розправа з найактивнішими лідерами;
– залякування решти.
Серед заарештованих:
Антонюк Зіновій, інженер-економіст
Гель Іван, релігійний діяч
Коваленко Іван, поет-шістдесятник
Осадчий Михайло, журналіст
Плахотнюк Микола, лікар
Плющ Леонід, математик i публіцист
Сверстюк Євген, філософ i гоголезнавець
Світличний Іван, літературний критик
Сергієнко Олесь, інженер-механік
Стасів-Калинець Ірина, поетеса
Стус Василь, поет
Чорновіл В’ячеслав, публіцист i літературний критик
Шабатура Стефанія, митець-килимар
Шумук Данило, багатолітній в’язень сталінських таборів
Пізніше були арештовані:
20 січня – священик Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир);
20 лютого — поет Микола Холодний;
21 лютого — інженер Василь Долішній (на Івано-Франківщині);
18 квітня – літературознавець Іван Дзюба,
11 травня – психіатр Семен Ґлузман,
18 травня – філолог Надія Світлична, сестра Івана (в Києві);
21 червня – інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців (в Харкові);
6 липня – філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк (у Києві);
13 липня – викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз (в Умані);
11 серпня – поет Ігор Калинець (у Львові);
17 листопада – поетеса Ірина Сеник (у Бориславі),
9 грудня — лікар Лідія Гук (у Скадовську).
25 травня у Львові наклав на себе руки видавець самвидаву інженер Мар’ян Гатала.
Загалом по Україні 1972 року заарештовано 100 осіб; упродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів.
12 cічня 1974 р. В’ячеслав Чорновіл звернувся з офіційною заявою до голови президії Верховної Ради УРСР. У ній повідомлялось, що, починаючи з 12 січня 1972-го року (дня його арешту і початку широких репресій проти течії шістдесятників в українському літературно-громадському житті), він щорічно, як в ув’язненні так і після, відзначатиме одноденним голодуванням аж до справедливого перегляду його та інших аналогічних справ.

Василь Стус та Володимир Сосюра народилися на українському Донбасі 6 січня з різницею у 40 років
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе
https://brovaryregion.in.ua/?p=46938

Згадуючи Стуса. 6 січня

Будьмо!
Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
Хоч і не розуміють ніхрена.
Воно не перекладається!
Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК.
Будьмо!
Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо.
Це про те, що нас не вбити.
Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому.
А радше загинемо, але не здамося.
Будьмо - це воля, це Січ.
Це вічний гул Дикого Степу!
Будьмо! - це Україна.
Це вишиванки, й хрущі над вишнею.
Це наші старі кладовища і давні могили.
Це Голодомор і колективізація.
Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник.
Тарас, Леся, Франко.
Жадан і Іздрик, Козак-Систем.
Драч, Павличко і Вінграновський.
Червона калина.
Це - Мазепа і Мотря.
Богдан і Петлюра.
Це - тіні забутих предків.
Це Василь Симоненко і Ліна Костенко.
Василь Стефаник і Нечуй-Левицький.
Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати.
Це острів Зміїний,
Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон.
І Коктебель!
Лузанівка і Пересипський міст…
Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду.
І хлопці розпрягають коней.
І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками…
Під копитом камінь тріснув…
Будьмо - це донати та безпілотники.
Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки.
Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна.
Будьмо - це українські прапори над гробками.
Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками…
Будьмо - це вранці лугом, босими ногами…
І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі…
І білий сніг на зеленому листі…
Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

Віталій Чепінога

Будьмо!
Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
Хоч і не розуміють ніхрена.
Воно не перекладається!
Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК.
Будьмо!
Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо.
Це про те, що нас не вбити.
Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому.
А радше загинемо, але не здамося.
Будьмо - це воля, це Січ.
Це вічний гул Дикого Степу!
Будьмо! - це Україна.
Це вишиванки, й хрущі над вишнею.
Це наші старі кладовища і давні могили.
Це Голодомор і колективізація.
Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник.
Тарас, Леся, Франко.
Жадан і Іздрик, Козак-Систем.
Драч, Павличко і Вінграновський.
Червона калина.
Це - Мазепа і Мотря.
Богдан і Петлюра.
Це - тіні забутих предків.
Це Василь Симоненко і Ліна Костенко.
Василь Стефаник і Нечуй-Левицький.
Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати.
Це острів Зміїний,
Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон.
І Коктебель!
Лузанівка і Пересипський міст…
Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду.
І хлопці розпрягають коней.
І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками…
Під копитом камінь тріснув…
Будьмо - це донати та безпілотники.
Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки.
Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна.
Будьмо - це українські прапори над гробками.
Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками…
Будьмо - це вранці лугом, босими ногами…
І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі…
І білий сніг на зеленому листі…
Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

Віталій Чепінога