Наші пращури зналися на мистецтві виживання у холодну пору року.
ПЕРИНА ПУХОВА
Для нас вона стала збірником пилу і майже всі її позбулися.
Але зараз вона ой яка актуальна !
Якщо ви лягли в перину, ви зникли для світу. Вона обіймає вас з усіх боків.
Єдиний мінус: вилізти з неї вранці у холодну квартиру - це подвиг, вартий ордену.
Зберігай, воно тобі згодиться.

🌪Usyk-17 готується проводити вечори боксу в Україні

За інформацією, промоутерська компанія Usyk-17, Ready to Fight та федерація боксу України будуть разом організовувати вечори боксу за участю збірників. Будуть залучати передусім перших номерів національної команди та загалом членів збірної 🔝

Ціль такої співпраці – дати нашим боксерам більше бойової практики перед відбором на олімпійські ігри в Лос-Анджелесі 2028 року та полегшити їхній повноцінний перехід у профібокс. Планується, що боксери будуть виступати і по аматорах, і по профі.

Також чув, що планується кастинг на вечори боксу, але поки незрозуміло, у якому форматі 👀

👉Дебютний вечір боксу планують провести 21 березня.
📺Трансляція – на DAZN.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

Наші джерела: Путін копає ще глибше 🕳️👷‍♂️
Після заяви Сергія Лаврова про нібито атаку українських безпілотників на одну з резиденцій Путіна 🛩️💥, російський президент, за інформацією наших джерел у Кремлі, ухвалив стратегічне рішення — терміново будувати новий, ще глибший бункер 🏗️🔒.
Бункер матиме кілька рівнів секретності 🧩, а головною родзинкою стануть підземні залізничні тунелі 🚇 у напрямку Китаю 🇨🇳 та Північної Кореї 🇰🇵. Проєкт отримав робочу назву «Союзна нора» 🐾.
Особливу увагу Путін приділив інтер’єру 🎨📚. У бункері вже закладено бібліотеку з повним зібранням праць чучхе 📕 та збірником цитат Сі Цзіньпіна 📘. За словами джерел, це зроблено «на випадок, якщо доведеться тимчасово переховуватися у союзників» 🧳🕶️.
«Він вважає, що знання мудрих книжок допоможе швидше завоювати прихильність господарів» 🤝📖 — пояснює кремлівський інсайдер 🤫. За окремим планом, Путін тренується цитувати Сі та Кіма напам’ять — без папірця 🧠🗣️.
ТГ Підпишись на ХУЙЛО.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Українські щедрівки та колядки на Ютуб каналі СвітлоСказ ❄️
Ми готуємо збірник зимових пісень.
Дуже гарно, аж на душі тепліше.
🎧🎵🎵оригинальный звук - SvitloSkaz

#історія #події
🔬 Науковий форпост у вигнанні: Заснування УВАН у Німеччині.
Сьогодні, 15 листопада 1945 року, українська наукова думка отримала новий потужний осередок, попри трагічні обставини еміграції. У німецькому місті Аугсбург було офіційно засновано Українську вільну академію наук (УВАН). 🇺🇦

Створення цієї інституції стало прямим наслідком Другої світової війни та другої хвилі української політичної й інтелектуальної еміграції. Тисячі вчених, письменників та діячів культури, рятуючись від радянського та нацистського режимів, опинилися в таборах для переміщених осіб (D.P. camps) у Німеччині та Австрії.

Місія збереження 🛡️

Головною місією УВАН було збереження та розвиток української науки і культури поза межами України, де вони зазнавали жорстоких репресій і русифікації. Серед засновників та перших членів УВАН були видатні вчені, які свого часу працювали у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) у Києві, але були змушені емігрувати.
Першим президентом УВАН став видатний мовознавець і історик Дмитро Дорошенко. Після його смерті академію очолив інший світової відомості вчений — Володимир Кубійович.

Діяльність та вплив 📚

Незважаючи на вкрай складні умови існування в еміграції, УВАН швидко розгорнула активну діяльність:
* Публікації: Видавалися наукові збірники, монографії та дослідження, часто за умов гострого дефіциту ресурсів.
* Секції: Було створено історико-філософську, філологічну, природничо-математичну та інші секції.
* Світове визнання: УВАН стала важливою ланкою, що з’єднувала українську науку зі світовою. Вона виконувала роль національного наукового центру, доки справжня академія в Україні перебувала під тотальним радянським контролем.
Після хвилі переселення українців до Північної Америки, центри УВАН були перенесені та засновані у США (Нью-Йорк) та Канаді (Вінніпег), де вони продовжують свою роботу й донині.
15 листопада 1945 року стало символом незламності українського інтелекту, довівши, що наукова думка не має кордонів і не може бути знищена політичними режимами.

