🤝 Сьогодні ранок розпочався з приємної події - Броварський міський голова Ігор Сапожко та начальник відділу фізичної культури та спорту БМР Дмитро Рожков зустріли у столиці наших паралімпійців Олексія Федину та Іллю Яременка. Імена цих спортсменів давно вписані в історію українського паралімпійського плавання. Олексій - п'ятириразовий чемпіон та восьмиразовий призер літніх Паралімпійських ігор, Заслужений майстер спорту України. Повний кавалер Ордена "За заслуги". Ілля - призер трьох Літніх Паралімпійських ігор, Майстер спорту України. Повний кавалер Ордена «За мужність». На Чемпіонаті світу з параплавання у Сінгапурі спортсмени знову підтвердили свій високий рейтинг. Ілля Яременко - виборов "золото" на дистанції 50 м вільним стилем, Олексій Федина - "бронзовий" призер на дистанції 100 м брасом. Вітаємо наших паралімпійців та їх тренерів Віктора Турчина та Людмилу Слівінську. 🇺🇦 Пишаємося та бажаємо нових перемог! ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #україна_краща #спорт_sports #brovarysport #нація_переможців #паралімпійськийспорт

#особистості #історія Марія Заньковецька. У селі Заньки на Чернігівщині 1854 року народилася дівчина, якій судилося стати зіркою української сцени. Марія Костянтинівна Заньковецька — акторка, чий талант корифеї театру називали геніальним, а гру — незабутньою. Вона вперше вийшла на сцену 1876 року в Ніжині, а вже за кілька років під орудою Марка Кропивницького заграла Наталку в “Наталці Полтавці”. Її голос і гра стали невід’ємною частиною українського театру. Заньковецька працювала у трупах Кропивницького, Старицького, Садовського, Саксаганського, Карпенка-Карого. У 1918 році вона організувала власний народний театр, а вже 1923 року стала першою, кому присвоїли звання Народної артистки Української РСР. Марія Костянтинівна пішла з життя 1934 року, похована в Києві на Байковому кладовищі. Та її талант не згас — у спогадах сучасників вона лишилась “генійкою сцени”, поруч із іменами, що творили національний театр.

#книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги “Частина твого світу” Еббі Хіменес Перша частина серії Видавництво Віват Через єнота Алексіс влетіла в кювет і застрягла бозна-де. Повз проїжджав гарненький молодик Деніел, який допоміг витягнути машину. Дорогою Алексіс заїхала у місцеву забігайлівку, і овва - Деніел тут. Він відвіз її до себе додому, звідки вона вранці здійснила променад ганьби. Нова зустріч, побачення, розмови телефоном… Наче все йде до стосунків, але їм заважає різниця у статусі та віці. Алексіс - лікарка з заможної родини, на яку покладають певні сподівання, але вона думками постійно повертається у Вакан до чарівного столяра. Ця книга захопила мене і не відпускала, доки не дочитаю. Тут про проблеми з батьками, життя з аб’юзером, вміння обирати себе, про складний шлях один до одного, щире кохання та дрібку магії. У книзі багато внутрішніх монологів та рефлексії, де герої описують свої почуття, і це так гарно, що я ледь не плакала. А на контрасті є купа кумедних моментів: обмін відвертими фото, імена тварин на фермі Дага, пікнік та кінотеатр. І плюс класні діалоги. Авторка створила двох різних та водночас схожих людей, яким по-різному пощастило та водночас не пощастило. Алексіс пощастило мати визначеність в житті та можливість займатися улюбленою справою без необхідності виплачувати студентський кредит. На жаль, в комплекті йшла токсична родина та стосунки. Деніелу пощастило мати ціле містечко небайдужих друзів та руки з потрібного місця. На жаль, в комплекті йшло недальновидне рішення щодо родинного будинку. Вони з різних Всесвітів, але ж така прекрасна пара. Деніел - це просто щось нереальне (і не тільки тому, що він герой книги). Від його ідеальності навіть трохи боляче) Він, звісно ж, прекрасний та відповідальний, вміє готувати та створювати меблі, підтримує Алексіс і прямо таки боготворить її. Його коментарі щодо стосунків на відстані - в саме серденько. Звісно, буде драма, але від таких книг все одно очікуєш хепіенду, і він, як правило, не розчаровує. Дефінетлі, мені треба ще книг Еббі Хіменес.

Підзабуті імена...🇺🇦 Костянтин Вроблевський (1868-1939). "Монастир", 1925🎨 Костянтин (справж. – Йосип-Валентин) Вроблевський народився в Летичеві на Поділлі, з походження поляк. Вчився живопису в Одесі, в художній школі, потім - в Академії мистецтв, де був учнем Архипа Куїнджі. Був серед засновнків Товариства ім. А. Куїнджі (від 1918 – голова). Подовгу працював у Карпатах, де створив безліч пейзажів... Останні роки прожив у Польщі, де викладав рисунок у Варшавському політехнічному інституті.

