Серпневе сонце ллє тепло на хату, Бджола у вулику виспівує весь час. Прийшло до нас яскраве, щедре свято — Це Маковія чи Медовий Спас! Пахтить у кошику духмяна м'ята, І чорнобривці, айстри, колоски, Зерном налиті всі головки маку, Й бурштинового меду стільники. Свята водиця краплями засяє, Очистить душі, змиє весь туман, Господь благословення посилає, Дарує спокій для усіх мирян. Нехай життя солодким буде, з миром, Врожай багатий колоситься в нас. Вітайте друзів і моліться щиро, Бо на порозі — цей Медовий Спас! © Copyright: Ольга Соколовська

00:00 – В далині за селом 03:47 – Несе Галя воду 06:41 – Чорнії брови, карії очі 09:34 – Вже би-м була їхала, вже би-м була йшла 15:28 – Зелене листя, білі каштани 19:47 – Ой у вишневому саду 24:19 – В саду осіннім айстри білі 27:19 – Засинає чорний ліс 32:15 – Гей, соколи (Hej, sokoły) 34:59 – Мені ворожка ворожила 38:32 – Била мене мати 41:25 – Ой хто п'є, тому наливайте 44:24 – Ой Марічко, чичері 47:03 – Коли ти берегом ідеш 49:38 – Ой служив я в пана 53:15 – Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела 57:12 – Гамерицький край 01:00:35 – Сонце низенько 01:03:25 – Ой у лузі червона калина 01:06:00 – Цвіте терен 01:10:34 – Їхав козак за Дунай @усі https://www.youtube.com/watch?v=XX6JBpjf8ec&list=RDXX6JBpjf8ec&start_radio=1

#поезія Похнюпився ліс у брунатних кольóрах. Облізла коралево-жовта краса. Сховались звірята в печерах та зворах. Злетіли ключами птахи в небеса. Морозяний вітер кришталить серпанок.. І сипле агати між зоряних трав. А сонце запалює зимний світанок Фарбує блакить в колориті заграв. Пожухли жоржини.. Заплакали айстри. Багряні коралі жаріють в саду. Побляклий татарник з сумної галайстри.. Розкинув колючки на чорну гряду. У серці сховались таємні печалі.. І ниють..і плачуть..бо скоро зима. Листóпад записує смуток в скрижалі. Вже осінь відходить... Лишаюсь сама. Оксана Лесик-Падучак

#поезія Ти знаєш, Осінь, я люблю тебе! За стан душі і особливий спокій, За дощ… нехай собі іде… Я слухаю тональності мелодій. Ти вмієш вчасно підібрати такт, Ти вмієш ніжно підбирати ноти. І це не підлабузництво — це факт: Ти найбагатша панна року. І знаєш, Осінь, я люблю тебе За аромат і шурхіт під ногами, За чай, де додається мед З сливовими на вечір пирогами. А ці жоржини, Осінь? — це ж краса! І айстри, що кудлаті, наче зорі… І кава — кава в тебе не така, Бо подається з нотками любові. Аліна Войтенко

#поезія Вона була із тих, хто любить осінь, із вересневих фей, з жовтневих дам. Із тих, хто має хну в своїм волоссі і вірить, що Листòпад -- то Адам... Вона була із тих, хто любить квіти -- настурції, і айстри, і полин. На хризантемах вміла ворожити і мліла од каптуриків жоржин. Вона була із тих, хто любить мряку, дощі мінорні, парасолі та плащі. Із тих, хто шанував погоду всяку, у кого сонце завше у душі... Вона із тих, у кого очі карі, з краплинами рудого бурштину. Із тих, хто має давні добрі чари і дрібку перцю, може й не одну... Така собі звичайна дивна панна, так схожа на канарку золоту. Замріяна. Казкова. Бездоганна. Що любить осінь, квіти і сльоту... Людмила Галінська

#поезія Ще пишеться книжка осінніх історій, ще в'яжуть шкарпети зимові вітри. Притомлені ябка сопуть у коморі і марять про сонце примерзлі айвú. Колòтить у ступі листòпад тумани, все меле на попіл пожухлі листки. А айстри цибаті читають романи і пишуть до літа прощальні листи. Ще навіть не зимно. То так, тільки осінь... Вовтузиться в полі спрацьована миш. І десь на фіранці марудить ще й досі набридлива муха. Тікай- но! Киш, киш. Ще жовтого вдосталь. Лишéнь під ногами... І гноми заварюють м'яту до сну. Ще зайці звичайні, осінньої гами, ще мостить павук на корчах таїнÿ. Ще пахне полин, реп'яхи і цикорій у спогадах стоптаних нами стежок. Ще пишеться книжка осінніх історій , останні томи кольорових казок... Людмила Галінська

