«Уряд РФ використовує єврейську громаду для виправдання війни проти України» — рабин Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви; на жаль, лідери єврейської громади в Росії змушені підтримувати цей наратив Рабин Пінхас Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви, відмовився підтримати війну проти України, був змушений покинути Росію і згодом оголошений там «іноземним агентом». У інтерв’ю ізраїльському виданню Israel Hayom він формулює це прямо, без пом’якшень: «Уряд використовує єврейську громаду в політичних цілях. Останніми роками в Росії просувається теорія про повернення неонацизму в Україну та до країн Балтії, так що війну в російському наративі подають як продовження війни проти нацистської Німеччини. На жаль, лідери єврейської громади в Росії підтримують цю історію — вони використовують громаду в пропагандистських цілях». За словами рабина, така конструкція дозволяє представити війну не як сучасний політичний конфлікт, а як нібито морально виправдане продовження «історичної боротьби». Пам’ять про Другу світову війну та Голокост стає частиною риторичного інструментарію, а не предметом чесної історичної розмови. Гольдшмідт підкреслює: із приходом Путіна до влади в 2000 році втручання держави в життя єврейської громади стало нормою. Влада вирішувала, хто може бути головним рабином, а хто ні, і вигнала з країни десятки рабинів. Він пов’язує це з поверненням логіки силових структур і ідеології закритої держави: «З приходом Путіна влада повертається до спадкоємців КДБ, і ненависть до чужинців і Заходу стає невід’ємною частиною особистості людей, що виросли в цьому суспільстві». Особливе місце в інтерв’ю займає тема антисемітизму як інструменту самозахисту російської влади в кризові моменти. Гольдшмідт підкреслює, що це не теоретичне побоювання, а історично підтверджений механізм. «Страх полягає в тому, що коли уряд у Росії почувається під загрозою, він використовує антисемітизм для самозахисту. Ми бачили це раніше — у кінці царської епохи уряд говорив: «Не сердьтеся на царя, сердьтеся на євреїв», і це призвело до погромів. Це також відбувалося в кінці сталінської епохи». За його словами, нинішня риторика та міжнародна ізоляція держави створюють умови, у яких подібний сценарій знову стає можливим. Гольдшмідт безпосередньо пов’язує загострення напруги з ізоляцією Росії після початку війни проти України: «Сьогодні Росія перебуває в ізоляції. Путін думав, що переможе в Україні за три дні, а наступного місяця ми будемо відзначати чотири роки війни — довше, ніж війна між Росією і нацистською Німеччиною. Він ізолював себе від Заходу». Ця ізоляція, підкреслює рабин, прямо впливає на становище євреїв у країні. Під сумнів ставиться їхня лояльність державі, зростає антисемітизм, офіційно бути євреєм стає складніше. За його оцінкою, з початку війни країну вже залишили близько 100 тисяч євреїв, і абсолютна більшість із них не розглядає можливості повернення. Майбутнє єврейського життя в Росії, на його думку, виглядає без ілюзій: скорочення громад, втрата ресурсів і самотність. Люди все рідше пожертвують на синагоги та громадські центри, тому що розуміють — там немає довгострокового майбутнього. Галахічне питання Чи має право єврейська громада зберігати лояльність до держави, якщо ця лояльність вимагає публічної мовчанки або підтримки дій, пов’язаних з насильством, брехнею та спотворенням історичної пам’яті? Де проходить межа між