Коли цифри в ООН «брешуть»: чому ставлення України до Ізраїлю не можна вимірювати лише «голосуваннями» Кожне голосування десь в ООН, у якому фігурує Ізраїль, у найбільш «російськомовному Ізраїлі» (і, скажімо чесно, переважно в середовищі Z-«ботів» та «фізичних осіб», підозріло схожих на Z-«ботів») миттєво перетворюється на суперечку з калькулятором. У стрічці з’являються відсотки, графіки, «ось вам доказ» — і далі це вже не розмова, а бійка цифрами. Тему цього поста підняли у Facebook #Natalia Goutkin — і ось наша позиція. Україна в цих таблицях майже завжди виглядає «незручно»: частіше або утримується, або голосує проти ізраїльської позиції, і дуже рідко — «за». Для багатьох це стає швидким «вироком»: значить, ставлення до Ізраїлю погане. Проблема в тому, що ООН — це не суд моралі й не тест на дружбу. Це політична біржа, де голоси часто працюють як валюта, а не як переконання. І якщо вимірювати ставлення України до Ізраїлю лише статистикою ООН, це буде не аналіз, а методологічна помилка. Важливий контекст: подібні «погані» відсотки щодо Ізраїлю легко знайти у десятків країн, які з Ізраїлем торгують, співпрацюють у сфері технологій, приймають туристів, купують системи безпеки, обмінюються делегаціями — і при цьому в Нью-Йорку голосують майже так само, як Україна. Тобто сама цифра не відповідає на головне питання: чому так відбувається і що це насправді означає. Чому голосування ООН не дорівнюють симпатії чи антипатії ООН давно живе за логікою блоків. Європейський Союз — окрема матриця. Велика група країн Глобального Півдня — своя. Пострадянський простір тягне радянську інерцію «як заведено». Ісламський блок має стабільний інтерес. У результаті голосування щодо Ізраїлю часто стають ритуалом: позиції закріплені заздалегідь, а конкретні формулювання лише дають привід «відмітитися». Звідси перший чесний висновок: коли Україна голосує разом з європейською лінією — це не завжди про Ізраїль. Це часто про те, де Україна тримається дипломатично і від кого залежить її виживання у війні. І це звучить грубо, але саме так працює політика у воєнний час. Україна не може голосувати «у вакуумі» Київ критично спирається на підтримку США та Європи — зброєю, фінансами, санкційним тиском, дипломатією. А ЄС в оонівських голосуваннях щодо Ізраїлю нерідко займає позицію, яка в Ізраїлі сприймається як холодна або однобока. Україна, залишаючись у цій коаліції, майже неминуче отримує той самий «малюнок голосувань». Не тому, що Київ раптово вирішив «бути проти Ізраїлю», а тому, що в нього є жорсткий коридор зовнішньої політики. У такій системі «голос проти» іноді означає: «ми не можемо дозволити собі конфлікт із тими, хто тримає нас на плаву». Це неприємно. Але це реальність. Чому в багатьох країн цифри щодо Ізраїлю “погані” — і це не завжди про Ізраїль ООН у ізраїльській темі виглядає як перевантажений механізм, який роками розкручує один і той самий сюжет. Там легко зібрати більшість проти Ізраїлю: майже не потрібно платити ціну, майже не потрібно пояснювати виборцям деталі, можна прикритися загальними словами про «мир» і «процес». А далі запускається звична машина резолюцій і символічних голосувань, які самі по собі мало що змінюють на землі, але створюють політичний шум. І в цьому шумі Україна звучить як частина загального хору. Не як диригент. Незручний момент: Ізраїль теж часто голосує не «так, як очікують» у Києві Ізраїль — не єдиний, хто живе власними інтересами. Коли в ООН голосують за резолюції, де засуджується російська агресія проти України, Єрусалим час від часу обирав обережність: не брати участі, пом’якшувати формулювання, уникати прямого конфлікту. В Ізраїлі це пояснювали регіональною безпекою та «необхідністю маневру» — насамперед через присутність Росії в Сирії. Є й інші причини — багато хто про них знає і не всі хочуть їх озвучувати публічно. В Україні це часто читали інакше — як моральну невизначеність. І це ще один аргумент, чому таблиця ООН не показує «ставлення» — вона показує, у кого які ризики й які залежності. Тоді як правильно вимірювати ставлення України до Ізраїлю Не цифрами в Нью-Йорку. Дивитися варто на «важчі» речі, де є ціна: рівень реальних контактів між державами, позиції щодо терору і безпеки, публічні заяви в моменти криз, роботу з діаспорою, гуманітарні та медичні проєкти, співпрацю в технологіях, те, як країни реагують на загибель цивільних — у Києві та в Єрусалимі. Там, де є реальна відповідальність, дипломатія зазвичай чесніша, ніж у залах ООН. Для ізраїльтян українського походження і для тих, хто живе в Ізраїлі та дивиться на Україну не як на абстракцію, важливіше інше: обидві країни воюють за право на безпеку, обидві стикаються з ідеологіями, які виправдовують знищення «чужих», і обидві регулярно бачать, як міжнародні інститути відстають від реальності. Тому питання варто ставити по-дорослому: що Україна та Ізраїль роблять одне для одного в реальному світі — і які політичні рамки заважають цьому звучати голосніше, ніж черговий рядок в оонівській статистиці. Саме в цьому сенсовому коридорі працює НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency. #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine НАновини‼️: 🇺🇦🇮🇱 Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали

