• День “Будь поганим” (Be Nasty Day) що відзначається щороку 8 березня, – це дивне свято, яке заохочує людей до того, щоб проявити свою напористість. Цей день не пропагує грубість чи шкоду, а розповідає про те, як можна бути відвертим, відстоювати свою позицію, а іноді й порушувати рамки ввічливості, щоб донести свою точку зору чи сприяти змінам. Ми можемо бути незручні, коли захищаємо свої особисті кордони або свою позицію.

    Походження та дух Дня Будь поганим
    Термін “nasty woman” (“неприємна жінка”) набув популярності під час президентської кампанії 2016 року в США, коли його використовували в зневажливому сенсі. Однак він швидко повернувся як символ розширення прав і можливостей, що призвело до виникнення низового феміністичного руху, відомого як The Nasty Movement (“Рух противних жінок”). Цей рух, а отже, і Be Nasty Day, підкреслює важливість бути наполегливими, правдивими та орієнтованими на справедливість, навіть якщо це означає, що на вас навішують ярлик “поганого”.

    День “Будь поганим” є відповіддю на суспільні очікування, що люди, особливо жінки, повинні бути завжди милими та поступливими. Він кидає виклик цій нормі, заохочуючи людей відстоювати свої кордони і вимагати поваги, чесності та справедливості. Це день, коли треба розставляти пріоритети у своїх правах, переконаннях і потребах, навіть якщо це означає порушення статус-кво.

