ТИСЯЧА ДНІВ Тисячу днів у вогні Україна, Тисяча днів, що нам горе несуть, Тисячу днів постає в нас руїна, Тисячу днів в нас сирени ревуть. Тисячу днів в нас гримлять канонади, Тисячу днів сидимо в укриттях, Тисячу днів пізнаємо ще й зради, Тисячу днів у нас сльо́зи і страх. Тисячу днів помирають в нас діти, Тисячу днів в нас домівки горять, Тисячу днів в нас могили, як квіти, Тисячу днів українці не сплять. Тисячу днів атакують ординці, Тисячу днів топче неньку сміття, Тисячу днів у страху́ українці, Тисячу днів забирають життя. Тисячу днів ллємо кров, наче воду, Тисячу днів наступає орда, Тисячу днів чорні дні у народу, Тисячу днів нас торкає біда. Тисячу днів, як ввірвались потвори, Тисячу днів в нас споко́ю нема, Тисячу днів вони сіють нам горе, Тисячу днів… Лиш би це недарма. 19.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1060260

ОРДА ВОЮЄ НА ТЕРЕНАХ НАШИХ Орда воює на теренах наших, Звучить тривога, ворог нас вбива, І горем в нас наповнилися чаші… Таке уже роки́ у нас трива. Й нема, як бачим, ні кінця, ні краю, Й щоразу гірше й гірше все стає, З землі, що схожа на частинку раю, Суцільна вже руїна постає. Нема ні дня без вибухів й тривоги, Нема ні дня, щоб тиша в нас була́, Мінує ворог і поля́, й дороги, І кров в людей стікає із чола. Спокійно ніч не можемо прожити, І день ніко́ли в тиші не мина, Доводиться героїв хоронити, Виною в цьо́му – ворог і війна. Упир одинський віддає накази, Й радіє вбивця нашим всім смертям, І лізе нечисть, наче метастази, Ми змушені прощатися з життям. Чи дочекаєм МИРУ й ПЕРЕМОГИ? Чи буде над ордою Божий суд? Та й чи замовкне той сигнал тривоги? Чи буде жити в тиші весь наш люд? 01.12.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1028995

ТРИВОГА, МОТЛОХ І МОЛИТВА Тривога знову в нас звучить, Звучить вже вко́тре й не вгаває, Бо вражий мотлох знов летить, І ціль собі вже вибирає. Та ні… Давно вже вибрав ціль, І ймення цілі – УКРАЇНА, Та не сконає р@schоцвіль, А з неньки постає руїна. Поставив ворог за мету Усе спалити, зруйнувати, ВКРАЇНУ знищити святу… Нас від життя він взявсь звільняти. Все вбивчий мотлох запуска, Людей для нього не існує, І підіймається рука, Що мотлохом нас атакує. А світ мовчить, хоч бачить все, Мовчить роки́ і споглядає, Добра́ їм це не принесе́, Бо ворог сво́ї плани має. Але найперше нас вбива, А ми в молитві зводим ру́ки, Тече сльоза, звучать слова́ І рветься серце від розпуки. 07.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1026038

ЗАХОВАЛИСЬ ЗА НАМИ Не відкриває очі світ, А може й добре бачить, Черстві серця́, немов граніт… То що ж бо все це значить? За парканом… у себе там Тих вибухів не чує, А ми тут платимо життям, Та світ собі мудрує. Чи на очах в них пелена? Чи може маскування? Та горе в нас, у нас війна, У нас з життям прощання. А може чує й бачить він, В якій біді Вкраїна, Де вже нема частини стін, І постає руїна. Та, мабуть, вигідно йому Лишень спостерігати, Що в нас пала все, все в диму́… Не їх прийшли вбивати. Немов заслі́нки на очах… Але ж бо звідки взя́лись? То ж допомога на словах… За нами заховались. 08.09.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1021798

Бог не виїхав з України Він лишився ось тут серед нас... Там, де наші міста в руїнах, Там, де промінь надії погас... Бог не виїхав з України, Він в підвалах, в Церквах, в метро, Де схиляємо ми коліна... Розкриває Святе шатро... Бог не виїхав з України, За опертя солдатам став... Він між ворогом зводить стіни, Його кулі не раз спиняв... Бог не виїхав з України, Як під обстрілом знову ми, Закриває крильми Своїми ... Він рахується зі слізьми... Бог не виїхав з України, Плаче з нами... Йому теж болить.. В Бозі тільки нема переміни, Він той Самий, завжди... кожну мить... Бог не виїхав з України, Він сьогодні із нами є... Кожне серце для Нього - цінне... Сил, терпіння ще додає.... До останньої навіть битви, Буде поруч... не відійде... Чує кожну просту молитву... Поміч наша - Ім'я Святе... Залікує народу рани, Відбудуються знов мости... Вірю: спокій і мир настане, Зможе Бог всіх людей спасти... Ворогів відведе далеко, Не допустить Вкраїні зла... Прилетить до гнізда лелека... Інші вернуться до села... Заспіває ще хор солов'їний, Ще настане прекрасний час... Бог не виїхав з України, Він ніколи не лишить нас!