15 листопада 1967 року у Львові був заарештований журналіст і правозахисник В'ячеслав Чорновіл. Звинувачений у поширенні «завідомо неправдивих вигадок» на адресу совєцького державного і суспільного ладу, він був засуджений до трьох років позбавлення волі.

В'ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки (нині — селище міського типу) Черкаської області. Навчався на філологічному, а згодом — факультеті журналістики Київського державного університету, по закінченні якого працював редактором на телебаченні, літературним критиком, був секретарем комсомолу будівництва Київської ГЕС. У 1964 році він вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту, проте до навчання його не допустили через політичні переконання.

З середини 1960-х років Чорновіл долучився до культурницького та суспільно-політичного руху шістдесятників, що являв собою спробу молодих митців унезалежнення своєї творчості від канонів соцреалізму, і став активним учасником правозахисного руху.

4 вересня 1965 року під час прем'єри у кінотеатрі «Україна» фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом він публічно виступив проти арештів української інтелігенції. Підготовлені ним збірники «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")» про переслідування інакомислячих та свавілля влади ілюстрували надуманість обвинувачень та розбіжності між декларованими і реальними правами людини в ссср.

24 липня 1967 року після прямої вказівки прокурора усср Федора Глуха прокурор Львівської області Б. Антоненко порушив кримінальну справу проти Чорновола, звинуваченого у написанні та поширенні наклепницьких вигадок на совєцький лад. Під приводом побоювань, що перебуваючи на свободі Чорновіл «може перешкоджати встановленню істини по справі», 31 липня було видано постанову про його арешт. 3 серпня В'ячеслав Чорновіл був арештований та ув'язнений у Львівському кгб. Процедура слідства нагадувала класичні для радянського правосуддя справи: заперечення права людини звертатися зі скаргами, ігнорування свідків, заявлених підозрюваним тощо, що змусило Чорновола вдатися до дев'ятиденного голодування. Наприкінці жовтня справу було передано до суду.

15 листопада 1967 року у Львівському обласному суді відбувся розгляд кримінальної справи проти В'ячеслава Чорновола. Йому інкримінувалося поширення завідомо неправдивих вигадок на адресу совєцького державного і суспільного ладу (ст.187, ч.1.), за які він отримав максимально допустиме статтею покарання у вигляді позбавлення волі на три роки, проте відбув лише половину терміну за амністією з нагоди 50-річчя совєцької влади.

Продовжуючи ведення правозахисної діяльності, з 1970 року Чорновіл почав нелегально видавати машинописний журнал «Український вісник», який інформував про рух опору в Україні. Шукаючи його редакторів, на початку 1972 року він був заарештований вдруге і попри відсутність доказів, був засуджений до 6 років позбавлення волі і 3 років заслання, які відбував у мордовських таборах. У 1979 році на засланні Чорновіл став членом Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, у 1980 році був заарештований за сфабрикованим звинуваченням у спробі зґвалтування, за що отримав п'ять років якутських таборів.

До України В'ячеслав Чорновіл повернувся у 1985 році, після чого долучився до громадсько-політичної роботи. У незалежній Україні він займався журналістською роботою, політикою, обирався депутатом Верховної Ради України.

🕯Загинув у автомобільній аварії 25 березня 1999 році поблизу міста Бориспіль на Київщині. Згідно з висновками кількох експертів, на черепах В'ячеслава Чорновола та його водія Євгенія Павлова є своєрідні тріщини, походження яких незрозуміле – експерти не знайшли елементів автомобіля, які могли спричинити такі ушкодження. Це частково підтверджує версію, що Павлова та Чорновола могли добивати кастетами вже після зіткнення.

14 серпня 1873 р. народився один з фундаторів українського спорту Іван Боберський, професор, педагог, державний діяч, фундатор і популяризатор спортивного руху на Галичині.

Народився в селі Доброгостів на Дрогобиччині в родині священика. Був старшим із шести дітей отця Миколи Боберського. Історики припускають, що родина Боберських походила з давнього шляхетного роду і належала до гербу Сас.

