МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ

Я думками буваю все там,
Де дитинство моє́ промайнуло,
Повернути б в ту мить, наче в храм…
У пам’яті сном не заснуло.

Там, де хліб колоси́ться в полях,
Там, де небо безхмарне над нами,
Там, де ворог не йде навіть в снах,
І не сіються міни стежками.

Де тополі ростуть край доріг,
Де гойдається човен на хвилі,
Там, де отчий зберігся поріг,
Де думки́ все пливуть легкокрилі.

Де калина росте край воріт,
Де барвінок росте й рута-м’ята,
Де минуло багато вже літ,
Й збереглася батьківськая хата.

Де криниця в саду з журавлем,
Чорнобривці, що сіяла мама,
Про це згадую з болем-жалем,
Бо зачинена хата і брама.

На городі є кущ полину
Й верболози густі над потоком,
Подали́ся батьки в далину
І подвір’я не зміряють кроком.

Де з-за обрію сонце встає,
Там, де потік й ріка протікає,
Спогад смутку й журби додає,
Бо минуле назад не вертає.

А так хочеться все поверну́ть
І з любов’ю до всьо́го торкатись,
То ж ніко́ли цього́ не забуть,
Тільки в спогади мож огортатись.

30.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1062080

ГОМІН

Прокидаюся знову від крику крилатих,
Над гілками зависли уривки непевні
І тривожиться простір від запаху "лате".

Понад лінії віття зростає душевність,
Сильний гомін пташиний руйнує дрімоту
І зникає в зіницях неспокій дешевий.

Під склепінням думок визріває самотність,
Перемішані спогади з днем учорашнім
І ці співи руйнують мій внутрішній мотлох.

У розхитаній пам'яті думи не кращі,
Наче зерна без поля, без часу, без росту,
Ніби теж вони кличуть співати між хащів.

Птах не пісню веде, а шукає, де просо,
Перевірює кожну знайому місцевість
І нахабно в траві перетрушує роси.

Бо спокійна поверхня приховує двері,
А за ними зберігся невидимий вирій,
Що колись повертав всіх птахів із резервів.

Я приймаю цей гомін уже не як вирок,
А як знак, що мовчання розсипалось співом.
Цей вокал мов будильник мене з прірви вирвав.

Сильний гомін пташиний доладний, на диво!

Мирослав Манюк
05.05.2026

БОРДО

В склянці бордове вирує поволі,
Спогади входять у темні тераси,
В'язнути хочуть в своєму болоті.

Погляд шукає забуті контрасти,
В пам'яті днів осідає тривога,
Нерви тримають наплив біомаси.

Стилем Бордо повертається вогник,
Думка заходить у закуток темний,
Тягнеться вгору тривога та вогкість.

Там, де мовчання збирає тотеми,
Тіні лишаються з правом на втечу,
Серце тримає порушені темпи.

Свічка горіла у вікнах надвечір,
Люди мовчали, дивилися прямо,
Хтось не прийшов на цю зустріч, до речі.

Пам'ять верталась повільно й так само
Кожен ковток додавав ще вагання,
Густо стояла провина тривало.

Час не стирав ці хвилини останні,
В келиху довго темніла причина,
Після лишилось сухе розставання.

Ніби вино — це безмовна людина.

Мирослав Манюк
28.04.2026

Одного разу я полюблю весну.
З її холодними світанками,коли сонце обережно виглядає над горизонтом і несміливо торкається променями шкіри.
З її крихкою ніжністю в перших квітах серед залишків снігу.
З її підлітковими потугами сховати сміття подалі від очей.
З її теплом в очах людей один до одного.
Чомусь весною це особливо помітно.
З її вечорами,в яких ще можна загубитися серед вулиць і парків.
З її злістю,що кидає тобі спогади в обличчя,змушуючи наводити лад в своєму житті.
З її силою розквітати знову і знову,якою вона наділила мене при народженні.

Можливо,колись я перестану ховатись від неї в осені і зрозумію її.
І хто зна, можливо,пожалкую,що так довго не впускала її в душу.

Bond — нова соціальна мережа без стрічки новин і реклами. Користувачі публікують «спогади», а ШІ на їх основі рекомендує реальні події та місця. Сторіз зникають із публічного профілю через 24 години, але зберігаються в приватному архіві. Монетизація — через ліцензування даних для навчання ШІ та інтеграцію з e-commerce. https://channeltech.space/social/bond-social-network-ai-no-feed/

БОЛЮЧИЙ ФРАГМЕНТ

Зруйновані ущент наші міста́
І спа́лені до крихти наші се́ла,
Домівка, що вціліла – та пуста,
З лиця землі страшна війна все зме́ла.

Все знищено, зостався тільки прах,
Давно вже там ні люду, ні тварини,
Таке колись не йшло до нас і в снах –
Тепер від цьо́го кров у жилах стине.