#дати #свята Гроссмейстери переговорів: День дипломатичної служби України. ​22 грудня 1917 року в розпал буремних подій Української революції було зроблено крок, що визначив суб’єктність нашої держави на світовій арені. Урядом УНР було засновано Генеральне секретарство міжнародних справ. Саме ця дата стала фундаментом, на якому сьогодні стоїть сучасна українська дипломатія. Це свято людей, чия зброя — слово, інтелект та витримка. 🇺🇦. ​Українська дипломатична школа пройшла шлях від перших делегацій у Бересті до потужного голосу в ООН, ЄС та НАТО. Сьогодні наші дипломати — це «другий фронт». Поки воїни тримають позиції на полі бою, дипломатичний корпус виборює міжнародну підтримку, зброю, санкції проти агресора та наближає наше майбутнє в європейській родині. Це робота без вихідних, у постійних перельотах, за зачиненими дверима кабінетів, де вирішується доля мільйонів. 🤝 ​Бути українським дипломатом сьогодні — це мистецтво переконувати скептиків і об’єднувати світ навколо цінностей свободи. Це професія, яка вимагає не лише бездоганного знання протоколу та мов, а й залізних нервів. Адже за кожним підписаним меморандумом чи успішним самітом стоять місяці виснажливої підготовки та філігранна гра на шахівниці світової політики. 🌍 ​Сьогодні ми дякуємо всім, хто тримає цей інтелектуальний щит України. Ваша праця часто залишається невидимою для широкого загалу, але її результати відчуває кожен громадянин. Бажаємо нашим дипломатам лише переможних переговорів, міцних союзів та головного успіху — визнання України процвітаючим і мирним центром Європи. Слава українським дипломатам! 🥂

Німецький міністр: Україна може зіткнутися з важкими компромісами заради миру Йоганн Вадефуль підкреслив, що процес буде "надзвичайно важким для України" і може завершитися референдумом для визначення готовності прийняти умови миру. Міністр зазначив, що дипломатія має на меті досягнення компромісів, які супроводжуються "болючими поступками". На його думку, шанси на перемир'я "ніколи не були вищими", але важливо, щоб Україна отримала гарантії захисту від майбутньої російської агресії. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

❗️США проявляють конструктив: цілком реально найближчими днями доопрацювати кроки для достойного завершення війни, - Зеленський "Сьогодні ввечері – за американським часом – українська делегація вже має бути у Сполучених Штатах Америки, і буде продовжений діалог на основі пунктів із Женеви. Дипломатія залишається активною. Американська сторона проявляє конструктив, і цілком реально найближчими днями доопрацювати кроки, щоб визначити, як достойно закінчити війну", - зазначив Зеленський.

#особистості 🇺🇦 Майстер політичного процесу: Роман Безсмертний — архітектор української незалежності. Сьогодні, 15 листопада 1965 року, народився Роман Петрович Безсмертний — визначний український політик, дипломат, державний діяч та один із ключових архітекторів становлення сучасної незалежної України. Освітянин за фахом, він увійшов у велику політику на початку 90-х і став одним із тих, хто формував політичний ландшафт країни. Його кар'єра є прикладом того, як фахівець, зосереджений на державницькій роботі, може впливати на стратегічні процеси. Головна роль: Автор Конституції 📜 Однією з найважливіших його заслуг є безпосередня участь у розробці та ухваленні Конституції України 1996 року. Він був членом Конституційної комісії та одним із тих, хто працював над текстом основного закону в умовах "конституційної ночі", коли приймалося історичне рішення. Крім того, Роман Безсмертний відомий своєю роботою на високих державних посадах: * Багаторічний народний депутат України (II, III, IV та V скликань), де він очолював ключові комітети та фракції. * Віцепрем'єр-міністр України. * Керівник штабу та ідеолог багатьох виборчих кампаній. Дипломатія та Мінський процес 🕊️ Роман Безсмертний також є досвідченим дипломатом. Він обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Білорусі. Особливе місце у його діяльності посідає участь у врегулюванні конфлікту на Донбасі. Він був одним із ключових представників України в Тристоронній контактній групі (ТКГ) у Мінську, де відповідав за політичні аспекти переговорів. Його досвід допомагав Україні відстоювати свої позиції у складному дипломатичному протистоянні. Життя Романа Безсмертного — це шлях від простого вчителя до політика, який безпосередньо впливав на формування правових та політичних основ нашої держави. Його діяльність підкреслює важливість політичного досвіду та знання внутрішніх процесів для вибудовування міцної та незалежної України.