СВЯТІ ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ І СОФІЯ! Свята Софія, мати благословенна, Ти виховала дочок до святості життя. Віра – щит наш, Надія – ясна зірка, Любов же – світло вічного буття. Віро свята, зміцни наші серця, Щоб не вагалися ми у годину скрути. Свята Надіє, веди в Небеса, Вкажи шлях, коли темрява навкруги. Любове, благодаттю сповни нас, Щоб прощати й любити ми завжди уміли. Софіє свята, приведи нас до спасіння, Бо в Тобі – мудрість, вічність і сили. Хай ваші імена звучать мов пісня, Наповнюють серце кожного теплом. Віра, Надія і Любов – три чесноти, Вони нам про вічність нагадують, знов і знов. Амінь! МОЛИТВА ДО СВЯТИХ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ТА ЇХНЬОЇ МАТЕРІ СОФІЇ! Святі Віра, Надіє, Любове і мати їх Софіє, просимо вас сьогодні, будьте нам захистом! Допоможіть у боротьбі зі злом, ведіть нас дорогою правди і спасіння. Віро свята, утверджуй наші серця, щоб ми завжди трималися істини Христової. Надіє свята, не дай згаснути вогню в наших душах, щоб ми мужньо долали всі випробування. Любове свята, наповнюй нас благодаттю, щоб ми вміли прощати, як Господь заповідав. Софіє свята, обдаруй нас мудрістю й терпінням, щоб ми у світлі Божому жили та раділи. Амінь! © Отець Альберт Баньой, Філадельфія, США, 17 вересня, 2024 року.

ТРАУРНИЙ РОНДЕЛЬ Скорбно схиляються люди в містах, Траурним дзвоном озветься село... Сонце спиняється, як не було, Знову ця темрява, знову цей жах... Вітер не зсушить сльозу на очах, Плачуть у чорному вдови давно. Скорбно схиляються люди в містах, Траурним дзвоном озветься село... Славу не стерти — вона у віршах, Всі імена мають своє число. Пам'ять відкриє своє джерело Навіть коли попри траурний шлях Скорбно схиляються люди в містах. Мирослав Манюк 17.09.2025

#музика #аналітика Про «смерть року» говорять десятиліттями. Але чи справді жанр помер? Що взагалі в наші дні означає «рок»? У випуску проєкту «Аrtилерія» Ана Вітязь досліджує сучасну рок-сцену та її трансформацію від класичних хардкор-гуртів, панк-року та гранжу до нової хвилі інді та постпанку. Це неочевидні імена, але саме вони доводять: рок досі живий — і звучить зовсім по-новому. https://youtu.be/TRT5W4iqdD8

#світ Відень, Австрія 📌 Відень – столиця Австрії, відомий світовий культурний центр. Багата історичними палацами, музеями, чудовою архітектурою та музичною спадщиною, пов'язаною з іменами Моцарта, Бетховена та Штрауса. Місто елегантності та вишуканості.

#поезія Вибухи і дзвони, били батогами, злякане світання, десь поміж дерев, сонечко в долонях, смерть гуде над нами, стогне від поранень, овдовілий лев. Люди часом звірі, звірі часом люди, смерть дає завдаток, за твоє життя, відлетять у вирій, може легше бУде, дай нам тільки нАтяк, крихту каяття. Оспівай полеглих, хто ж іще згадає? Ким озвуться вбиті? Стерті імена. Смак світанків теплих, двері твого раю, перестИгле літо, спалює війна. У старій ротонді, тихі душогубці, гавкали на місяць, грілися вином, Il male del mondo, душать душі куці, сповнені по вінця, усесвітнім злом. Горлорізи горлиць, рвали на сирени, било пережите, в шиби уночі, колами околиць, ріжуть сині вени, тишею гоЇти, те, кричав за чим. На манежі коні, прИпнуті до трУпів, розбивали лиця, крицею копит, бОги на іконах, як тепер нам бути? Жити поодинці, чи лягти на щит? Марних марень трепет, чується, як плаче, зачиняйте вікна, там уже чужі, вІршили поети, діти грали в мʼячик, патентуйте ліки, ті, хто пережив. У кросвордах міста, не знаходиш слова, завжди зайва буква, уриває шлях, повернУ на Ліста, теплий львівський сховок, проклятий відступник, ходить по слідах. Не зрікайся, потім, чорне стане білим, дивним дивом зброя, виоре поля, правда камінь котить, жертвуй власним тілом, і тоді тобою, оживе Земля. Василь Зима

Чи правда, що деякі полонені називаються не своїми іменами чи прізвищами? https://www.tiktok.com/@hamzat.kravchuk?_t=ZS-8zNpk7kAWJz&_r=1