ВІЙНА НЕ МАЄ ВІКУ І ЖАЛЮ Війна не має віку і жалю́, Вона ґвалтує, нищить, убиває, То ж між життям і смертю я стою́, Та смерть від мене очі відвертає. І прикрощів в житті я не робив, Ніко́му лиха я не заподіяв, Мене без всього ворог залиши́в... Про старість не таку я, Боже, мріяв. Якби роки вернулись молоді, Якби ж то сили всі мої́ вернулись... Війна і старість, і часи не ті, І дні мої́ з руїнами зіткнулись. Війна безжальна... клята ця війна, Забрала все... і дах над головою, Так знищив все ординець-сатана, То й на руїнах немічний я сто́ю. Нема нічо́го в мене вже тепер, І голову вже ні́де притулити, Я сльо́зи витер, піт з чола підтер... Та де і як останні дні дожити? Війна не має віку і жалю́, І я її не можу зупинити, На милицях я Господа молю́... Куди подітись? Крок куди ступити? 28.07.2024 р.

#історія #постаті Василь Сімович: Людина, яка навчила українців розмовляти за правилами (і не тільки). Коли ми говоримо про «будівничих нації», зазвичай уявляємо гетьманів із шаблями або поетів із трагічними очима. Проте справжня незалежність починається з коми, правильно вжитого відмінка та усвідомлення того, що твоя мова — це не «діалект околиці», а виточена інтелектуальна зброя. 11 березня 1880 року народився Василь Сімович — людина, чиє життя було присвячене саме цій делікатній місії. 🖋️📜 Буковина, Прага та «Граматика» на руїнах імперій Сімович не просто вивчав мову — він її систематизував у часи, коли світ тріщав по швах. Його «Граматика української мови», видана у 1918 році, стала справжнім бестселером. Уявіть: навколо вирує Перша світова, розпадаються імперії, а Сімович спокійно пояснює, як правильно вживати кличний відмінок. Пріоритети здорової людини, чи не так? 🧐🎓 Його діяльність була справжнім мостом між Галичиною, Буковиною та Наддніпрянщиною. Він розумів: якщо ми не випрацюємо єдиний стандарт, нас розтягнуть по фонетичних квартирах. Василь Сімович став одним із тих, хто заклав фундамент сучасної літературної мови, відсікаючи зайві нашарування, якими так щедро намагалася «обдарувати» нас сусідня росія. 🚫🇷🇺 Не лише філологія, а й культурний менеджмент Якби у 1920-х існував LinkedIn, профіль Сімовича виглядав би приголомшливо: * Голова товариства «Просвіта»: займався масовою освітою, коли це ще не було мейнстримом. * Професор у Празі: викладав в Українському високому педагогічному інституті, готуючи кадри для майбутньої держави. * Редактор наукових видань: тримав інтелектуальний рівень української еміграції на європейській висоті. * Упорядник «Кобзаря»: зробив шедевр Шевченка доступним і текстологічно вивіреним для нових поколінь. 📖✨ Скептицизм як чеснота Сімович був відомий своєю прискіпливістю. Він не терпів дилетантства та «шароварщини» в науці. Його праці — це не просто перелік правил, а глибоке філософське осмислення того, як слово формує реальність. Він критикував спроби москви уніфікувати українську мову під імперські лекала, за що, звісно, не був там у фаворі. Але хіба справжній інтелектуал може прагнути схвалення від деспотії? 🎭🤨 Чому це важливо сьогодні? Сьогодні, коли ми знову відвойовуємо свій мовний простір, постать Сімовича нагадує: мова — це не лише засіб комунікації, це кордон. І цей кордон має бути чітким, аргументованим і захищеним фаховими знаннями. Василь Сімович довів, що філолог може бути таким же воїном, як і солдат у траншеї. Тільки його зброя — словник, а поле битви — свідомість нації. 🛡️🇺🇦

