Не кожен день буде «люблю». Не кожен ранок — зі зізнання. Але будуть дрібниці, які скажуть більше: тепла їжа, турботливе «вдягнися тепліше», рука на спині у натовпі. Там, де почуття справжні, тиша говорить гучніше за слова. І кожна дія — це «я з тобою».

«Це сором — ховатися за спинами інших». Леся Ганжа, яка у 50+ воює операторкою дронів, — про ТЦК, людей в тилу та почуття добровольців#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=51024

У тиші днів, де вимірюють час
невтомні стрілки втомленого бігу,
живе у серці незгасимий мас —
тепло надій крізь дощ і білу кригу.
​Ми йдем наосліп через шум і дим,
шукаєм світло у чужих вікнах,
плутаєм щирість із туманним цим
одвічним болем у старих снагах.
​Блукають душі стежками доріг,
торкаються плечима у юрбі,
переступають стомлений поріг,
не знаючи ще правди у борні.
​Кохання — то не спалах на годину,
не гучний крик і не веселий брязкіт,
це тиха пристань на сумну хвилину,
де кожен подих — мов священний скарб.
​Воно приходить тихо, без запрошення,
як ранковий туман на тихі води,
знімає з плечей тягар самозахисту
й дарує крила посмішки і вгоди.
​Це два світи, що вирішили злитись
в одне велике й тепле почуття,
щоб серцю більш ніколи не болітись
серед буремних хвиль самого життя.
​І хай довгий і тернистий цей шлях,
де доля випробовує нас часом,
любов живе у щирих словах,
зігріваючи нас лагідним антрактом.
​Бо той, хто щиро і надійно жде,
хто береже у серці світлий дзвін,
своє єдине сонце обов'язково знайде
серед мільярдів земних і тихих війн.

Чоловіки пізнаються через ставлення до краси, а квіти — через почуття, які вони пробуджують.

Ось цей розширений, потужний опис пропріоцепції — оформлений чітко, структуровано і саме в тому глибокому форматі, який повністю розкриває суть цього внутрішнього механізму:
Пропріоцепція: шоста чутливість і внутрішній навігатор тіла
Пропріоцепція — це набагато більше, ніж просто прості фізичні відчуття чи можливість сісти чи лягти. У своєму повному, розширеному фізіологічному розумінні це глибинна шоста чутливість нашого організму (кінестезія), яка працює як головний стабілізатор і навігатор усього тіла.
Усередині цього поняття ховається чотири фундаментальні механізми:
* М'язово-суглобове почуття (внутрішній датчик простору)
Спеціальні рецептори у м'язах, сухожиллях та суглобах постійно — без участі свіва чи зору — надсилають до мозку сигнали про те, де саме перебуває кожна частина твого тіла: під яким кутом зігнуте коліно, як лежить рука, де стопи шукають опору. Завдяки цьому можна ходити чи рухатися, не дивлячись під ноги на кожному кроці.
* Вестибулярна та координаційна стабілізація (баланс і рівновага)
Пропріоцепція тісно пов'язана з внутрішнім вухом та зором. Вона відповідає за те, щоб тіло миттєво реагувало на зміну поверхні (наприклад, коли ступаєш з м'якого на тверде або піднімаєшся сходами) і чітко коригувало рівновагу, не даючи спіткнутися чи втратити стійкість.
* Нервове заземлення та зняття гіпертонусу (гальмування стресу)
У розширеному розумінні пропріоцептивні імпульси діють як природний «постачальник гальм» для нервової системи. Глибокий контакт і відчуття щільної опори дають сигнал мозку: «Загрози немає, ми повністю контролюємо межі тіла, напругу можна вимикати». Це знімає внутрішні спазми, тривогу і якісно перезавантажує нервову систему після перенапруження.
* База для мозочкової та нейронної реабілітації
Після черепно-мозкових травм зв'язок між тілом і мозком часто порушується, і мозок перестає чітко «чути» кінцівки. Працюючи через пропріоцепцію — через усвідомлені кроки, відчуття опори, контроль кожної пози та щоденну рутину — людина змушує нервову систему наново прокладати нервові шляхи до кожної м'язової групи.
Підсумок:
Пропріоцепція — це не просто «відчуття м'язів», а фундаментальна мова, якою тіло спілкується з мозком. Вона тримає баланс, керує рівновагою та повертає людині повний контроль над власним рухом і станом, коли штурвал бере в руки господар.