#події Підписання Балфурської декларації: Ключовий момент у історії Близького Сходу (1917). Балфурська декларація є одним з найважливіших документів XX століття, який суттєво вплинув на геополітику Близького Сходу. Цей публічний заява, видана британським урядом під час Першої світової війни, висловила підтримку створенню "національного дому" для єврейського народу в Палестині. Підписана 2 листопада 1917 року, вона стала каталізатором для сіоністського руху та заклала основу для майбутнього конфлікту в регіоні. Історичний фон Перша світова війна (1914–1918) була періодом глобальних змін, коли Османська імперія, яка контролювала Палестину протягом століть, опинилася на межі розпаду. Британія, як одна з провідних держав Антанти, шукала способи послабити Османську імперію та забезпечити свої стратегічні інтереси в регіоні, включаючи контроль над Суецьким каналом і нафтовими шляхами. У цей час сіоністський рух, очолюваний такими фігурами, як Теодор Герцль, активно лобіював ідею створення єврейської держави для подолання антисемітизму в Європі. Британський уряд бачив у сіоністах потенційних союзників. З одного боку, підтримка єврейської спільноти могла забезпечити лояльність впливових єврейських груп у США та Росії, які були важливими для воєнних зусиль. З іншого боку, це відповідало імперським амбіціям Британії щодо поділу османських територій. Водночас, Британія вже мала суперечливі обіцянки: у 1915–1916 роках через Хусейн-МакМахонську кореспонденцію вона обіцяла арабським лідерам незалежність в обмін на повстання проти османів, а у 1916 році уклала угоду Сайкса-Піко з Францією про поділ Близького Сходу. Процес створення та підписання декларації Ідея декларації виникла в колах британського кабінету, зокрема завдяки зусиллям сіоністських лідерів, таких як Хаїм Вейцман, який був впливовим хіміком і мав зв'язки в уряді. Вейцман переконував британських політиків, що підтримка сіонізму допоможе у війні. Документ був підготовлений у Міністерстві закордонних справ Великої Британії під керівництвом Артура Джеймса Балфура, який обіймав посаду міністра закордонних справ у кабінеті Девіда Ллойд Джорджа. Декларація була оформлена як лист від Балфура до лорда Лайонела Волтера Ротшильда, видатного члена британської єврейської спільноти та банкіра. Ротшильд був обраний як адресат, оскільки він був представником сіоністського руху в Британії. Лист був підписаний 2 листопада 1917 року і опублікований у пресі 9 листопада. Цей крок був частиною ширшої дипломатичної стратегії, але він не був формальним договором, а радше заявою намірів. #Зміст декларації Текст декларації був стислим, але доленосним. У листі Балфур писав: "Його Величності уряд з прихильністю ставиться до встановлення в Палестині національного дому для єврейського народу і докладатиме всіх зусиль для сприяння досягненню цієї мети, причому ясно розуміється, що нічого не повинно бути зроблено, що могло б завдати шкоди громадянським і релігійним правам неєврейських громад, які існують в Палестині, або правам і політичному статусу євреїв у будь-якій іншій країні." Ця формулювання була компромісним: вона підтримувала сіоністські прагнення, але з застереженнями щодо прав арабського населення Палестини, яке становило переважну більшість. Реакції на декларацію Декларація викликала неоднозначні реакції. У сіоністських колах вона була сприйнята як історична перемога – "хартія" для майбутньої держави. Хаїм Вейцман назвав її "Магна Картою єврейського народу". Однак не всі євреї підтримували її: деякі антисіоністи, як Едвін Монтєфьоре, вважали, що це загрожує асиміляції євреїв у Європі. Арабський світ відреагував негативно, вважаючи це зрадою британських обіцянок незалежності. Османська імперія та арабські лідери, такі як емір Фейсал, висловлювали протест, але під час війни їхній голос був обмеженим. Франція та США схвалили декларацію, що посилило її міжнародну вагу. Наслідки та спадщина Балфурська декларація стала основою для британського мандату на Палестину, наданого Лігою Націй у 1922 році. Вона стимулювала єврейську імміграцію до Палестини, що призвело до зростання напруженості між євреями та арабами. У 1930-х роках це вилилося в арабське повстання, а згодом – у створення держави Ізраїль у 1948 році та арабо-ізраїльський конфлікт. Сьогодні декларація залишається суперечливою: для ізраїльтян – символом визнання їхнього права на державу, для палестинців – початком колоніалізму та витіснення. У 2017 році, до 100-річчя, британський уряд відмовився вибачатися за документ, але визнав його неоднозначність. Балфурська декларація ілюструє, як імперська дипломатія може формувати долі народів на десятиліття вперед, підкреслюючи важливість історичного контексту в розумінні сучасних конфліктів.

