• #поезія
    Тримай мене тромбами,
    утвореними звуками
    тромбонів
    з широкими діапазонами
    сонливості
    та важкості у кінцівках –
    загущенням крові,
    що виникло в «так»т через «але».
    Тактами мого серця.
    Досліджуй коагулограму,
    оцінюй здатність згортатися.
    Бачиш,
    звившися у клубок,
    лежить величезна чорна гадюка.

    І на кожний такий виток
    Віднайдеться своє «але»,
    Через крайнощі сторінок
    До розв'язки ближче стає.

    Від початку розмитих слів
    Ти завжди відчував фінал,
    У десятій главі зміцнів
    І розвіявся назагал.

    Снігом сіяним через дощ,
    Через кригу – тлумачним сном,
    Через повінь – водою, тощо…
    Через всі мої «так» зі швом…

    Кажанами сочиться пил,
    У печері глуха пітьма,
    Повня плямами перевтілень
    Покривається крадькома.

    Розгортається у «але»
    Величезна чорна змія,
    Наче зміям буває зле,
    Наче є у змії ім'я…

    Отрута гадюки
    руйнує
    червоні кров'яні тільця.
    Не панікуй!
    Вивчай розгорнуту коагулограму
    тактами свого серця.

    Оксана Мовчан
    #поезія Тримай мене тромбами, утвореними звуками тромбонів з широкими діапазонами сонливості та важкості у кінцівках – загущенням крові, що виникло в «так»т через «але». Тактами мого серця. Досліджуй коагулограму, оцінюй здатність згортатися. Бачиш, звившися у клубок, лежить величезна чорна гадюка. І на кожний такий виток Віднайдеться своє «але», Через крайнощі сторінок До розв'язки ближче стає. Від початку розмитих слів Ти завжди відчував фінал, У десятій главі зміцнів І розвіявся назагал. Снігом сіяним через дощ, Через кригу – тлумачним сном, Через повінь – водою, тощо… Через всі мої «так» зі швом… Кажанами сочиться пил, У печері глуха пітьма, Повня плямами перевтілень Покривається крадькома. Розгортається у «але» Величезна чорна змія, Наче зміям буває зле, Наче є у змії ім'я… Отрута гадюки руйнує червоні кров'яні тільця. Не панікуй! Вивчай розгорнуту коагулограму тактами свого серця. Оксана Мовчан
    Love
    1
    128views
  • Натрапила на текст Ірини Говорухи.

    Її допис.
    Та мої міркування з цього приводу.

    Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі».

    Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота.

    Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію.

    Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси:

    – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля…

    – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот".

    – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом.

    – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах…

    Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя?

    © Ірина Говоруха

    Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою.

    Щоб поруч були школа. Та поліклиника.
    Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу.

    В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою.

    Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками.

    Аби була ціла хата…
    То й перезимуємо.
    Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо.

    Невсеремось!
    Натрапила на текст Ірини Говорухи. Її допис. Та мої міркування з цього приводу. Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі». Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота. Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію. Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси: – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля… – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот". – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом. – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах… Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя? © Ірина Говоруха Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою. Щоб поруч були школа. Та поліклиника. Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу. В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою. Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками. Аби була ціла хата… То й перезимуємо. Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо. Невсеремось!
    396views
  • ЗМІЯ ПРОГУЛЮЄТЬСЯ НА КИЇВСЬКІЙ ОБОЛОНІ
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news
    ЗМІЯ ПРОГУЛЮЄТЬСЯ НА КИЇВСЬКІЙ ОБОЛОНІ #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news
    111views 2Plays
  • Водоспад Суда

    Водоспад знаходиться на висоті 1300 метрів над рівнем моря і має висоту 25 метрів. Водоспад розділяється на дві частини, утворюючи подвійний водоспад, води якого впадають в річку Аспри Гура. Доріжка, що веде від села до водоспаду, проходить через густий ліс з рідкісними рослинами і орхідеями. По дорозі відкривається гарний вид на вершини і це один з найкрасивіших гірських пейзажів Греції. Район навколо водоспадів один з найдикіших в Греції, де можна зустріти безліч диких птахів і звірів. Тут мешкають такі хижі птахи, як беркут, орел-змія, оса, яструб, сокіл-сапсан, яструб, сова, пугач та інші птахи, такі як куріпки, лісові голуби, чорні дятли, зелені дятли, зубчасті дятли, чорнозобики, ворони та інші.