    Святкування Дня Будь поганим
    Прийняття впевненості в собі
    День “Будь поганим” – це можливість попрактикуватися та відсвяткувати асертивність. Це день, коли можна постояти за себе, вимагати справедливості в особистих і професійних стосунках та виступати проти несправедливості. Незалежно від того, чи це стосується лінощів партнера, чи протистояння з сусідом через зламаний паркан, Be Nasty Day заохочує людей чітко і сміливо висловлювати свої розчарування і вимоги.
    Інновації через сміливість
    Інновації часто вимагають кинути виклик існуючим нормам і мислити нестандартно. День “Будь поганим” втілює цей дух, заохочуючи людей звільнитися від обмежень ввічливості та конформізму. Прийнявши сміливість і напористість, які пропагує Be Nasty Day, окремі особи та організації можуть сприяти розвитку культури інновацій. Це може призвести до новаторських ідей, рішень і змін, які були б неможливими в рамках традиційної ввічливості.
    Відзначення Дня “Будь поганим”
    Відзначення Дня “Будь поганим” може приймати різні форми, від особистих актів самоствердження до колективних дій, спрямованих на суспільні зміни. Це може бути просте висловлення давньої образи, відстоювання власних інтересів у складній ситуації або участь у рухах, які борються за гендерну рівність та соціальну справедливість. Головне – використати цей день як можливість бути чесними і відвертими у своїх почуттях та вжити заходів щодо питань, які мають значення.
    День Будь поганим – це не просто день, коли треба бути складним та незручним, це день, коли треба прийняти силу напористості, чесності та справедливості. Він заохочує людей відстоювати себе та інших, кидати виклик несправедливим нормам і впроваджувати інновації, мислити та діяти сміливо. Відзначаючи День “Будь поганим”, ми всі можемо зробити свій внесок у культуру, яка цінує сміливість, чесність, повагу до особистих кордонів та інновації.
    День “Будь поганим” (Be Nasty Day) що відзначається щороку 8 березня, – це дивне свято, яке заохочує людей до того, щоб проявити свою напористість. Цей день не пропагує грубість чи шкоду, а розповідає про те, як можна бути відвертим, відстоювати свою позицію, а іноді й порушувати рамки ввічливості, щоб донести свою точку зору чи сприяти змінам. Ми можемо бути незручні, коли захищаємо свої особисті кордони або свою позицію. Походження та дух Дня Будь поганим Термін “nasty woman” (“неприємна жінка”) набув популярності під час президентської кампанії 2016 року в США, коли його використовували в зневажливому сенсі. Однак він швидко повернувся як символ розширення прав і можливостей, що призвело до виникнення низового феміністичного руху, відомого як The Nasty Movement (“Рух противних жінок”). Цей рух, а отже, і Be Nasty Day, підкреслює важливість бути наполегливими, правдивими та орієнтованими на справедливість, навіть якщо це означає, що на вас навішують ярлик “поганого”. День “Будь поганим” є відповіддю на суспільні очікування, що люди, особливо жінки, повинні бути завжди милими та поступливими. Він кидає виклик цій нормі, заохочуючи людей відстоювати свої кордони і вимагати поваги, чесності та справедливості. Це день, коли треба розставляти пріоритети у своїх правах, переконаннях і потребах, навіть якщо це означає порушення статус-кво. Святкування Дня Будь поганим Прийняття впевненості в собі День “Будь поганим” – це можливість попрактикуватися та відсвяткувати асертивність. Це день, коли можна постояти за себе, вимагати справедливості в особистих і професійних стосунках та виступати проти несправедливості. Незалежно від того, чи це стосується лінощів партнера, чи протистояння з сусідом через зламаний паркан, Be Nasty Day заохочує людей чітко і сміливо висловлювати свої розчарування і вимоги. Інновації через сміливість Інновації часто вимагають кинути виклик існуючим нормам і мислити нестандартно. День “Будь поганим” втілює цей дух, заохочуючи людей звільнитися від обмежень ввічливості та конформізму. Прийнявши сміливість і напористість, які пропагує Be Nasty Day, окремі особи та організації можуть сприяти розвитку культури інновацій. Це може призвести до новаторських ідей, рішень і змін, які були б неможливими в рамках традиційної ввічливості. Відзначення Дня “Будь поганим” Відзначення Дня “Будь поганим” може приймати різні форми, від особистих актів самоствердження до колективних дій, спрямованих на суспільні зміни. Це може бути просте висловлення давньої образи, відстоювання власних інтересів у складній ситуації або участь у рухах, які борються за гендерну рівність та соціальну справедливість. Головне – використати цей день як можливість бути чесними і відвертими у своїх почуттях та вжити заходів щодо питань, які мають значення. День Будь поганим – це не просто день, коли треба бути складним та незручним, це день, коли треба прийняти силу напористості, чесності та справедливості. Він заохочує людей відстоювати себе та інших, кидати виклик несправедливим нормам і впроваджувати інновації, мислити та діяти сміливо. Відзначаючи День “Будь поганим”, ми всі можемо зробити свій внесок у культуру, яка цінує сміливість, чесність, повагу до особистих кордонів та інновації.