Учився у Самбірській та Першій українській академічній гімназії у Львові, університетах Львова, Відня та Граца. У Відні закінчив 1-річний курс по гімнастиці та отримав сертифікат, який давав йому право викладати цю дисципліну в загальноосвітній середній школі. Багато подорожував Швецією, Німеччиною, Чехією, цікавився різними методиками «тіловиховання» (фізкультури) та спорту. Його кумирами стали «батько німецького спорту» Фрідріх Ян та засновник чеського «Сокола» Мирослав Тирш.

Повернувшись у 1900 році до Львова, Боберський отримує місце викладача німецької мови й класичної філології та фізкультури у Першій академічній гімназії. Тут він активно починає впроваджувати засади «тіловиховання» серед педагогів, створивши у черевні 1901 року разом з Альфредом та Леонардом Будзиновськими Учительський гурток для підготовки вчителів руханки. Невдовзі в гуртку відкривається і жіночий відділ – однією з його вихованок була Олена Степанів, найперша жінка-хорунжа Українських січових стрільців.

Вступає у спортивне товариство «Сокіл», де на загальних зборах його практично одразу обрано заступником голови товариства, а згодом – і головою. Під керівництвом Боберського Львівський «Сокіл» стає центральним Товариством «Сокіл-Батько», довкола якого гуртуються сотні гнізд-осередків в містах та селах Галичини. У 1914 році їх налічувалося вже 974, майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Щоб популяризувати спорт на Галичині, Боберський регулярно проводить показові заняття, бере участь у міжнародних конгресах, Всесокільських злетах тощо. Активними членами Товариства «Сокіл-Батько» були сини Івана Франка – Петро і Тарас.

Для масових показових виступів ініціює створення стадіону для українців у Львові, який отримав назву «Український город». Для збору коштів Товариство «Сокіл-Батько» випустило спеціальні картки. Саме тут з 1911 року відбувалися спортивні, гімнастичні та інші українські заходи, свята, а також започатковані Боберським «Запорозькі Ігрища» – своєрідний аналог Олімпійських ігор на Галичині.

Професор Боберський став теоретиком спортивної справи. Він перекладав з іноземних мов посібники для занять спортом, видавав власні, редагував львівські спортивні видання. Запровадив українські аналоги різних видів спорту – «сітківка» або «відбиванка» (волейбол), «копаний м’яч» (футбол), «наколесництво» (велоспорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей), «лещетарство» (лижний спорт) тощо. Займався активним впровадженням цих видів спорту в українське життя. Підтримував розвиток «Пласту».

З початком Першої світової війни долучився до формування легіону Українських Січових стрільців, увійшов до складу Бойової управи стрілецтва. Видав книги «УСС в Карпатах», «Збірник пісень УСС», а також зібрав і зберіг документальні матеріали про українське військо.

З 1915 року Іван Боберський – член Головної Української Ради, згодом Загальної Української Ради, у 1918-1919 – референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР. У листопаді 1920 року за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР виїхав повноважним представником до США та Канади для організації допомоги стрілецькому війську, пізніше став представником Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді. Перебуваючи в Америці, Боберський продовжив видавничу та журналістську діяльність.

У 1932 році перебрався з Канади до тодішньої Югославії, де мешкав у маленькому словенському містечку Тржичі, звідки була родом його дружина Жозефіна. Там він і помер 17 серпня 1947 року, до останнього підтримуючи стосунки з Галичиною.

4 квітня 1943 року сотня УПА Олексія Брися (псевдо «Остап») розгромила нацистський концтабір у селі Лобачівка на Волині й звільнила в’язнів.

Восени 1941-го німці змусили працездатне населення Лобачівки збудувати концтабір. Сюди звозили арештованих із усього Горохівського району комуністів, націоналістів, членів допоміжної поліції, в якій служили українці та яких підозрювали у зв’язках із УПА. Частину ув’язнених нацисти розстрілювали.