דינא דמלכותא דינא — обов’язком дотримуватися законів держави — і забороною לא תעמוד על דם רעך — не бути байдужим до пролитої крові та несправедливості? Чи є примусова мовчанка допустимою формою самозбереження у ситуації, коли держава використовує єврейську громаду для виправдання війни та пропаганди — або ж це вже סיוע לדבר עבירה, сприяння гріху? Це питання особливо гостро звучить у контексті трьох клятв галута (שלוש השבועות): не повставати проти народів силою, не пришвидшувати кінець вигнання і водночас визнання того, що народи світу не повинні надмірно пригнічувати Ізраїль. Якщо ця межа порушується, постає ключове питання: чи зберігає принцип лояльності свою обов’язкову силу, коли остання межа перейдена? Підсумок Інтерв’ю Пінхаса Гольдшмідта в Israel Hayom — це не політичний маніфест і не публіцистика. Це спроба зафіксувати момент, коли єврейська громада в Росії опинилася між історичною пам’яттю та сучасною пропагандою, між страхом і лояльністю, між минулим і невизначеним майбутнім. Повний матеріал — тут: https://news.nikk.co.il/uk/uryad-rf-vikoristovuie-ievrejsku-gromadu/ ❓ Як ви вважаєте: чи існує в галахі момент, після якого мовчання перестає бути нейтральним і стає співучастю? НАновини‼️ — новини Ізраїлю Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

#історія #постаті Ніколае Чаушеску: Від «батька нації» до стіни в Тирговіште 🏚️ ​26 січня 1918 року народився Ніколае Чаушеску — людина, чиє ім'я стало синонімом абсолютної влади, що перетворилася на трагікомедію, а потім на криваву розв’язку. Син бідного селянина, він зумів побудувати в Румунії режим, який за рівнем культу особистості міг змагатися хіба що з північнокорейським. ​«Геній Карпат» та «Дунай розуму» ​Чаушеску не просто правив — він вимагав обожнювання. Державна пропаганда вигадувала для нього титули, від яких паморочилося в голові, тоді як звичайні румуни жили за картками на продукти, з обмеженням електроенергії (по дві години на день) та під пильним оком Секурітате — однієї з найжорстокіших спецслужб комуністичного табору. 🚫 ​Його амбіції були пропорційні його страхам. Поки народ стояв у чергах за хлібом, Чаушеску будував у Бухаресті Палац Парламенту — другу за величиною адміністративну будівлю у світі після Пентагону, заради якої знесли історичний центр міста. ​Зовнішньополітичний «еквілібрист» ​На відміну від багатьох лідерів соцтабору, Чаушеску намагався грати в незалежність від москви. Він засудив вторгнення в Чехословаччину у 1968-му, підтримував стосунки із Заходом і навіть приймав у себе американських президентів. Це дозволяло йому отримувати великі кредити, які він пізніше вирішив виплатити будь-якою ціною, буквально виморивши власний народ голодом і холодом у 80-х роках. 📉 ​Фінал у прямому ефірі ​Кінець настав раптово. У грудні 1989 року під час чергового мітингу, організованого для підтримки вождя, натовп замість звичних оплесків почав кричати «Щур!». Це був момент істини. Вже за кілька днів Чаушеску разом із дружиною Еленою намагався втекти на гелікоптері, але був схоплений. ​25 грудня, після поспішного трибуналу, їх обох розстріляли біля стіни солдатського гарнізону. Іронія долі: людина, яка народилася 26 січня, лише один день не дожила до свого 72-річчя. 🕯️ ​Урок для історії ​Історія Чаушеску — це нагадування про те, що жоден культ особистості, жодна армія спецслужб і жодні величні палаци не здатні захистити тирана, коли терпець народу остаточно уривається.