#історія #факт 🕯️ Королева без корони: приватна драма Едіт Піаф. Париж, жовтень 1949 року. Весь світ знав її як «горобчика» з магічним голосом, що змушував плакати тисячі залів. Але тієї ночі Едіт Піаф була просто жінкою, яка чекала на коханого. Марсель Сердан, «бомбардир із Касабланки», чемпіон світу з боксу, мав прилетіти до неї з Нью-Йорка. Едіт, не терплячи розлуки, сама вмовила його обрати літак замість пароплава: «Прилітай швидше, я не можу без тебе дихати». 🥀 💍 Кохання на руїнах долі Їхній роман був викликом суспільству. Він — національний герой, одружений батько трьох дітей. Вона — дитина паризьких вулиць із сумнівним минулим. Але за лаштунками скандальних заголовків ховалася щемлива ніжність. Марсель був єдиним, хто бачив у Піаф не зірку, а вразливу дівчинку. Він дарував їй впевненість, якої їй бракувало все життя, а вона готувала йому просту вечерю у своєму розкішному будинку, намагаючись створити затишок, якого ніколи не мала в дитинстві. 🕯️ ✈️ Фатальний рейс Літак компанії Air France, на борту якого був Сердан, врізався в гору на Азорських островах. Коли вранці Едіт повідомили про катастрофу, вона не скасувала концерт у «Версалі». Вона вийшла на сцену, ледь тримаючись на ногах, і вимовила: «Цього вечора я співаю для Марселя Сердана. Тільки для нього». Того вечора Париж почув голос, у якому не залишилося нічого, крім чистого, оголеного болю. 🎼 Сповідь у кожній ноті Саме після цієї втрати на світ з’явилася легендарна «Hymne à l'amour» (Гімн коханню). Рядки «якщо ти помреш і будеш далеко від мене, мені байдуже, якщо ти мене любиш» стали її особистою молитвою. Відтоді Піаф більше не співала пісень — вона проживала кожну втрату заново. Смерть Марселя стала точкою неповернення: вона почала шукати порятунку в морфії та алкоголі, намагаючись заглушити тишу, що оселилася в її домі після того, як літак так і не приземлився. 🕯️ Голос, гартований горем Мало хто знає, що до кінця життя Едіт зберігала вдома боксерські рукавички Марселя як реліквію. Її приватна драма перетворила естрадну співачку на трагічну постать світового масштабу. Вона довела, що справжнє мистецтво народжується не з успіху, а з уміння вистояти, коли твій світ розсипається на друзки. Піаф померла молодою, але її голос залишився вічним відлунням тієї короткої, але сліпучої пристрасті, яку не зміг обірвати навіть океан. 🎤🇫🇷

#історія #факт 🫀 «ОСТАННЯ СИМФОНІЯ СЕРЦЯ»: ТАЄМНИЙ СПАДОК ФРЕДЕРІКА ШОПЕНА Париж, жовтень 1849 року. У квартирі на Вандомській площі, заповненій запахом фіалок та ліків, згасало життя того, кого називали «поетом фортепіано». Фредерік Шопен, виснажений сухотами, ледь чутно прошепотів свою останню волю. Це не стосувалося ані його незакінчених ноктюрнів, ані золотого годинника. Він благав лише про одне: «Я знаю, що церква не дозволить поховати мене у Варшаві, але принаймні відвезіть туди моє серце». 📜 Заручник обставин Шопен прожив у Франції майже половину життя, але так і не став парижанином за духом. Його туга за Польщею, розірваною імперіями, була майже фізичною хворобою. Після його смерті тіло залишилося на цвинтарі Пер-Лашез, але за справу взялася його сестра — Людвіка Єнджеєвич. Вона знала: офіційний дозвіл на перевезення «частини тіла повстанця» (а Шопен підтримував визвольний рух) отримати неможливо. 📦 Контрабанда любові Людвіка замовила кришталевий слоїк, наповнений коньяком для консервації, помістила туди серце брата і сховала судину в дерев'яну скриньку під своїми пишними сукнями. Перетин кордону Російської імперії був смертельно небезпечним. Жандарми ретельно обшукували екіпажі, шукаючи заборонену літературу чи зброю. Ніхто не міг уявити, що тендітна жінка в траурі везе під шарами тканини найцінніший музичний скарб епохи. 🥀 ⛪ Сховище в колоні Серце Шопена прибуло до Варшави таємно. Тривалий час воно зберігалося в родинному домі, допоки його не передали до костелу Святого Хреста. Влада забороняла будь-які публічні вшанування «поляка-емігранта», тому скриньку замурували в одну з опорних колон храму без жодних написів. Лише через десятиліття там з’явилася табличка з цитатою з Євангелія: «Бо де скарб твій, там буде і серце твоє». 🕯️ Символ невмирущості Навіть під час Другої світової війни, коли Варшава лежала в руїнах, польські повстанці таємно винесли реліквію, щоб врятувати її від знищення німецькими військами. Серце Шопена стало для нації чимось більшим за орган — воно стало доказом того, що митець належить тій землі, яку він оспівував у своїх мазурках, навіть якщо його земний прах спочиває на чужині. Це була остання симфонія Шопена — не записана на папері, а втілена в кришталі та вірності жінки, яка не побоялася кинути виклик імперії заради спокою братової душі. 🎹🇵🇱

«Було два прильоти, все просто в руїнах»: відома акторка Лариса Руснак про випробування під час великої війни #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=47524