#світ
🐋 Сім’я кашалотів — це не просто група тварин, а справжня соціальна спільнота.
🔹 Кашалоти живуть у матріархальних групах: кілька самок із дитинчатами тримаються разом роками.
🔹 Самці ж ведуть більш усамітнене життя і приєднуються лише в період розмноження.
🔹 У групі тварини піклуються одне про одного: допомагають у догляді за малечею, захищають поранених, вчаться разом.

Це розумні, тісно згуртовані родини — зі своєю "мовою", звичками й навіть культурою.

Морські гіганти з великим серцем ❤️

Ще задовго до того, як ім’я Марта Стюарт стало синонімом гарного смаку, елегантності та американського стилю життя, вона була відома як Марта Костира — найстарша донька в родині з шістьма дітьми. Вона народилася у заможній польсько-католицькій сімʼї й виросла в містечку Натлі, штат Нью-Джерсі.

Vogue публікує архівні знімки Марти Стюарт — ще до того, як вона стала однією з найвпливовіших жінок Америки. Ці фото — візуальна історія жінки, яка перетворила власне ім’я на глобальний бренд і створила нову естетику повсякденного життя.

https://vogue.ua/article/fashion/persona/26-arhivnih-foto-molodoji-ma...

#архітектура #історія
Палац Потоцьких у Тульчині.
Будівництво розпочалося в 1782 році за проєктом французького архітектора Лакруа, цей палац став справжнім центром світського життя. Власник, граф Станіслав Щенсний Потоцький, мав понад 100 тисяч кріпаків, приватний театр на 200 акторів, картинну галерею, бібліотеку на 17 000 томів і розкішний парк із каналами та альтанками.

Палац був серцем великого ансамблю: два флігелі, друкарня, оранжереї, турецькі лазні, стайні, а підземні ходи з’єднували його з іншими частинами міста.

Після смерті графа маєток успадкувала Софія Потоцька, але сини розтринькали значну частину багатства. Доля палацу змінювалась: від розкішних балів до лічниці для вояків УГА під час революції 1917–1921 років.

Сьогодні у палаці діє Тульчинський фаховий коледж культури та проводяться мистецькі події, зокрема фестиваль OperaFest. Попри часткову руйнацію, ансамбль продовжує вражати своєю архітектурою та масштабом.

Калейдоскоп @irina_virna Ukrainian
У мельканні днів минає життя:
Злітає, мерехтить, спадає
Чарує калейдоскоп маяття:
Яскравіє, зблискує, манить, зітхає.

Дитяча зАбавка-забАва.
Орнамент різних кольорів.
Мінлива таємнича зваба -
Калейдоскоп дзеркальних відчуттів.

Життєві дні летять птахами,
Ясніють зорями мрійливі сни.
Чарують, мерехтять, мелькають
Орнаменти калейдоскопу днів.
Музичний супровід @RosaBand2
https://youtu.be/UOUIY0rv8zs?si=8Q0MdInpxy3t_gNi
#авторськівірші
#віршотерапія
#українська поезія
#вірші українською
#поезія
#віршпісня
#відеопоезія
#suno
#суно
#рок
#віршідля душі

🔴Невідомий воїн ЗСУ: на кладовищі в Ніжині покояться неіндифіковані тіла захисників
📎На початку повномасштабного вторгнення, у лютому 2022-го, до Ніжинського моргу з-під Чернігова привезли 8 тіл воїнів ЗСУ. Тіла воїнів були обгорілі й неопізнані. В Ніжинському морзі проби ДНК не проводили, тому всі 8 тіл переправили до Борзни. Потому до Ніжина привезли вже шестеро тіл: щодо двох – з’ясували, що це були збиті військові льотчики…
📍Решту 6 тіл захисників поховали в Ніжині на Алеї Героїв, що на Фрунзівському кладовищі.
🗣Довго про цих воїнів не було жодних відомостей. На хрестах на могилах Героїв, які віддали за нас життя, було написано тільки номер…  Але у ході проведення досудового розслідування, висновками молекулярно-генетичної ексертизи, було встановлено співпадіння деяких ДНК-профілів невпізнаних трупів з рідними.
❗️Так, було встановлено ДНК-профіль тіл Героя, підписаного №1 – тіло ексгумували і перезаховали в іншому місті;
Труп №2 – по цей день залишається невстановленим, рідних не знайдено.
Труп під №3 – установлено ДНК-профіль, рідні знайшлися, але тіло ще не перепоховали.
Труп №4 – встановлено ДНК-профіль з приміткою “можливо”.
Труп №5 – Героя перепоховали далеко від Ніжина.
Труп №6 – ексгумовано і перепоховано.
😘 YouTube 📹 Tik-tok 😢 t.me