Про що б я розмірковувала в наші буремні часи?:) Про типи особистості!:) Про інтравертність та екстравертність. Численні мої друзі впевнені, що я - ще той екстраверт!:) Адже я так і не зʼясувала для себе, хххххто ж я?:) Й чим старша стаю, тим більше мене в протилежний бік тягне?:) До інтровертів!:) Начебто й гостей люблю! Дуже! Жодного разу вони мені не заважають поратися у кухні! Пригощати люблю! Теревені люблю теревенити! Місцеві новини від гостей дізнаватися!:) Щоб сама до когось добровільно пішла? Тааааа ну? Хіба це про мене?:) Так зазвичай було. А після 2014 року, коли я вимушено поїхала з Донбасу, самі знаєте, з яких причин, в мене взагалі досі психоз? Я боюся вийти з дому, виїхати кудись, бо можу ніколи не повернутися назад? Побігти до крамниці, щоб з її ганочку своє обійстя бачити? То норм!:) Трохи далі, то вже проблема… Коли мені погано, в будь-якому разі мені не потрібна підтримка. Оте погано (фізичне, фізіологічне чи моральне) мені тре перебути сам на сам. Не люблю телефонних розмов. Сама телефоную в виняткових випадках. Якщо вже впевнена в тому, що в мого абонента в наявності тільки кнЯпочний телефон? Або телефон не кнЯпочний, терміново потрібно звʼязатися, а в мене відсутнє світло, відповідно, відсутній інтернет? Коли вже вимушена телефонувати, перше питання після привітання, чи є в людини можливість прям зараз зі мною спілкуватися? Не хочу зі своїм телефонуванням натрапити на співбесідника, коли йому геть не до мене, коли мій дзвінок може бути не на часі? Бо давно живу!:) Й зустрічалися на моєму життєвому шляху колежанки, які зі ста відсотків намагань мені зателефонувати, в сто одному випадку робили це невчасно!:) Завжди!!! Хто з нас не практикує придбання якихось необхідних товарів в мережі?:) Ніколи не звʼязуватимуся з торговим закладом, де для замовлення вимагають імʼя та номер телефону? Я хочу ваш товар. А от розмовляти з вами не хочу!:) Й також хуткенько повз мене йдуть начебто й потрібні мені товари, якщо не вказана їх вартість. Ще більше зідзвонів терпіти ненавиджу голосові повідомлення!:) Так. Трапляється, коли вони дійсно необхідні? Але розмови ні про що дрррратують!:) Хочете щось важливе довести до мене? На-пи-шіть в будь-який з месенджерів? Їх же ж в наш час - на вибір!:) Й в кожному я є! Й коли в мене зʼявиться вільний час попиритися в телефон, або коли зʼявиться світло, я обовʼязково побачу ваше повідомлення! Не завжди виходить, але намагаюся ніколи й нікому не ставити зайвих питань. Людина сама мені надасть рівно стільки інформації, скільки вважатиме за потрібне. А про що не схоче ділитися, то воно мені й не тре?:) Багато знань - багато печалі?:) Цікавість не є в списку чеснот!:) Коли вже Остапа понесло, ще згадаю!:) Якщо я потребую якоїсь поради, говорю про це гучно!:) Поради без запиту не приймаються!:) Й також дрррратують!:) В мене є думка й я її думаю!:) Й тримаю при собі!:) Бо то моя особиста думка, яка оточуючим не тре!:) Не порушуй чужий особистий простір! Не лізь в чужу сімʼю!:) Не давай порад! Не намагайся завдавати добро й наносити користь без запиту!:) Не пліткуй та не неси в повітря чужі плітки! Не бреши! Якщо вже брешеш, записуй, кому й що саме збрехав?:) Як я регулярно раджу одній з колежанок!:) Десь так!:) Для мене це грунтовні поняття!

#історія #постаті Іван Труш: Аристократ духу та «поет сонця» в українському живописі. ​17 січня 1869 року народився чоловік, який навчив українське мистецтво не лише страждати, а й милуватися світлом. Іван Труш — постать, яка для нашого живопису важить не менше, ніж імпресіоністи для Франції. Він був першим, хто вивів українську картину з тісного селянського інтер’єру на безкраї простори, залиті сонцем. 🎨☀️ ​Труш був людиною не просто талановитою, а й надзвичайно освіченою та європейською за духом. Вихованець Краківської академії, він не задовольнився локальними темами. Його пензель однаково майстерно фіксував і величні скелі Криму, і спекотні вулиці Єгипту, і спокійну самотність італійського узбережжя. Проте серцем він завжди залишався в Галичині. Його серія «На самоті», де зображено одиноку сосну серед поля, стала маніфестом цілого покоління української інтелігенції — гордої, незламної, але часто незрозумілої власним народом. 