💔 Серце не витримало обстрілів. Уночі у Солом'янському районі Києва в підземному переході помер 65-річний чоловік, який ховався там від атаки рф.
🥺Віктор Єрко прийшов у перехід із розкладним стільчиком. Через кілька хвилин після вибухів втратив свідомість, почав задихатися, обличчя посиніло. Швидка приїхала і вже констатувала смерть
"Коли він втратив свідомість, у нього з рук випав телефон. На екрані був моніторинг, що куди летить...", – повідомляє журналіст hromadske
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Проєкт «Федоров–Железняк–Фіала» може стати однією з головних політичних інтриг осені — Ігор Чаленко

Політична осінь в Україні може пройти під знаком оформлення нового політичного проєкту «Федоров–Железняк–Фіала».

На думку політолога Ігоря Чаленка, загострення навколо корупційних скандалів створює для цього проєкту сприятливий політичний фон. Резонансні справи можуть використовуватися для посилення антикорупційної риторики, нарощування публічності та отримання електоральних дивідендів.

У конструкції «Федоров–Железняк–Фіала» Михайло Федоров може стати головним публічним обличчям нового політичного центру, Ярослав Железняк — одним із ключових гравців парламентського напрямку, а з Томашем Фіалою Чаленко пов’язує можливий інформаційний ресурс проєкту.

Окремий напрямок — медіа. «Українська правда» належить групі Dragon Capital Томаша Фіали. Тезу ж про використання медійного ресурсу на користь нового політичного проєкту Чаленко висуває як власну політичну оцінку.

Головне питання найближчих місяців — чи залишиться «Федоров–Железняк–Фіала» лише політичною конструкцією, чи отримає реальні обриси.

І найкраще це буде видно у Верховній Раді: під час бюджетних голосувань, кадрових рішень та формування нових ситуативних союзів.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

НЕЗДОЛАННА БЛИЗЬКІСТЬ

Навколо запанувала абсолютна тиша: вивітрена цегла старого будинку, давній дерев’яний настил ґанку, застигла у спокої постать у смугастому поло. Маска замість обличчя, провали очниць, відкрита архітектура скроневого механізму. І над витягнутою долонею — рожево-векторне суцвіття сакури, що утримує свою невагомість у повітрі.

Сцена розгортається в режимі непорушного тривання, позбавленого зовнішньої напруги. Заіржавілі ланцюги садової гойдалки, м’які складки тканини, шорсткість дощок під ногами та гладкість пластику зрівняні цим рівним, безстороннім світлом в єдиному регістрі буття. Постать м’яко вписується в оточення: вона має людські пропорції, але зберігає цілковиту позбавленість суб’єктивності. Вона одягнена як дитина, але перебуває поза плинністю дорослішання.

Тут розгортається особлива форма весни, вилучена з колообігу часу. Рожева сакура постає застиглим феноменом, досконалою геометрією форми, що втратила здатність бути минущою. Вона зависла в просторі як мовчазний знак чистого існування, звільненого від потреби росту, цвітіння чи згасання.

У цій нерухомості відчувається глибокий спокій. Маска та м’які складки буденного одягу постають формою цілковитого захисту, притулком у безпечній зоні споглядання, де немає потреби відповідати на чийсь погляд. Векторне суцвіття перед нею виявляється ідеальним співрозмовником: воно нічого не вимагає навзамін, береже внутрішню тишу й дарує цілковиту герметичність існування, де безпека досягається відмовою від ризику бути побаченим наскрізь.

Головне таїнство зосереджене в ледь помітному проміжку між кінчиками пальців і цим сяйвом. Відстань тут вимірюється самою природою нашої самості. Світіння перебуває на відстані одного подиху, проте сама близькість до нього так і не стає подією. Можна піднести долоню до самого джерела світла, зафіксувати його межі, вловити рожевий відблиск на матовій поверхні маски, зберігаючи при цьому лише зоровий контакт із формою, який так і не переростає у внутрішній відгук.

Свідомість регулярно виявляє себе в подібній позиції. Ми опиняємося в граничній близькості до подій чи інших людей, утримуємо їх на відстані подиху, але раптом помічаємо: повнота буття розгортається перед очима, проте між сприйняттям і глибинним відгуком пролягає межа, яку неможливо виміряти жодною мірою.

Сакура продовжує тримати свою геометрію в повітрі. Гойдалка нерухомо застигла на ланцюгах. Постать зберігає свій мовчазний жест. Це вишукане фіксування стану, коли простір довіряє нам свою присутність, але наше сприйняття залишає нас лише свідками, тихими спостерігачами того, що розгортається поруч, але залишається принципово нездоланним.

— Voss Ekobi

DxO PhotoLab 10 отримала маскування на основі ШІ, яке використовує карту глибини для виділення об’єктів і ділянок фото. ШІ може створювати окремі маски для людей та частин обличчя, зокрема очей і губ. Програма отримала виявлення та видалення плям від пилу на сенсорі камери. PhotoLab 10 інтегрували з Affinity для відкриття та автоматичного збереження фотографій без проміжного експорту. https://channeltech.space/soft/dxo-photolab-10-ai-masking/

Титулованого українського боксера мобілізували до лав ЗСУ 📢

Колишнього українського боксера Євгена Хитрова (20-2, 17 КО) мобілізували

Дружина Хитрова розповіла, що боксера затримала поліція в день його народження

"Його забрали якимось дурним чином, мовляв: "Ой, у вас день народження, ви, напевно, п'яні". Він каже: "Я не п'яний, я спортсмен". "Ну давайте, давайте поїдемо, подихаємо в трубку". І якусь нісенітницю почали розповідати. Сказати, що я плачу два тижні – це нічого не сказати. Він у мене сильний, він у мене найсильніший, найкращий, і нічого не боїться. Треба – значить, треба. Просто мені прикро. Мені прикро, що наша поліція не знає в обличчя своїх спортсменів, не знає тих людей, які щось робили в цій війні, скільки він витратив сил, часу та грошей на волонтерство, на ліки. Ви це все бачили й знали", – сказала Хитрова.

Євген є уродженцем Кривого Рогу. Всього на професійному рингу боксер провів 22 бої, здобув 20 перемог (17 – нокаутом) та зазнав 2 поразки. Він брав участь в Олімпіаді-2012 у Лондоні, де спірно програв у 1/8 фіналу британцю Ентоні Огого 🥊

📹: boxing_mechanism

СЛІПОТА ДУШІ

Ілюзії будують міст для жертви,
Шукає розум вигадану сутність,
Перевертає догори сюжети.

Думки людей здебільшого відсутні,
Коли чуже обличчя в масці марень
Накриє раптом вигадка без суті.

Втрачається краса первинних значень,
Ховає образ дійсну оборону,
А серце прагне див велику пачку.

Уява творить пристрасть по нейронах,
Наповнить душі сліпота ревнива,
Зів'яне марно вицвіт електронний.

Розкриє правду потім хтось ліниво,
Впаде на землю кришталевим птахом,
Оголить сутність істинне світило.

Нема провини у чужих атаках,
Бо кожен сам вигадує чудноти,
Згубившись у замріяних світанках.

Розчарування все ж приходить потім,
Спадають з ока привиди й обмани,
Повільно гасне магія та потяг.

Прозріння до світіння хутко манить.

Мирослав Манюк
26.08.2026

У КОЖНОГО СВІЙ ТЕРАРІУМ

Світло лягає згори точним потоком, надаючи фізичної щільності повітрю, в якому зависають дрібні пилинки. Дерев’яні панелі, металева фурнітура та широка площина скла утворюють ідеальну геометрію форми. Усе це дуже поетично. Але якщо на мить скинути екзистенційний серпанок, виникає цілком закономірне запитання: що тут, власне, відбувається?

Перед вікном стоїть дитина. Куртка з потертого деніму, темна шапка, піксельний джойстик на спині, контур черепа на рукаві. Це впізнавані знаки людського світу, речі, якими діти вчаться позначати себе, але разом вони скидаються на артефакти ретро-геймінгу, ніби час завис на екрані «Game Over». Лише обличчя закрите гладкою білою маскою.

У склі виникає її відображення. Поруч із ним застиг богомол.

Саме тут починається справжній неспокій. Ми звикли шукати в таких зображеннях загрозу, бо вона допомагає швидко впорядкувати реальність. Якщо перед нами чудовисько — досить зрозуміти, чого воно хоче. Якщо це травмована дитина — можна підібрати психологічний ключ. Але це зображення такої зручності не пропонує. Дитина просто вдивляється. Богомол так само спостерігає. Між ними — скло. І цього достатньо.

Маска зберігає людські пропорції, але забирає все, що дозволяє впізнати життя: рух очей, напругу м’язів, цікавість. Вона стає обличчям, яке не належить нікому. Це класичний прийом поп-сюрреалізму: Рене Магрітт ховав обличчя своїх героїв за яблуками чи тканиною, натякаючи, що кожна видима річ приховує під собою іншу таємницю. Але тут маска працює інакше: вона запускає тонкий механізм моторошної долини — надто схожа на людське обличчя, щоб бути просто предметом, і надто порожня, щоб бути живою.

Хоч як парадоксально, на дитині це виглядає природно. Адже дорослий вже звик до власного образу, а дитина лише вчиться розуміти, якою її бачать інші. Вона приміряє інтонації, жести, чужі характери. Маска — передчасно створене обличчя. Дитина ще росте, але вже існує форма того, ким вона має здаватися.

Ми рідко помічаємо, як рано починаємо бачити себе збоку. Спершу в дзеркалі, потім на фотографіях, згодом — у чужій реакції. З’являється внутрішній спостерігач. Ми існуємо одночасно всередині себе і в уявленні про те, якими нас бачать інші. З цього починається химерний процес: ми будуємо образ себе, а потім роками намагаємося відповідати йому. Іноді він вдалий, іноді затісний, а часом ми забуваємо, що самі його створили.