МІЖ РЯДКАМИ

Я тримаю давній лист надірваний,
Збереглася пам'ять у конвертику,
Знов думки вирують наче зірвані.

Жаль кружляє знову по інверсії,
Не писав я фраз тоді важливіших,
Залишив слова на черзі звернення.

Не писав про почуття під зливами,
Тільки погляд залишив у темряві,
Втратив мить, коли були щасливими.

Ті рядки стають тепер ріднішими,
Світить промінь поміж них упевнено,
З кожним днем печаль стискає тишею.

Давні відкриваються непевності,
Я стаю на крайні межі заново,
Дно шукати буду у дисперсії.

Час вертає спогад імпозантності,
Я ж не поверну роки вражаючі,
Де любов боялась показатися.

Там бере початок це пожарище,
Де ніхто не мовить про розлучення,
Де уже запізно ображатися.

Між рядків цікаві є сполучники.

Мирослав Манюк
17.09.2026

«Меч не зброя, щоб вбивати без розбору, він - один із шляхів,
на якому життя відкриває нам свої таємниці».

Ягю Тадзіма-но-камі Муненорі про меч і вчення


Про шосте почуття

Ягю Тадзіма-но-ками прекрасним весняним ранком прогулювався у своєму саду, повністю поглинений спогляданням квітучих слив. За ним ішов хлопчик-зброєносець, що ніс його меч. "Як не вправний у фехтуванні мій пан, - подумав хлопчик, - а зараз, коли він так захоплений спогляданням, його нічого не варто атакувати". Тадзіма різко обернувся і озирнувся довкола, ніби шукає когось. Нікого не побачивши, він повернувся до кімнати. Обгорнувшись на стіл, він якийсь час стояв нерухомо, дивлячись на всі боки, ніби збожеволів. Побачивши це, його слуга злякався і навіть побоявся підійти до нього. Нарешті він спитав пана, чи здоровий той і чи не може він йому чимось допомогти. Тадзіма відповів: "Я цілком здоровий і почуваюся добре. Мене турбує одна подія, яку я ніяк не можу пояснити. Завдяки тривалому тренуванню у фехтуванні я можу відчувати думки тих, хто стоїть проти мене або знаходиться неподалік. Коли я був у саду, я раптом відчув смертоносних духів, але оглянуся. поблизу нікого не було. Я не можу збагнути, звідки ж узявся цей запах смерті. Почувши про це, зброєносець зізнався йому у своїй думці і вибачився. Це цілком задовольнило Тадзіма-но-камі і він сказав: "Ну тоді все ясно".

У тиші ночі, де зливаються світи, Дві самотні душі знайшли свої мости. Безмежний простір між ними зник і розтанув, Коли на небосхилі їхній світанок встал. Серця палають вогнем невгасимим, Зливаючись разом у танці єдинім. Кожна хвилина — як вічність прекрасна, Де доля їхню повість плете і рясна. У їхніх очах — відображення щастя, Де бурям і вітрам навіки вже не вдасться Розбити той міст, що люботтю збудований, Що Богом на небесах міцно закований. Вони говорять без слів, лиш поглядом ніжним, Діляться болем і почуттям безмежним. І кожен дотик — як спалах у темряві, Що розганяє хмари на небі сірому й певному. Нехай летять роки, змінюються епохи, Зливаються дощі у холодні крохи, Та їхнє почуття не згасне у дорозі, Воно цвістиме вічно на життєвім роздоріжжі. Дві половинки одного великого дива, Де доля кожному з них подарувала Найвище благо, що в світі існує — Любов, яка вічно живе і мандрує.