Стікає кров'ю зранена земля,
Немає більше затишку, споко́ю,
Чорніють всюди спалені поля́…
Ми платимо ціною дорого́ю.

Здригається від вибухів земля,
І кров'ю напувається землиця,
Там затишку і радості нема.
Це в дійсності. Усе це нам не сниться.

Ридає кожна стежка і поріг,
Щоразу все навколо попеліє,
Земля не чує більше рідних ніг,
Щоразу ворог зброю в землю сіє.

Війна вкрива землицю чорним тлом,
Яка колись і квітла, й зеленіла,
Бо ворог далі суне напролом…
І чорна птаха нам на плечі сіла.

Де сад шумів – там згарища й зола,
Неначе в са́ван все це одягнули,
Та лиш у чорний, бо прийшов від зла,
Бо вороги туди уже сягнули.

Немає більше цвіту на гіллі́,
Та і дерев уже й не залиши́лось,
Вогнем писались всюди скрижалі́
І кров, немов вода, на землю ли́лась.

Ридають стіни, випалені вщент,
А доля там колись родила рясно,
Від затишку лишився лиш фрагмент,
Як спогад про життя колись тут щасне.

Пороги, що стріча колись гостей,
Від болю стогнуть, жить не мають сили,
На жаль, не чуєм добрих ми вістей,
Лиш вітер б'ється в розпачі об схили.

Там, де дитинство бігало малим –
Скелети стін під небом заніміли,
Розвіяв вітер долі, наче дим,
І спогади, що в серці там леліли.

Лиш чути стогін рідної землі
Від ран глибоких, які їй завда́ли,
Не схо́дить уже хліб у тій ріллі…
Такого ми ніко́ли не чекали.

23.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059590

"Я з мамою прикрашали хату кімнату мальовками до свята Паски" (2001). Серія "Спогади дитинства".🎨🎨 Художниця Марфа Тимченко (1922-2009) - лауреатка Шевченківської премії (2000), перша лауреатка Премії ім.Катерини Білокур (1990), народний художник України (1977), заслужений майстер народної творчості (1960)...💙💛

П’ятирічний хлопчик з Огайо стверджує, що в минулому житті був жінкою на ім’я Пем, яка загинула під час пожежі в готелі в Чикаго.
Він детально розповів про обставини смерті, свою зовнішність та нібито «спогади» після трагедії.
Батьки знайшли архівні дані: у пожежі 1993 року справді загинула 30-річна Памела Робінсон.
За їхніми словами, описані хлопчиком деталі співпадали, а критики не змогли довести, що це вигадка.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

БОЛЮЧИЙ ФРАГМЕНТ

Зруйновані ущент наші міста́
І спа́лені до крихти наші се́ла,
Домівка, що вціліла – та пуста,
З лиця землі страшна війна все зме́ла.

Все знищено, зостався тільки прах,
Давно вже там ні люду, ні тварини,
Таке колись не йшло до нас і в снах –
Тепер від цьо́го кров у жилах стине.

Стікає кров’ю зранена земля,
Немає більше затишку, споко́ю,
Чорніють всюди спалені поля́…
Ми платимо ціною дорого́ю.

Здригається від вибухів земля,
І кров’ю напувається землиця,
Там затишку і радості нема.
Це в дійсності. Усе це нам не сниться.

Ридає кожна стежка і поріг,
Щоразу все навколо попеліє,
Земля не чує більше рідних ніг,
Щоразу ворог зброю в землю сіє.

Війна вкрива землицю чорним тлом,
Яка колись і квітла, й зеленіла,
Бо ворог далі суне напролом…
І чорна птаха нам на плечі сіла.

Де сад шумів – там згарища й зола,
Неначе в са́ван все це одягнули,
Та лиш у чорний, бо прийшов від зла,
Бо вороги туди уже сягнули.

Немає більше цвіту на гіллі́,
Та і дерев уже й не залиши́лось,
Вогнем писались всюди скрижалі́
І кров, немов вода, на землю ли́лась.

Ридають стіни, випалені вщент,
А доля там колись родила рясно,
Від затишку лишився лиш фрагмент,
Як спогад про життя колись тут щасне.

Пороги, що стріча колись гостей,
Від болю стогнуть, жить не мають сили,
На жаль, не чуєм добрих ми вістей,
Лиш вітер б’ється в розпачі об схили.

Там, де дитинство бігало малим –
Скелети стін під небом заніміли,
Розвіяв вітер долі, наче дим,
І спогади, що в серці там леліли.

Лиш чути стогін рідної землі
Від ран глибоких, які їй завда́ли,
Не схо́дить уже хліб у тій ріллі…
Такого ми ніко́ли не чекали.

23.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059590

Дарця Саченко, переглядаючи ваше відео, я поринула у свої спогади і почуття.😍😍😍