Священник УПЦ МП гуляв по селу у формі солдатів радянської армії: сталося це на Закарпатті, — поліція Зазначається, що чоловік також мав при собі георгіївські стрічки. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

ЗНАЙШОВ СОБІ ІГРАШКУ

На Покровському напрямку вчора зафіксовано 71/193 бойових зіткнень. Кацапи застосували ракету та скинули 32 КАБ +17 на Курщину. Здійснили майже 4000 обстрілів, застосували 2659 дронів-камікадзе. За минулу добу авіація, ракетні війська та артилерія Сил оборони уразили 16 районів зосередження особового складу та техніки російських загарбників, два пункти управління, п’ять артилерійських засобів, склад зберігання військових запасів та чотири інші важливі об’єкти окупантів. ❗️ На Оріхівському напрямку наші оборонці відбили три ворожі штурми в районах Степового та Щербаків На Гуляйпільському напрямку наступальних дій ворога за минулу добу не фіксувалося.

Перед вами єдиний у своєму сімействі нелітаючий птах Кагу, який мешкає в Новій Каледонії Вони перебувають на межі вимирання, і так поводяться, коли зустрічають собі подібних.

#тварини Rhinolithodes wosnessenskii. Уявіть собі краба, який вирішив, що бути просто крабом — це нудно. Тож він одягнув трикутний панцир, прикрасив його глибокою напівкруглою виїмкою і наклеїв на ноги стільки волохатих "аксесуарів", що навіть морські водорості заздрять його стилю. Знайомтеся з *Rhinolithodes wosnessenskii*, або, як його ніжно називають, крабом-носорогом чи гольфбольним крабом! 🦀 Цей модник мешкає в північно-східній частині Тихого океану, від Аляски до Каліфорнії, на глибинах від 6 до 73 метрів. Він не любить метушні й обирає затишні тріщини на кам’янистих чи гравійних дніщах, де може спокійно позувати перед морськими анемонами. Його панцир, до речі, виростає до 7 см завширшки і має такий вигляд, ніби хтось вирізав на ньому дизайнерський візерунок помаранчево-білою фарбою. А ноги? О, це справжній панк-рок: шипи, довгі щетинки — все, щоб виглядати максимально "не як усі". Назвали цього красеня на честь російського зоолога Іллі Вознесенського, який, мабуть, побачив його і сказав: "Оце так персонаж!". І недарма, адже *Rhinolithodes wosnessenskii* — єдиний вид у своєму роді, буквально унікальний сніжинка серед крабів. Він належить до сімейства крабоїдів (Lithodidae), але не сплутайте його зі звичайними крабами: у нього редукована п’ята пара ніг і асиметричне черевце в самок, що робить його трохи "неформатним". Цікаво, що в дитинстві (точніше, на стадії зоеа) наш герой виглядає як маленький колючий космічний корабель із середньовічним гребенем на спині. У нього чотири зоеальні стадії та одна мегаопа, і кожна — це окремий модний показ. Дорослі ж краби-носороги воліють триматися подалі від людських очей, ховаючись серед рифів, що лише додає їм аури загадковості. Чи небезпечний він? Та ні, хіба що для вашого уявлення про типового краба! Його токсичність невідома, але краще не намагатися запросити його на вечерю — він швидше сховатиметься в найближчій щілині, ніж погодиться на побачення. І, до речі, тримати його в акваріумі — не найкраща ідея, адже цей красень створений для вільного життя в океані, а не для домашнього "зоопарку". Тож, якщо колись пірнатимете в холодні води Тихого океану й побачите волохате створіння, яке виглядає так, ніби щойно записалося на конкурс "Містер Океан", знайте: це *Rhinolithodes wosnessenskii*. Помахайте йому клешнею і не забудьте сказати, що його стиль — просто вогонь! 🔥