"Коло повторів"

Він лежав у кімнаті з думками,
"А що якщо..?", один на один.
Ледве міг спати ночами —
Вистачало лише кілька годин.

Світ здавався беззвучним і тьмяним,
Як обгортка забутої мрії.
Все навколо здавалося злим,
Навіть дотик вітру до шиї.

Він дивився у стелю щовечора,
Як в пророчі безликі рядки.
І життя розсипалось на втечі —
Від людей, від надій, від руки.

Пив вино — не заради сп'яніння,
А щоб серце на мить затихло.
І молився не Богу, а тіням,
Щоб усе хоч на мить було тихо.

Він не кликав її по імені —
В голові воно й так било скло.
Всі думки — мов ножі за спинами,
Що кололи, коли не було.

І не плакав, бо сльози згоріли
Ще тоді, як ішла не назад.
Лиш рубці, що лишились на тілі,
Замінили й обійми, й парад.

І сидів, ніби вічність у пастці,
Без натхнення, без слів, без причин.
На столі — старі фото в окрапці
Від безсоння і чорних думчин.

А на вулиці осінь вмирала,
Листя сипалось, наче жалі.
А душа його кволо кричала —
Та ніхто не почув у імлі.

І так дні переходили в ночі,
Без потреб, без потреби в собі.
І здавалось, що вже не пророчі
Навіть сни, навіть крик у журбі.

І так далі — за кругом повторів,
Без надії, що щось ще прийде.
Лиш кімната, де болем говорять
Стіни ті, що тримають ніде.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

#архів
1947 рік. 15-річна Елізабет Тейлор разом зі своєю матір’ю Сарою на кухні.
Ще зовсім юна, але вже відома акторка, яка підкорила Голлівуд своєю красою й талантом.

Сара була не лише мамою, а й наставницею та менеджеркою, яка підтримувала доньку у кожному кроці. І хоч життя Елізабет було сповнене слави, буремних романів і злетів, ці прості миті з рідними залишалися найдорожчими.

#тварини
Південний опосум — невеликий сумчастий звір з Південної Америки, схожий на мишу з хвостом, що чіпляється за гілки.
🐾 Веде нічний спосіб життя, харчується комахами, плодами й дрібними тваринами. А ще прикидається мертвим, коли загрожує небезпека — класика жанру!

Сумчастий, але не кенгуру 😄

ІСТИНА

Чи квіти хтось посіє, чи жита́,
Чи висипле на тацу небо зо́рі,
В усьому є та правдонька свята́,
Де дякувать за все і Богу й долі.

В усьому є та правдонька свята́,
Яка в житті показує дороги,
Несемо кожен ми свого́ хреста
І оббиваєм з ним якісь пороги.

Несемо кожен ми свого́ хреста,
Ніхто у цьо́му нам не допоможе,
Зі скаргою не пишемо листа,
Хоч біль і совість нас, буває, гложе.

Зі скаргою ми пишемо листа,
Усе приймаєм з радістю і смутком,
Бо, ма́буть, в цьому істина проста…
Життєвий кошик повниться й здобутком.

Є, ма́буть, в цьому істина проста,
Та часто ми не думаєм про неї,
Життя біжить, біжать наші літа́,
Які не за́вжди квітнуть, як лілеї.

Життя біжить, біжать наші літа́,
Та пам’ять наша геть усе карбує.
Аби в душі́ не бу́ла пустота…
Життєві рани час не залікує.

12.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045551

Найнеочікуваніший лайфхак, до якого нас життя не готувало😅