    Джерело https://psahno.com/uk/places/vodopad-suda

    #арта #трикала #греція #водоспад #водоспадигреції #цікавімісця #яннина #гори #відпочиноквгорах #відпочинокнаприроді #подорожпогреції
    Водоспад Суда Водоспад знаходиться на висоті 1300 метрів над рівнем моря і має висоту 25 метрів. Водоспад розділяється на дві частини, утворюючи подвійний водоспад, води якого впадають в річку Аспри Гура. Доріжка, що веде від села до водоспаду, проходить через густий ліс з рідкісними рослинами і орхідеями. По дорозі відкривається гарний вид на вершини і це один з найкрасивіших гірських пейзажів Греції. Район навколо водоспадів один з найдикіших в Греції, де можна зустріти безліч диких птахів і звірів. Тут мешкають такі хижі птахи, як беркут, орел-змія, оса, яструб, сокіл-сапсан, яструб, сова, пугач та інші птахи, такі як куріпки, лісові голуби, чорні дятли, зелені дятли, зубчасті дятли, чорнозобики, ворони та інші. Джерело https://psahno.com/uk/places/vodopad-suda #арта #трикала #греція #водоспад #водоспадигреції #цікавімісця #яннина #гори #відпочиноквгорах #відпочинокнаприроді #подорожпогреції
    953views
  • Друзі, на тлі масштабних обстрілів хочу поділитись з вами однією короткою прогулянкою дійсно чарівним місцем, побувати в якому я бажаю всім вам. Сподіваюсь, воно хоча б трішки покращить ваш настрій і поліпшить самопочуття.
    Запрошую вас на коротку прогулянку музейною ресторацією "Старий млин".
    Старий Млин - це місце, де оживають легенди.
    На вулиці Бродівській у Тернополі стоїть незвичайна будівля - «Старий Млин», ресторан-музей, у якому переплітаються кулінарія, історія й казка.
    Його фасад - мов із чарівної книжки: трохи схожий на пряниковий будиночок, трохи - на летючий корабель із дитячих снів. Стінами будинку навпроти в’ється драконячий хвіст, звідкись визирають три голови змія, а поруч із ним стоїть відважний Котигорошко з булавою.
    Будівлю звели у 2003 році, та в її серці живе давнина: стіни складені зі старої цегли зруйнованого під час Другої світової війни парового млина, який колись працював на цьому місці. Саме тому заклад і зветься «Старий Млин».
    Кожен поверх - своя історія.
    Перший - зустрічає гостей духом старої галицької хати: розшиті рушники, борщівські візерунки, глиняні макітри й килими з Карпат, а страви тут готують у справжньому п’єці.
    Другий поверх - їдальня-музей в австрійському стилі. Тут смакують автентичні галицькі наїдки.
    Третій - царство солодощів. Давні рецепти десертів тут поєднуються з авторськими ідеями.
    А на четвертому - рибні делікатеси й навіть суші-бар.
    У теплу пору року працює літній майданчик.
    «Старий Млин» - це ще й музей народного побуту, де кожна річ - зі своєю душею. На полицях - старовинні ключі, праски, глечики, посуд, яким користувались понад сто років тому.
    У дворі вишикувались дивовижні скульптури, зібрані з металобрухту. Автор - відомий митець Сергій Кузнєцов, який працює у стилі, що поєднує стімпанк з джанк-артом.
    На подвір’ї розташована «Фермерська крамниця», де продають натуральні продукти від місцевих виробників.
    #СтарийМлин #Тернопіль #МузейнаРесторація #Фламінго #ПрогулянкаТернополем #МузейТернопіль #СергійКузнєцов #ДжанкАрт #Стімпанк #СтімпанкДжанкАрт

    https://youtu.be/VFCmF6Zkfls
    Друзі, на тлі масштабних обстрілів хочу поділитись з вами однією короткою прогулянкою дійсно чарівним місцем, побувати в якому я бажаю всім вам. Сподіваюсь, воно хоча б трішки покращить ваш настрій і поліпшить самопочуття. Запрошую вас на коротку прогулянку музейною ресторацією "Старий млин". Старий Млин - це місце, де оживають легенди. На вулиці Бродівській у Тернополі стоїть незвичайна будівля - «Старий Млин», ресторан-музей, у якому переплітаються кулінарія, історія й казка. Його фасад - мов із чарівної книжки: трохи схожий на пряниковий будиночок, трохи - на летючий корабель із дитячих снів. Стінами будинку навпроти в’ється драконячий хвіст, звідкись визирають три голови змія, а поруч із ним стоїть відважний Котигорошко з булавою. Будівлю звели у 2003 році, та в її серці живе давнина: стіни складені зі старої цегли зруйнованого під час Другої світової війни парового млина, який колись працював на цьому місці. Саме тому заклад і зветься «Старий Млин». Кожен поверх - своя історія. Перший - зустрічає гостей духом старої галицької хати: розшиті рушники, борщівські візерунки, глиняні макітри й килими з Карпат, а страви тут готують у справжньому п’єці. Другий поверх - їдальня-музей в австрійському стилі. Тут смакують автентичні галицькі наїдки. Третій - царство солодощів. Давні рецепти десертів тут поєднуються з авторськими ідеями. А на четвертому - рибні делікатеси й навіть суші-бар. У теплу пору року працює літній майданчик. «Старий Млин» - це ще й музей народного побуту, де кожна річ - зі своєю душею. На полицях - старовинні ключі, праски, глечики, посуд, яким користувались понад сто років тому. У дворі вишикувались дивовижні скульптури, зібрані з металобрухту. Автор - відомий митець Сергій Кузнєцов, який працює у стилі, що поєднує стімпанк з джанк-артом. На подвір’ї розташована «Фермерська крамниця», де продають натуральні продукти від місцевих виробників. #СтарийМлин #Тернопіль #МузейнаРесторація #Фламінго #ПрогулянкаТернополем #МузейТернопіль #СергійКузнєцов #ДжанкАрт #Стімпанк #СтімпанкДжанкАрт https://youtu.be/VFCmF6Zkfls
    Like
    1
    2Kviews
  • #поезія
    У синім безгомінні 
    задуми скрізь печать. 
    Мелодії осінні 
    в душі моїй звучать. 

    А листя веремія 
    несе свою печаль. 
    На чорному коні я 
    в блакитну лину даль. 

    Кінь жовті трави хрума, 
    а путь — немов змія. 
    Цей кінь — моя задума, 
    цей кінь — журба моя. 

    © Володимир Сосюра
    #поезія У синім безгомінні  задуми скрізь печать.  Мелодії осінні  в душі моїй звучать.  А листя веремія  несе свою печаль.  На чорному коні я  в блакитну лину даль.  Кінь жовті трави хрума,  а путь — немов змія.  Цей кінь — моя задума,  цей кінь — журба моя.  © Володимир Сосюра
    Love
    1
    160views
  • В столичному регіоні одна змія заповзла людям на балкон, а інша втекла з тераріуму під час обстрілу

    Змій Мейсон сам вирішив «помандрувати». Після прибирання у тераріумі вийшов через вікно й опинився на балконі однієї з квартир нижче. Рятувальники забрали його, передали фахівцю на перетримку, і вже за два дні знайшлися власники, які повернули Мейсона назад у комфортний тераріум.

    Друга змія — ковровий пітон Коврік (для своїх — Іришка). Вона до втечі не доклала й хвоста. За неї «попрацювала» війна. Її власник служить у ЗСУ, а тим часом за змією наглядали його колеги в офісі. Після ворожого обстрілу тераріум зруйнувався, і Коврік ховався серед уламків. На щастя, її врятували, і зараз вона у безпеці, чекає свого господаря.
    В столичному регіоні одна змія заповзла людям на балкон, а інша втекла з тераріуму під час обстрілу Змій Мейсон сам вирішив «помандрувати». Після прибирання у тераріумі вийшов через вікно й опинився на балконі однієї з квартир нижче. Рятувальники забрали його, передали фахівцю на перетримку, і вже за два дні знайшлися власники, які повернули Мейсона назад у комфортний тераріум. Друга змія — ковровий пітон Коврік (для своїх — Іришка). Вона до втечі не доклала й хвоста. За неї «попрацювала» війна. Її власник служить у ЗСУ, а тим часом за змією наглядали його колеги в офісі. Після ворожого обстрілу тераріум зруйнувався, і Коврік ховався серед уламків. На щастя, її врятували, і зараз вона у безпеці, чекає свого господаря.
    288views 2Plays
  • #цікаве
    🪁 Сьогодні Всесвітній день повітряних зміїв.
    Щороку, 14 серпня, любителі неба й творчості святкують цей день, запускаючи кольорові змії, що здіймаються високо в повітря, приносячи радість і натхнення.

    ❓ ЧОМУ ПОВІТРЯНИЙ ЗМІЙ — ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ІГРАШКА?

    Повітряні змії — одні з найдавніших винаходів людства, що походять з Китаю понад 2000 років тому. Вони використовувалися не лише для розваг, а й у військових цілях — для передачі сигналів або вимірювання відстаней.

    🧠 ЦІКАВО ЗНАТИ:

    🪁 Найбільший у світі повітряний змій був створений у Нідерландах і мав площу понад 700 квадратних метрів!

    🌬 Існують фестивалі повітряних зміїв, які збирають тисячі учасників і глядачів — найбільший із них проходить у Індії.

    🎨 Запуск повітряного змія — це поєднання науки і мистецтва: важливі не тільки форма і вага, а й майстерність керування.
    #цікаве 🪁 Сьогодні Всесвітній день повітряних зміїв. Щороку, 14 серпня, любителі неба й творчості святкують цей день, запускаючи кольорові змії, що здіймаються високо в повітря, приносячи радість і натхнення. ❓ ЧОМУ ПОВІТРЯНИЙ ЗМІЙ — ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ІГРАШКА? Повітряні змії — одні з найдавніших винаходів людства, що походять з Китаю понад 2000 років тому. Вони використовувалися не лише для розваг, а й у військових цілях — для передачі сигналів або вимірювання відстаней. 🧠 ЦІКАВО ЗНАТИ: 🪁 Найбільший у світі повітряний змій був створений у Нідерландах і мав площу понад 700 квадратних метрів! 🌬 Існують фестивалі повітряних зміїв, які збирають тисячі учасників і глядачів — найбільший із них проходить у Індії. 🎨 Запуск повітряного змія — це поєднання науки і мистецтва: важливі не тільки форма і вага, а й майстерність керування.
    Love
    Like
    5
    731views 32Plays
  • #тварини
    Пухнаста змія - свого часу, виявлення таких удавів шокувало вчених та йшли розмови про абсолютно новий вид. А потім виявилося, що цей удав просто провів занадто багато часу в болотах і на ньому виросли водорості.
    #тварини Пухнаста змія - свого часу, виявлення таких удавів шокувало вчених та йшли розмови про абсолютно новий вид. А потім виявилося, що цей удав просто провів занадто багато часу в болотах і на ньому виросли водорості.
    Like
    1
    252views 8Plays
  • #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги

    “Змія й крила ночі” Карісса Бродбент
    Перша частина циклу
    Видавництво Віват

    Це вражаюче похмура історія про шлях Ореї, людини, вихованої королем вампірів. Колись вампіри вбили всю її родину, але король Вінсент побачив щось у дівчинці, тож забрав її у палац і зробив з неї зброю, яка може захистити себе й інших людей. От тільки Орея дуже не любить все людське в себе, тож відправляється на таку собі “Гру в кальмара”, переможець якої може отримати не вaгін корейських вон, а право на бажання, яке богиня Ніаксія має виконати.

    Я не одразу вкинулася в цю історію, бо сумний початок задав не найкращий тон. Але далі я настільки прониклася світом, Ореєю, Вінсентом, Рейном, Міш, що відривати себе від книги було складно. Коли я читала про оцей вампірський світ, то думала, що десь така фігня була б, якби Баффі не закрила Пекельну пащу - люди борсаються собі у окремих кварталах, а вампіри приколу заради частенько виходять на них полювати. Але тут є своя Баффі, яка з дитинства вчиться битися, виживати і нікому не довіряти. І всі ці захисні шари настільки щільно до неї прилягають, що декому довелося неабияк попітніти, щоб хоч якось налагодити контакт.

    Титульна пара стає зрозумілою досить швидко, але авторка підготувала нам пекельний slow burn. Герої настільки повільно йдуть один до одного, шо я вже навіть і не розраховувала на якісь сцени 18+. Але вони там є, і написані дуже гарно. А який розкішний момент з приготуванням їжі (хто читав, як вам?). Здається, я навіть чула, як він проговорив цю фразу вголос (божечки, все, дожилася, чую голоси…)

    Парадокс - фінал для мене був більш-менш очевидним, але від цього не став менш карколомним. Тому без продовження тут не обійтися.
    #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги “Змія й крила ночі” Карісса Бродбент Перша частина циклу Видавництво Віват Це вражаюче похмура історія про шлях Ореї, людини, вихованої королем вампірів. Колись вампіри вбили всю її родину, але король Вінсент побачив щось у дівчинці, тож забрав її у палац і зробив з неї зброю, яка може захистити себе й інших людей. От тільки Орея дуже не любить все людське в себе, тож відправляється на таку собі “Гру в кальмара”, переможець якої може отримати не вaгін корейських вон, а право на бажання, яке богиня Ніаксія має виконати. Я не одразу вкинулася в цю історію, бо сумний початок задав не найкращий тон. Але далі я настільки прониклася світом, Ореєю, Вінсентом, Рейном, Міш, що відривати себе від книги було складно. Коли я читала про оцей вампірський світ, то думала, що десь така фігня була б, якби Баффі не закрила Пекельну пащу - люди борсаються собі у окремих кварталах, а вампіри приколу заради частенько виходять на них полювати. Але тут є своя Баффі, яка з дитинства вчиться битися, виживати і нікому не довіряти. І всі ці захисні шари настільки щільно до неї прилягають, що декому довелося неабияк попітніти, щоб хоч якось налагодити контакт. Титульна пара стає зрозумілою досить швидко, але авторка підготувала нам пекельний slow burn. Герої настільки повільно йдуть один до одного, шо я вже навіть і не розраховувала на якісь сцени 18+. Але вони там є, і написані дуже гарно. А який розкішний момент з приготуванням їжі (хто читав, як вам?). Здається, я навіть чула, як він проговорив цю фразу вголос (божечки, все, дожилася, чую голоси…) Парадокс - фінал для мене був більш-менш очевидним, але від цього не став менш карколомним. Тому без продовження тут не обійтися.
    Love
    2
    1Kviews 1 Shares
More Results