Адаптивний спорт як підтримка духу, розуму і тіла: історія тренера Володимир Тисанюк — тренер, ветеран, атлет. Йому 35 років, він родом із села Кищенці на Черкащині, нині мешкає в Києві. До повномасштабного вторгнення займався кросфітом і виступав на змаганнях. А після — став на захист країни. Повернувшись з бойових дій, він на власному досвіді відчув, наскільки складно адаптуватися до мирного життя. Саме це стало поштовхом стати тренером адаптивного спорту. 💭 «Я знаю, як важко повернутись у соціум після війни. Але фізичні навантаження дають впевненість у своїх діях. Допомагає й спільнота — коли тренер і твої друзі поруч, коли ви разом рухаєтесь уперед». Сьогодні Володимир — тренер у «Нестримних». Із травня 2024 року він працює з військовослужбовцями — як тими, хто ще в строю, так і тими, хто має важкі поранення, зокрема ампутації. Його підопічні — ті, хто хоче знову рухатися, відчувати силу тіла й духу, і повернутись до повноцінного життя. 🗣️«Одне без іншого — душа без тіла — існувати не може. За ці роки війни у багатьох на нулі і фізичні, і моральні сили. Спільний розвиток — це те, що підтримує і розвиває людину. Це розвиток духу, розуму і тіла!». Володимира мотивує організація спортивних заходів, допомога іншим і внутрішня потреба підтримувати людей у важкий період. Наостанок, порада тренера кожному, хто ще досі вагається: «Не чекайте понеділка  і знайдіть найближчий клуб і ходіть в нього. Просто почніть!». 👊🏻 Адаптивний спорт — це не тільки про фізичне відновлення. Це про спільноту, довіру, стабільність і нову силу. А тренери — серце цієї системи підтримки. ℹ️ Проєкт «Активні парки – Нестримні» реалізує ДУ «Агенція масового спорту України» за підтримки Міністерства молоді та спорту України в межах Національної стратегії безбар’єрного простору за ініціативи першої леді України Олени Зеленської. 📌 Дізнайтесь більше про клуби: https://sportforall.gov.ua/proiekty/nestrymni #Мінмолодьспорт  #Агенція  #Безбарєрність #Адаптивнийспорт #Нестримні #Активніпарки #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Калейдоскоп @irina_virna Ukrainian У мельканні днів минає життя: Злітає, мерехтить, спадає Чарує калейдоскоп маяття: Яскравіє, зблискує, манить, зітхає. Дитяча зАбавка-забАва. Орнамент різних кольорів. Мінлива таємнича зваба - Калейдоскоп дзеркальних відчуттів. Життєві дні летять птахами, Ясніють зорями мрійливі сни. Чарують, мерехтять, мелькають Орнаменти калейдоскопу днів. Музичний супровід @RosaBand2 https://youtu.be/UOUIY0rv8zs?si=8Q0MdInpxy3t_gNi #авторськівірші #віршотерапія #українська поезія #вірші українською #поезія #віршпісня #відеопоезія #suno #суно #рок #віршідля душі

🤵👰Кріштіану Роналду одружується: зірковий португальський футболіст зробив пропозицію своїй дівчині Джорджині Родрігес після дев'яти років стосунків. Кохана суперзірки виклала світлину із величезним камінчиком та підписом "Так, кохаю. У цьому і усіх подальших життях". До речі, пара виховує п'ятьох дітей: двох спільних та трьох, народжених сурогатними матерями. #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Гавкасти від ШІ: шерстяні на стрімах обговорюють буденне життя з шкіряними🐕 Таке ми дивимося👍

Мене били життям - а я усміхалася Бо той хто вижив у хаосі, вже сам стає стихією …

Ще задовго до того, як ім’я Марта Стюарт стало синонімом гарного смаку, елегантності та американського стилю життя, вона була відома як Марта Костира — найстарша донька в родині з шістьма дітьми. Вона народилася у заможній польсько-католицькій сімʼї й виросла в містечку Натлі, штат Нью-Джерсі. Vogue публікує архівні знімки Марти Стюарт — ще до того, як вона стала однією з найвпливовіших жінок Америки. Ці фото — візуальна історія жінки, яка перетворила власне ім’я на глобальний бренд і створила нову естетику повсякденного життя. https://vogue.ua/article/fashion/persona/26-arhivnih-foto-molodoji-marti-styuart-do-togo-yak-vona-stala-kultovoyu-postattyu-u-popkulturi-60407.html