Сссссцкцбнблдгсня…
В новини хуч не заглядай…
Тривога за тривогою.
Якась хххня дзилинчить, ппппписюни з ППО той непотріб ганяють.
Щось десь гепає…

Ааааа в інтернетах українці сруться!:)
Як то кажуть?:)
- Коли українці сруться, це значить, що обстановка більш-менш норм.
Якщо щось страшне - українці обʼєднуються!

Обожнюю наше село!!!
Поки містяни чубляться, коли доводять безглуздість необхідності створення якихось продовольчих запасів, село живе своє життя!

Й мовчки робить те, що робили селяни завжди. В будь які часи.
Вввввййййобує.
Скільки сил та можливостей є, вввввйобує.
Готується до зими.

Аж заздрю тим, хто може дозволити собі таку собі легковажність?…
Вроджене почуття відповідальності, генетична памʼять, кількісно-якісний склад родини та, на жаль, багаторічний особистий досвід, не передбачає можливості розслабити булки…

Ні в девʼяностих, ні в чотирнадцятому, ні навіть в двадцять другому ті запаси, які вся моя родина та я мали завжди, зайвими не були.

Зрозуміло, що й зараз нічого хорошого від братерського сусідства очікувати не слід?
Тому готуємося до зими.

Я ж про моє чудове село?
За половину дня прям під хвіртку привезли чергових сотню килограмів картоплі! Й ще сто привезуть в понеділок!

Оооооттакезного бройлера!
Шшшшмат кровʼянки кг на півтора!
Домашньої курячої ковбаси!
Пʼять відер їдла для курей!

Борошно, цукор, сіль, гречка, рис, макарони, олія в нас є з запасом завжди!

Так, картоплю я лінуюся ростити, тому купую.
Буряки з морквою поки в городі.
Але ж вродило добре!

Цибулю свою вже вибрали й майже всю використали на консервацію.
То придбали ще.

Докупили ще перців.
Бо свої також всі по банках!:)
Баклажани терпляче очікують, поки я нарешті зверну на них увагу!:)

Скільки вже закатано банок, гадки не маю!:)
До льоху поки що не ходила!:)
Синочок тільки встигає туди тягати чергові слоїки!:)

На випадок відсутності електрики є генератор, павербанки, ліхтарики, батарейки.

На випадок відсутності газу є дровʼяна плита. Й дрова для неї також є.

В наявності турбопіч для двору. Газовий туристичний примус для кухні. По скрині сухого спирту й свічок.

У дворі криниця.
Й кількасот літрів води вже зберігається в різних ємностях.

В сараї курки, які несуть яйця! Й яких, якщо що, також можливо зʼїсти?:)

Туристичний душ та маленький прилад для прання, які заряджаються від USB, є.
Мильно-рильне приладдя також ж в асортименті.

Аби були цілі голови.
Й дах над ними.
Все інше подолаємо.

🕯🇺🇦 Незадовго до своєї загибелі він написав вірш, присвячений Україні...

Завтра Деснянський район попрощається із полеглим захисником Дмитром Дейнеком. Він навчався у школі № 247, а згодом здобув професію кухаря у Київському вищому професійному училищі № 3.

Працював за покликанням, але важка хвороба змусила залишити улюблену справу. При цьому продовжив писати вірші, грати на гітарі. Дмитро тонко відчував світ і вмів передавати свої почуття через слово та музику.

На початку 2025 року він став до лав ЗСУ. 26 липня, виконуючи бойове завдання на одному з бойових постів у Сумській області, Дмитро загинув. Йому було 47 років... Поховають воїна 6-го серпня на Лісовому кладовищі.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна