"Коло повторів" Він лежав у кімнаті з думками, "А що якщо..?", один на один. Ледве міг спати ночами — Вистачало лише кілька годин. Світ здавався беззвучним і тьмяним, Як обгортка забутої мрії. Все навколо здавалося злим, Навіть дотик вітру до шиї. Він дивився у стелю щовечора, Як в пророчі безликі рядки. І життя розсипалось на втечі — Від людей, від надій, від руки. Пив вино — не заради сп'яніння, А щоб серце на мить затихло. І молився не Богу, а тіням, Щоб усе хоч на мить було тихо. Він не кликав її по імені — В голові воно й так било скло. Всі думки — мов ножі за спинами, Що кололи, коли не було. І не плакав, бо сльози згоріли Ще тоді, як ішла не назад. Лиш рубці, що лишились на тілі, Замінили й обійми, й парад. І сидів, ніби вічність у пастці, Без натхнення, без слів, без причин. На столі — старі фото в окрапці Від безсоння і чорних думчин. А на вулиці осінь вмирала, Листя сипалось, наче жалі. А душа його кволо кричала — Та ніхто не почув у імлі. І так дні переходили в ночі, Без потреб, без потреби в собі. І здавалось, що вже не пророчі Навіть сни, навіть крик у журбі. І так далі — за кругом повторів, Без надії, що щось ще прийде. Лиш кімната, де болем говорять Стіни ті, що тримають ніде. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

#література 100 віршів увійшли до альманаху сучасної української феміністичної поезії «Другий вінок». Упорядниці збірки - Оля Новак та Олена Павлова, письменниці та кураторки культурних проєктів. Назва альманаху символічно перегукується з «Першим вінком» — культовою книжкою, що вийшла 1887 року. Її видали Олена Пчілка і Наталя Кобринська, які вперше в історії української літератури зібрали під однією палітуркою твори самих лише жінок-авторок — 17 письменниць. Альманах відкриває вірш Оксани Забужко «Не руш моїх кіл!». До книжки обирали знакові та культові сучасні вірші про різноманітні жіночі досвіди. 10 тематичних розділів про силу сестринства, тілесність, дорослішання, війну, політичні та суспільні ролі жінок, досвід материнства, насильство, значення та вплив інших жінок. Передзамовлення триває до 26 серпня. https://www.smoloskyp.com.ua/product/drugyj-vinok-almanah-feministychnoyi-poeziyi-peredzamovlennya/

#поезія Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25 Сашко Середа

"Гріх" Я пам’ятаю тихі ранки в світлі, Де сонце лилось у мої крила. І я несла молитви білі, Не знаючи, що все — мана й втома сіра. Ти шепотів про вічну ласку, Про світ, де болю не буває. І я ішла тобі на казку, Не знаючи, що серце помирає. Я крила берегла від бурі, Щоб їх не рвали темні ночі. Але у хмарах — слід похмурий, І попіл впав мені у очі. І я ступила в першу зраду, Відчула гіркоту у слові. Затерпло небо, мов від яду, І тиша стала чорним морем. Мої пера спивала хуга, Вогонь торкався їх до болю. І раптом зник небесний другий Подих — і я впізнала втому. Криваві крила, наче стяги, Тримають споминів руїни. І Боже, скільки треба жаги, Щоб вмерла віра без провини. Моя благодать згоріла тихо, І попіл впав на власну тінь. Я впала в прірву, там без виходу, І стала свідком мертвих снів. Тепер лиш вітер рве узлісся Моїх колишніх світлих днів. Я янгол з кров’ю на зап’ястях, Що світ забув… і Бог сховав. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

Калейдоскоп @irina_virna Ukrainian У мельканні днів минає життя: Злітає, мерехтить, спадає Чарує калейдоскоп маяття: Яскравіє, зблискує, манить, зітхає. Дитяча зАбавка-забАва. Орнамент різних кольорів. Мінлива таємнича зваба - Калейдоскоп дзеркальних відчуттів. Життєві дні летять птахами, Ясніють зорями мрійливі сни. Чарують, мерехтять, мелькають Орнаменти калейдоскопу днів. Музичний супровід @RosaBand2 https://youtu.be/UOUIY0rv8zs?si=8Q0MdInpxy3t_gNi #авторськівірші #віршотерапія #українська поезія #вірші українською #поезія #віршпісня #відеопоезія #suno #суно #рок #віршідля душі

ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ (Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…») Як можна жити там – цього́ не знаю, Не довело́сь мені таке пізнать, Але молю́ і Господа благаю, Аби в житті цього́ не скуштувать. Як можна жити там – себе питаю, Та відповідь не можу я знайти, Минає час й до цьо́го повертаю… Щоб я… життя й… далекії світи… Як можна жити там – питання вічне, Але, напевно, кожному своє́, Та точно це не є ніщо́ трагічне, Та вічне відчуття, що не своє́. Як можна жити там – не уявляю, Бо доля не закинула туди, Але в думках я це перебираю: Щоб я й чужі далекії світи… Як можна жити там – в думках малюю, Картини постають, та… не моє… Думки́ про це гаптую і гаптую, І кожна з них снує́, снує́, й снує́. Як можна жити там – не розумію… Щоб не прийшлось покинуть рідний край, Який, немов коханого, лелію, Який для мене – незбагненний рай. 25.01.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1044912

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

"Серпанок романтичної меланхолії" розпали моє серденько знов а ні — гори в огні як непотрібнеє сміття втомилась від безглуздих цих розмов знайди в душі хоч краплю каяття і не пронизуй мене поглядом, як кішка якщо кохаєш — покажи любов не в ліжку закрий вбережно ти на кухні ту фіранку влаштуй щось на кшталт романтики й сніданку зроби доріжку із кровавих пелюстків троянд й накажи, щоб всі яснії зорі стали в ряд вимальовуй тонкі лінії на моїй шиї зажадай летіти в світ моєї мрії а коли усі надії попливуть опрíч то згадай ти, що я жінка, а не річ! © Марта Кушнірук •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, © Штукарі

#особистості ВАСИЛЬ СТУС - ВОЇН І ПОЕТ. ДІТИ ГЕНІЇВ - БІОЛОГІЧНІ ТА МЕНТАЛЬНІ. ВІРШІ, ЯКИМИ МОЛЯТЬСЯ. ПІД ШКІРОЮ. https://youtu.be/e_VnMWZ83lk?si=tgKE06qyjHCwi3Ez