🌲🌫️ ​Іронія долі Івана Труша полягала в тому, що він був справжнім «мисливцем за інтелектом». Його галерея портретів видатних сучасників — Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника — це не просто копії облич, а глибока психологічна деконструкція особистості. Він зумів зняти з них іконографічний глянець і показати живих людей, втомлених боротьбою, але сповнених внутрішньої сили. Кажуть, що Франко терпіти не міг позувати, але Трушу вдалося «впіймати» того Каменяра, якого ми знаємо сьогодні. ✍️👀 ​Критично оцінюючи спадщину митця, варто відзначити його колосальний внесок у створення українського арт-ринку. Труш був не лише художником, а й організатором перших професійних мистецьких об’єднань у Львові, редактором першого мистецького журналу та активним критиком. Він щиро вірив, що українська культура має бути частиною світового контексту, а не етнографічним заповідником. 🏛️📜 ​Труш прожив довге життя, зумівши зберегти гідність навіть за радянської окупації Львова, коли його намагалися змусити писати соцреалізм. Його вілла у Львові, збудована за його власним проєктом, залишається місцем сили, де стіни досі пам’ятають дискусії про долю нації. Іван Труш довів: щоб бути національним художником, не обов'язково малювати шаровари — достатньо відчути світло, яке падає на рідну землю, і передати його так, щоб воно зігріло наступні століття. 🌻🏡

#історія #події Фінал диктатури: Страта Саддама Хусейна та кінець епохи страху ⚖️ 30 грудня 2006 року в Багдаді було поставлено крапку в одній із найсуперечливіших сторінок сучасної історії Близького Сходу. На світанку, о 06:00 за місцевим часом, було виконано смертний вирок через повішення щодо колишнього президента Іраку Саддама Хусейна. Символічно, що це сталося в день початку священного для мусульман свята Курбан-байрам 📜 Вирок виніс Вищий іракський трибунал за злочини проти людяності. Зокрема, йшлося про масове вбивство 148 шиїтів у селищі Ед-Дуджейль у 1982 році, що було лише частиною масштабних репресій режиму. Саддам, який правив країною залізною рукою протягом 24 років, зустрів свою смерть у військовій в'язниці «Камп Джастіс», відмовившись одягати каптур на голову перед стратою ⛓️ Постать Саддама Хусейна була втіленням класичного диктатора XX століття. Він побудував режим, що тримався на культі особистості, жорстоких розправах з опонентами та нескінченних війнах. Його правління позначилося трагедією «Анфаль» проти курдів, нападом на Кувейт та тривалим протистоянням із міжнародною спільнотою, що зрештою призвело до вторгнення коаліційних сил у 2003 році 🌫️ Страта експрезидента викликала неоднозначну реакцію у світі. Деякі лідери назвали це актом правосуддя та звільненням іракського народу від тиранії, тоді як правозахисні організації критикували поспішність виконання вироку та процедурні порушення під час суду. Для самого Іраку ця подія стала моментом істини, що оголив глибокі внутрішні релігійні та політичні розколи 🌍 Сьогодні події грудня 2006 року слугують суворим нагадуванням про те, що будь-яка абсолютна влада має свій фінал. Історія Саддама Хусейна — від золотих палаців до тюремної камери та ешафоту — залишається повчальним прикладом невідворотності відповідальності за злочини проти власного народу 🏛️

#історія #особистості Майстер мрій та пам’яті: як Стівен Спілберг змінив світовий кінематограф 🎬 18 грудня 1946 року народився Стівен Спілберг — людина, чиє ім'я стало синонімом магії кіно. Він не просто режисер, а справжній архітектор сучасного Голлівуду, який навчив мільйони людей знову вірити в дива, боятися глибин океану та співчувати історії так глибоко, як ніколи раніше 🌟. Кар'єра Спілберга — це низка революцій. У 1975 році його фільм "Щелепи" створив поняття "літнього блокбастера", назавжди змінивши економіку кіноіндустрії. Він відкрив нам динозаврів у "Парку Юрського періоду", змусив полюбити прибульця в "Інопланетянині" та подарував найвеличнішого шукача пригод — Індіану Джонса. Спілберг володіє унікальним даром: він бачить світ очима дитини, але втілює ці бачення з технічною досконалістю генія 🦕. Проте справжня велич Спілберга розкрилася в його драматичних роботах. Фільм "Список Шиндлера" став не просто кіношедевром, а потужним гуманістичним маніфестом, який нагадав світу про трагедію Голокосту. За цю стрічку він отримав свій перший "Оскар" як найкращий режисер. Його вміння поєднувати масштабні візуальні ефекти з інтимними людськими історіями робить кожен його фільм незабутнім досвідом 🕯️. Спілберг також відомий своєю прихильністю до інновацій та меценатством. Він заснував фонд "Шоа" для збереження свідчень тих, хто вижив під час геноцидів, використовуючи технології на службі пам'яті. Навіть сьогодні, перебуваючи у поважному віці, він продовжує експериментувати з жанрами — від мюзиклів до автобіографічних драм, доводячи, що для справжнього таланту не існує меж 🎞️.