Про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу (псевдо "Химера") Автор (ініціатор): Бондарук Володимир Володимирович Дата оприлюднення: 18 липня 2025 Відповідь на петицію Текст петиції Підписанти Шановний пане Президенте! Просимо Вас розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) хороброму воїну, патріоту та почесному громадянину м. Тернопіль – молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу, псевдо "Химера" 25.01.1989 - 06.04.2024 рр. Молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас Петрович (псевдо «Химера»), народився 25 січня 1989 р. у м. Тернопіль. Українець, громадянин України, справжній патріот, вірний побратим, люблячий чоловік, батько. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 21. Закінчив історичний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. У 2007 році під час навчання брав участь у розкопках давньоруського городища Пліснеськ (біля с. Підгірці, Львівська область). З юних років займався національно-патріотичним вихованням молоді рідного міста та області. Проводив вишколи разом із Добровольчим Українським корпусом «Правий сектор» (далі ДУК), а також в громадській організації «Сокіл». Ще у далекому 2009 році створив свою групу, на той час простих юнаків, які готувались гідно дати бій будь-якому ворогу. Пізніше, завдяки вмінню адаптуватись до різних задач та бути всебічно розвинутими, ця група отримала назву «Хамелеон» та розпочала свій бойовий шлях в рядах Добровольчого Українського корпусу разом з Тарасом “Химерою”. У 2021 році підтримав ініціативу Героя України (посмертно) Сергія Коновала «Дім Ветерана» у м. Тернопіль. Все своє життя Тарас був лідером, який впевнено вів за собою друзів та побратимів. Працював на керівних посадах у відомих компаніях. Бойових шлях воїна розпочався ще у 2018 році і тривав цілих 6 років. Маючи важке захворювання – цукровий діабет 1 типу, добровольцем пішов на фронт в лавах ДУК «Правий Сектор». З першого дня повномасштабного вторгнення разом з ДУК вирушив на Київщину та Чернігівщину захищати суверенітет України, у складні 6 резервної сотні ДУК. 08 квітня 2022 року мобілізувався у лави Збройних Сил України, а саме у 7-й ОЦ ССО, який потім став 67 окремою механізованою бригадою, в якій і служив до своєї загибелі. За свій бойовий шлях ПЕТРИШИН Тарас Петрович проходив службу на різних посадах, починаючи від командира групи та закінчуючи заступником командира 2 стрілецького батальйону імені Тараса Бобанича. Учасник боїв за Київщину, Харківщину, Донеччину та Бахмут. Також воював на Куп’янському та Лиманському напрямку. В серпні 2022 під час евакуації поранених побратимів в районі населеного пункту Кодема Донецької області отримав поранення, за що був нагороджений відзнакою МОУ медаллю «За поранення». З травня по грудень 2023 року в складі підрозділу стримував ворога в Серебрянському лісі в районі населеного пункту Діброва Луганської області. З березня 2024-го виконував завдання на напрямку міста Часів Яр. Як заступник командира роти постійно чергував на командно-спостережному пункті на лінії бойового зіткнення, вміло управляв боєм, підтримув морально-психологічний стан особового складу на позиціях, що дозволяло відбивати не один штурм противника та завдавати йому важких втрат. 6 квітня 2024 року молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас загинув поблизу м. Часів Яр на Донеччині разом зі своїм побратимом - Героєм України (посмертно) лейтенантом КОНОВАЛОМ Сергієм Сергійовичем, перебуваючи на бойовому посту внаслідок ворожого танкового обстрілу. Похований 10 квітня 2024 року на Микулинецькому цвинтарі м. Тернополя. Указом Президента України №743/2024 від 31.10.2024 молодший лейтенант Тарас ПЕТРИШИН нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Також нагороджувався відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», є почесним громадянином м. Тернопіль (посмертно) та почесним громадянином Тернопільської області (посмертно). Для визнання заслуг перед українською нацією та Україною, просимо Вас присвоїти молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу звання Героя України (посмертно). З повагою, побратими та сім’я. https://petition.president.gov.ua/petition/250094?fbclid=PAQ0xDSwMHNJhleHRuA2FlbQIxMQABp3rQ-xCf0YZt29nrnCNBpwTtIiwqKyUtoyFoXTnt1JKsgeFtbPB3x8EEtb-C_aem_9TO3Yy_0oUwjXEVUAZqpVQ

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

#поезія Вітер весняний співає Пісню свою золоту… Вітроньку! Тихо! Благаю! Яблуні білі в цвіту… Не розривай їх, не треба! Знаєш ту казку життя? Тут десь кінчається небо І починаюся я. Казку громів і блакиті… Тихо назустріч іду… Хочу по новому жити! Яблуні білі в цвіту… Птицею хочу зробитись, Білим, німим пелюстком, Хочу… комусь-то приснитись Легким і радісним сном… Вітер весняний колише Віття прозоре в саду… Вітроньку! Любий мій! Тихше! Яблуні білі в цвіту… Ладя Могилянська

#архітектура #історія Палац Потоцьких у Тульчині. Будівництво розпочалося в 1782 році за проєктом французького архітектора Лакруа, цей палац став справжнім центром світського життя. Власник, граф Станіслав Щенсний Потоцький, мав понад 100 тисяч кріпаків, приватний театр на 200 акторів, картинну галерею, бібліотеку на 17 000 томів і розкішний парк із каналами та альтанками. Палац був серцем великого ансамблю: два флігелі, друкарня, оранжереї, турецькі лазні, стайні, а підземні ходи з’єднували його з іншими частинами міста. Після смерті графа маєток успадкувала Софія Потоцька, але сини розтринькали значну частину багатства. Доля палацу змінювалась: від розкішних балів до лічниці для вояків УГА під час революції 1917–1921 років. Сьогодні у палаці діє Тульчинський фаховий коледж культури та проводяться мистецькі події, зокрема фестиваль OperaFest. Попри часткову руйнацію, ансамбль продовжує вражати своєю архітектурою та масштабом.