#поезія Повниться чаша по вінця. Травень збирає нектар. Виміняти б за червінця в нього той дивний узвар. Кольору диких фіалок, смàку дитячих літ. Все покладу до кошалок -- кожну стеблину і цвіт. Меду з гіркòї кульбаби, пахощі трав та бузку, серед квіткової зваби в слоїк собі наберу. Погляди гордих нарцисів, хміль білопінних садів, списи тонêньких ірисів, вранішній щебет і спів. Все закоркую у пляшки -- сонце, джмелів і росу, дощ, що втікає з піддашків, юну пустунку-грозу... Щедро дарує принади травень, закоханий в вéсну. Скоро засвітить лампади літо про мрії чудесні. Лиш би біда припинилась, лиш би війни не було... Я би збирала й молилась, клала у слоїк тепло... Людмила Галінська

День задався!:) Якщо й ставити прогули сьогодні, то тільки писарівщанським моїм колежанкам!:) Тільки їх сьогодні й не було?:) Кожен рік я урочисто обіцяю, що не тільки в цьому сезоні? Та я взагалі ніколи-нічого-жодного разу в житті більш не садитиму?:) Я - хто? Я - хазяйка свого слова!:) Схотіла - дала!:) Не схотіла - назад забрала!:) Зранку посунулася садити бузок від Lelena Yer!:) Й якби ж тим бузком все закінчилося?:) Швиденько в Галина Думанська замовила собі ще бузок на прізвище Сенсація!!! Нащо?:) Аааааа схотілося!:) Поки я робила сенсаційні замовлення, Александр Хабаров з пошти привіз колективне замовлення їдла для наших котячо-собачих зграй! Потім набігли любенькі мої Алла Мельникова, Вика Виктория та Оксана №1! Чаї-кави сьорбали! Квіточки долубали!:) Теревені теревенили!:) Тііііііільки зібралися розбігатися? Тут до нашого засідання жіночої ради ще Люда Ерошкина приєдналася!:) Й знов ми за лопату вхопилися!?:) Ссссспочатку пхали в землю ті квіточки, якими Людмилка зі мною поділилася! Потім щось в мене для неї видовбували!:) Людочка приперачила мені спірею Вангутта (такої в мене ще не було!) й вейгелу! Сама ж мені й посадила! Бо щось на Полтавщині ті вейгели мені не йдуть в руку? Нехай спробують тепер оголосити мені імпічмент?:) Не я ж їх садила?:) Цим також наша квіткарницька діяльність не завершилася!:) Бо дісталася нашого села посилка від Віра Попович!:) Пакування чудове! Рослини вгодовані такі!:) Вміст посилки був аж на трьох!:) Людмилку, мене та Ірина Шиян!:) То ми ще Ірину викликали!:) З цієї посилки мені калікарпа дісталася!!! Її також Людмила садила!:) Жаліла мене та мої коліна!:) Оце нарешті всіх розігнала!:) З підозрою поглядаю в напрямку хвіртки?:) Здається, прийомний день ще не закінчено?:) А ви там як?:)

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Обережно оминаючи рифи та буруни, наш барк увійшов до затишної бухти. На воду спустили баркас, на якому ми з Фернандо, Діогу та ще десятьма товаришами вирушили до берега. Океан ще не повністю заспокоївся після шторму, і хвилі кілька разів ледь не викинули нас на скелі. Та невдовзі нам усе ж вдалося дістатися суходолу. Ми піднялися кам’янистим схилом і опинилися на невеликій галявині, за якою починалися густі хащі. Просувалися повільно, оскільки постійно доводилося прорубувати собі шлях мачете та шаблями. Добре, що з нами були чарруа — вони звикли долати такі нетрі майже щодня на полюванні. Я замислився, чи справді це той самий острів. Зі слів Мігеля уявляв його трохи меншим, хоча й розташовувався він на тій самій широті. Невдовзі ми вийшли на вузьку стежку. З землі стирчало грубе коріння, через яке ми постійно спотикались. Та принаймні більше не доводилося продиратися крізь гілля. То тут, то там злітали зграї незнайомих мені птахів, у кущах метушилися якісь звірі. Комарі надокучали: всюди літали й боляче кусали. Індіанці одразу ж відшукали якусь цілющу траву, яку можна було прикладати до укусів. Кілька разів на нас нападали змії, але, на щастя, ніхто не постраждав. За годину ми дісталися пагорба, на вершину якого вела вузька звивиста стежка. Я заплющив очі, намагаючись пригадати карту. Зі слів Мігеля, один із тайників мав бути саме на вершині. Ще один, казав він, захований у печері на узбережжі. Знайти її буде непросто, але він чітко описав орієнтири.  Ремонт, заради якого ми зупинилися тут, мав зайняти кілька днів — часу на пошуки було вдосталь.  — Що скажеш? — вивів мене з роздумів Фернандо.  — Можливо, схованка під тим великим каменем нагорі, — відповів я, вдивляючись у вершину.  — Здається, бачу якусь скелю, — перебив мене Діогу, примружившись.  — Цілком можливо, саме там на нас чекає сюрприз.  — Не люблю я сюрпризів, — буркнув Руй Мартінеш, худорлявий пірат із довгою бородою. — У нашій справі вони рідко приносять щось хороше.  — Досить бурчати, — огризнувся Діогу. — Нахіба ми, якоря вам у дупу, пхалися крізь той ліс!  — А можна дізнатися, що ми, трясця, шукаємо? — роздратовано кинув Мартінеш. — Я думав, ми по деревину прийшли, грім вас побий!  — Скоро дізнаєшся, — урвав його нарікання Фернандо. — Ідемо до тієї скелі! Чи знову скиглити будеш?  Рішучий тон капітана не лишив вибору. Руй зітхнув і, бурмочучи прокльони, рушив слідом.  Підйом виявився складнішим, ніж здавалося. Ми спотикалися, дерли ноги об каміння й сухі кущі, ковзалися на сипких грудках ґрунту. Нарешті дісталися до велетенського каменя, що стримів на самому краю вершини.  Я сподівався, що саме під ним Мігель і його товариші заховали зливки золота та срібла. Та коли ми наблизилися, виявилося: це не просто валун, а частина масивної скелі, що виростала просто з вершини пагорба.  Ми обнишпорили кожен кущ і заглибину навколо, та не знайшли жодного сліду схованки — навіть натяку на неї. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/21 Приємного читання!!! #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

#виставки Однозначним улюбленцем гостей "Я Галерея" Львів став " Місцевий". Роботу Олександра Короля до 11.05 можна побачити на виставці про звірів та чудовиськ — Бестіарій. Сам автор розповідає: Умовний пейзаж внизу картини слугує місцем матеріалізації для Істоти. Місцевий — це дух місцевості. Така собі мисляча субстанція, яка постійно перетікає і трансформується з одного образу в інший. Наче не може ще вирішити, на якому вигляді зупинитись, яку форму, тіло та обличчя прийняти остаточно. Випадково натрапивши на Місцевого, людина може відчути сум’яття, ознаки тривоги, раптову втому чи нудоту. Зазвичай подорожній не усвідомлює, з ким саме відбулась зустріч. І лише розпитавши про природу свого пережитого досвіду у найстаріших жителів тих місць, може почути у відповідь: «А, так то місцевий, не хвилюйся». 📍Львів // вул. Шота Руставелі, 8 Неділя, 11.05, 17:00 Реєстрація https://docs.google.com/forms/d/1xMZsiALSllTXrIu9SM4Vys_igcilJDCnDnYijGbKMIY/viewform?edit_requested=true

ЦВІТІННЯ ДУШІ Усміхайся щиро кожен ранок, Щоб любов струмком текла постійно, З радістю готуй собі сніданок, Та роби все чітко і спокійно. Коли в серці злоба не згасає, Коли біль і гнів панують часто, То отруйна хвиля підступає І руйнує тіло своєчасно. Та коли очима усміхнешся, І у грудях лагідне цвітіння, То тоді, мабуть, ти не вернешся До зневаги іншого створіння. Щастя — мед, що вилікує рани, Що змиває темряву з натури. І у світі краще вже не стане, Якщо ти залізеш в зайві шкури. Май в собі промінчик, як дитина, Щиро дякуй, що дні не короткі. Хто в любові й радості людина, Той завжди живе на сто відсотків. Мирослав Манюк 09.05.2025