#історія #особистості Слово як зброя: незламний шлях Михайла Осадчого 📖 18 грудня 1931 року народився Михайло Осадчий — людина, чиє ім'я стало синонімом інтелектуального опору радянському тоталітаризму. Письменник, журналіст та правозахисник, він належав до того покоління української інтелігенції, яке не змогло мовчати, коли нищили українську культуру та свободу 🛡️. Справжнім літературним та політичним вибухом стала його повість-репортаж Більмо. Написана після першого ув'язнення, вона стала одним із найвідоміших творів українського самвидаву. Осадчий зумів майстерно поєднати опис тюремного побуту з глибоким філософським аналізом неволі, показавши систему, що намагається перетворити людину на безлику масу. Книга була перекладена багатьма мовами світу, відкривши Заходу правду про репресії в СРСР 🌍. За свою діяльність та гостре слово Михайло Осадчий заплатив роками неволі. У 1965 та 1972 роках він був заарештований та засуджений за "антирадянську агітацію". Сумарно він провів у таборах суворого режиму та на засланні понад 10 років. Але навіть у нелюдських умовах Мордовії він продовжував писати вірші та підтримувати зв'язок із побратимами-дисидентами, зокрема В'ячеславом Чорноволом та Іваном Світличним 🕯️. Михайло Осадчий був не лише майстром слова, а й одним із фундаторів Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Він вірив, що культура має бути вільною від партійної цензури. Його життя — це приклад того, як одна людина з пером у руках може протистояти цілій репресивній машині, зберігаючи гідність та віру у вільну Україну 🇺🇦.

#історія #особистості Архітектор української драми: трагічна доля та безсмертний талант Миколи Куліша ✍️ 18 грудня 1892 року народився Микола Куліш — людина, яка змінила обличчя українського театру та стала одним із найяскравішіх символів "Розстріляного відродження". Його творчість була настільки новаторською та гострою, що радянська влада вбачала у ній більшу загрозу, ніж у цілих дивізіях, адже Куліш бив у саме серце тоталітарної системи — через сміх, іронію та глибокий психологізм 🎭. Справжнім вибухом у мистецькому світі стала його співпраця з режисером-новатором Лесем Курбасом та театром "Березіль". Разом вони створили шедеври, які сьогодні є класикою: сатиричну комедію "Мина Мазайло", де висміювався комплекс меншовартості та міщанство, трагедійну "Патетичну сонату" та філософську драму "Народний Малахій". Куліш не просто писав п'єси — він створював нову українську інтелектуальну мову, здатну говорити про найскладніші проблеми людського буття на рівні найкращих європейських авторів 🌍. Проте за геніальність довелося заплатити найвищу ціну. У 1934 році драматурга було заарештовано, звинувачено в "націоналізмі" та засуджено до десяти років таборів. Його життя обірвалося у листопаді 1937 року в урочищі Сандармох, де він був розстріляний разом із сотнями інших українських митців. Влада хотіла вбити не лише людину, а й пам'ять про її творчість, заборонивши вистави на довгі десятиліття 🕯️. Сьогодні ім'я Миколи Куліша повернулося на театральні афіші та в шкільні підручники. Його твори залишаються актуальними, адже вони вчать нас критично мислити, любити свою мову та ніколи не зраджувати власним цінностям, навіть в найтемніші часи. Його спадщина — це доказ того, що справжнє мистецтво неможливо вбити кулею 🛡️.