    248переглядів
  • "Почалася війна" - ці слова стали відліком нового часу.
    У 2022 не розуміли, що відбувається.
    У 2023 сподівалися на близький кінець.
    У 2024 усвідомили: легко не буде.
    У 2025 - розчарування, страх, ненависть.
    У 2026 - зневіра, розпач, але навіть без світла, тепла й інтернету Україна є
    Ні, ненависть була завжди, вона тільки наростає. Тепер вона живить мозок, легені, нерви.
    Під звуки сирени люди в тилу йдуть на роботу. Одягаються тепло, бо з опаленням проблеми. Під звуки сирени несуть додому теплий хліб. Яке це щастя - мати шматок хліба. Під світлом ліхтариків готують вечерю. Навчилися розрізняти звуки: літаки, ракети, шахеди, прильоти. Тепер карта тривог - номер один у списку пошуку Google. Усі отримують такі смс: "Що робити, якщо ваші рідні або знайомі зникли безвісти у зв’язку із воєнними діями?", "Підозрілі предмети", "Підвищена загроза" - вони вже не викликають здивування. Мовчазні погляди і короткі переписки більш значущі, ніж медіа й марафони. Жодних емоцій - люди вигоріли. Вони перевіряють телеграм-канали в пошуках надії на мир. Збирають рештки сил і роблять, що можуть, бо є ті, кому гірше, але вони стоять🙏🏻🙏🏻🙏🏻
    Люди звикли до війни...
    І є щось уперте в цих тиловиках. Вони купують каву, щоб підтримати малий бізнес. Хапаються за роботу, як за рятівне коло, хоч вона виснажує ще більше. Донатять з останніх сил. Лишають не "на чай", а "на бензин для генератора". Купують насіння і жартують про весну. Йдуть на роботу, а після неї шукають методи й способи вберегти свою травмовану психіку. Вони продовжуть жити попри спустошення і відчуття невизначеності, бо в їхніх застиглих душах маленьким весняним проліском проростає надія. Така тиха і вперта. І вона шепоче:
    - Ще трохи, ми зможемо, ми вистоїмо!
    Надія є! Надія завжди є! Треба вірити
    Сьогодні ми вкотре проживемо ніч з 23 на 24.
    Завтра буде страшно відкрити соцмережі.
    Хтось буде писати, хтось читати, хтось мовчати. Але всіх накриють спогади...
    Тому я буду триматися за слова:
    Маленька надія має велику силу
    "Почалася війна" - ці слова стали відліком нового часу. У 2022 не розуміли, що відбувається. У 2023 сподівалися на близький кінець. У 2024 усвідомили: легко не буде. У 2025 - розчарування, страх, ненависть. У 2026 - зневіра, розпач, але навіть без світла, тепла й інтернету Україна є 💙💛 Ні, ненависть була завжди, вона тільки наростає. Тепер вона живить мозок, легені, нерви. Під звуки сирени люди в тилу йдуть на роботу. Одягаються тепло, бо з опаленням проблеми. Під звуки сирени несуть додому теплий хліб. Яке це щастя - мати шматок хліба. Під світлом ліхтариків готують вечерю. Навчилися розрізняти звуки: літаки, ракети, шахеди, прильоти. Тепер карта тривог - номер один у списку пошуку Google. Усі отримують такі смс: "Що робити, якщо ваші рідні або знайомі зникли безвісти у зв’язку із воєнними діями?", "Підозрілі предмети", "Підвищена загроза" - вони вже не викликають здивування. Мовчазні погляди і короткі переписки більш значущі, ніж медіа й марафони. Жодних емоцій - люди вигоріли. Вони перевіряють телеграм-канали в пошуках надії на мир. Збирають рештки сил і роблять, що можуть, бо є ті, кому гірше, але вони стоять🙏🏻🙏🏻🙏🏻 Люди звикли до війни... І є щось уперте в цих тиловиках. Вони купують каву, щоб підтримати малий бізнес. Хапаються за роботу, як за рятівне коло, хоч вона виснажує ще більше. Донатять з останніх сил. Лишають не "на чай", а "на бензин для генератора". Купують насіння і жартують про весну. Йдуть на роботу, а після неї шукають методи й способи вберегти свою травмовану психіку. Вони продовжуть жити попри спустошення і відчуття невизначеності, бо в їхніх застиглих душах маленьким весняним проліском проростає надія. Така тиха і вперта. І вона шепоче: - Ще трохи, ми зможемо, ми вистоїмо! Надія є! Надія завжди є! Треба вірити 💙💛 Сьогодні ми вкотре проживемо ніч з 23 на 24. Завтра буде страшно відкрити соцмережі. Хтось буде писати, хтось читати, хтось мовчати. Але всіх накриють спогади... Тому я буду триматися за слова: Маленька надія має велику силу 💙💛
    524переглядів
  • #історія #постаті
    Ленгстон Г’юз: Поет, який навчив рядки звучати як блюз
    1 лютого 1901 року народився Ленгстон Г’юз — людина, яка стала голосом «Гарлемського відродження» та одним із найвпливовіших американських письменників XX століття. Він першим зрозумів, що поезія не мусить бути сухою та академічною — вона може дихати ритмами вулиць, джаз-клубів та болем простих людей.

    Джазова поезія та вулична мудрість

    Г’юз відмовився від складних метафор на користь мови, якою розмовляли в перукарнях та на залізничних станціях. Він створив новий жанр — «джазову поезію», де ритм вірша імітував імпровізацію саксофона або тужливий перебір блюзової гітари.

    Чому він став революціонером?

    Гордість за коріння: У часи жорстокої сегрегації він відкрито заявляв: «Ми, молоді темношкірі художники, маємо намір виражати наше індивідуальне темношкіре «я» без страху та сорому». Це було викликом усій системі.
    Соціальна совість: Г’юз не боявся писати про бідність, несправедливість і нерівність. Його вірш «Мрія, що відкладена» став маніфестом для майбутніх борців за цивільні права.
    Універсальність: Попри те, що він писав про досвід афроамериканців, його слова про пошук гідності та прагнення до свободи відгукнулися в усьому світі, зокрема і в перекладах українською (наприклад, того ж Миколи Бажана).

    Подорож за ідеалами

    Цікавий факт: у 1930-х Г’юз відвідав СРСР, наївно сподіваючись знайти там «суспільство без расизму». Він навіть заїжджав до Середньої Азії, але швидко зрозумів, що радянська дійсність далека від плакатних ілюзій. Це розчарування лише додало його творчості глибини та тверезості.

    Г’юз залишив по собі спадщину, яка вчить: культура — це не те, що зберігається в музеях, а те, що живе в ритмі нашого серця і вмінні мріяти навіть у найтемніші часи.
    #історія #постаті Ленгстон Г’юз: Поет, який навчив рядки звучати як блюз 🎷📖 1 лютого 1901 року народився Ленгстон Г’юз — людина, яка стала голосом «Гарлемського відродження» та одним із найвпливовіших американських письменників XX століття. Він першим зрозумів, що поезія не мусить бути сухою та академічною — вона може дихати ритмами вулиць, джаз-клубів та болем простих людей. Джазова поезія та вулична мудрість Г’юз відмовився від складних метафор на користь мови, якою розмовляли в перукарнях та на залізничних станціях. Він створив новий жанр — «джазову поезію», де ритм вірша імітував імпровізацію саксофона або тужливий перебір блюзової гітари. 🎸🎹 Чому він став революціонером? Гордість за коріння: У часи жорстокої сегрегації він відкрито заявляв: «Ми, молоді темношкірі художники, маємо намір виражати наше індивідуальне темношкіре «я» без страху та сорому». Це було викликом усій системі. Соціальна совість: Г’юз не боявся писати про бідність, несправедливість і нерівність. Його вірш «Мрія, що відкладена» став маніфестом для майбутніх борців за цивільні права. ✊⚖️ Універсальність: Попри те, що він писав про досвід афроамериканців, його слова про пошук гідності та прагнення до свободи відгукнулися в усьому світі, зокрема і в перекладах українською (наприклад, того ж Миколи Бажана). Подорож за ідеалами Цікавий факт: у 1930-х Г’юз відвідав СРСР, наївно сподіваючись знайти там «суспільство без расизму». Він навіть заїжджав до Середньої Азії, але швидко зрозумів, що радянська дійсність далека від плакатних ілюзій. Це розчарування лише додало його творчості глибини та тверезості. Г’юз залишив по собі спадщину, яка вчить: культура — це не те, що зберігається в музеях, а те, що живе в ритмі нашого серця і вмінні мріяти навіть у найтемніші часи. 🌌✨
    1
    552переглядів
  • #історія #події
    Інавгурація Віктора Ющенка: день, коли помаранчевий колір став символом надії
    23 січня 2005 року Київ нагадував океан, що вийшов із берегів — тільки замість води місто затопили сотні тисяч людей у помаранчевих шарфах. Інавгурація третього Президента України, Віктора Ющенка, стала фінальним аккордом Помаранчевої революції, яка змусила весь світ вивчити слово «Майдан».

    Це була чи не найбільш емоційна церемонія в історії української державності. Після виснажливого протистояння, фальсифікацій, отруєння та «третього туру» виборів, Ющенко складав присягу в атмосфері ейфорії, яка межувала з релігійним піднесенням.

    Ключові моменти та символи цього дня:
    Подвійна присяга: Окрім офіційної процедури у Верховній Раді, Ющенко вийшов на Майдан Незалежності до народу. Це було порушенням протоколу, але логічним завершенням революції: він присягав безпосередньо тим, хто стояв за нього на морозі.

    Білі голуби та «Ода до радості»: Коли над Майданом злетіли голуби, а оркестр заграв гімн Євросоюзу, здавалося, що Україна вже однією ногою в об’єднаній Європі. Іронічно, але шлях виявився значно довшим, ніж малювала уява того дня.

    Присутність світових лідерів: До Києва з’їхалися десятки делегацій, включаючи президентів Польщі, Грузії та представників США. Це була легітимізація нової України, яка заявила про свій вихід із орбіти москви.

    Чому ми згадуємо це з легкою іронією?
    Помаранчевий тріумф 23 січня став моментом найвищих очікувань. Рівень довіри до влади був аномально високим, а віра в швидкі зміни — майже дитячою. Тоді здавалося, що досить змінити «поганих хлопців» на «хороших», і система запрацює сама собою. Як показала історія, система виявилася значно стійкішою до помаранчевої фарби, ніж сподівалися учасники свята.

    Проте, незважаючи на подальші політичні чвари та розчарування, цей день зафіксував головне: українці усвідомили свою спроможність впливати на владу. Це був перший масштабний іспит на громадянську зрілість, який ми склали з відзнакою.
    #історія #події Інавгурація Віктора Ющенка: день, коли помаранчевий колір став символом надії 🧡🏛️ 23 січня 2005 року Київ нагадував океан, що вийшов із берегів — тільки замість води місто затопили сотні тисяч людей у помаранчевих шарфах. Інавгурація третього Президента України, Віктора Ющенка, стала фінальним аккордом Помаранчевої революції, яка змусила весь світ вивчити слово «Майдан». 🇺🇦🛰️ Це була чи не найбільш емоційна церемонія в історії української державності. Після виснажливого протистояння, фальсифікацій, отруєння та «третього туру» виборів, Ющенко складав присягу в атмосфері ейфорії, яка межувала з релігійним піднесенням. Ключові моменти та символи цього дня: Подвійна присяга: Окрім офіційної процедури у Верховній Раді, Ющенко вийшов на Майдан Незалежності до народу. Це було порушенням протоколу, але логічним завершенням революції: він присягав безпосередньо тим, хто стояв за нього на морозі. 🎤❄️ Білі голуби та «Ода до радості»: Коли над Майданом злетіли голуби, а оркестр заграв гімн Євросоюзу, здавалося, що Україна вже однією ногою в об’єднаній Європі. Іронічно, але шлях виявився значно довшим, ніж малювала уява того дня. 🕊️🇪🇺 Присутність світових лідерів: До Києва з’їхалися десятки делегацій, включаючи президентів Польщі, Грузії та представників США. Це була легітимізація нової України, яка заявила про свій вихід із орбіти москви. 🌍🤝 Чому ми згадуємо це з легкою іронією? Помаранчевий тріумф 23 січня став моментом найвищих очікувань. Рівень довіри до влади був аномально високим, а віра в швидкі зміни — майже дитячою. Тоді здавалося, що досить змінити «поганих хлопців» на «хороших», і система запрацює сама собою. Як показала історія, система виявилася значно стійкішою до помаранчевої фарби, ніж сподівалися учасники свята. 🎨🏚️ Проте, незважаючи на подальші політичні чвари та розчарування, цей день зафіксував головне: українці усвідомили свою спроможність впливати на владу. Це був перший масштабний іспит на громадянську зрілість, який ми склали з відзнакою. 📝✅
    1
    310переглядів
  • #думки
    Прикро, коли помиляєшся в людині.
    Коли віриш, відкриваєш серце, виправдовуєш кожен тривожний дзвіночок
    і вперто не хочеш бачити правду.

    Але ще прикріше — коли попереджали заздалегідь.
    Коли хтось обережно говорив: «Будь уважна»,
    а ти захищала, вірила, сподівалась,
    бо серце завжди хоче вірити більше, ніж розум.

    І тоді біль стає подвійним.
    Не лише від розчарування в людині,
    а й від розчарування в собі —
    за те, що не почула, не зупинилась, не зберегла себе.

    Та навіть у цьому болю є сила.
    Бо ти вчишся довіряти не словам — відчуттям.
    Не обіцянкам — вчинкам.
    І наступного разу ти вже не зрадиш себе,
    навіть якщо серце дуже захоче.

    Калина Прус
    #думки Прикро, коли помиляєшся в людині. Коли віриш, відкриваєш серце, виправдовуєш кожен тривожний дзвіночок і вперто не хочеш бачити правду. Але ще прикріше — коли попереджали заздалегідь. Коли хтось обережно говорив: «Будь уважна», а ти захищала, вірила, сподівалась, бо серце завжди хоче вірити більше, ніж розум. І тоді біль стає подвійним. Не лише від розчарування в людині, а й від розчарування в собі — за те, що не почула, не зупинилась, не зберегла себе. Та навіть у цьому болю є сила. Бо ти вчишся довіряти не словам — відчуттям. Не обіцянкам — вчинкам. І наступного разу ти вже не зрадиш себе, навіть якщо серце дуже захоче. Калина Прус
    1
    160переглядів
  • «Немає тепла — не беріть гроші»: заслужена лікарка закликала владу скасувати оплату за опалення Ольга Богомолець в ефірі Вечір.LIVE зазначила, що коли люди платять за відсутнє тепло, це викликає подвійне розчарування й різко підриває довіру до влади. Вона наголосила, що кияни змушені самостійно шукати альтернативні способи обігріву, водночас тарифи залишаються незмінними. Така ситуація, на її думку, є несправедливою й соціально небезпечною.
    «Немає тепла — не беріть гроші»: заслужена лікарка закликала владу скасувати оплату за опалення Ольга Богомолець в ефірі Вечір.LIVE зазначила, що коли люди платять за відсутнє тепло, це викликає подвійне розчарування й різко підриває довіру до влади. Вона наголосила, що кияни змушені самостійно шукати альтернативні способи обігріву, водночас тарифи залишаються незмінними. Така ситуація, на її думку, є несправедливою й соціально небезпечною.
    239переглядів 4Відтворень
  • Настя Каменських взялася за старе: новий цинічний вчинок співачки "відлякав" навіть її відданих фанатів

    Скандальна співачка Настя Каменських почала дедалі активніше спілкуватися іспанською та російською в Instagram, майже повністю витіснивши українську зі свого публічного простору. Це викликало різку реакцію частини її української аудиторії.

    Останні публікації та сториз артистки стали черговим приводом для обговорень. Підписники зауважують: Каменських фактично ігнорує українську мову, водночас демонструючи орієнтацію на російськомовну аудиторію. У коментарях з’являється дедалі більше повідомлень про відписки та розчарування.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    Настя Каменських взялася за старе: новий цинічний вчинок співачки "відлякав" навіть її відданих фанатів Скандальна співачка Настя Каменських почала дедалі активніше спілкуватися іспанською та російською в Instagram, майже повністю витіснивши українську зі свого публічного простору. Це викликало різку реакцію частини її української аудиторії. Останні публікації та сториз артистки стали черговим приводом для обговорень. Підписники зауважують: Каменських фактично ігнорує українську мову, водночас демонструючи орієнтацію на російськомовну аудиторію. У коментарях з’являється дедалі більше повідомлень про відписки та розчарування. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    296переглядів
  • Мародерство, обстріли і відсутність евакуації! Росія нищить Херсон!

    Херсонщина щодня витримує удари дронів та артилерії, поки зруйноване місто та його жителі чекають на системну допомогу. Цей рік запам’ятався не лише обстрілами, а й гострими соціальними конфліктами: від етичних скандалів у тилу до проблем із мобілізацією та розчарування переселенців через відсутність житла.
    Мародерство, обстріли і відсутність евакуації! Росія нищить Херсон! Херсонщина щодня витримує удари дронів та артилерії, поки зруйноване місто та його жителі чекають на системну допомогу. Цей рік запам’ятався не лише обстрілами, а й гострими соціальними конфліктами: від етичних скандалів у тилу до проблем із мобілізацією та розчарування переселенців через відсутність житла.
    211переглядів 11Відтворень
  • «Я вийду з Києва останнім» – пише Валерій Залужний у своїй книжці.
    Вчора Володимир Золкін опублікував фото Валерія Залужного на пляжі у Домінікані, що визвало обурення у соц мережах
    І от сидиш, дивишся на це все з країни, яка живе між повітряними тривогами, блекаутами.
    Для Залужного «важка служба» в Лондоні логічно продовжується зимовими канікулами в тропіках. Для нас – холодні квартири, мобілізація, фронт, де кожен день вирішує чиєсь життя. На дипломатичному фронті треба вигризати кожен снаряд, кожне рішення союзників.
    Філософське питання, але чому нам так стабільно не щастить із «лідерами»? Чому ті, хто мали б бути прикладом витримки й відповідальності, з такою легкістю дозволяють собі заморські курорти посеред найважчої війни за всю сучасну історію? Чому для них нормально розповідати про «останнього з Києва», а потім першими опинятися біля бірюзового моря?
    Цей контраст б’є по голові сильніше за будь-яку пропаганду. Замість відчуття опори й поваги – порожнеча, гірке розчарування й сором. Не за них – за нас, що знову зробили кумиром того, хто в критичний момент обрав не нашу реальність, а свій комфорт.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    «Я вийду з Києва останнім» – пише Валерій Залужний у своїй книжці. Вчора Володимир Золкін опублікував фото Валерія Залужного на пляжі у Домінікані, що визвало обурення у соц мережах І от сидиш, дивишся на це все з країни, яка живе між повітряними тривогами, блекаутами. Для Залужного «важка служба» в Лондоні логічно продовжується зимовими канікулами в тропіках. Для нас – холодні квартири, мобілізація, фронт, де кожен день вирішує чиєсь життя. На дипломатичному фронті треба вигризати кожен снаряд, кожне рішення союзників. Філософське питання, але чому нам так стабільно не щастить із «лідерами»? Чому ті, хто мали б бути прикладом витримки й відповідальності, з такою легкістю дозволяють собі заморські курорти посеред найважчої війни за всю сучасну історію? Чому для них нормально розповідати про «останнього з Києва», а потім першими опинятися біля бірюзового моря? Цей контраст б’є по голові сильніше за будь-яку пропаганду. Замість відчуття опори й поваги – порожнеча, гірке розчарування й сором. Не за них – за нас, що знову зробили кумиром того, хто в критичний момент обрав не нашу реальність, а свій комфорт. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    560переглядів
  • #думки
    Як же добре нічого і ні від кого не чекати.
    Не чекати від природи теплої погоди, а тому насолоджуватися кожним промінчиком сонечка, що несподівано виглянув крізь сірі хмари. Не чекати від людей уваги, турботи і добра, і, радіти спілкуванню з кожною хорошою людиною, як подарунку.
    Запам'ятай, ні люди, ні природа, ні Господь Бог нічого тобі не винні. У тебе є для щастя ціле життя, яке ти можеш провести насичено, наповнюючи своє серце коханням, душу досвідом, а розум новими знаннями і враженнями, а можеш бездарно витратити його на марні очікування і розчарування в усьому й у всіх.
    #думки Як же добре нічого і ні від кого не чекати. Не чекати від природи теплої погоди, а тому насолоджуватися кожним промінчиком сонечка, що несподівано виглянув крізь сірі хмари. Не чекати від людей уваги, турботи і добра, і, радіти спілкуванню з кожною хорошою людиною, як подарунку. Запам'ятай, ні люди, ні природа, ні Господь Бог нічого тобі не винні. У тебе є для щастя ціле життя, яке ти можеш провести насичено, наповнюючи своє серце коханням, душу досвідом, а розум новими знаннями і враженнями, а можеш бездарно витратити його на марні очікування і розчарування в усьому й у всіх.
    2
    379переглядів
Більше результатів