«Ти знаєш, що закоханий, коли не можеш заснути, бо реальність нарешті краща за твої сни» — Доктор Сьюз

Я – НЕ ПРОРОК

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Ракети бачу, що вві сні летять,
Війна щоразу дивиться у очі,
Взяла́ся нечисть нас щодня вбивать.

Я – не пророк, та як у сон загляну,
То серце застиває не на мить,
Ні в ко́го з нас нема того́ жупану,
Що міг би від убивць нас захисти́ть.

Я – не пророк, ніщо не пророкую,
І не беру́ся щось пророкувать,
Але біду щоразу серцем чую,
Й доводиться нам крівцю проливать.

Я – не пророк, та сни щоразу бачу:
До нас летить убивче все сміття,
Прокинувшись – молю́ся я і плачу,
Бо ворог губить знов людські життя.

Я – не пророк й не можу зупинити,
Хоча вві сні торкаюся ракет,
Але безсила з ними щось зробити…
Нехай Госпо́дь від них подасть нам щит.

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Але молю, щоб мотлох нас минав,
Та далі сни ідуть, як поторочі…
Щоб мотлохом нас вбивця не торкав!

10.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051179

ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ

Та ми – не тінь, ми – голос поколінь,
Що крізь пожежі й попіл не зламались,
Ми ті – хто береже в серцях наш дзвін,
Які потвор у бурю не злякались.

Ми ті – хто вишиває кожен шрам,
На полотні – моли́тви і надії,
Хай світ здригнеться – мовим: «Не віддам
Ні мови, ні Вкраїни, ані мрії!»

Бо кожна рана, то не просто біль,
Це – пам’ять, що палає й не зникає,
І кожен крок, як виклик, як обстріл,
Та дух наш і в війну не помирає.

Ми – не мовчання, ми – вогонь в словах,
Що крізь століття палахтить і кличе,
Ми в кожній ніші, в кожних двох рядках,
Де мати плаче і волосся смиче.

Ми в кожній хмарі, що над степом йде,
В сльозі, що падає на чорноземи,
Нас не зламати, хоч вражина б’є,
Ми, як коріння, що тримає землю.

І хоч потвора нищить наші сни,
Ми збережем і пам’ять і свободу,
Бо в нас любов сильніша від війни́,
І віра є, мов джерело народу.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049323

ЗДІЙМАЮ РУКИ ДО НЕБЕС
(Від імені мами, пропавшого безвісти на фронті Мазуркевича Івана)

Здіймаю ру́ки до Небес…
Чи Бог почує і поможе?
Страшна війна, весь той процес…
Чи віднайтися син мій зможе?

Здіймаю ру́ки до Небес,
Молю́ молитву і питаю
За що той біль? За що той хрест?
У пам’яті життя гортаю…

Здіймаю ру́ки до Небес,
Молю́, щоб сина відшукати,
Щоб шлях його весь був без меж…
Надію буду я плекати.

Здіймаю ру́ки до Небес…
Чи опинився він в полоні?
Щоб ворог, наче крига, скрес…
Не для війни носила в лоні.

Здіймаю ру́ки до Небес,
Аби живим мій син знайшовся,
Щоб на шляху не бу́ло лез,
Й подвір’ям рідним знов пройшовся.

Здіймаю ру́ки до Небес,
Щоб відшукав Всевишній сина,
Молю́, чекаючи чудес,
Свічу́ не зга́сить хай вражина.

Здіймаю ру́ки до Небес,
На серці біль, і щем, й розпука…
Де син тепер? Чи тут, чи… десь?
З очей сльоза й душевна мука.

Здіймаю ру́ки до Небес,
Думки́, як бурі й поторочі…
Чи милість, Боже, ти зішле́ш,
Чи може сни якісь пророчі?

Здіймаю ру́ки до Небес,
Молю́ся, плачу і чекаю,
Як далі, Боже, поведе́ш?
Болить, та віри не втрачаю.

03.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1048862

НАМ СПОКІЙ ТІЛЬКИ СНИТЬСЯ

Нам спокій тільки сниться,
Нас знову атакують,
А світ лиш звик диви́ться
І зо́всім нас не чують.

У небі знову ві́йни,
Висока небезпека.
Хто жах оцей наді́йме?
Чи вчують нас здале́ка?

Бою́ся, що не вчують,
Ніко́му ми не треба,
То ж ру́ки у молитві
Ми зводимо до неба.

Звертаємось до Бога,
Благаєм допомоги,
Щоб ірод щез з порога
І не було́ тривоги.

В нас вибухи лунають,
Нема куди сховатись.
На що в світі чекають?
Не квапляться зізнатись.

Ще скільки нам терпіти?
Ще скільки нам страждати?
Ще скільки нам тремтіти
Й життя в нас забирати?

07.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043231

КРАЇНА ГНІЙ І ТЕРОРИСТ

Країна гній і терорист,
Яка вбивати має хист,
Яка ввірвалась в чужину́
Й роки́ провадить там війну.

У генах вкладено у них,
Щоб стільки бід нести́ і лих,
Щоб забирать людські життя –
Прийшло у світ оце сміття.

Аби постав із всіх них гній
Й не бу́ло більше тих затій,
Щоб з них постала порохо́нь,
Щоб їх палив, як нас, вогонь.

Щоб здохла вся та саранча,
Щоб лих не бу́ло ковача*,
Аби пропав і їхній слід,
Щоб через них не бу́ло бід.

Аби не бу́ло і сліду́
Потвор, які несуть біду,
Щоб все вернулося до них,
Аби і подих їх затих.

Країна гною й сатани,
Аби не йшла і в наші сни,
Щоб кара вже на них зійшла,
Що так на нас з війною йшла.

30.07.2025 р.

КОВАЧА* - те саме, що і КОВАЛЯ

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1061140

ЖУРАВЛІ

Журавликом вертаються сини,
Вертають із полону в вічні далі,
У засвітах тепер їм сняться сни,
А тут про них вже пишуться скрижалі.
Журавликом вертаються сини,
Та чуємо не клекіт журавлиний,
Шумлять про них високі ясени…
У когось був журавлик той єдиний.

ПРИСПІВ

Журавлі, журавлі над землею,
Журавлі, журавлі в вишині,
Журавлі вже десь там, за межею,
Бо дивились у вічі війні.
Журавлі, журавлі над землею,
З неба сльози дощами падуть,
Йшли крізь терня у пеклі стернею,
Що вела їх в останню путь.

Журавлику, журавлику, вернись,
Тобі ще рано в вирій той летіти,
Тебе благаю, любий, озовись –
Ми маєм про життя погомоніти.
Журавлику, журавлику, вернись,
Тебе чекає рідная домівка,
На мене у сльозах ти подивись,
Це не твоя, мій красеню, мандрівка.

ПРИСПІВ

Останній помах білого крила,
Остання путь над рідною землею,
Життєвая свіча більш не пала,
Лиш чорний дим здійнявся понад нею.
Останній помах білого крила,
Пішла від тебе вся життєва сила,
Не б’є вода із твого джерела –
Натомість височіє вже могила.

ПРИСПІВ

28.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1040724

МАТЕРИНСЬКЕ ГОРЕ

Материнське горе, відчай і розпука,
Материнське горе, біль на все життя,
Материнське горе, вічная розлука,
Бо війна забрала не одне дитя.

Материнське горе, слізоньки рікою,
Материнське горе, рана і рубці,
Материнське горе з тугою-журбою
І від сліз струмочки, рани на лиці.

Материнське горе, що війна завда́ла,
Материнське горе довелось пізнать,
Материнське горе доленька зіткала,
Бо сини-соколи у землі лежать.

Материнське горе, виплакані очі,
Материнське горе й серце у сльозах,
Материнське горе, сни, як поторочі,
Син щораз приходить, та тепер лиш в снах.

Материнське горе, вервиця й молитва,
Материнське горе сіє скрізь війна,
Материнське горе і остання битва,
І така висока за усе ціна.

Материнське горе й лихо, що ввірвалось,
Материнське горе вороном внесло́сь,
Материнське горе назавжди зосталось
І його пізнати мамі довело́сь.

30.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1061101

КОЛОСКИ

Про колоски я Господа молила,
Бо замість хліба землю їли ми.
Голодна смерть усіх підряд косила,
Вмивалися не потом, а й слізьми.

Ще замість хліба в нас була́ полова,
І висівки, й бур’ян, і кропива́,
Лиш снилася нам нива колоскова…
Та й сльози, мов зернята, пролива.

Голодна смерть дивилася нам в очі -
Я не хотіла нею помирать,
І снилися лиш сни, як поторочі,
Та мріяла зерня́тка хоч збирать.

Тоді щодня від голоду вмирали,
Не обирала смерть кого́ забрать…
Знущалися, з домівок рідних гнали…
Й не знали за хвилину що чекать.

Я колоски знайшла далеко в полі,
Як гнали нас усіх через поля́.
Їх цілувала й дякувала долі…
Із стогоном здригнулася земля.

Ті колоски… було їх дуже мало,
Й зерняток в них – дитя могло злічи́ть,
Та кожне з них надію додавало.
Що не помру…що буду далі жить.

Ті колоски я до грудей тулила,
Боялась хоч зерня́тко загубить,
Їх біля серця в хусточці носила,
І сльози я продовжувала лить.

Я колоски тримала, як святиню –
Дорожчими від золота були́.
Їх заховала у стареньку скриню,
Щоб нас від смерті врятувать змогли.

Ті колоски даровані Всевишнім,
Голодну смерть мені він не послав.
Посіяла, коли розквітли вишні,
Щоб голоду ніхто більш не зазнав.

27.11.2020 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020

ГОЛОДНА СМЕРТЬ

Пройшли роки, та цьо́го не забути,
Голодна смерть косила всіх підряд,
Та важко і сьогодні це збагнути,
Що був страшний голодний тілопа́д.

Хотіли їсти – хліб їм тільки снився,
Та й висівки не в кожного були́,
І кожен з них до Господа молився,
Щоб висівок хоч жменьку їм дали́.

Кропи́ву їли, навіть і поло́ву,
Бо жить хотілось кожному із них,
Не дай Госпо́дь, щоб повторилось знову!
Вкраїна знала вдо́сталь бід і лих.

Голодомор…Страшні роки́ тридцяті,
І нищення вкраїнців вочевидь,
Знущались над людьми убивці кляті…
Чи покарав Госпо́дь убивців-гнид?

Ті жертви не хотіли помирати,
Хотіли вижить – голод їх убив,
Із поля колос не дали́ підняти.
Якби не так, то кожен з них би жив.

Вмирали люди, падали, як сно́пи,
Голодна смерть в обійми їх брала́,
Із тіл встелялись на землиці тро́пи,
Лиха ця смерть мільйони забрала́.

Голодна смерть… Яке страшнеє лихо,
Яке жахіття довело́сь зазнать…
Був плач дітей, а далі – тихо-тихо…
Судилося від голоду вмирать.

Страхіття те, щоб знов не повторилось,
Всевишній щоб від цьо́го нас вберіг,
Щоб смерть голодна в очі не дивилась,
Щоб чорний день тоді кінця добіг.

27.11.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021
ID: 1060955