#історія #особистості 🥊 17 ГРУДНЯ 1978: МЕННІ ПАК’ЯО — ЛЕГЕНДА, ЯКА ПІДКОРИЛА ВІСІМ ВАГОВИХ КАТЕГОРІЙ. ​Сьогодні свій 47-й день народження відзначає Еммануель «Менні» Пак’яо — людина-феномен, чиє ім'я стало синонімом неймовірної швидкості, незламної волі та національної гордості Філіппін. Він єдиний боксер в історії, який зумів стати чемпіоном світу у восьми різних вагових категоріях. ​Від вуличного торговця до «Пакмена» ​Життєвий шлях Менні — це класична історія успіху, яка здається сценарієм до голлівудського фільму. Він народився у крайній бідності в провінції Букіднон. У підлітковому віці він покинув дім і поїхав до Маніли, де жив на вулиці та працював на будівництві, паралельно займаючись боксом. ​Свій перший професійний бій він провів у 16 років, важачи лише 44 кілограми. Проте його вибухова сила та блискавична ліва рука швидко привернули увагу світу. ​Унікальні досягнення в ринзі ​Пак’яо став справжньою іконою боксу завдяки своєму стилю «вічного двигуна». Він не просто перемагав, він домінував над легендами: Оскаром Де Ла Хойєю, Ріккі Хаттоном, Мігелем Котто та багатьма іншими. ​Головні рекорди: ​Вісім дивізіонів: Жоден інший боксер не зміг завоювати титули у такій кількості вагових категорій (від найлегшої до першої середньої). ​Боксер десятиліття: Асоціація журналістів, що пишуть про бокс (BWAA), визнала його найкращим боксером 2000-х років. ​Бій століття: Його поєдинок проти Флойда Мейвезера у 2015 році став найбільш комерційно успішною подією в історії боксу. ​Більше, ніж боксер ​На Філіппінах Менні Пак’яо має статус майже божества. Кажуть, що під час його боїв у країні припиняються злочини та військові конфлікти, бо всі — від поліції до повстанців — прикуті до екранів телевізорів. ​Після завершення активної спортивної кар'єри Менні присвятив себе політиці та благодійності: ​Він був обраний до Сенату Філіппін. ​Збудував тисячі будинків для бідних сімей за власні кошти. ​Заснував фонд, що допомагає талановитій молоді здобувати освіту. ​Пак’яо довів, що неважливо, наскільки низьким був твій старт, головне — мати серце воїна та віру у свою мету.

#історія #особистості ⛪️ 17 ГРУДНЯ 1936: ПАПА ФРАНЦИСК — ПЕРШИЙ З ПІВДЕННОЇ ПРИЗМИ ТА ГОЛОС «БІДНОЇ ЦЕРКВИ». Сьогодні свій 89-й день народження святкує 266-й Папа Римський Франциск. Його обрання у 2013 році стало історичною подією, що зламала багатовікові традиції Ватикану та принесла в Католицьку церкву дух оновлення та простоти. Від хіміка-технолога до престолу святого Петра Хорхе Маріо Бергольйо народився в Буенос-Айресі, Аргентина, в родині італійських емігрантів. Перш ніж обрати духовний шлях, він здобув диплом хіміка-технолога і навіть працював викидайлом у нічному клубі, щоб оплачувати навчання. Він став першим в історії Папою: з Нового Світу (Америки); єзуїтом (членом Товариства Ісуса); який обрав ім'я Франциск на честь святого Франциска Ассізького — покровителя бідних і природи. З перших днів свого понтифікату Франциск здивував світ своєю скромністю. Він відмовився від розкішних папських апартаментів на користь невеликої квартири в готелі Ватикану, замінив золотий хрест на залізний і часто користується звичайним економ-класом у подорожах. Ключові напрямки його діяльності: Екологія: У своїй енцикліці Laudato si' він закликав людство до «екологічного навернення» та захисту спільного дому — планети Земля. Соціальна справедливість: Він постійно наголошує на правах мігрантів, бідних та відкинутих суспільством верств населення. Діалог: Франциск активно шукає порозуміння з іншими християнськими конфесіями та релігіями. Папа і Україна Понтифікат Франциска припав на час важких випробувань для України. Папа неодноразово закликав до миру, ініціював масштабні гуманітарні акції (наприклад, «Папа для України») та брав участь у процесах звільнення полонених. Хоча його дипломатична позиція іноді викликає дискусії в українському суспільстві, він залишається важливою фігурою світового рівня, яка постійно згадує про «мученицьку Україну» у своїх молитвах та промовах. Франциск став справжнім «Папою жестів», показуючи, що церква має бути не замкненою фортецею, а «польовим шпиталем» для зраненого людства.