Піксельний джойстик, контур черепа — такі дрібниці з часом стають археологією особистості: вони зберігають структуру минулого — як було влаштовано твій день, у що ти вірив, ким уявляв себе. Стара гра повертає не процес, а кімнату, де ти грав. Куртка повертає відчуття себе, яким ти тоді був. Ми носимо минуле на собі довше, ніж нам здається.

Але дитина біля вікна цього ще не знає. Вона стоїть перед прозорою поверхнею, за якою — істота, яка не належить до її системи символів.

Богомол.

Він неправдоподібно величезний, але спокійний. У його позі немає театральної агресії. Він не нагадує класичного потойбічного демона чи слизового монстра в стилі Ганса Гігера — радше це земна хижа комаха, якій просто забули прописати правильний масштаб. Зі складною геометрією фасеткових очей він скидається на прискіпливого куратора виставки, що підійшов перевірити свій улюблений експонат.

Важко визначити, хто тут спостерігач. Для богомола дитина — рухомий об’єкт за прозорою поверхнею. У цій байдужості є щось неприємно протверезне.

Ми теж існуємо всередині чужих сприйняттів. Хтось бачить у нас людину, якою ми вже давно не є. Хтось пам’ятає нашу молодість. Для когось ми пов’язані з одним словом чи випадковою зустріччю. Кожна людина живе в безлічі чужих версій, і жодна не збігається з тим, ким вона є всередині.

Скло — метафора сприйняття: воно дозволяє бачити, але зберігає дистанцію. Свідомість ніколи не відкриває нас самих безпосередньо. Потрібні дзеркала, чужі слова, спогади, щоб проявити власні контури. Іноді достатньо випадкового погляду. Іноді — півжиття.

Людина може так звикнути до свого образу, що перестає питати, що під ним. Можливо, тому дитина й дивиться у вікно: вона бачить обличчя, яке мало б бути її власним, але здається чужим.

А по той бік вікна, у тихій глибині, височіє богомол. Він нічого не пояснює. Його присутність просто є. Життя не зобов’язане відповідати на наші запитання. Ми самі створюємо символи й закономірності, а потім дивуємося, чому світ не дає тлумачення. Не все значне має єдине значення. Не все загадкове є посланням. Не все страшне потребує пояснення. Іноді достатньо просто дивитися.

Людина роками обростає звичками, страхами, уявленнями про себе. Ця конструкція стає єдиною реальною умовою життя. Це і є тераріум: простір обмежений, світло падає під вивіреним кутом, а мешканець не сприймає межі як обмеження — для нього це і є всесвіт.

І лише іноді перед людиною виникає скло.

Дитина в масці стоїть перед ним. Богомол вдивляється з глибини. Світло відбивається на поверхні, і кілька секунд неможливо зрозуміти, де закінчується кімната і починається відображення. Де справжнє обличчя, а де його образ, хто дивиться першим і хто став об’єктом цього погляду. Можливо, саме в такі миті людина вперше помічає власний тераріум. Не для того, щоб негайно розбити скло. А просто щоб зрозуміти, що він існує.

— Voss Ekobi

🕯️Під час російського удару по «Новій пошті» в Краматорську загинув 19-річний Микита Шелестов.

Юнак працював у вантажному відділенні, яке знищила ворожа атака. Микита закінчив школу №12. Колеги та близькі згадують його як добру, порядну й відповідальну людину.

Із теплом про хлопця розповідають і клієнти Нової пошти.

💔 «Такий гарний хлопець, зі світлим обличчям, добрячок, який постійно посміхався. Пам’ятаю, як одного разу сказала йому: «У тебе таке довге й темне волосся, як у мого сина». А він повернувся, і я ще кажу: «Вас навіть звати однаково — Нікіта».
Здавалося б, така маленька розмова, звичайний момент… А тепер він назавжди залишиться в пам’яті», — написала у коментарях під дописом про загибель юнака Ксенія Морозова.

🕯️Під час російського удару по «Новій пошті» в Краматорську загинув 19-річний Микита Шелестов.

Юнак працював у вантажному відділенні, яке знищила ворожа атака. Микита закінчив школу №12. Колеги та близькі згадують його як добру, порядну й відповідальну людину.

Із теплом про хлопця розповідають і клієнти Нової пошти.

💔 «Такий гарний хлопець, зі світлим обличчям, добрячок, який постійно посміхався. Пам’ятаю, як одного разу сказала йому: «У тебе таке довге й темне волосся, як у мого сина». А він повернувся, і я ще кажу: «Вас навіть звати однаково — Нікіта».
Здавалося б, така маленька розмова, звичайний момент… А тепер він назавжди залишиться в пам’яті», — написала у коментарях під дописом про загибель юнака Ксенія Морозова.