Гавкасти від ШІ: шерстяні на стрімах обговорюють буденне життя з шкіряними🐕
Таке ми дивимося👍

🤵👰Кріштіану Роналду одружується: зірковий португальський футболіст зробив пропозицію своїй дівчині Джорджині Родрігес після дев'яти років стосунків.

Кохана суперзірки виклала світлину із величезним камінчиком та підписом "Так, кохаю. У цьому і усіх подальших життях".

До речі, пара виховує п'ятьох дітей: двох спільних та трьох, народжених сурогатними матерями.
#World_Football #football #European_football @European_football
#футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#архітектура #історія
Палац Потоцьких у Тульчині.
Будівництво розпочалося в 1782 році за проєктом французького архітектора Лакруа, цей палац став справжнім центром світського життя. Власник, граф Станіслав Щенсний Потоцький, мав понад 100 тисяч кріпаків, приватний театр на 200 акторів, картинну галерею, бібліотеку на 17 000 томів і розкішний парк із каналами та альтанками.

Палац був серцем великого ансамблю: два флігелі, друкарня, оранжереї, турецькі лазні, стайні, а підземні ходи з’єднували його з іншими частинами міста.

Після смерті графа маєток успадкувала Софія Потоцька, але сини розтринькали значну частину багатства. Доля палацу змінювалась: від розкішних балів до лічниці для вояків УГА під час революції 1917–1921 років.

Сьогодні у палаці діє Тульчинський фаховий коледж культури та проводяться мистецькі події, зокрема фестиваль OperaFest. Попри часткову руйнацію, ансамбль продовжує вражати своєю архітектурою та масштабом.

Калейдоскоп @irina_virna Ukrainian
У мельканні днів минає життя:
Злітає, мерехтить, спадає
Чарує калейдоскоп маяття:
Яскравіє, зблискує, манить, зітхає.

Дитяча зАбавка-забАва.
Орнамент різних кольорів.
Мінлива таємнича зваба -
Калейдоскоп дзеркальних відчуттів.

Життєві дні летять птахами,
Ясніють зорями мрійливі сни.
Чарують, мерехтять, мелькають
Орнаменти калейдоскопу днів.
Музичний супровід @RosaBand2
https://youtu.be/UOUIY0rv8zs?si=8Q0MdInpxy3t_gNi
#авторськівірші
#віршотерапія
#українська поезія
#вірші українською
#поезія
#віршпісня
#відеопоезія
#suno
#суно
#рок
#віршідля душі

ІСТИНА

Чи квіти хтось посіє, чи жита́,
Чи висипле на тацу небо зо́рі,
В усьому є та правдонька свята́,
Де дякувать за все і Богу й долі.

В усьому є та правдонька свята́,
Яка в житті показує дороги,
Несемо кожен ми свого́ хреста
І оббиваєм з ним якісь пороги.

Несемо кожен ми свого́ хреста,
Ніхто у цьо́му нам не допоможе,
Зі скаргою не пишемо листа,
Хоч біль і совість нас, буває, гложе.

Зі скаргою ми пишемо листа,
Усе приймаєм з радістю і смутком,
Бо, ма́буть, в цьому істина проста…
Життєвий кошик повниться й здобутком.

Є, ма́буть, в цьому істина проста,
Та часто ми не думаєм про неї,
Життя біжить, біжать наші літа́,
Які не за́вжди квітнуть, як лілеї.

Життя біжить, біжать наші літа́,
Та пам’ять наша геть усе карбує.
Аби в душі́ не бу́ла пустота…
Життєві рани час не залікує.

12.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045551

Ще задовго до того, як ім’я Марта Стюарт стало синонімом гарного смаку, елегантності та американського стилю життя, вона була відома як Марта Костира — найстарша донька в родині з шістьма дітьми. Вона народилася у заможній польсько-католицькій сімʼї й виросла в містечку Натлі, штат Нью-Джерсі.

Vogue публікує архівні знімки Марти Стюарт — ще до того, як вона стала однією з найвпливовіших жінок Америки. Ці фото — візуальна історія жінки, яка перетворила власне ім’я на глобальний бренд і створила нову естетику повсякденного життя.

https://vogue.ua/article/fashion/persona/26-arhivnih-foto-molodoji-ma...

"Коло повторів"

Він лежав у кімнаті з думками,
"А що якщо..?", один на один.
Ледве міг спати ночами —
Вистачало лише кілька годин.

Світ здавався беззвучним і тьмяним,
Як обгортка забутої мрії.
Все навколо здавалося злим,
Навіть дотик вітру до шиї.

Він дивився у стелю щовечора,
Як в пророчі безликі рядки.
І життя розсипалось на втечі —
Від людей, від надій, від руки.

Пив вино — не заради сп'яніння,
А щоб серце на мить затихло.
І молився не Богу, а тіням,
Щоб усе хоч на мить було тихо.

Він не кликав її по імені —
В голові воно й так било скло.
Всі думки — мов ножі за спинами,
Що кололи, коли не було.

І не плакав, бо сльози згоріли
Ще тоді, як ішла не назад.
Лиш рубці, що лишились на тілі,
Замінили й обійми, й парад.

І сидів, ніби вічність у пастці,
Без натхнення, без слів, без причин.
На столі — старі фото в окрапці
Від безсоння і чорних думчин.

А на вулиці осінь вмирала,
Листя сипалось, наче жалі.
А душа його кволо кричала —
Та ніхто не почув у імлі.

І так дні переходили в ночі,
Без потреб, без потреби в собі.
І здавалось, що вже не пророчі
Навіть сни, навіть крик у журбі.

І так далі — за кругом повторів,
Без надії, що щось ще прийде.
Лиш кімната, де болем говорять
Стіни ті, що тримають ніде.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

Найнеочікуваніший лайфхак, до якого нас життя не готувало😅

#тварини
Південний опосум — невеликий сумчастий звір з Південної Америки, схожий на мишу з хвостом, що чіпляється за гілки.
🐾 Веде нічний спосіб життя, харчується комахами, плодами й дрібними тваринами. А ще прикидається мертвим, коли загрожує небезпека — класика жанру!

Сумчастий, але не кенгуру 😄

#поезія
Вітер весняний співає
Пісню свою золоту…
Вітроньку! Тихо! Благаю!
Яблуні білі в цвіту…

Не розривай їх, не треба!
Знаєш ту казку життя?
Тут десь кінчається небо
І починаюся я.

Казку громів і блакиті…
Тихо назустріч іду…
Хочу по новому жити!
Яблуні білі в цвіту…

Птицею хочу зробитись,
Білим, німим пелюстком,
Хочу… комусь-то приснитись
Легким і радісним сном…

Вітер весняний колише
Віття прозоре в саду…
Вітроньку! Любий мій! Тихше!
Яблуні білі в цвіту…

Ладя Могилянська