«Мені довелося бути у Лобачівському таборі декілька днів, але поліцай Сусь випустив мене, – згадував мешканець села Петро Чучман. – Багато полонених поліцаї розстріляли. Поліцай брав кількох людей і йшов заготовляти віники в ліс. Виводив їх в урочище Звіринець і там розстрілював. Особливо старався поліцай Коломієць, який знищив багато невільників. Пізніше там було виявлено останки загиблих людей. Коли повстанці з УПА напали на табір, вони визволили всіх в’язнів і захопили в полон поліцаїв-охоронців і коменданта табору Герасимовича, якого застрілили. Поліцаю Коломійцю вдалося втекти і сховатися».

«Наступ на Лобачівку ми провели за всіма правилами військової тактики, – згадував Олексій Брись. – Оточили село, зробили засідку з кулеметами. Бій тривав близько двох годин, загинуло 6 вояків УПА, вбито 43 нiмецьких вояків i поліцаїв». В’язнів відпустили додому, коменданта привселюдно розстріляли на вулиці.

Цього ж дня повстанці напали на німецьку автоколону на шосе Горохів - Берестечко біля Лобачівського лісу. Влаштувавши засідку, дві чоти УПА з відділу Остапа знищили 8 вантажних та 2 легкових автомобілі. Начальника горохівської жандармерії Гампеля взяли у полон, а згодом розстріляли. Повстанці втратили лише одного побратима – Калістрата Дзюбу, уродженця села Брани.

Антинацистська боротьба УПА на початку квітня 1943-го була особливо активною. Збірник Інституту історії НАНУ «ОУН і УПА в 1943 році. Документи» наводить дані радянських партизанів про те, що на початок квітня 1943 року найбільшого розмаху антинімецькі акції українських повстанців набули на півдні Волині, поблизу Мізоча, Острога, Кременця, Верби. Зокрема, під час нападу на містечко Вербу було вбито 120 німецьких солдатів, у боях за село Шимовку – 24, за Остріг – 32, в Мізочі – 11. Радянські партизани відзначали, що у квітні 1943 року щодня з лісів Острозького, Шумського й Мізоцького районів на антигітлерівські акції виїжджало 60-70 возів із повстанцями.

Нещодавно на аукціоні в інтернеті мені трапилась книжка "Кремінь" Григорія Сагайдака. Я вирішила її купити і прочитати, бо в інтернеті його віршів я не знайшла, а земляк все ж таки)
Трохи про автора з Вікипедії

Григорій Іванович Сагайдак народився10 лютого 1925 року в с. Вигурівщина — український поет, педагог, краєзнавець, громадський діяч, дисидент.

Під час Другої Світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував з 1942 по 1945 рік покарання в концтаборі Маутхаузен.
З 1945 по 1949 рік служив у лавах Радянської Армії за кордоном (Австрія, Угорщина, НДР).
Після демобілізації працював на підприємствах міста Києва та навчався в Київському державному університеті на філологічному факультеті.
Після закінчення в 1970 році університету працював учителем у школі – викладав мову та літературу.

Займався літературною діяльністю – писав вірші, прозові твори, а також краєзнавчі нариси.
Публікувався в періодичних виданнях, у збірниках «Боян» та «З облоги ночі». Окремими книгами вийшли романи «Горицвіт із попелу» та «Кремінь».
Був прийнятий до Спілки письменників України.

У 1960-1970 роки Григорій Сагайдак збирав у себе вдома національно свідому молодь, де спільно читали та обговорювали історію України Грушевського, Аркаса, самвидав Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Належав до проводу підпільної патріотичної групи. Був репресований.

Григорій Іванович Сагайдак протягом багатьох років займався активною громадською роботою, був членом Конгресу української інтелігенції та заступником голови Товариства репресованих Ватутінського району міста Києва.

Помер Григорій Іванович Сагайдак 23 жовтня 2005 року, похований на Лісовому кладовищі Києва.

✍️До вашої уваги електронна версія художньо-публіцистичного збірника «Берегині України», який розкриє вам історії справжніх героїнь нашого часу! 📗Видання, з яким ви можете ознайомитись на сайті бібліотеки, покликане бути одним із численних чинників героїзації наших захисниць, стати яскравою ілюстрацією справді всенародної боротьби українців зі споконвічним ворогом. Автори представляють читачеві українських жінок – справжніх берегинь, які діють у нашій суворій реальності.
📗Збірник складається з різноманітних літературних і журналістських жанрів. Сюди увійшли документальні оповідання, нариси, есеї, інтерв’ю, вірші, спогади тощо.
Відчуйте силу та відвагу українських жінок!
https://www.calameo.com/read/006815442723ca500c29a