#поезія Лист до Листопада. А я тебе кохала ще з минулого століття.. За душу незбагненну, замкнуту для всіх. За очі барв притихлого суцвіття.. За пристрасть, що ховаєш мовби гріх. За погляд, що морозить душу.. Тоді лечу із падолистом в забуття. Ти моя згуба, фаталізм.. Тепер я мушу... Нести цю карму через все своє життя. За те волосся, що чорніше ночі.. Яке голубила в розхристаних лісах.. За ті обійми і слова пророчі, Що ворожили мені в торішніх снах. Ти знов прийдеш вкрадеш шматочок серця.. Сховаєш як гербарій між листків. Прощаю тобі все.. Тільки не сердься. Залиш мені хоч жменьку пелюстків. Залиш мені хоча б дощі плаксиві.. Щоби гасили полум'я в душі... І айстри недоторкані, цнотливі. Від серця зáмкнутого не жбурляй ключі. Залиш холодні ночі до світанку.. Між полинáми згублені слова. Візьми мене в полон як свою бранку. Я житиму для тебе, як мавка лісова. ...а я тебе кохала ще з минулого століття.. Оксана Лесик-Падучак

#поезія Дивуюся. Овва! Сама собі не вірю. Ще вчора серпень пестив мої вії. І пахло небо карамельною ваніллю, Сховавши сонце в ризи золотії. Трусили айстри флер осінніх чарів, Ховаючи до серця спогад літа. А діва-Осінь у тонко́му сарі Озолотила клени на півсвіта... І сіяв Бог дощі на айстри білі, Торкався кленів доброю рукою. Летіло листя в тихій заметілі І ворожило долю нам з тобою... Ще, ніби вчора, зріли синім сливи І до зими було ген-ген — за раєм... І ми були, як айстри ті — щасливі. А нині Бог частує Осінь чаєм... Дивуюся... Людмила Галінська

#поезія З колишніх осеней... Наснилась Осінь, руда панянка. В широкім брилі з квіткaми руж. У неї сукня в дрібну крапàнку, вуста звабливі, зі смàком груш. У неї коси -- морквяний спалах, відтінок міді і шал пожеж. У неї погляд листків опалих і усміх сонця... Так-так, авжеж! Вона, як фея, з казок дитячих, чаклує мжичку, щоб на гриби. По гривах пестить вітрів ледачих, щоб в диких танцях листки жили. Вона золòтить ранетам щоки, корицю сипле в горнятко кави. І крàде літо, як ті сороки, що цуплять перстні в важких оправах собі до сховку... Тo -- пані Осінь. Щодень інакша. Як фея фей. У неї срібло в рудім волоссі буває часом , як у людей... Наснилась Осінь... Людмила Галінська Може, осінь оця -- особлива? Скільки їх у моєму житті ? Кожна -- рідна. І в них я -- щаслива. Як люблю я ці дні золоті. Все багряне, руде і пахуче, Кожен день -- як веснянка на носі... Ці тумани, ажурно- тягучі, І берези, такі довгокосі... І каштани , -- малі антистреси, І горіхи, --- вороняче щастя. Пишні айстри, ще ті, баронеси. Виногоади, як давнє причастя. Запах ранків. І сиві морози. І зайцІ', що от-от змінять шуби. Гарбузи, що лежать при дорозі. Перший дим із старенької груби. Я все те кожен рік так чекаю. Може, я вся із осені родом ? Кожен раз у скарбничку складаю, І у серці тримаю. Під кодом... Людмила Галінська

#поезія Малюю цю осінь жовтим, отим, що у сонця вкрала і клею листки до серця, оті, що в ногах збирала. Латаю брунатні клапті осіннього диво-раю, і ниткою з шовку шию, і айстри в душі вишиваю. Збираю в букети зілля, оте, що на сухоцвіти, і вчуся у осені жити, і тому життю радіти... Підпалюю біль колишній старими, як світ, сірниками. На нòве молюся уклінно під неньчиними образàми. Малюю цю осінь, як завше, у золото... Щоб без болю. І свічі палю до Бога за мир і про кращу долю... Людмила Галінська