#поезія Я нині тут. Прийшла. Бери собі. Тули мерщій до серця. Пригортай-но. Стою така німа в своїй журбі. І листя долу падає так файно... Чекав мене? Ще з літа виглядав. Ходив і марив пишними вустами. Я нині тут, серед твоїх заграв. Милуйся мною, наче образа́ми. Стрічай, хутчіш. Стою у всій красі. Така холодна, горда й одинока. Із жовтим вельоном у срібленій косі. Твоя царіна, мавка яснооока. Чого мовчиш? Я нині тут. Тримай!. Бо вітер виє, шарпає волосся. Тули до серця, бо втечу за край. Зігрій мене, Листо́паде! Я — Осінь! Людмила Галінська

#поезія З колишніх осеней... Наснилась Осінь, руда панянка. В широкім брилі з квіткaми руж. У неї сукня в дрібну крапàнку, вуста звабливі, зі смàком груш. У неї коси -- морквяний спалах, відтінок міді і шал пожеж. У неї погляд листків опалих і усміх сонця... Так-так, авжеж! Вона, як фея, з казок дитячих, чаклує мжичку, щоб на гриби. По гривах пестить вітрів ледачих, щоб в диких танцях листки жили. Вона золòтить ранетам щоки, корицю сипле в горнятко кави. І крàде літо, як ті сороки, що цуплять перстні в важких оправах собі до сховку... Тo -- пані Осінь. Щодень інакша. Як фея фей. У неї срібло в рудім волоссі буває часом , як у людей... Наснилась Осінь... Людмила Галінська Може, осінь оця -- особлива? Скільки їх у моєму житті ? Кожна -- рідна. І в них я -- щаслива. Як люблю я ці дні золоті. Все багряне, руде і пахуче, Кожен день -- як веснянка на носі... Ці тумани, ажурно- тягучі, І берези, такі довгокосі... І каштани , -- малі антистреси, І горіхи, --- вороняче щастя. Пишні айстри, ще ті, баронеси. Виногоади, як давнє причастя. Запах ранків. І сиві морози. І зайцІ', що от-от змінять шуби. Гарбузи, що лежать при дорозі. Перший дим із старенької груби. Я все те кожен рік так чекаю. Може, я вся із осені родом ? Кожен раз у скарбничку складаю, І у серці тримаю. Під кодом... Людмила Галінська

#поезія Знаєш, хто я тобі? Пізня осінь твого́ падолисту. Твій розвіяний привид пожухлого, тьмяного саду. Ти знаходив в мені од хандри споконвічну розраду, Я лиш тінню була. Я забула про себе начисто... Знаєш, хто я тобі? Груша-дичка у травах зів'ялих. Твій спізнілий нектар на вустах вересневого цвіту. Ти шукав не мене. Та отримав ключі од святого завіту. І у спадок тепер маєш душу та погляд зухвалий. Знаєш, хто я тобі? Світлий янгол твоєї безодні. І пістрява канарка, що тужить за зболеним раєм. Та зоря, що крізь темінь віків лиш єдиному сяє. Я спокуса твоя. І дарована кара господня... Людмила Галінська

#поезія Дивлюсь на все спокійними очима (Давно спокійний бути я хотів) І вже не тішить вишукана рима, А біль її шукати — й поготів! Коли дійшов за ранній біль розплати — Збагнув усю непереможність днів, Чи потребуєш час твій марнувати На лад закінчень, суфіксів і пнів? Ні, на вуста усмішкою гіркою Ляга мовчання мудрого печать... Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою, Дар розуміти, знати і мовчать! © Євген Плужник

Ми не знаємо, скільки ще часу маємо, але можемо обирати, як його прожити. Чи з гіркотою в душі, чи з любов’ю і вдячністю на вустах. І врешті, тільки любов і доброта залишаються з нами вічно. Нехай кожен день буде кроком назустріч світлу, а кожна зустріч, нагадуванням, що життя прекрасне, коли в ньому є щирість і любов... Раночку ☕💙💛

#поезія Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами. Ліна Костенко

#поезія Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим, Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами. Ліна Костенко

#поезія Найогидніші очі порожні, Найгрізніше мовчить гроза, Найнікчемніші дурні вельможні, Найпідліша брехлива сльоза. Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста. Найчистіша душа незрадлива, Найскладніша людина проста. Але правди в брехні не розмішуй, Не ганьби все підряд без пуття, Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя. Василь Симоненко

ЛИНЕ ІЗ СЕРЦЯ І МОВЛЯТЬ ВУСТА Шануймо, плекаймо – за неї вмирають, За неї ідуть з ворогами на прю, За неї героїв ординці вбивають, За неї рідненьку ми з вами в строю́. Борімось за неї, не даймо убити, Не даймо її ворогам придушить, Бо мова вкраїнська завжди́ має жити, Й не сміймо ворожим сміттям засмітить. Її солов’їну у серці леліймо, Неначе святиню її бережім, Душевним теплом калино́ву зігріймо, Як маму і тата, у серці носім. Не даймо над нею потворам знущатись, Це – нації код, це – любов і життя, Не сміймо її ми ніза́що цуратись, Це – роду коріння й душі вишиття. Її калинову, як скарб, зберігаймо, Скарбницю замкнім на надійні замки́, У спадок нащадкам її передаймо, Немов вишиванку свою́ й рушники. Хай в світі звучить мелодійна усюди, Хай піснею лине, хай птахом зліта, Вкраїнська – найкраща і жить вона буде, Бо лине із серця і мовлять вуста. 21.02.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1006441

Тепер ТікТок можна свайпати язиком👅 нову фічу завезли в iOS 26. Увімкнути можна в налаштуваннях - "Універсальний доступ" - "Відстеження руху голови". Крім свайпа язиком можна призначити дії на кліпання очима, зморщений ніс та рухи вустами🫦