⚡️Трамп заявив Зеленському під час зустрічі, що не має наміру постачати Україні "Томагавки", принаймі зараз, - Axios За даними видання, Трамп дав зрозуміти, що його пріоритетом наразі є дипломатія, і вважає, що поставки "Томагавків" можуть її підірвати. Джерела розповіли, що зустріч була "непростою", "поганою", а Трамп був жорстким. Президент США підкреслив, що нинішня пропозиція Америки щодо дипломатичного вирішення конфлікту полягає в тому, щоб завершити війну, заморозивши лінію фронту. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

‼️ НАновини: Український дипломат у Тель-Авіві та його партнер офіційно визнані родиною — історичне рішення в Києві Хтось міг би подумати, що це просто формальність. Але ця постанова — зовсім не про папери. Вона — про рівність. Про любов. І про країну, яка бореться не лише з агресором, а й за цінності. 10 червня 2025 року суд у Деснянському районі Києва визнав одностатеве подружжя — Зоряна Кися, першого секретаря Посольства України в Ізраїлі, та його партнера Тимура Левчука — офіційною родиною. Після багатьох років разом, після війни, після десятків невизначеностей — тепер це підтверджено юридично. А ще — людськи. Бо кожен, хто читав пост Зоряна у Facebook, міг відчути: це не просто "виграна справа". Це особиста перемога. "Це не лише про юридичну перемогу, — написав він, — це про надію. Для нас. І для тих, хто досі не може назвати свого партнера словом ‘родина’ за законом." Слова викликали сильний резонанс. Але головне — справа не у фразах. Вона про конкретних людей. Про пару, яка жила разом роками, ділила побут, підтримувала одне одного — і тепер отримала юридичний захист. Зорян, який з літа 2024-го працює в Ізраїлі, — не просто дипломат. Він належить до нового покоління українських представників у світі — тих, хто не боїться бути відкритими. Минулого року про нього писало МЗС України в серії "#Обличчя_дипломатії", і це був не шаблонний портрет. Визнання цього шлюбу — не крапка. Це лише крок. Але дуже важливий — і для самих Зоряна й Тимура, і для тих, хто досі не мав на це надії. Читайте за посиланням: https://news.nikk.co.il/uk/ukrainskij-diplomat-2/ #НАновини #NAnews #Україна #Ізраїль #ПраваЛюдини #ЛГБТ #Дипломатія #УкраїнаІзраїль #Справедливість #Рівність

НАновини‼️: Ізраїль та Україна: Як ці суспільства вчать світ, що мораль вимагає безкомпромісно протистояти злу — думка. Ізраїль та Україна показують приклад, як важливо протистояти злу без компромісів. Ці нації, що пережили Голокост та Голодомор, вчать світ, що в боротьбі з тероризмом поступок бути не може. Цей текст був опублікований проектом NE Global — його актуальність не знизилася. Нації, що пережили два найбільших геноциди ХХ століття, знову в центрі уваги. Вони показують приклад реального протистояння злу, яке загрожує їхньому існуванню, що є актуальним і в умовах боротьби з терористичними режимами. Зло — це цілеспрямоване знищення людського життя. ХАМАС і Росія використовують насильство як метод придушення і знищення, не визнаючи прав людини. Для Ізраїлю та України переговори з терористами неможливі. Дипломатія не працює з тими, хто використовує терор як інструмент знищення прав людини. Повну статтю можна прочитати на https://nikk.agency/uk/vchat-svit/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #Terrorism #Morality #Resistance

☄️ Примус до «мирних переговорів» балістичними ракетами по мирним жителям і містам України. «Дипломатія» яку дозволяє цивілізований світ. А російським мразям віри не було і немає. Вони розуміють тільки силу. ✈️ @a_shtirlitz